Рішення

від 16.12.2020 по справі 909/568/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.12.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/568/20

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Гарант"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Індіго"

про стягнення заборгованості в сумі 721587 грн 58 к.

за участю:

від позивача: ОСОБА_1,

від відповідача: Волошинюк Лариса Іванівна

встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернулось Приватне підприємство "Гарант" із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Індіго" про стягнення заборгованості в сумі 721587 грн 58 к.

Вирішення судом процесуальних питань.

08.07.2020 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 03.08.2020 (ухвала від 08.07.2020), яке суд постановив відкласти на 02.09.2020 (ухвала від 03.08.2020) та на 28.09.2020 (ухвала від 02.09.2020).

31.08.2020 позивач подав заяву про забезпечення позову вх.№12813/20 шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Еко Індіго", в задоволенні якої суд відмовив з підстав, викладених в ухвалі від 04.09.2020.

31.08.2020 представник відповідача подав заяву про зупинення провадження у справі № 908/568/20 вх.№12823/20 від 31.08.2020 до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального провадження №12020090010001933 від 16.08.2020 та набрання законної сили судовим рішенням/вироком по кримінальній справі.

22.09.2020 відповідач подав заперечення на заяву про зупинення провадження у справі вх.№12531/20, яке суд приєднав до матеріалів справи.

28.09.2020 судове засідання не відбулося у зв`язку із підозрою на коронавірусну інфекцію у судді та очікуванням результату тесту.

29.09.2020 суд постановив призначити розгляд справи в судовому засіданні на 27.10.2020 (ухвала від 29.09.2020).

27.10.2020 представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів вх.№14510/20, яке суд приєднав до матеріалів справи.

В судовому засіданні 27.10.2020 суд постановив в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі відмовити; підготовче провадження у справі закрити; розгляд справи по суті призначити на 11.11.2020.

11.11.2020 суд постановив відкласти розгляд справи на 23.11.2020, за наслідком якого оголосив перерву до 09.12.2020.

23.11.2020 представник позивача подав письмові пояснення по справі вх.№16140/20, які суд приєднав до матеріалів справи.

09.12.2020 представник відповідача подав клопотання (від 09.12.2020 вх.№19128/20), в якому просив визнати поважними причини пропуску строку на подання відзиву, повернутися до розгляду справи у підготовчому провадженні та продовжити його строк, залучити до участі у справі третіх осіб, допитати свідків та визнати явку свідків обов`язковою. В мотивування яких зазначив, що відповідач з часу відкриття провадження у справі намагався врегулювати спір у мирний спосіб, ініціював робочі зустрічі з позивачем за участі третіх осіб, які висували претензії майнового характеру як до ТОВ "Еко Індіго" , так і до ПП "Гарант". Проте як виявилось позивач весь час вводив в оману відповідача та умисно створював видимість своєї зацікавленості у мирному врегулюванні спору лише задля того, щоби у справі не були встановлені фактичні обставини.

В судовому засіданні 09.12.2020 суд ухвалив приєднати до матеріалів справи клопотання відповідача та керуючись ч.5 ст.161 ГПК України надати відповідачу можливість подати додаткові пояснення у справі щодо обставин спору.

В частині клопотання щодо повернення до розгляду справи у підготовчому провадженні, залучення до участі у справі третіх осіб, допиту свідків та визнання явки свідків обов`язковою суд відмовив, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Згідно з ч.1 ст.50 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Частиною 1 ст. 89 ГПК України, встановлено, що свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів (ч.4 ст.88 ГПК України).

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини 1-4 ст.80 ГПК України).

Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Вказані відповідачем причини неподання цих клопотань у строки встановлені законом та судом, не можуть слугувати підставами для їх задоволення.

Також суд враховує, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

В цьому ж судовому засіданні представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№19193/20) до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального провадження №12020090010001933 від 16.08.2020 та набрання законної сили судовим рішенням/вироком по кримінальній справі в задоволенні якого суд відмовив, зважаючи на те, що подане клопотання мотивоване тими самими підставами та обставинами, що й клопотання про зупинення вх.№12823/20 від 31.08.2020 в задоволенні якого суд відмовив з підстав, викладених в ухвалі суду від 27.10.2020.

