Ухвала

від 05.01.2021 по справі 916/2952/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"05" січня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2952/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,

розглядаючи справу № 916/2952/20

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОФІСНИЙ ЦЕНТР "САДОВА"

до відповідача: Приморської районної адміністрації Одеської міської ради

про визнання недійсним рішення,-

За участю представників сторін:

від позивача: Немерцалова С.В.;

відповідача: Святоха А.А. довіреність №01-17/53 выд 23.01.2020;

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОФІСНИЙ ЦЕНТР "САДОВА" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовної заявою до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання недійсним рішення.

Ухвалою суду від 20.10.2020 року відкрито провадження провадження по справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 17.11.2020 року о 10:30 год.

03.11.2020 року за вх.№ 29425/20 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ОФІСНИЙ ЦЕНТР "САДОВА" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №916/2952/20.

Ухвалою суду від 04.11.2020 року Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ОФІСНИЙ ЦЕНТР "САДОВА" за вх.№29425/20 від 03.11.2020 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду було задоволено.

17.11.2020 року підготовче засідання було відкладено на 24.11.2020 року.

Ухвалою суду від 24.11.2020 року підготовче засідання було відкладено на "15" грудня 2020 р. о 12:30 год.

Однак, у зв`язку із перебуванням судді Гута С.Ф. на лікарняному (домашня ізоляція COVID-19-11 з 14.12.2020р. по 24.12.2020р. включно судове засідання 15.12.2020 року не відбулося.

Ухвалою суду від 28.12.2020 року розгляд справи було призначено на "05" січня 2021 р. о 11:00 год.

10.11.2020 року від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

Як зазначає відповідач у клопотанні про закриття провадження у справі, що суд має закрити провадження по справі у зв`язку з тим, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Предметом спору є розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (надалі - райадміністрація) від 02.10.2020 року №415 "Про демонтаж металевої огорожі на прилеглій території між житловим будинком №5 та нежитловими будівлями №3 по вулиці Садовій в місті Одесі" (надалі - розпорядження №415). Предметом же доказування є законність (правомірність) цього розпорядження. При цьому у якості підстав для розгляду, позову в порядку господарського судочинства Позивачем зазначається порушення його приватно-правових прав та інтересів, а саме порушення його прав на земельну ділянку.

Така позиція Позивача є невірною. Розпорядження №415 не порушує прав Позивача на вільне володіння та користування внутрішнім двором будинку №3 по вулиці Садовій, територія якого ним орендується. Розпорядження не зменшує, змінює або скасовує прав Позивача на земельну ділянку. Оскаржуване розпорядження стосується безпосередньо металевої огорожі, право власності на яку у Позивача відсутнє. Заявлені позовні вимоги не стосуються цивільних прав Позивача. А тому в цій справі відсутній спір про права Позивача.

В свою чергу, Приморська райадміністрація, приймаючи оскаржуване розпорядження, діяла в межах своєї компетенції, як суб`єкт владних повноважень.

Згідно Положення про Приморську районну адміністрацію Одеської міської ради, що затверджене рішенням Одеської міської ради № 1934-УІІ від 26.04.2017 року (надалі - Положення № 1934-УІІ) райадміністрація є виконавчим органом Одеської міської ради та створюється нею з метою реалізації функцій місцевого самоврядування на території Приморського району міста Одеси згідно із Законом України Про місцеве самоврядування в Україні .

Відповідно до п. 2.4. Положення № 1934-УІІ у сфері житлово-комунального господарства райадміністрація: виконує функції уповноваженого органу власника щодо управління житловим фондом на території району в порядку та на умовах, визначених законодавством; вживає заходи щодо недопущення самочинного будівництва, псування жилих будинків та об`єктів благоустрою.

Згідно п. 2.5. Положення № 1934-УІІ у галузі благоустрою райадміністрація здійснює перевірки території району, об`єктів благоустрою району щодо стану їх благоустрою і додержання юридичними та фізичними особами законодавства у сфері благоустрою населених пунктів, Правил благоустрою території міста Одеси на території району, вживає необхідні заходи; у разі виявлення порушень.

Пунктом 2.6. Положення № 1934-УІІ передбачено, що у галузі управління комунальною власністю райадміністрація у межах повноважень, визначених радою та виконкомом, здійснює управління комунальною власністю (підприємствами, житловим фондом), розташованою на території району; - виступає замовником на проведення робіт з демонтажу об`єктів самочинного будівництва, приведення території до первинного стану та її благоустрою, у разі невиконання відповідного розпорядження голови райадміністрації.

Згідно пункту 2.8. Положення № 1934-УІІ райадміністрація виступає замовником на проведення робіт з демонтажу об`єктів самочинного будівництва, приведення території до первинного стану та її благоустрою, у разі невиконання відповідного розпорядження голови райадміністрації.

Таким чином райадміністрація, приймаючи оскаржуване розпорядження, реалізовувала владно-розпорядчі функції як суб`єкт владних повноважень. При цьому спір виник саме у зв`язку з виконанням райадміністрацією функцій органу публічної влади.

Згідно ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір, виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи . бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

КАС України відносить спір до публічно-правового та, відповідно, підсудного адміністративним судам, виходячи з природи дій суб`єкта владних повноважень, який повинен здійснювати у спірних правовідносинах владні управлінські функції.

Звертаємо увагу, що посилання Позивача на ч.3. ст.19 КАС України, а саме, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду, є недоречною спробою видати бажане за дійсне, адже у цьому спорі відсутні приватно-правові вимоги. Вимога Позивача про визнання недійсним розпорядження №415 є первинною (та єдиною), а не похідною.

Окрім цього, посилання Позивача на п.6 ч.І. ст. 20 ГПК України, згідно якого справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, є також невірним. У цій справі відсутній спір про майнові, речові права Позивача та відповідний предмет спору.

У постанові Вищого господарського суду України від 02.03.2017 у справі № 910/12557/16, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Неналежність обраного способу судового захисту з огляду на правову позицію Верховного Суду України, наведеній в п. З Інформаційного листа №01- 8/482 від 13.08.2008р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року", зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.

Отже, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відзначаємо, що зазначена Позивачем практика Верховного Суду щодо розмежування предметної підсудності спорів про оскарження рішень органів влади стосується актів індивідуальної дії, відповідно до яких особа набувала речові права на майно. У такому випадку спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Так, у справі № 674/31/15-ц позивач оскаржує розпорядження Дунаєвецької РДА про надання ОСОБ A4 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, передачу їй у власність земельної ділянки розміром 2,0000 га та просить визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, яка у подальшому була відчужена на користь відповідача ОСОБ A3, у зв`язку із накладанням спірної земельної ділянки на землі водного фонду.

Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері приватноправових (земельних) відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

В свою чергу, спор між ТОВ "ОЦ "Садова" та Приморською райадміністрацією стосується розпорядження №415 від 02.10.2020 року, яке не створює, змінює, скасовує речових прав Позивача або третіх осіб.

Згідно ч.2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Враховуючи предмет спору, предмет позову, предмет доказування, сутність та мету прийняття розпорядження №415 від. 02.10.2020 року вважаємо, що позов ТОВ "Офісний центр "Садова" до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання недійсним рішення має розглядатись за правилами адміністративного судочинства, а тому провадження по справі № 916/2952/20 має бути закрито.

Доводимо до відому суду, що в порушення процесуальних норм товариством з обмеженою відповідальністю "ОФІСНИЙ ЦЕНТР "САДОВА" 15.10.2020 року- пред`явлено аналогічний позов до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження від 02.10.2020 року № 415 до Одеського окружного адміністративного суду.

20.10.2020 року відкрито провадження по справі №420/10652/20, головуючий суддя Єфіменко К.С. В межах цього провадження судом повинно вирішуватись питання про забезпечення позову.

Окрім цього ТОВ "Офісний центр '"Садова" до Одеського окружного адміністративного суду подана заява про забезпечення позову до подання позову. За цією заявою відкрито провадження по справі №420/10651/20, головуючий суддя Марин П.П.

В позовній заяві, поданій до Господарського суду Одеської області, Позивачем зазначена недостовірна інформація, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав (п.10 ч.З. ст. 162 ГПК України).

Згідно п.3. ч.1. ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Враховуючи наявність справи №420/10652/20 в Одеському окружному адміністративному суді, яка стосується тих же сторін, про той самий предмет і з тих сацих підстав, у разі якщо Господарський суд Одеської області не закриє провадження по справі № 916/2952/20, то повинен залишити позов ТОВ "Офісний центр "Садова" без розгляду.

23.10.2020 року Господарським судом Одеської області по справі №916/2952/20 задоволено заяву Позивача про забезпечення позову. Заборонено Приморській районній адміністрації Одеської міської ради, КП ЖКС Порто- франківський , ДП ЖУ Ренесанс-ЛТД , Департаменту. архітектури та містобудування Одеської міської ради, Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради - проводити дії по демонтажу металевої огорожі (воріт) на прилеглій території між житловим будинком №5 та нежитловими будівлями № 3 по вулиці Садовій у місті Одесі, - до винесення рішення суду по суті справи.

Так, при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Так, в силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

При цьому, підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.

В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірного правовідношення).

Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством.

Статтею 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (п.п. 6, 10, 15 ч.1 ст.20 ГПК України).

При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і спір господарськими слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і , по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин ; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Для віднесення справи до господарської юрисдикції суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. Зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено процесуальним законом.

Отже, предметом спору є розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (надалі - райадміністрація) від 02.10.2020 року №415 "Про демонтаж металевої огорожі на прилеглій території між житловим будинком №5 та нежитловими будівлями №3 по вулиці Садовій в місті Одесі" (надалі - розпорядження №415). Предметом же доказування є законність (правомірність) цього розпорядження. При цьому у якості підстав для розгляду, позову в порядку господарського судочинства Позивачем зазначається порушення його приватно-правових прав та інтересів, а саме порушення його прав на земельну ділянку. Розпорядження №415 не порушує прав Позивача на вільне володіння та користування внутрішнім двором будинку №3 по вулиці Садовій, територія якого ним орендується. Розпорядження не зменшує, змінює або скасовує прав Позивача на земельну ділянку. Оскаржуване розпорядження стосується безпосередньо металевої огорожі, право власності на яку у Позивача відсутнє. Заявлені позовні вимоги не стосуються цивільних прав Позивача. А тому в цій справі відсутній спір про права Позивача.

Між позивачем та відповідачем, виник публічно-правовий спір щодо законності рішень, дій відповідача та інших органів місцевого самоврядування, прийнятих (вчинених) під час здійснення ними владних управлінських функцій. Ураховуючи викладене, суд вважає, що спір між сторонами є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Спори, які стосуються виконання суб`єктами владних повноважень зазначених функцій, зокрема демонтажу елементів благоустрою, розміщених на фасадах будівель і споруд, є публічно-правовими та мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Отже, спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 Господарського процесуального кодексу України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, зокрема, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" (п. 77, Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (п. 43, Заява № 60750/00) наголосив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97 р., Reports of Judgments and Decisions 1997-II, с. 510, п. 40).

Згідно з п.1 ч.1 ст.231 ГКП України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до ч.2 ст.231 ГПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

За цих підстав, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України та роз`яснює позивачу, що розгляд даної справи віднесено до суду загальної юрисдикції у порядку адміністративного судочинства.

Між цим суд також роз`яснює позивачу, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору у разі закриття провадження у справі, зокрема з підстав непідвідомчості спору господарському суду, повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.

Керуючись ст. 145 п.1, п.п.6 ч.1 ст.231, ст.23, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Клопотання Приморської районної адміністрації Одеської міської ради вх.. ГСО№30124/20 задовольнити.

2.Закрити провадження по справі №916/2952/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОФІСНИЙ ЦЕНТР "САДОВА" до відповідача Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання недійсним рішення.

3.Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю "ОФІСНИЙ ЦЕНТР "САДОВА", що розгляд справи № 916/2952/20 віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

4.Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 23.10.2020р. якою заборонено Приморській районній адміністрації Одеської міської ради, КП "ЖКС "Порто-франківський", ДП ЖУ "Ренесанс-ЛТД", Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради - проводити дії по демонтажу металевої огорожі (воріт) на прилеглій території між житловим будинком №5 та нежитловими будівлями № 3 по вулиці Садовій у місті Одесі, - до винесення рішення суду по суті справи.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складення повного тексту ухвали господарського суду Одеської області.

Повний текст ухвали складено 11 січня 2021 р.

Суддя С.Ф. Гут