Постанова

від 11.01.2021 по справі 910/5995/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2021 р. Справа№ 910/5995/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Тищенко А.І.

Шаптали Є.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 07.08.2020

у справі №910/5995/20 (суддя Баранов Д.О.)

за позовом Заступника керівника Прилуцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Малодівицької селищної ради

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про стягнення 89 691, 27 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Прилуцької місцевої прокуратури в інтересах державі в особі Малодівицької селищної ради (далі - позивач) звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач, скаржник), в якому просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 89 691, 27 грн за використання відповідачем земельної ділянки кадастровий номер 7424155900:01:002:0078, загальною площею 1, 2159 га, яка знаходиться за адресою: Прилуцький район, смт. Мала Дівиця, вул. Вокзальна, 3.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 позовні вимоги заступника керівника Прилуцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Малодівицької селищної ради - задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на користь Малодівицької селищної ради кошти в розмірі 83 219,91 грн, стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на користь прокуратури Чернігівської області судовий збір 1 950,34 грн. В іншій частині позову - відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі №910/5995/20 скасувати в частині задоволених вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не досліджено обставин наявності/відсутності у заступника керівника Прилуцької місцевої прокуратури права діяти в інтересах держави в особі Малодівицької селищної ради, що ставить під сумнів рішення суду в цілому, адже за відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд зобов`язаний залишити позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду.

Також скаржник звернувся з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі № 910/5995/20, обґрунтовуючи клопотання тим, що скаржник отримав повний текст рішення 02.09.2020, що підтверджується конвертом поштового відправлення суду та інформацією щодо поштового відправлення № 0105473266373.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі № 910/5995/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксов В.В., судді Яковлєв М.Л., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі № 910/5995/20 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

09.10.2020 від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано: докази сплати судового збору в сумі 227,49 грн., платіжне доручення № PROM8B368 від 08.10.2020.

10.12.2020 від заступника керівника Прилуцької місцевої прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор вказує, що ним при пред`явленні вказаного позову до суду Прилуцькою місцевою прокуратурою в повному обсязі виконано вимоги ст. 23 Закону україни Про прокуратуру , про що свідчить листування прокуратури з селищною радою. Вказане листування, як доказ було додано до матеріалів позову, а отже судом було належним чином досліджено підстави для представництва прокурором інтересів територіальної громади.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 у зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/5995/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2020 для розгляду справи №910/5995/20 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Тищенко А.І., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі № 910/5995/20 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., суддів: Тищенко А.І., Яковлєва М.Л. Задоволено клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про поновлення строку для подання апеляційної скарги. Відновлено Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі №910/5995/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Роз`яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 у зв`язку з перебуванням судді Яковлева М.Л. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи 910/5995/20.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2020 для розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" у справі № 910/5995/20 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І.

17.12.2020 по 31.12.2020 суддя Шаптала Є.Ю. перебував на лікарняному, а з 04.01.2021 по 06.01.2021 у щорічній відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі №910/5995/20 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Тищенко А.І., Шаптали Є.Ю.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що предметом розгляду у справі № 910/5995/20 є вимоги про стягнення 89691,27 грн., вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.

З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

30.05.2016 між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Барт Груп" укладено договір іпотеки, предметом якого відповідно до п. 1.7. договору є нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: Чернігівська область, Прилуцький р-н, смт. Мала Дівиця, вул. Вокзальна, 3, зокрема: літ. А - будівля операторської, Б-1 нежитлова будівля слюсарних майстерень, споруда огорожа № 2, споруда ворота № 1, В-1 будівля насосної станції, Г-1 будівля насосної станції, резервуар по 1000 м3, та резервуари різної ємності у загальній кількості - 37 штук.

Згідно п. 7 вказаного договору предмет іпотеки належить на праві приватної власності на підставі акту приймання - передачі майна та оцінки вартості майна, що вноситься до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Барт Груп" від 25.05.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Барт Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Севен Севенті Петроліум".

Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 7424155900:01:002:0078 загальною площею 1,2159 га, право користування якою належить іпотекодавцю (Товариству з обмеженою відповідальністю "Барт Груп") на підставі ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України. Земельна ділянка розташована за адресою: Прилуцький район, смт. Мала Дівиця, вул. Вокзальна, 3. (п. 8 договору).

06.06.2016 відповідач на підставі договору іпотеки від 30.05.2016 набув право власності на вищевказані нежитлові будівлі та споруди, речове право зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.06.2016.

Прокурор зазначав, що на час укладення договору іпотеки та набуття права власності на майно, земельна ділянка площею 1,2159 га перебувала в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю "Севен Севенті Петроліум" на підставі договору оренди, укладеного 26.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Севен Севенті Петроліум" та Малодівицькою селищною радою Прилуцького району Чернігівської області.

13.11.2017 відповідач звернувся до селищної ради з листом щодо розірвання договору оренди земельної ділянки площею 1,2159 та кадастровим номером 7424155900:01:002:0078 з попереднім орендарем та укладення договору оренди із банком.

Рішенням Малодівицької селищної ради від 23.06.2017 договір оренди земельної ділянки з попереднім орендарем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Севен Севенті Петроліум" припинено за взаємною згодою сторін.

На підставі рішення, між Малодівицькою селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Севен Севенті Петроліум" 20.12.2017 укладено додаткову угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7424155900:01:002:0078, загальною площею 1, 2159, яка розташована за адресою Прилуцький район, смт. Мала Дівиця, вул. Вокзальна, 3.

На підставі акту приймання-передачі від 20.12.2017 вказана земельна ділянка повернута сільській раді, а 02.01.2018 відомості про припинення речового права оренди зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Малодівицької селищної ради 6 сесії 7 скликання від 06.02.2018 надано згоду на укладення договору оренди вищевказаної земельної ділянки з банком строком на 5 років.

Орендна плата за рік згідно рішення встановлена у розмірі 12% від вартості земельної ділянки (вартість земельної ділянки визначена 562 840, 11 грн), що становить 67 540,81 грн.

Прокурор у своєму позові зазначає, що незважаючи на прийняте селищною радою рішення, відповідач ухилявся від укладення договору оренди, у зв`язку з цим, селищною радою на адресу майбутнього орендаря був направлений лист від 16.05.2018 за № 03-07/653 з вимогою зареєструвати договір оренди з метою недопущення втрат бюджету, який був отриманий банком 06.06.2018.

16.05.2019 між позивачем та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7424155900:01:002:0078, загальною площею 1,2159, яка розташована за адресою Прилуцький район, смт. Мала Дівиця, вул. Вокзальна, 3 (п. 1 договору).

Згідно п. 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 562 840,11 грн.

Пунктом 9 договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 12 % суми нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що становить 67 540,81 грн.

Відповідно до п. 10 договору обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими КМУ формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Відповідно до акту визначення в натурі на місцевості зовнішніх меж земельної ділянки, що передається в оренду відповідачу, визначені межі земельної ділянки з кадастровим номером 7424155900:01:002:0078 та місце розташування, визначено згідно проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування на умовах оренди, який затверджений рішення позивача 37 сесії 6 скликання від 17.12.2014.

Вказаним рішенням затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка надавалась в оренду площею 1,2159 га для обслуговування бази нафтопродуктів Товариства з обмеженою відповідальністю "Севен Севенті Петроліум" в смт. Мала Дівиця, вул. Вокзальна, 3 з кадастровим номером 7424155900:01:002:0078.

Згідно акту приймання-передачі об`єкта в оренду від 16.05.2019 земельна ділянка з кадастровим номером 7424155900:01:002:0078 передана у користування відповідача.

Державна реєстрація оренди земельної ділянки здійснена 16.05.2019.

Прокурор вказує, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами сплатити кошти, однак, відповідач відмовлявся їх сплачувати у добровільному порядку, що і стало підставою для звернення до суду з даною позовною заявою заступника керівника Прилуцької місцевої прокуратури в інтересах позивача.

У відзиві на позовну заяву, поданому досуду першої інстанції, відповідач заперечував щодо заявлених позовних вимог та зазначає, що заявлена прокурором до стягнення сума в розмірі 89 691, 27 грн. за період з 03.01.2018 по 30.04.2019 є необґрунтованою, оскільки, відповідачу не було доведено про розірвання договору оренди із попереднім орендарем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Севен Севенті Петроліум" та про прийняття позивачем рішення щодо укладення договору оренди з банком.

З огляду на те, що договір оренди між сторонами було підписано 16.05.2019 у відповідача були відсутні правові підстави для здійснення відрахувань коштів (плати за користування земельною ділянкою) на користь позивача, оскільки, такі дії були б поза межами договірних відносин.

У поданій до суду першої інстанції відповіді на відзив прокурор зазначає, що відповідач свідомо ухилявся від укладення договору оренди, оскільки, йому було відомо про факт розірвання договору з попереднім орендарем, а заявлена до стягнення сума є безпідставно збережені відповідачем кошти з орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач з часу набуття права власності на нерухоме майно по вул. Вокзальна, 3 в смт. Мала Дівиця - використовував земельну ділянку у тих межах та площею, яка перебувала у попереднього користувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Севен Севенті Петроліум", а відтак, відповідачем повинні були сплачуватися кошти за фактичне використання земельної ділянки загальною площею 1,2159 га за період з 03.01.2018 по 30.04.2019 в розмірі 89 691, 27 грн. (5 628, 40 грн за 1 місяць).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що з 07.02.2018 по 30.04.2019 (включно) відповідач безпідставного користувався земельною ділянкою загальною площею 1, 2159 га за кадастровим номером 7424155900:01:002:0078 з огляду на те, що рішенням Малодівицької селищної ради від 06.02.2018 було встановлено орендну плату за рік використання в розмірі 67 540, 81 грн. (562 840, 11 грн - 12 %), що в свою чергу становить 5 628, 40 грн за місяць, що також вбачається із розрахунку безпідставно збережених коштів орендної плати, затвердженого рішенням Малодівицької селищної ради від 12.04.2019, то відповідно стягненню з відповідача підлягають безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою за період з 7 лютого 2018 - 30 квітня 2019 (за 22 дні фактичного користування у лютому 2018 (4 422, 31 грн.) та 14 місяців 2018-2019 (78 797, 60 грн), що в загальному становить 83 219, 91 грн, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", колегія суддів дійшла висновку, що вони не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 та 3 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 26.12.2014 між Малодівицькою селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Севен Севенті Петроліум" було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1, 2159 га за кадастровим номером 7424155900:01:002:0078, яка знаходить за адресою Чернігівська область, Прилуцький р-н, смт. Мала Дівиця, вул. Вокзальна, 3.

Відповідно до п. 7 договору строк його укладення - 5 років.

Водночас, 30.05.2016 між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Барт Груп" укладено договір іпотеки, предметом якого є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п. 7 цього договору в забезпечення виконань зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Наутіс-Трейд" перед іпотекодержателем.

Пунктом 7 договору іпотеки від 30.05.2016 закріплено, що іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме перелік нежитлових будівель та споруд, які розташовані за адресою: Чернігівська область, Прилуцький р-н, смт. Мала Дівиця, вул. Вокзальна, 3.

Крім того, в п. 7 вказаного договору закріплено, що предмет іпотеки належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Барт Груп" на праві приватної власності на підставі акту приймання-передачі та оцінки вартості майна, що вноситься до Статутного капіталу останнього від 25.05.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Севен Севенті Петроліум" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Барт Груп".

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15.07.2016 відповідач 06.06.2016 на підставі договору іпотеки від 30.05.2016 набув право власності на предмет іпотеки, а саме право на нежитлові будівлі та споруди, які розташовані за адресою: Чернігівська область, Прилуцький р-н, смт. Мала Дівиця, вул. Вокзальна, 3 та які зазначено в п. 7 договору іпотеки.

31.03.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Севен Севенті Петроліум" звернулося до позивача із листом № 77 від 31.03.2017 про припинення дії договору оренди земельної ділянки від 26.12.2014 у зв`язку зі зміною власника.

Відповідач також звертався до позивача із листом від 13.11.2017 № Е.19.0.0.0/4-138688, в якому зазначив, що банк є новим власником нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: Чернігівська область, Прилуцький р-н, смт. Мала Дівиця, вул. Вокзальна, 3 на земельній ділянці кадастровим номером 7424155900:01:002:0078, а тому існують підстави розірвати договір оренди земельної ділянки з попереднім орендарем та надати банку новий договір оренди з метою його оформлення.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Статтею 6 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Частиною 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до п. 1 та 2 ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України).

Рішенням Малодівицької селищної ради від 23.06.2017 договір оренди земельної ділянки з попереднім орендарем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Севен Севенті Петроліум" припинено за взаємною згодою сторін та згідно акту приймання-передачі землі від 20.12.2017 земельну ділянку загальною площею 1, 2159 га за кадастровим номером 7424155900:01:002:0078 повернуто позивачу.

Крім того суд вказує, що на виконання вказаних вище норм, рішенням Малодівицької селищної ради (шоста сесія сьомого скликання) від 06.02.2018 вирішено укласти договір оренди земельної ділянки (площею 1, 2159 га кадастровий номер 7424155900:01:002:0078), яка знаходиться за адресою: Чернігівська область, Прилуцький р-н, смт. Мала Дівиця, вул. Вокзальна, 3 з Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" строком на 5 років шляхом укладання договору та проведення державної реєстрації.

Також вказаним рішенням встановлено орендну плату за рік використання - 12 % вартості земельної ділянки (562 840, 11 грн), що відповідно становить 67 540, 81 грн та зобов`язано банк (відповідача) виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України та провести державну реєстрацію прав оренди на земельну ділянку.

З метою недопущення втрат селищного бюджету позивач листом № 03-07/653 від 16.05.2018 терміново поросив відповідача зареєструвати договір оренди земельної ділянки загальною площею 1, 2159 га, яка знаходиться за адресою: Чернігівська область, Прилуцький р-н, смт. Мала Дівиця, вул. Вокзальна, 3.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Частинами 1 та 2 ст. 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до п. в) ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Статтею 125 Земельного кодексу України закріплено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно статті 17 Закону України "Про оренду землі" об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

В той же час, відповідно до ч. 1, 2 та ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач всупереч тому, що набув право власності на нежитлові приміщення, які розташовані на земельній ділянці загальною площею 1, 2159 га за кадастровим номером 7424155900:01:002:0078 ще 06.06.2016, договір оренди вказаної земельної ділянки з позивачем уклав лише 16.05.2019, в той час як рішення селищної ради про укладення такого договору було прийнято 06.02.2018 про, що листом від 16.05.2018 № 03-07/653 було фактично повідомлено відповідача.

Згідно наявного в матеріалах справи копії акту приймання-приймання передачі об`єкта оренди, вказану земельну ділянку було передано відповідачу 16.05.2019, державна реєстрація оренди якої була здійснена також 16.05.2019 згідно наданого прокурором витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Окрім цього, відповідач самостійно листом від 13.11.2017 № Е.19.0.0.0/4-138688 звертався до позивача з проханням укласти договір оренди щодо земельної ділянки загальною площею 1, 2159 га за кадастровим номером 7424155900:01:002:0078, а також з огляду на те, що рішення селищною радою щодо укладання такого договору з відповідачем було прийнято 06.02.2018, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був бути обізнанний про таке рішення ради проявляючи розумну зацікавленість, проте натомість безоплатно користувався земельною ділянкою за період з 07 лютого 2018 по 30 квітня 2019, на якій розташоване нерухоме майно, яке належить йому на праві власності з 06.06.2016.

З огляду на те, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" ч. 1 ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Натомість предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" ч.1 ст. 96 цього Кодексу).

Таким чином, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи ч. 2 ст.120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Вказана правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19.

З огляду на викладене вище, враховуючи зазначену практику Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно зазначено, що за період з 07.02.2018 по 30.04.2019 скаржник безпідставно не сплачував кошти за користування земельною ділянкою загальною площею 1, 2159 га за кадастровим номером 7424155900:01:002:0078, якою фактично користувався без належних на те підстав, вищевикладеного апеляційною скаргою не спростовано.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у прокурора та позивача наявні розбіжності в зазначених ними періодах існування у відповідача заборгованості щодо сплати орендних коштів за користування земельною ділянкою, а саме, прокурором у позовній заяві такий період зазначено як з 03.01.2018 по 30.04.2019.

В той же час, із рішення Малодівицької селищної ради від 12.04.2019, на яке посилається прокурор вбачається, що такий період рахується з 01.03.2018 по 31.03.2019, а сума безпідставно збережених відповідачем коштів орендної плати становить 73 275, 84 грн, в той час як заявлено до стягнення 89 691, 27 грн.

Враховуючи дату рішення Малодівицької селищної ради щодо укладення з відповідачем договору оренди - 06.02.2018 та укладання між сторонами договору оренди - 16.05.2019, період користування відповідачем земельною ділянкою загальною площею 1, 2159 га за кадастровим номером 7424155900:01:002:0078 без сплати відповідних коштів починається з 07.02.2018 по 30.04.2019 (включно).

За змістом ч. 4 ст. 319 та ст. 322 Цивільного кодексу України, ст. 91 Земельного кодексу України свідчить про те, що до кола обов`язків власника земельної ділянки (в цьому випадку селищної ради) не належить обов`язок спонукати власника будівлі чи споруди до укладення договору оренди, а у випадку неналежного виконання своїх зобов`язань з боку виконавчого органу не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку сплачувати за користування сформованою земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майно власника - відповідача, яке нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а отже, використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без користування відповідною земельною ділянкою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19.

Таким чином судом першої інстанції правомірно відхилені доводи відповідача щодо не обізнаності про наявність рішення позивача від 06.02.2020, оскільки, як зазначалося вище, відповідач самостійно звертався до позивача із листом від 13.11.2017 про необхідність укласти договір оренди у зв`язку зі зміною власника нерухомого майна, а відтак не був позбавлений права дізнатися про стан розгляду даного питання для належного та оперативного укладення договору оренди.

Із листа позивача від 16.05.2018 № 03-07/653 також вбачається за можливе встановити про необхідність відповідачу укласти договір оренди відповідної земельної ділянки з метою недопущення втрат селищного бюджету.

Таким чином, враховуючи те, що з 07.02.2018 по 30.04.2019 (включно) відповідач безпідставного користувався земельною ділянкою загальною площею 1, 2159 га за кадастровим номером 7424155900:01:002:0078 з огляду на те, що рішенням Малодівицької селищної ради від 06.02.2018 було встановлено орендну плату за рік використання в розмірі 67 540, 81 грн. (562 840, 11 грн - 12 %), що в свою чергу становить 5 628, 40 грн за місяць, що також вбачається із розрахунку безпідставно збережених коштів орендної плати, затвердженого рішенням Малодівицької селищної ради від 12.04.2019, то відповідно стягненню з відповідача підлягають безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою за період з 7 лютого 2018 - 30 квітня 2019 (за 22 дні фактичного користування у лютому 2018 (4 422, 31 грн.) та 14 місяців 2018-2019 (78 797, 60 грн), що в загальному становить 83 219, 91 грн, суд першої інстанції дійшов правомірного та обгрунтованого висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доводи скаржника щодо не дослідження обставин наявності/відсутності у Заступника керівника Прилуцької місцевої прокуратури права діяти в інтересах держави в особі Малодівицької селищної ради, колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси 1 континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони с об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селиш, міст відповідно до ст. 83 ЗК України, е комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об скти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місці іх розташування.

З вицепикладеного слідує, шо місцеві ради, відповідно до закону, від імені та інтересах територіальної громади міста повинні здійснювати контроль за надходженням коштів від використання землі у межах міста та не повинні ослаблювати економічних основ місневого самоврядування.

Право власності на землю територіальної громади захищається на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Не укладення та несвоєчасне укладення суб`ектами господарювання договорів оренди землі призводить до трат коштів місцевого бюджету.

Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відноситься до іх компетенції, а також захист прав і свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направленне на виконання функції держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до іх відання. Органи місцевого самоврядування з рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 N3- рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави , визначив, що державні інтереси закріплюються, як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутись порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність іх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Враховуючи викладене, прокурор може представляти інтерес держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави суді не відповідає принципу змагальності, які однісю з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Разом з тим, участь прокурора судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обгрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено не здійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів державні самостійно, а другий - підсутність такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійсноє неналежно.

Недійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтересів держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держати належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держани (постанова Верховного суду справі №639/898/19 від 04.12.2019)

З аналогічних питань Верховний Суд України висловив свою позицію на користь прокурора та позивача (постанова від 14.09.2016 у справі № 6-2588цс15 від 08.02.2019 у справі N915/20/18).

Враховуючи, що предметом позовних вимог є стягнення недоотриманих Милодітицькою селищною радою Прилуцького району доходів у вигляді орендної плати внаслідок використання АТ КБ Приватбанк земельної ділянки за адресою Прилуцький район, смт. Мала Дівиця, вул. Вокзальна, 3 площею 1,2159 га, прокуратурою вбачались підстави для представництва у суді інтересів селищної ради, визначені ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

В свою чергу розрахунок розміру недоотриманих коштів був здійсненим органом місцевого самоврядування саме за ініціативою прокурора, що підтверджується листом від 12.03.2019 та відповіддю селищної ради від 20.06.2019.

В подальшому, з урахуванням отриманої додаткової інформації прокурором було ініційовано питання про здійснення перерахунку розміру безпідставно збережених коштів орендної плати, що підтверджусться листом від 04.03.2020 та відповіддю селищної ради від 24.03.2020 одним новим розрахунком.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/29/8 зроблено висновок, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи органу, уповноваженого на здійснення захисту інтерсів держави в суді, про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом до суду через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо захисту інтересів держави, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для вжиття заходів реагування та звернення до суду з таким позовом.

Вирішуючи питання наявності підстав для представництва інтересів держави Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повннен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. При цьому, розумність строку визначається з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (п. п. 38-40, 80).

При цьому, господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній безаіяльності (п. 42).

Таким чином, прокурору достатньо дотримитися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом інтересах держави, то це е достатнім аргументом для підтвердженни ого бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обгрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим (п. 43).

Прокуратурою неодноразово наголошувалось на необхідності вжиття заходів цивільно - правового характеру Малодівицькою селищною радою до стигнення вказаних коштів (листи прокуратури від 13.11.2019 та від 08.01.2019).

Однак селищною радою заходи цивільно правового характеру не вживались, у зв`язку із відсутністю коштів на сплату судового збору та на оплату послуг правової допомоги (відповіді селищної ради від 30.12.2019 та від 04.02.2020).

Зважаючи на викладене, уповноваженим органом Малодінницькою селищною радою Прилуцького району заходи реагування про стягнення коштів до місцевого бюджету не вживалиись та враховуючи строки позовної давності, зважаючи на той факт, що кожного місяця місцевий бюджет недоотримує кошти, зважаючи на відповідь місцевої ради, прокурор законно та обґрунтовано звернувся із вказаним позовом до суду.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що при пред`явленні вказаного позову до суду Прилуцькою місцевою прокуратурою в повному обсязі виконано вимоги ст. 23 Закону України Про прокуратуру, про що свідчить листування прокуратури з селищною радою.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі №910/5995/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі №910/5995/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі №910/5995/20 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі №910/5995/20 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/5995/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді А.І. Тищенко

Є.Ю. Шаптала