09.12.2020 суд оголосив перерву до 15.12.2020.

15.12.2020 представник позивача подав письмові пояснення вх.№17578/20, представник відповідача вх.№17614/20, які суд прийняв до розгляду.

15.12.2020 суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, оголосивши дату та час його проголошення на 16.12.2020 о 10:00 год.

У судовому засіданні 16.12.2020 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення договірних зобов"язань, що виникли між сторонами на підставі договору грошової позики від 18.05.2017, договору №61 поворотної фінансової допомоги від 06.09.2018, договору №б/н від 26.12.2019, договору №б/н від 27.12.2019, відповідач у строк встановлений договорами, не повернув частину позики та фінансової допомоги, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем в сумі 633000 грн 00 к. Позовні вимоги обґрунтував положеннями статтей 530, 628, 629, 625, 1046, 1047 ЦК України, ст. 175, 193, 216, 218 ГК України. За прострочення виконання грошового зобов"язання позивач, керуючись ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 34430 грн 64к. - 3% річних та 54156 грн 90 к. - інфляційних втрат.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, зауважили, що правовідносини між сторонами існують на підставі договору грошової позики від 18.05.2017 і договору №61 поворотної фінансової допомоги від 06.09.2018 та просили суд позов задовольнити.

Позиція відповідача.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у клопотанні вх.№19128/20 від 09.12.2020 та поясненнях вх.№17614/20 від 15.12.2020. Вказав, що обов"язки директора ТОВ "Еко Індіго" з 06.11.2019 до 17.06.2020 виконувала за сумісництвом ОСОБА_1 , яка одначасно працювала за основним місцем роботи в ПП "Гарант". Обіймаючи посаду директора та зловживаючи своїм службовим становищем ОСОБА_1 діяла не в інтересах очолюваного товариства. Без відома та згоди учасників товариства були укладені договори позики, підписані первинні документи, внаслідок чого умисно утворено заборгованість та завдано шкоди товариству.

З 17.06.2020 директором товариства стала Волошинюк Л.І. , з приходом якої з"ясувалось, що дійсно 18.05.2017 ТОВ "Еко Індіго" та ПП "Гарант" уклали договір грошової позики та 03.05.2018 додаткову угоду №1 до договору від 18.05.2017 на загальну суму 933 000 грн 00 к. та договір поворотної фінансової допомоги №61 від 06.09.2018.

Зазначив, що надсилав на адресу позивача акт звірки взаємних розрахунків за період січень 2017 - листопад 2020, згідно якого кінцеве сальдо по заборгованості за договором від 18.05.2017 складає 260000 грн 00 к., який відповідач не підписав. Вказав, що позивач з невідомих причин приховує інформацію про фактичний стан взаєморозрахунків між обома сторонами, які стосуються поворотної фінансової допомоги. Ствердив, що відповідач повернув позивачу 462900 грн, в підтвердження чого подав копії платіжних доручень та зазначив, що позивач не подав суду докази які відображають дійсний стан погашення заборгованості згідно договору від 18.05.2017.

В судовому засіданні представники відповідача погодились, що сторонами виконувався договір грошової позики від 18.05.2017 та договір поворотної фінансової допомоги №61 від 06.09.2018 та просили суд відмовити у задоволенні позову в частині погашеної заборгованості.

Обставини справи. Оцінка доказів.

18.05.2017 ПП "Гарант (позикодавець) та ТОВ "Еко Індіго" (позичальник) уклали договір грошової позики №б/н, відповідно до п.1.1. якого позикодавець зобов"язується надати позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 653 000 (шістсот п"ятдесят три тисячі гривень) 00 к., а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Відсотки за користування позикою або будь-яке інше відшкодування позичальнику не виплачуються (п.1.2.).

