Рішення

від 05.01.2021 по справі 640/22853/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 січня 2021 року м. Київ № 640/22853/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Станкоремонтний завод"

до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

УСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Станкоремонтний завод" (04176, м. Київ, вул. Електриків, 26, код ЄДРПОУ 31287394) з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення №3822615147 від 29 серпня 2019 року про сплату податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов`язаннями в розмірі 70 465 грн та штрафними санкціями в розмірі 17 616 грн, податкове повідомлення-рішення №3832615147 від 29 серпня 2019 року про сплату податку на додану вартість за податковими зобов`язаннями в розмірі 65 246 грн та штрафними санкціями в розмірі 16 312 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ТОВ "Станкоремонтний завод" було виконано всі необхідні умови, передбачені Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для відображення сум у податковому та бухгалтерському обліку. Таким чином, в діях ТОВ "Станкоремонтний завод" не має порушень податкового кодексу, а позивач не може нести відповідальність за дії/бездіяльність і ділову репутацію своїх контрагентів та за дотриманням ними вимог чинного законодавства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що господарська діяльність контрагента позивача - ТОВ Рівас Плюс має наступні ознаки нереальності здійснення операцій, а саме: відсутній рух активів, зобов`язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської операції; відсутні фізичні. Технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, а саме: відсутній кваліфікований персонал; відсутній штат працюючих осіб; відсутні основні засоби; платних не знаходиться за місцезнаходженням. Таким чином, господарські операції між позивач та ТОВ Рівас Плюс було поведено шляхом формального складання первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій, саме з цим контрагентом.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, контролюючим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку "Станкоремонтний завод".

За результатами проведення перевірки відповідачем складено акт від 26.07.2019 №158/10-26-15-14-07-01-10/31287394 (далі - акт перевірки) та встановлено порушення вимог:

1) пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 70 465 грн. за 2018 рік;

2) п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010, в результаті чого занижена податок на додану вартість на загальну суму 65 246, 00 грн. за 2018 рік.

На підставі висновку акта перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.08.2019:

№3822615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 88 081, 00 грн. (у т.ч. 70 465, 00 грн. - за податковими зобов`язаннями та 17 616, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами));

№3832615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 81 558, 00 грн. (у т.ч. 70 465, 00 грн. - за податковими зобов`язаннями та 17 616, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)).

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 29.08.2019 №3822615147 та №3832615147, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.18. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення Позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв`язку з таким придбанням.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704).

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996-ХІV).

В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (ч. 3 ст. 9 цього Закону).

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ "Станкоремонтний завод" та його контрагентом в особі ТОВ Рівас Плюс .

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків, усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт тощо та відповідності їх дійсному економічному змісту.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов`язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Як вже зазначалося, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов`язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного можна зробити висновок про те, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов`язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що податковим органом зроблено висновок, про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Станкоремонтний завод" приписів податкового законодавства, оскільки на переконання контролюючого органу, ТОВ Станкоремонтний завод було проведено господарські операції з контрагентом шляхом формального складання первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій саме з цими контрагентами. Контролюючим органом під час здійснення перевірки встановлені обставини, які у сукупності свідчать про наявність у первинних документах недостовірних відомостей про учасників поставок, фактичну неможливість виконання цих поставок саме задекларованим контрагентом, спрямованість дій платника на отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування та, як результат, зменшення суми податків, що підлягають сплаті.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Станкоремонтний завод" та Товариством з обмеженою відповідальністю Рівас Плюс було укладено договір купівлі - продажу від 16.06.2018 за №69/06/2018, відповідно до умов якого ТОВ РІВАС ПЛЮС зобов`язане було передати у власність покупця ТОВ Станкоремонтний завод , а покупець прийняти та оплатити товар в терміни: комплект запчастин до верстата координатна - розточувального мод. 2Е450Ф30, згідно Доповненням №1 (Перелік), яке є невід`ємною частиною даного договору, в кількості 1 комплект, в подальшому Товар.

17 липня 2018 року між ТОВ РІВАС ПЛЮС як первісним кредитором та ТОВ АРКТІДА як новим кредитором та ТОВ Станкоремонтний завод було укладено договір відступлення права вимоги №24/03 відповідно до предмету якого ТОВ РІВАС ПЛЮС відступило ТОВ АРКТІДА право вимоги за договором купівлі - продажу №69/06/2018 від 16.06.2018 до ТОВ Станкоремонтний завод , у відповідності до п. 2.1. Договору відступлення права вимоги № 24/03 заборгованість Боржника перед кредитором складає 219 632, 70 грн. за договором купівлі - продажу № 69/06/2018.

16 квітня 2019 між ТОВ РІВАС ПЛЮС як первісним кредитором, ТОВ БАЙРУС ТРЕЙД , як новим кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю Станкоремонтний завод як боржником було укладено договір відступлення права вимоги №31/04, відповідно до умов якого, первісний кредитор уступив права вимоги, що належало йому за договором про переведення боргу за договором купівлі - продажу №69/06/2018 від 16.06.2018 укладеним між Первісним кредитором та Боржником, а Новий кредитор прийняв на себе права вимоги і став новим кредитором за договором №31/04 від 16.04.2019.

