Постанова

від 31.03.2021 по справі 640/22853/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22853/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,

секретаря Ткаченка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Станкоремонтний завод до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Станкоремонтний завод на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 січня 2021 року, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Станкоремонтний завод (далі - позивач, апелянт, ТОВ Станкоремонтний завод ) звернулось у суд з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, якими визначено суму грошових зобов`язань з податків на прибуток та додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що господарські взаємовідносини з ТОВ Рівас Плюс мали реальний характер, товариство було зареєстровано в установленому законом порядку, а виписана останнім податкова накладна - зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. Отримані позивачем товари використані в господарській діяльності, на підтвердження чого надано належним чином оформлені первинні документи.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 січня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом не надано оцінки доказам, які містяться у матеріалах справи та спростовують твердження податкового органу про те, що договір з ТОВ Рівас Плюс не був реально виконаний. Поза увагою суду також залишилось те, що грошове зобов`язання з податка на прибуток розраховано контролюючим органом невірно, а саме з усієї суми угоди, без виключення податка на додану вартість. Також судом не досліджено питання правомірності формування податкового кредита на підставі податкової накладної, складеної контрагентом. До того ж, відповідачем не спростовано факт реєстрації такої накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, що є безумовною підставою для віднесення зазначених у ній сум до складу податкового кредита.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголошує, що господарська діяльність контрагента позивача має ознаки нереальності, а операція із таким суб`єктом, проведена шляхом формального складання первинних документів та не супроводжувалась дійсним рухом активів. Під час здійснення перевірки встановлено обставини, які у сукупності свідчать про наявність у первинних документах недостовірних відомостей про учасників поставки, фактичну неможливість здійснення такої та спрямованість дій позивача на отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування та, як наслідок, зменшення сум податків, які підлягають сплаті.

Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з наступним підстав.

Судом установлено, що у період з 15 по 19 липня 2019 року контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з метою дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ Рівас Плюс за червень 2018 року.

За результатами перевірки 26 липня 2019 року складено акт, яким зафіксовано порушення, а саме: вимог підпункта 134.1.1 пункту134.1 статті 134, пункта 135.1 статті 135, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 70 465 грн. та суму податка на додану вартість, що належить сплаті до бюджету за червень 2018 року, у розмірі 65246 грн.

29 серпня 2019 року ГУ ДФС у м. Києві на підставі акта прийняло податкові повідомлення - рішення №3822615147 про збільшення суми грошового зобов`язання з податка на прибуток у сумі 88081,00 грн., у тому числі за основним платежем 70465,00 грн., за штрафними санкціями 17616,00 грн. та № 383261547 про збільшення суми грошового зобов`язання з податка на додану вартість у сумі 81558,00 грн, у тому числі за основним платежем 65246,00 грн, за штрафними санкціями 16312,00 грн.

За результатами оскарження в адміністративному порядку, рішенням Державної фіскальної служби України від 08 листопада 2019 року податкові повідомлення - рішення залишені без змін.

Уважаючи такі рішення необґрунтованими, платник податків звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, прослідкувавши ланцюг постачання придбаних позивачем товарів у ТОВ Рівас Плюс (підшипники, комплект охолоджуючої системи з електронасосом верстата, кулько-гвинтова передача поперечного переміщення столу) дійшов висновку, що контрагентом позивача вказаний товар не придбавався, оскільки останній, за даними реєстру податкових накладних, не придбавав товар у вигляді: підшипників, комплектів охолоджуючої системи з електронасосом верстата, кулько-гвинтової передачі поперечного переміщення столу, що свідчить про неможливість його подальшої поставки позивачеві. Позивачем не надано доказів на спростування тверджень відповідача про відсутність у контрагента необхідних для виконання спірних операцій основних засобів (що становить під сумнів зміст відповідних операцій), а також доказів походження документально придбаного товару.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).

Оцінюючи висновки податкового органу про заниження позивачем грошових зобов`язань по податку на прибуток та податку на додану вартість, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.

Як убачається із акта, перевіркою встановлено документально задекларовані взаємовідносини позивача з ТОВ Рівас Плюс у червні 2018 року на загальну суму 391473,60 грн., в тому числі податок на додану вартість у сумі 65245,60 грн. Сума податку на додану вартість включена позивачем до податкового кредита за червень 2018 року. По цим взаємовідносинам позивачем надано договір купівлі - продажу №69/06/2018 від 16 червня 2018 року, додаток №1 до нього, видаткову накладну №РН-001183 від 26 червня 2018 року, акт приймання- передачі від 26 червня 2018 року, а також податкову накладну від 26 червня 2018 року №6.

17 липня 2018 року між ТОВ Рівас Плюс , як первісним кредитором, ТОВ Арктіда , як новим кредитором, та позивачем, як боржником, укладено договір відступлення права вимоги №24/03 відповідно до умов якого первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги за договором купівлі - продажу №69/06/2018 від 16 червня 2018 року до позивача. Відповідно до пункта 2.1 цього Договора заборгованість боржника перед кредитором складає 219632,70 грн.

16 квітня 2019 між Рівас Плюс , як первісним кредитором, ТОВ Байрус Трейд , як новим кредитором, та позивачем, як боржником, укладено договір відступлення права вимоги №31/04, відповідно до умов якого, первісний кредитор уступив права вимоги, що належало йому за договором про купівлі - продажу №69/06/2018 від 16 червня 2018 року до боржника. Згідно пункта 2.1 цього Договора заборгованість боржника перед кредитором складає 171840,90 грн.