Позика надається шляхом перерахування в безготівковому порядку на поточний рахунок позичальника суми грошових коштів, визначених в п.1.1. договору (п.2.1.).

Термін на який надається позика позичальнику становить 90 календарних днів з моменту перерахування коштів на поточний рахунок позичальника (п.2.2.).

Після закінчення терміну зазначеного в п.2.2. договору, позичальник зобов"язаний повернути протягом 3-х банківських днів суму отриманої позики (п.3.1.)

Позика повертається шляхом перерахування на поточний рахунок позикодавця в безготівковому порядку отриманої суми позики (п.3.2.).

Позичальник має право достроково повернути позику повністю або частково. У цьому випадку повернення здійснюється шляхом внесення позичальником відповідних грошових коштів в касу позикодавця або шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника (п.3.3.1.).

У разі порушення своїх зобов"язань за договором сторони несуть відповідальність, визначену договором та чинним законодавством України (п.4.1.).

Позичальник гарантує повернення позики позикодавцю майном або грошовими коштами, які належать на праві власності позичальника (п.5.1.).

Умови договору мають однакову зобов"язальну силу для сторін і можуть бути змінені тільки з їх взаємної згоди з обо"язковим складанням письмового документа (п7.1.).

Жодна зі сторін не має права передавати свої права за договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони (п.7.3.).

03.05.2018 сторони спору уклали додаткову угоду №1 до договору грошової позики від 18.05.2017, згідно якої внесли зміни до п.1.1. договору та встановили, що позикодавець зобов"язується надати позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 933 000 (дев"ятсот тридцять три тисяч гривень) 00 к., а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Також доповнили договір п.7.8 в якому зазначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов"язань відповідно до договору. З пояснень представників сторін у судових засіданнях вбачається, що зазначену вище додаткову угоду №1 сторони не виконували.

06.09.2018 ПП "Гарант (позикодавець) та ТОВ "Еко Індіго" (позичальник) уклали договір поворотної фінансової допомоги №61, відповідно до п.1.1. якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти, а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей коштів (суму позики). Цей договір є укладеним з моменту передачі грошей від позикодавця позичальнику, що підтверджується видачею відповідного письмового документа (квитанція, розписка, тощо) (п.1.2.).

Сума позики за цим договором становить 280000 (двісті вісімдесят тисяч гривень) 00 к. (п.1.3.). Проценти за користування не нараховуються (п.1.4.).

Позикодавець надає суму позики строком на один рік (п.2.2.).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві відповідних грошових коштів з каси підприємства або шляхом зарахування відповідної суми на його банківський рахунок (п.2.4.).

У разі неповернення коштів позичальник погашає позику майном, яке належить йому на підставі права власності в розрахунку 1540 грн 00 к. без ПДВ за один метр квадратний до повного погашення позики, про що буде укладено окрему угоду (п.2.5. ).

Зміни та доповнення до цього договору можуть мати місце за згодою сторін, які оформляються в письмовій формі і становлять невід"ємну частину цього договору (п.3.1.).

Цей договір припиняється з моменту виконання сторонами прийнятих на себе зобов"язань (п.3.2.).

Взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регламентуються чинним законодавством України (п.3.3.).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №б/н від 18.05.2017 позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 653000 грн 00 к. В підтвердження чого подав платіжне доручення №26 від 18 травня 2017 року, в призначенні платежу зазначено "фінансова допомога поворотна".

Відповідач в порушення умов договору отримані грошові кошти повернув частково в сумі 330000 грн 00 к., що підтверджується платіжними дорученнями №215 від 20 жовтня 2017 року на суму 80000 грн 00 к., №338 від 24 листопада 2017 року на суму 25000 грн 00 к., №414 від 21 грудня 2017 року на суму 25000 грн 00 к., №549 від 16 лютого 2018 року на суму 150000 грн 00 к., №691 від 20 квітня 2018 року на суму 50000 грн 00 к. Внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 323000 грн 00 к.

На виконання умов договору №61 від 06.09.2018 позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 280000 грн 00 к., що підтверджується платіжними дорученнями №197 та №198 від 07 вересня 2018 року в призначенні платежу яких вказано "надання поворотної фінансової допомоги згідно договору від 06.09.2018 року". Як стверджує позивач вказані кошти відповідач не повернув.

З метою досудового врегулювання спору позивач 24.10.2019, 20.05.2020 та 19.06.2020 звертався з вимогами № 03/05-05-1, №03/05-35, №24 про повернення отриманих грошових коштів. Докази направлення приєднані до матеріалів справи. Станом на 03.07.2020 відповідач не виконав зобов"язання за договорами, кошти в повному обсязі не повернув, тому позивач звернувся в суд за захистом порушеного права, шляхом стягнення з відповідача заборгованості в сумі 633000 грн 00 к.

В підтвердження наявності боргу, крім вищевказаних договорів та платіжних доручень, позивач подав акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2018, згідно якого заборгованість становить 603000 грн 00 к., платіжне доручення №497 від 27 грудня 2019 року з призначенням платежу "безвідсоткова поворотна фінансова допомога згідно договору б/н від 26.12.2019" та платіжне доручення № 545 від 16 квітня 2020 року з призначенням платежу "безвідсоткова поворотна фінансова допомога згідно договору б/н від 27.12.2019".

Відповідач в свою чергу стверджував, що повернув позивачу кошти в сумі 462900 грн 00 к., а тому заборгованість ТОВ "Еко Індіго" перед ПП "Гарант" становить 260000 грн 00 к., однак в матеріалах справи на підтвердження сплати боргу за договором від 06.09.2018 містяться платіжні доручення № 71 від 17 лютого 2020 року на суму 10000 грн 00 к., №72 від 19 лютого 2020 року на суму 18000 грн 00 к. та №76 від 20 лютого 2020 року на суму 4000 грн 00 к .

Оцінивши подані сторонами та зібрані судом докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наразі суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі " Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відтак оцінюючи представлені сторонами докази суд встановив, що позивач надав відповідачу згідно договору від 18.05.2017 грошові кошти в сумі 653000 грн 00 к та згідно договору від 06.09.2018 - 280000 грн 00 к. Відповідач повернув позивачу грошові кошти в сумі 330000 грн 00 к. згідно договору від 18.05.2017 та 32000 грн 00 к. згідно договору №61 від 06.09.2018. Таким чином станом на 03.07.2020 матеріалами справи підтверджена заборгованість відповідача перед позивачем згідно договору від 18.05.2017 та договору від 06.09.2018 в розмірі 571000 грн 00 к.

Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2018, згідно якого заборгованість становить 603000 грн 00 к., не є належним та допустимим доказом, що підтверджує заборгованість відповідача перед позивачем, оскільки не містить переліку всіх платіжних документів за спірний період, зокрема і документів, які б підтверджували загальну суму боргу, зазначену в акті звіряння як початкове сальдо.

Платіжне доручення №497 від 27 грудня 2019 з призначенням платежу "безвідсоткова поворотна фінансова допомога згідно договору б/н від 26.12.2019" та платіжне доручення № 545 від 16 квітня 2020 року з призначенням платежу "безвідсоткова поворотна фінансова допомога" згідно договору б/н від 27.12.2019, видатковий касовий ордер від 15 травня 2020 року, квитанція з прибуткового касового ордеру №18 від 15 травня 2020 року та прибутковий касовий №2 від 07лютого 2020 року подані позивачем та платіжні доручення №162 від 19 вересня 2017 року з призначенням платежу "повернення помилково перерахованих коштів" та №722 від 04 травня 2018 року з призначенням платежу "поворотна фінансова допомога" подані відповідачем не можуть бути належними та допустимими доказами, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження факту надання грошової позики позивачем, та повернення її відповідачем згідно договорів, які є підставою цього позову.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як передбачено частиною 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України ).

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами ст.525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1.ст.1047 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення (п.14.1.257 ПК України).

Відповідно до частини 1 статті 598 та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов`язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Висновок суду.

Суд встановив, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку щодо повернення грошових коштів в розмірі 571000 грн 00 к. не виконав; обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від виконання зобов`язання не навів, відповідно є підстави для задоволення позову в частині стягнення заборгованості в розмірі 571000 грн 00 к.

З огляду на викладене, суд констатує, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 62000 грн 00 к заборгованості позивачем не доведені, не обґрунтовані та не підтверджені належними документальними доказами, а тому до задоволення не належать.

Суд враховуючи строки виконання зобов"язань, часткові проплати та відмову в позові у частині основного боргу, перевірив правильність нарахування позивачем 3% річних за період з 20.04.2018 -01.07.2020 (договір від 18.05.2017), за період 09.09.2019 - 01.07.2020 (договір від 06.09.2018), які згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство" менші за суми заявлені позивачем до стягнення, оскільки позивач помилково вказав дату настання строку оплати та не врахував часткові проплати, тому суд задовольняє вимоги щодо стягнення 3% річних в сумі 27686 грн 18 к. В решті суми нарахованих 3% річних належить відмовити.

Суд також враховуючи строки виконання зобов"язань, часткові проплати та відмову в частині основного боргу, перевірив правильність нарахування позивачем інфляційних втрат за порушення грошового зобов"язання згідно договору від 18.05.2017 за період травень 2018 - червень 2020 року, які згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство" перевищують суму інфляційних втрат заявлену позивачем до стягнення, тому суд задовольняє вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в межах заявлених позовних вимог в сумі 33688 грн 90 к.

Інфляційні втрати за порушення грошового зобов"язання згідно договору від 06.09.2018 за період вересень 2019 - червень 2020 згідно розрахунку суду менші за суми заявлені позивачем до стягнення, оскільки позивач помилково вказав дату настання строку оплати та не врахував часткові проплати, тому суд задовольняє вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 8609 грн 17 к. В решті суми нарахованих інфляційних втрат належить відмовити.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 571000 грн 00 к. основного боргу, 27686 грн 18 к. - 3% річних та 42298 07 к. інфляційних втрат.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За поданий позов позивач сплатив судовий збір у розмірі 10823 грн 81 к., що підтверджується платіжним дорученням №593 від 02 липня 2020 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір в розмірі 9614 грн 76 к. суд покладає на відповідача. Судовий збір в розмірі 1209 грн 05 к. - на позивача.

Керуючись ст. 8, 124 Конституції України, статтями 2, 86, 129, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Приватного підприємства "Гарант" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Індіго" про стягнення заборгованості в сумі 721587 грн 58 к. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Індіго" (76006, м. Івано-Франківськ, вул. Максимовича, буд. 15, код ЄДРПОУ 39457512) на користь Приватного підприємства "Гарант" (78000, Івано-Франківська область, Тлумацький район, м. Тлумач, вул. Кармелюка, буд. 1, код ЄДРПОУ 22181019) 571000 (п"ятсот сімдесят одну тисячу гривень) основного боргу, 27686 (двадцять сім тисяч шістсот вісімдесят шість тисяч гривень) 18 к. - 3% річних, 42298 (сорок дві тисячі двісті дев"яносто вісім гривень) 07 к. - інфляційних втрат та 9614 (дев"ять тисяч шістсот чотирнадцять гривень) 76 к. - судового збору.

В частині позовних вимог про стягнення 62000 (шістдесят дві тисячі гривень) 00 к. основного боргу, 6744 (шість тисяч сімсот сорок чотири гривні) 46 к. - 3% річних та 11858 (одинадцять тисяч вісімсот п"ятдесят вісім гривень) 83 к.- інфляційних втрат - відмовити.

Судовий збір в сумі 1209 (одна тисяча двісті дев"ять гривень) 05 к. покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 04.01.2021

Суддя Т. В. Максимів