Рішення

від 22.12.2020 по справі 918/673/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/673/20

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Горплюка А.М. , розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Енержі"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М"

про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних

Секретар судового засідання Сідлецька Ю.Р.

Представники сторін в судове засідання не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Велес Енержі" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М" про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.05.2019 у справі №918/696/18 задоволено позовні вимоги ТОВ "Велес Енержі", стягнуто на його користь з ТОВ "Агрокор-М" 7 694 486,19 грн заборгованості за Договором №10 від 10.09.2014 про поставку свиней та 115 417,29 грн судового збору. Зазначене рішення набрало законної сили 22.07.2019.

Посилаючись на ст. 526, 598, 599, 610, 611, 612, 625 Цивільного Кодексу України, п. 3.4, 4.3, 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" вважає, що у зв`язку з порушенням строку повернення сплаченої суми передоплати, позивач має право на стягнення інфляції та 3% річних за період з 01.07.2017 по 08.07.2019.

Ухвалою від 08.07.2020 залишено без руху позовну заяву від 01.07.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Енержі" та надано позивачу 10-денний строк з дня отримання даної ухвали для подання доказів сплати судового збору у сумі 29 864,35 грн.

01.09.2020, через відділ канцелярії та документального забезпечення, до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Енержі" надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви, до якого позивачем долучено оригінал квитанції 0.0.1815835341.1 від 26.08.2020 про сплату 29 864 грн. 35 коп. судового збору.

Ухвалою суду від 02.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.09.2020.

09.09.2020, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М" надійшов відзив на позовну заяву, в якій останній просив відмовити в повному обсязі в задоволенні позовної заяви.

В обґрунтування вказував, що при зверненні до суду позивачем неправильно обрано спосіб захисту, оскільки частиною 3 ст. 693 ЦК України передбачено окремий спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця. Відповідно до зазначеної норми, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 ЦК України. Проте, Договір поставки свиней №10 від 10.09.2014 не містить положень про нарахування та стягнення процентів за неналежне виконання зобов`язань, а відтак і немає підстав про їх стягнення.

Відповідач зазначає, що предметом розгляду справи №918/696/18 являлось не стягнення коштів внаслідок порушення грошового зобов`язання, а повернення передоплати за договором поставки, що здійснюється не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав.

Ухвалою суду від 24.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 22.10.2020.

21.10.2020 до суду відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи. Аналогічне клопотання 22.10.2020 надійшло від позивача на офіційну електронну пошту суду.

Ухвалою суду від 22.10.2020 розгляд справи по суті відкладено на 10.11.2020.

10.11.2020 від ТОВ "Агрокор-М" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 10.11.2020 розгляд справи відкладено на 26.11.2020.

24.11.2020 від ТОВ "Агрокор-М" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 26.11.2020 розгляд справи відкладено на 22.12.2020.

22.12.2020 до суду представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі №918/673/20 до вирішення кримінального провадження №42017000000000064 щодо вчинення директором ТОВ "Велес Енержі" ОСОБА_1 кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України.

При розгляді поданого клопотання суд враховує, що в судовому засіданні 24.09.2020 присутній представник відповідача не заперечив проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, вказав що у нього відсутні будь-які заяви чи клопотання.

За приписами ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом (ч. 2 ст. 207 ГПК України).

Зважаючи на те, що відповідачем не обґрунтовано поважності причин звернення із клопотанням про зупинення провадження в справі після закриття підготовчого провадження, суд дійшов висновку про залишення такого клопотання відповідача без розгляду.

В судове засідання 22.12.2020 представники сторін не з`явились. Про дату, час та місце слухання справи по суті повідомлені належним чином.

Судом зазначається, що у даній справі судом не визнавалася необхідність обов`язкової участі учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце проведення судового засідання, відповідно до ст. 202 ГПК, відсутні підстави для відкладення судового засідання, а неявка представників сторін не перешкоджає розгляду спору по суті.

Крім того, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору по суті, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними документами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд прийшов до наступних висновків.

Рішенням Господарського суду Рівненської області у справі №918/696/18 від 06.05.2019 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Енержі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М" про стягнення заборгованості, пені, індексу інфляції та трьох відсотків річних в сумі 10 325 381 грн. 50 коп. задоволено.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Енержі" 7 694 486,19 грн - заборгованості та 115 417,29 грн - судового збору.

Також вказаним рішенням, у зв`язку зі зменшенням позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, повернуто з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю "Велес Енержі" - 39 463,00 грн судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення № 59 від 11 грудня 2018 року.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 22.07.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М" на рішення Господарського суду Рівненської області від 06.05.2019 у справі № 918/696/18 повернуто заявнику разом з доданими до неї документами.

Відтак, рішення Господарського суду Рівненської області від 06.05.2019 у справі № 918/696/18 набрало законної сили 22 липня 2019 року.

Так, вказаним рішенням встановлено, що на виконання власних зобов`язань, передбачених пунктом 2.4. договору, позивач здійснив перерахування відповідачу грошових коштів у вигляді передоплати. Всього, за період з 19 вересня 2014 року по 05 лютого 2015 року позивач перерахував Відповідачу грошові кошти в загальну розмірі 15 486 360 грн. 00 коп. Відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання по договору та не поставив позивачу жодної партії товару. Всього, за період з 24 жовтня 2014 року по 03 листопада 2015 року відповідач повернув позивачу 7 791 873 грн. 81 коп. Відповідно, станом на 01 листопада 2018 року загальна сума не повернених відповідачем грошових коштів складає 7 694 486 грн. 19 коп., що відповідно складає його грошове зобов`язання перед позивачем.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, з вказаного рішення вбачається неналежне виконання відповідачем умов договору №10 про поставку свиней від 10.09.2014.