За результатами вивчення наведених документів, відповідачем, за даними податкової інформації та автоматизованих систем ДФС України, встановлено, що ТОВ Рівас Плюс : звіти про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податкові розрахунки суми дохода, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податка у 2018 році не подавало; інформація щодо наявності основних фондів, транспортних засобів, складів, запасів, відсутня; згідно даних Єдиного реєстра податкових накладних придбання проданого позивачу товара не прослідковується.

У зв`язку з наведеним, контролюючий орган дійшов висновку про відсутність реальності здійснення господарських операцій з придбання ТМЦ у ТОВ Рівас Плюс , а тому ТМЦ отримані позивачем безоплатно від невстановлених осіб, що має наслідком збільшення розділа Інші доходи на 391474 грн. та зменшення податкового кредита на підставі податкової накладної, складеної контрагентом.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до підпункта 134.1.1 пункта 134.1. статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ16), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.

Згідно з пунктом 4 П(С)БУ 16 об`єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов`язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені (пункт 6 П(С)БУ 16).

Згідно з пунктом 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Фінансова звітність складається з балансу (звіту про фінансовий стан), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) (далі - звіт про фінансові результати), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.

У Звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.

Джерелом відомостей для заповнення Звіту про фінансові результати є дані регістрів бухгалтерського обліку, що містять інформацію про доходи, витрати, прибуток, збитки та сукупний дохід.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-ХІV з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №996-ХІV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно зі статтями 1 та 3 названого Закону первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Первинні документи по відображенню господарських операцій являються основою і для податкового обліку.

Тому, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 Закону України №996-ХІV).

Згідно з визначенням, закріпленим у статті 1 Закону України №996-ХІV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу наведених норм убачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту та витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на відображення у податковому обліку господарської операції є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та/або послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Варто зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого витрат та податкового кредита первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний дохід на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

У разі ж надання податковим органом достатньо переконливих доводів та доказів відносно того, що насправді господарські операції контрагентами не здійснювалися, а схема взаємодії учасників господарської операції свідчить про їх недобросовісність, суд не повинен обмежуватися перевіркою формальної відповідності поданих платником документів вимогам податкового законодавства, а має оцінити усі докази у справі у сукупності та взаємозв`язку з ціллю виключення внутрішніх протиріч та суперечливостей між ними у процесі перевірки реального руху активів між заявленими учасниками операції.

Як установлено судом, підставою для висновку про відсутність реального виконання господарської операції стали твердження контролюючого органа про відсутність у контрагента позивача: фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення господарської операції; руху активів, зобов`язань чи власного капітала; кваліфікованого персонала; штатних працюючих осіб.

Однак, контролюючим органом не наведено обґрунтування якої саме кваліфікації потрібен персонал для здійснення операції купівлі-продажу ТМЦ. Також відповідачем не спростована можливість здійснення контрагентом позивача придбання ТМЦ у неплатників податка на додану вартість, що обумовило відсутність інформації про таке придбання в Єдиному реєстрі податкових накладних. До того ж, відповідач не заперечує факта складення та реєстрації контрагентом позивача податкової накладної, що була підставою для формування податкового кредита у позивача. На обґрунтування тверджень про відсутність руху активів відповідачем не надано доказів здійснення перевірки контрагента позивача, оскільки такий рух може бути встановлений за наслідками перевірки саме бухгалтерської документації. Додатково колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано доказів на підтвердження факта відсутності контрагента позивача за його місцезнаходженням.

Судом установлено та підтверджено під час перевірки, що у червні 2018 року позивачем отримано товарно-матеріальні цінності, що відображено у бухгалтерському обліку по рахунку 201 Сировина та матеріали . За висновками податкового органа вартість ТМЦ мала бути відображена в розділі Інші доходи .

Однак, жодних висновків про завищення витрат внаслідок перерахування коштів ТОВ Арктіда та ТОВ Байрус Трейд контролюючим органо не зроблено. Так само не зазначено, що такі ТМЦ мають обліковуватися як в розділі Сировина та матеріали та Інші активи .

З огляду на викладене, віднесення суми вартості ТМЦ до складу Інших доходів без зменшення розміра витрат не змінює наслідки податкового обліку, а тому не призводить до збільшення оподатковуваного прибутку.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв`язку з невиконанням своїх обов`язків його контрагентами, в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов`язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із статті 9 Конституції України. Зокрема, стаття 1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права .

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України , якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Колегія суддів зазначає, що констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акта перевірки).

Зазначене є порушенням пункту 5 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727, згідно якого факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Вирішуючи спір, суд вважає за необхідне зазначити, що податок, по суті, являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки є соціальним обов`язком, від виконання якого залежить суспільний розвиток. У процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, адже можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що позивачем надані всі первинні документи, які відображають реальність господарських операцій з його контрагентом та є підставою для формування податкового обліку, а відповідачем не доведено обґрунтованості висновків перевірки та правомірності оскаржуваних рішень, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 серпня 2019 року №3822615147 та №3832615147.

Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповне з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що стало підставою для неправильного вирішення справи.

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 6 цієї правової норми закріплено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, а згідно наявних у справі квитанції №0.0.1524709069.1 від 16 листопада 2019 року та платіжного доручення №158 від 27 січня 2021 року позивачем за його подання та подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у загальному розмірі 6360,59 грн., то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 33, 34, 139, 242-244, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Станкоремонтний завод задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 січня 2021 року скасувати .

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Станкоремонтний завод задовольнити .

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 29 серпня 2019 року №3822615147 та №3832615147.

Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 43141267) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Станкоремонтний завод (адреса: 04176, м. Київ, вул. Електриків, 26; код ЄДРПОУ 31287394) судові витрати зі сплати судового збору в загальній сумі 6360 (шість тисяч триста шістдесят) грн. 59 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді О.Є. Пилипенко

Л.Т. Черпіцька