Постанова

від 18.05.2021 по справі 640/9766/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9766/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Пащенко К.С.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

при секретарі Хмарській К.І.

за участю:

представника позивача: Калити А.В.

представника відповідача: Пущука М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Собр-1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Собр-1 (далі по тексту - позивач, ТОВ Собр-1 ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0002380504 та №0002390504 від 24.01.2020 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року значений позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі службового посвідчення серії КВ № 002867, виданого ГУ ДФС у м. Києві, та згідно наказу від 09.12.2019 № 4182, виданого ГУ ДПС у м. Києві, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ Собр-1 , з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ Собр-1 при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ ОА Безпека Плюс за березень, квітень 2018 року показників декларацій з податку на додану вартість.

За результатами проведеної перевірки, посадовими особами відповідача складено акт перевірки від 20.12.2019 року № 433/26-15-05-04-05/36283745 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Собр-1 (далі по тексту - акт перевірки).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення ТОВ Собр-1 п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за квітень 2018 року у сумі 74 170 грн., в т.ч. за березень 2018 року - 45 040 грн., за квітень 2018 року - 29 130 грн.; та п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 85.2, п. 85.4 ст. 85 Податкового кодексу України, а саме: не надано документи до перевірки.

10.01.2020 представник ТОВ Собр-1 подав до ГУ ДПС у м. Києві заперечення на акт перевірки, у яких просив не приймати на підставі акту податкові повідомлення-рішення.

22.01.2020 ГУ ДПС у м. Києві за вих. № 10015/10/26-15-05-04-05 прийняло рішення про залишення висновків акту від 20.12.2019 № 433/26-15-05-04-05/36283745 без змін.

24.01.2020 ГУ ДПС у м. Києві винесено податкове повідомлення рішення №0002380504, яким позивачу донараховано 74 170 грн. за податковим зобов`язання з ПДВ та 18 543 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та податкове повідомлення-рішення № 0002390504, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у сумі 510 грн. (далі по тексту - оскаржувані ППР).

10.02.2020 ТОВ Собр-1 подано до ДПС України скаргу на оскаржувані ППР (вх. № 5620/6).

Рішенням ДПС України від 02.04.2020 № 11900/6/99-00-08-09-02-06 податкові повідомлення-рішення № 0002380504, № 0002390504 залишено без змін, а скаргу ТОВ Собр-1 - без задоволення.

Позивач, вважаючи оскаржувані ППР протиправними, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що перевірка позивача проведена без наявності підстав, передбачених статтею 78 Податкового кодексу України, а тому рішення, прийняті за результатами її проведення, підлягають скасуванню як неправомірні.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Право на проведення перевірок платників податків (крім Національного банку України) передбачено пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок регламентовано статтею 78 ПК України.

Відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі коли виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки регламентовані статтею 79 ПК України.

Так, відповідно до п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Таким чином, документальна невиїзна перевірка передбачає певні етапи проведення:

- встановлення підстав для перевірки;

- процедурне оформлення призначення перевірки;

- проведення перевірки;

- оформлення результатів.

При цьому, особливості регулювання проведення документальної невиїзної перевірки, встановлені ст. 79 ПК України, не виключають необхідності дотримання загальних вимог до наявності підстав та порядку проведення документальних позапланових перевірок.

Як зазначалось вище, п. 79.1 ст. 79 ПК України визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Таким чином, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення .

У свою чергу, можливість для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки, на підставі підпунктів 78.1.1 та 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, виникає за умови ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня отримання запиту.

Аналогічний висновок було викладено Верховним Судом у його постанові від 17.01.2018 у справі № 1570/7146/12 (адміністративне провадження № К/9901/1895/18).

В свою чергу, право фіскального органу звернутися до платника податку із запитом передбачене ст. 73 ПК України.

Так, п. 73.3 ст. 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити:

1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатку контролюючого органу.

Вказаний перелік є вичерпним та не підлягає широкому тлумаченню.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу витягнутої руки під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків: податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування; акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).

У разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п`ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

Процедуру періодичного подання органам державної податкової служби суб`єктами інформаційних відносин або подання за письмовим запитом таких органів податкової інформації визначено Порядком періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245.

Відповідно до п. 9 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245, органи державної податкової служби мають право звернутися до суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та документального підтвердження такої інформації. В окремих випадках зазначений запит може надсилатися з використанням засобів телекомунікаційного зв`язку з накладенням електронного цифрового підпису органу державної податкової служби.

Відповідно до п. 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245, запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу.

У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.

Виходячи з аналізу наведених норм, вимоги, які висуваються до змісту запиту, є нормативно визначеними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд, що, як приклад, відображено у його постанові від 09.04.2019 у справі № 804/5722/16 (адміністративне провадження № К/9901/40956/18).

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, вбачається з матеріалів справи та із запиту від 24.10.2019 року Про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень) , запит підписаний директором Департаменту податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування - ОСОБА_1 (а.с.30-31).

Так, з електронного сервісу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 не є особою, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації, тощо.

У свою чергу, податковим органом не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних доказів того факту, що директор Департаменту податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування -ОСОБА_1 на момент підписання запиту (24.10.2019) була керівником ГУ ДПС у м. Києві, заступником керівника або уповноваженою особою, яка має право підписувати запити від імені ГУ ДПС у м. Києві.

З відкритої інформації, яка розміщена на ресурсі ГУ ДПС у м. Києві: https://kyiv.tax.gov.ua/dfs-u-regioni/golov-upr/kerivnyztvo/1346.html, вбачається, що серпня 2019 по травень 2020, тобто на момент підписання запиту, ОСОБА_1 займала посаду директора Департаменту податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС у м. Києві, і лише з 05.08.2020 по 08.2020 - в.о. заступника начальника Головного управління ДПС у м. Києві, а з 08.2020 - заступника начальника Головного управління ДПС у м. Києві.

Тобто, контролюючим органом, під час оформлення запиту скерованого на адресу товариства, порушено вимоги п. 73.3 ст. 73 ПК України та п. 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245, зокрема, вимоги щодо підписання запиту керівником, його заступником або уповноваженою особою.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ТОВ Собр-1 , отримавши запит від 24.10.2019 року Про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень) , звільнялося від обов`язку надати відповідь на такий запит, оскільки в останньому відсутній обов`язковий елемент - підпис уповноваженої на це особи.

Відповідно до пп. 16.1.5 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов`язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.

Проте, аналізуючи зміст запиту про надання інформації від 24.10.2019, суд апеляційної інстанції зазначає, що ГУ ДПС у м. Києві оперує формулюванням щодо подачі документів ТОВ Собр-1 зокрема, але не виключно , що свідчить про не формулювання відповідачем конкретного переліку документів, які повинно надати ТОВ Собр-1 .

Листом від 18.11.2019 року № 01-18/11 ТОВ Собр-1 повідомило ГУ ДПС у м. Києві про певні процедурні порушення при оформленні запиту про надання інформації від 24.10.2019 (лист отримано відповідачем 20.11.2019, що підтверджується відбитком штемпеля вхідної кореспонденції на листі), що, як наслідок, звільнило його від обов`язку надавати відповідь та підтверджуючі документи на такий запит.

Проте, в подальшому ГУ ДПС у м. Києві на підставі не надання відповіді на такий запит було оформлено документи для проведення перевірки та незаконно проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, за результатами якої винесено оскаржувані ППР.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що ГУ ДПС у м. Києві порушено вимоги законодавства щодо порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, зокрема, проведено перевірку на підставі не надання відповіді на запит контролюючого органу, який оформлений з порушенням вимог, що прямо суперечить нормам податкового законодавства України.

Так, Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 по справі № 826/17123/18 зазначив, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Відтак, позивач вправі посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення податкової перевірки, однак таке право платник податків може реалізувати при оскарженні в подальшому наслідків проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень.

Також, Верховний Суд у постанові від 02.03.2020 у справі № 640/18930/18 зазначив, що проведення перевірки як контрольного заходу передбачає такі етапи її проведення: встановлення підстав для проведення перевірки; прийняття контролюючим органом рішення про проведення перевірки, яке оформлюється наказом керівника цього органу (його заступника або уповноваженої особи); допуск до перевірки у разі, якщо проводиться виїзна перевірка; вивчення наданих платником податків документів та інших матеріалів; оформлення результатів перевірки.

Реалізація зазначених етапів означає наявність податкової перевірки як юридичного факту, на підставі якого контролюючий орган вправі зробити висновок про невиконання платником податків податкового обов`язку, наявність податкового правопорушення та прийняти відповідне рішення.

Верховний Суд у своїх постановах від 23.09.2020 у справі № 804/3368/16, від 04.02.2019 у справі № 807/242/14, від 22.08.2018 у справі № 812/1283/17 акцентував увагу на тому, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення, у зв`язку з допущеними таким платником порушеннями, необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Отже, нормами Податкового кодексу України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок проведення перевірок. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, у випадку протиправності дій щодо проведення перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що оскаржувані ППР є протиправними та підлягають скасуванню, відповідно до вищевикладених висновків суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі Гірвісаарі проти Фінляндії - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент . Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , §58, рішення від 10.02.2010 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року - залишити без змін .

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 25.05.2021 року