Судом встановлено, що заборгованість, яка виникла у відповідача на підставі договору №10 про поставку свиней від 10.09.2014 та стягнута згідно з рішенням Господарського суду Рівненської області у справі №918/696/18 від 06.05.2019 повністю була сплачена відповідачем лише 09.07.2019, що підтверджується банківською випискою на суму 7 809 903 грн 48 коп. (а.с. 13).

Оскільки, незважаючи на наявні грошові зобов`язання, рішення суду не виконувалося протягом тривалого часу, позивачем з посилання на ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період прострочення виконання ним грошового зобов`язання включно до моменту виконання зобов`язання, тобто з 01.07.2017 по дату фактичної сплати (до 08.07.2019).

За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

При цьому, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Крім того, зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19) .

У постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку щодо можливості застосування положень статті 625 ЦК України до будь-яких грошових зобов`язань незалежно від підстав виникнення, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює окремі види зобов`язань.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.05.2019 у справі №918/696/18 встановлено, що за своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, відносини сторін за яким регулюються, зокрема, положеннями статей 655, 662, 663, 693, 712 ЦК України.

У поданому відзиві на позовну заяву, представник відповідача щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних вказує, що повернення суми попередньої оплати за договором поставки не є грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України, а тому їх нарахування є помилковим.

Проте, з таким твердженням суд погодитись не може з огляну на наступне.

За приписами статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

При цьому, за нормами статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Рішенням Господарського суду Рівненської області №918/696/18 від 06.05.2019 встановлено, що 08 грудня 2016 року позивач направив відповідачу вимогу про сплату боргу № 27 , яка отримана відповідачем 20 грудня 2016 року, що підтверджується повідомленням про вручення (наявне в матеріалах справи), відповідно відповідач зобов`язаний повернути грошові кошти починаючи з 30 грудня 2016 року. Станом на 01 листопада 2018 року відповідач не відреагував на зазначену вище вимогу, вимоги позивача щодо повернення сплаченого суму передоплати по договору залишено відповідачам без задоволення.

Відтак, відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, встановлено, що за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Так, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Відтак, правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

За приписами статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Обов`язок відповідача виконати своє грошове зобов`язання (повернення авансового платежу) перед позивачем підтверджено рішенням Господарського суду Рівненської області №918/696/18 від 06.05.2019.

У відзиві на позовну заяву, представник відповідача посилається також на ряд постанов Верховного суду України та Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, в яких викладено висновок про те, що стягнення з продавця суми попередньої оплати, перерахованої за договором купівлі - продажу, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного Кодексу України.

Проте, у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від протилежних висновків щодо застосування норми права (статті 625 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у в постановах Верховного Суду України (в тому числі і щодо тих, на які посилається відповідач) та вказала, що правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Згідно ч. 1, 4 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на які поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України, беручи до уваги практику Верховного Суду, викладену в постанові Великої Палати Верховного суду від 22.09.2020, яка є найбільш релевантна, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню.

Щодо періодів та сум нарахування інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Рішенням Господарського суду Рівненської області №918/696/18 від 06.05.2019 встановлено, що 08 грудня 2016 року позивач направив відповідачу вимогу про сплату боргу № 27 , яка отримана відповідачем 20 грудня 2016 року, що підтверджується повідомленням про вручення (наявне в матеріалах справи), відповідно відповідач зобов`язаний повернути грошові кошти починаючи з 30 грудня 2016 року. Станом на 01 листопада 2018 року відповідач не відреагував на зазначену вище вимогу, вимоги позивача щодо повернення сплаченого суму передоплати по договору залишено відповідачам без задоволення.

Враховуючи викладене, обов`язок відповідача повернути позивачу грошові кошти у вигляді суми попередньої оплати, виник 30.12.2016. Однак, у поданій позовній заяві, ТОВ "Велес Енеджі" здійснює розрахунок індексу інфляції та трьох відсотків річних з 01.07.2017.

За приписами ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Відтак, при перевірці вірності розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, суд враховує період, визначений позивачем.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат та 3% річних, арифметично вірним суд визнає інфляційні втрати 1 524 228,07 грн при заявленому 1 524 228,04 грн, та 3% річних в розмірі 466 728,56 грн при заявленому 466 728,55 грн.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі викладеного, позовні вимоги про стягнення 1 524 228,04 грн інфляційних втрат (за період 01 липня 2017 року - 08 липня 2019 року) та 466 728,55 грн - 3 % річних (той же період) підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 29 864,35 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М" (35316, Рівненська область, Рівненський район, село Грабів, вул. Адамківська, буд. 9, код ЄДРПОУ 35741279) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Енержі" (23714, Вінницька область, Гайсинський район, село Куна, вул. Тваринників, буд. 4, код ЄДРПОУ 39127325) - 1 524 228,04 (один мільйон п`ятсот двадцять чотири тисячі двісті двадцять вісім грн 04 коп.) грн - інфляційних збитків, 466 728,55 (чотириста шістдесят шість тисяч сімсот двадцять вісім грн 55 коп.) грн - 3% річних та 29 864,35 (двадцять дев`ять тисяч вісімсот шістдесят чотири грн 35 коп.) грн - судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 04.01.2021.

Суддя А.М. Горплюк