Здійснюючи перевірку ТОВ "Станкоремонтний завод" податковий орган дійшов висновку щодо неможливості встановлення походження товару, який позивач придбав у контрагента, враховуючи що згідно з даними Єдиного реєстру податкових накладних, придбання ТОВ Рівас Плюс товару, передбаченого умовами договору від 16.06.2018 №69/06/2018 - не прослідковується, наявний пересорт, придбавається газ скраплений, газ зріджений (пропан-бутан), а реалізовується товар з різною номенклатурою товару, передбаченого договором від 16.06.2018 №69/06/2018.

Так, за висновками акту перевірки, що не спростовано позивачем під час надання позовної заяви, у ході аналізу даних Єдиного реєстру податкових накладних та первинних документів встановлено, що ТОВ РІВАС ПЛЮС у червні 2018 року зареєстровано в адресу ТОВ СТАНКОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД податкові накладні з номенклатурою: підшипники, комплект охолоджуючої системи з електронасосом верстата, кулько-гвинтова передача поперечного переміщення столу.

Згідно з Єдиним реєстром податкових накладних ТОВ РІВАС ПЛЮС було придбано в період діяльності товариства групу товарів з номенклатурою: (в основному) газ скраплений УКТ ЗЕД 2711 13 97 00, газ зріджений (пропан-бутан), одяг, продукти харчування (хліб, сухарики, шоколад, яйця, тощо), конверти, засіб для миття поверхонь, свердло по металу, окуляри захисні, маски медичні тощо.

Також, відповідачем наголошено на відсутності основних засобів, а саме: транспортних засобів та достатньої кількості трудових ресурсів: відсутній кваліфікований персонал, штат працюючих осіб, які необхідні для виконання умов договору купівлі - продажу від 16.06.2018.

При цьому, суд зазначає про відсутність доказів зі сторони позивача щодо залучення контрагентом позивача працівників за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), що ставить під сумнів можливість поставки позивачеві товару контрагентом, враховуючи відсутність необхідних засобів.

З наданої суду інформації стосовно контрагента позивача, вбачається, що встановити наявність основних фондів, виробничих потужностей та запасів необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності контрагентами позивача є неможливим.

При цьому, прослідкувавши ланцюг постачання придбаних позивачем товарів у ТОВ РІВАС ПЛЮС (підшипники, комплект охолоджуючої системи з електронасосом верстата, кулько-гвинтова передача поперечного переміщення столу) можливо дійти висновку, що контрагентом позивача вказаний товар не придбавався, оскільки останній, за даними реєстру податкових накладних, не придбавав товар у вигляді: підшипників, комплектів охолоджуючої системи з електронасосом верстата, кулько-гвинтової передачі поперечного переміщення столу, що свідчить про неможливість його подальшої поставки позивачеві, тим самим, надаючи підстави стверджувати лише про документальне оформлення спірних операцій.

Таким чином, суд наголошує, що встановити походження документально придбаного позивачем товару та відслідкувати його рух неможливо, а документально оформлені операції не підтверджують реального здійснення господарських відносин між позивачем та контрагентом, що спричинило б рух коштів та зміну майнового стану позивача.

Суд наголошує, що в той час, як податковий орган посилається на відсутність у контрагента позивача необхідних для виконання спірних операцій, основних засобів (що становить під сумнів зміст відповідних операцій) позивачем доказів протилежного до матеріалів справи додано не було та доводи податкового органу в цій частині не спростовано, як і не надано суду доказів походження документально придбаного позивачем товару.

При цьому, суд наголошує, що платник податку повинен бути розумним та обачним при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Заходи спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагентів як добросовісних партнерів, що гарантують виконання своїх зобов`язань через уповноважених представників.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов`язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв`язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до приписів статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд вважає висновки податкового органу, зроблені під час перевірки позивача, доведеними та правомірними.

При цьому, суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №815/3666/16 суд вказав, що надані позивачем документи, а саме податкові накладні, видаткові накладні та рахунки-фактури, видані від імені контрагентів, та докази перерахування Товариством грошових коштів не можуть самі по собі підтверджувати реальність виконання господарських угод, оскільки відповідачем надані докази того, що контрагенти не виконували та об`єктивно не мали можливості виконати поставку на адресу позивача.

В даному випадку, як зазначено судом вище, позивачем не спростовано доводи податкового органу щодо неможливості виконання контрагентом в особі ТОВ Рівас Плюс своїх зобов`язань відповідно до договору купівлі-продажу та не підтверджено походження товару, яке начебто було придбано позивачем у ТОВ Рівас Плюс , відслідкувати таке придбання також неможливо, враховуючи, висновки контролюючого органу, наведені в акті перевірки, які позивачем не спростовано.

Враховуючи сукупність встановлених вище обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність факту здійснення реальних господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю СТАНКОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД та контрагентом особі ТОВ Рівас Плюс , а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення №3822615147 від 29 серпня 2019 року та №3832615147 від 29 серпня 2019 року є правомірними, а підстави для їх скасування - відсутні.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналіз матеріалів справи підтверджує, що відповідач при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень - рішень діяв згідно приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності прийнятих податкових повідомлень - рішень та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Станкоремонтний завод" - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа