Постанова

від 13.01.2021 по справі 640/11954/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11954/19 Суддя першої інстанції: Качур І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк Стрюкової Ірини Олександрівни на прийняте за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк Шевченка Олександра Володимировича, треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Товариство з обмеженою відповідальністю ПАПС , про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк Шевченка Олександра Володимировича (далі - Відповідач, Уповноважена особа), треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Третя особа-1, Фонд), Товариство з обмеженою відповідальністю ПАПС (далі - Третя особа-2, ТОВ ПАПС ), про:

- визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи в частині не включення рахунку № НОМЕР_1 до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням суми 193010, 00 грн., що підлягає відшкодуванню Позивачу;

- зобов`язання Уповноваженої особи включити до переліку вкладників рахунок № НОМЕР_1 , за яким Позивач має право на відшкодування коштів за вкладом в Акціонерному товаристві ВТБ Банк за рахунок Фонду відповідно до заяви-договору на оформлення банківських продуктів №25167224 від 07.11.2018 року шляхом надання доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду щодо включення рахунку № НОМЕР_2 та визначення за ним суми, що підлягає відшкодуванню, в розмірі 193 010,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Уповноваженою особою не надано доказів нікчемності операції, у той час як остання взагалі не наділена повноваженнями визначати нікчемними операції між клієнтами банку та третіми особами, а матеріали справи містять належні і допустимі докази здійснення банком операцій з розрахунково-касового обслуговування та зарахування коштів на рахунок фізичної особи.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк Стрюкова Ірина Олександрівна (далі - Апелянт) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у позові повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що грошові кошти надійшли на рахунок ОСОБА_1 від ТОВ ПАПС в якості поворотної фінансової допомоги, оскільки існував ризик неповернення коштів юридичній особі. Викладене, у свою чергу, свідчить про наявність ознак нікчемності указаної операції з перерахунку коштів, адже цим фактично утворено умови для збільшення розміру належних до відшкодування Фондом коштів. Відтак, на переконання Апелянта, Позивач не є вкладником у розумінні Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , оскільки грошові кошти не були залучені АТ ВТБ Банк , а перераховані від кредитора банку.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2020 року було відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021 року призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати в частині, виходячи з такого.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що між ОСОБА_1 та АТ ВТБ Банк підписано заяву-договір на оформлення банківських послуг №25167224 від 07.11.2018 року, відповідно до якого банк відкриває клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 у валюті українська гривня з можливістю здійснення за вказаним рахунком операцій з використанням електронних платіжних засобів (а.с. 12).

Згідно виписки по рахунку приватного клієнта № НОМЕР_3 від 08.11.2018 року на рахунок Позивача надійшли грошові кошти в сумі 199 000,00 грн. з призначенням платежу поповнення карт. рах. (не пов`язаного з підприємницькою діяльністю) ОСОБА_1 № НОМЕР_1 зг. дог. №11/4 від 01.11.18 поворотна фін. допомога (а.с. 13).

Станом на 28.11.2018 року залишок коштів по рахунку Позивача № НОМЕР_1 становив 193 010, 00 грн.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 13.11.2018 року №764-рш/БТ Про віднесення акціонерного товариства ВТБ Банк до категорії проблемних акціонерне товариство ВТБ Банк віднесено до категорії проблемних строком на 180 днів.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 27.11.2018 року №796-рш/БТ Про віднесення Акціонерного товариства ВТБ Банк до категорії неплатоспроможних виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.11.2018 року №3180 Про запровадження тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві ВТБ Банк , яким запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду, якій делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора Акціонерного товариства ВТБ Банк Заболотній Ю. Ю.

У подальшому, на підставі рішення Правління Національного банку України від 18.12.2018 року №849-рш Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства ВТБ Банк виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 18.12.2018 року №3392 Про початок процедури ліквідації Акціонерного товариства ВТБ Банк та делегування повноважень ліквідатора банку . Згідно указаного рішення уповноваженою особою Фонду, якій делеговано всі повноваження ліквідатора, призначено Шевченка О. В .

Матеріали справи свідчать, що з метою отримання гарантованих державою коштів, Позивач подав на ім`я директора-розпорядника Фонду заяву, в якій просив виплатити гарантовану суму відшкодування за договором на оформлення банківських продуктів №25167224 від 07.11.2018 року (а.с. 14).

Водночас, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 не включено до переліку рахунків вкладників Акціонерного товариства ВТБ Банк .

10.01.2019 року Позивач звернувся з заявою до Уповноваженої особи Шевченка О.В. , в якій просив надати відповідь у зв`язку з чим його дані за вкладом не передані до Фонду та рахунок № НОМЕР_1 не включений до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду та просив включити його рахунок до зазначеного переліку (а.с. 15).

У травні 2019 року ОСОБА_1 отримала від Уповноваженої особи Шевченка О.В. повідомлення №2297/1-2 від 16.04.2019 року про нікчемність правочину (а.с. 16). У вказаному листі повідомлено Позивача про нікчемність транзакції (операції) від 08.11.2018 року по перерахуванню коштів у сумі 199 000,00 грн. в якості поворотної фінансової допомоги на рахунок № НОМЕР_1 від юридичної особи - клієнта банку ТОВ ПАПС відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 2, 3, 12, 26, 27, 37, 38 Закону України Про систему гранування вкладів фізичних осіб (далі - Закон), ст. 32 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09.08.2012 року №14 (далі - Положення №14), суд першої інстанції прийшов до висновку, що в Уповноваженої особи були відсутні правові підстави для віднесення правочину до нікчемного, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими, а витрати із сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок Уповноваженої особи.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Частиною першою статті 3 Закону визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Виплата відшкодування здійснюється з урахуванням сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у банку.

Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом.

Приписи ч. 2 ст. 26 Закону визначають, що вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Вичерпний перелік випадків, за наявності яких Фонд не відшкодовує вклади, закріплений у ч. 4 ст. 26 Закону.

За правилами частин першої-третьої статті 27 Закону уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до ч. ч. 5-6 ст. 27 Закону протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах Урядовий кур`єр або Голос України та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ Положення № 14 уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку такі переліки, зокрема, перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 4 до цього Положення; перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, згідно з додатком 5 до цього Положення; переліки рахунків за формою, визначеною у додатку 6 до цього Положення, у тому числі, вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 Закону.

Перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду (далі - Перелік), формується за структурою, визначеною у додатку 7 до цього Положення, та не включає інформацію про вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону, а також про рахунки, здійснення банком операцій за якими обмежено.

Протягом дії тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та/або доповнення до переліків.

Зміни та/або доповнення до переліків надаються неплатоспроможним банком до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.

Як передбачено у пунктах 1, 2 розд. IІІ Положення №14, Фонд здійснює перевірку Переліку в частині: 1) невключення до Переліку інформації про рахунки вкладників, розмір залишку гарантованої суми яких становить менше 10 гривень або більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, незалежно від кількості вкладів в одному банку; 2) невключення до Переліку інформації про рахунки: вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону; за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України Про банки і банківську діяльність , або мають інші фінансові привілеї від банку; осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, що не виконане; вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 Закону; здійснення банком операцій за якими обмежено; 3) наявності необхідних для проведення ідентифікації реквізитів вкладника; 4) коректності реквізитів вкладника та іншої інформації.

Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною у додатку 8 до цього Положення (далі - Загальний реєстр), що затверджується виконавчою дирекцією Фонду.

Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає такі етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.

Як вбачається зі змісту повідомлення Уповноваженої особи від 16.04.2019 року №2297/1-2, трансакцію (операцію) від 08.11.2018 року по перерахуванню коштів в сумі 199 000,00 грн. на поточний (картковий) рахунок ОСОБА_1 визнано нікчемною з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону.

Згідно ч. 2 ст. 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Приписи п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону визначають, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема, банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Разом з тим, на переконання судової колегії, указаний пункт частини третьої статті 38 Закону не може бути застосованим до трансакції з перерахування коштів з огляду на таке.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі № 814/771/17, метою пункту 7 частини 3 статті 38 Закону є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 року у справі № 910/14681/17, від 30.05.2018 року у справі № 910/23036/16, від 23.10.2018 року у справі № 804/6992/15.

Перелік передбачених ч. 3 ст. 38 Закону підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 2 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 38 Закону) незалежно від того, чи була проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених ч. 3 ст. 38 Закону підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення ст. 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у ч. 3 ст. 38 Закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 826/1476/15.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що за Законом до такого переліку віднесені правочини, що вчинені (укладені) саме банком. Щодо правочинів (у тому числі договорів), які укладені між фізичними чи юридичними особами - уповноважена особа таких повноважень не має за цим Законом.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, врегульовані цивільним законодавством, положення якого не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у ч. 3 ст. 38 Закону. Про це зазначив Верховний Суд в уже згаданій вище постанові.

Крім того, Уповноваженою особою не враховано, що операція прийняття і зараховування на рахунок коштів не є правочином між банком та фізичною особою згідно ст. 202 ЦК України.

Здійснюючи операції з внесення (перерахування) коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов`язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України Про банки і банківську діяльність , Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року №492, та договорами з відповідними клієнтами банку.

Згідно ч. 3 ст. 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України врегульовано Законом України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні (далі - Закон про платіжні системи).

Так, відповідно до пп. 7.1.2 ст. 7 згаданого Закону поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Пунктом 7.1.5 статті 7 Закону про платіжні системи передбачено, що зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.

Як було встановлено раніше, на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 від ТОВ ПАПС були 08.11.2018 року перераховані кошти в сумі 199 000,00 грн. в якості поворотної фінансової допомоги.

До того ж, у постанові від 16.09.2020 року у справі №826/2624/16 Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що саме собою перерахування коштів з банківського рахунку однієї особи на рахунок іншої не суперечить вимогам чинного законодавства.

При цьому, як вже було неодноразово зазначено вище, операція з внесення (перерахування) коштів на рахунок фізичної особи не належить до правочинів, передбачених ч. 2 ст. 38 Закону, які можуть бути перевірені Уповноваженою особою на предмет їх нікчемності та, як наслідок, визнані нікчемними. У той же час правова оцінка доводів, які можуть вказувати на недійсність правочину з інших підстав, ніж у зв`язку з його нікчемністю, не може бути надана під час розгляду та вирішення даної справи, оскільки юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вирішення спорів про визнання договору недійсним.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.07.2018 року у справі № 826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то ст. 38 Закону не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст. 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

У контексті наведеного судовою колегією враховується, що правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 Закону перевірка правочинів ПАТ Артем-Банк із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Наведена позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12294/16 від 11.04.2018 року, № 910/24198/16 від 16.05.2018 року та № 819/353/16 від 04.07.2018 року.

За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Приписи п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону визначають вклад як кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вкладником є, зокрема, фізична особа, яка уклала договір банківського вкладу, кошти на який залучені банком від вкладника або надійшли на рахунок вкладника.

Таким чином, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду на підставі ст. 26 Закону підпадають особи, які є вкладниками в розумінні приписів ст. 2 цього Закону, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі № 802/351/16-а та від 27.02.2019 року у справі № 826/9960/15, від 16.09.2020 року у справі № 826/2624/16

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що у межах спірних правовідносин ОСОБА_1 є вкладником АТ ВТБ Банк , має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, а відтак право особи у межах спірних правовідносин може бути захищене шляхом, зокрема, визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи щодо невключення рахунку № НОМЕР_1 до переліку рахунків, за яким ОСОБА_1 має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ ВТБ Банк за рахунок Фонду.

Положення п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону передбачають складення переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає правильним за своєю суттю висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Уповноваженої особи подати до Фонду доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, стосовно рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ ВТБ Банк , на суму 193 010,00 грн.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Разом з тим, щодо стягнення судового збору із Уповноваженої особи, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Оскільки відповідачем у цій справі є Уповноважена особа, яка в силу приписів Закону є працівником Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку, то понесені витрати на сплату судового збору належить стягнути саме з Фонду як суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.

Згідно ч. 1 ст. 47 БК України відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.

Проте, Фонд не зареєстровано в Єдиному реєстрі розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, який формується відповідно до Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.12.2011 року №1691, тобто цей орган не отримує бюджетні асигнування.

Разом з тим, згідно п. 6.8 гл. 6 розд. V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 року №2, оплата витрат, пов`язаних зі здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. До цих витрат, зокрема, належать витрати на сплату судового збору.

Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 29.05.2019 у справі № 826/9960/15.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що документально підтверджені витрати на сплату судового збору підлягають відшкодуванню Фондом за рахунок АТ ВТБ Банк , а, отже, у цій частині оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 15.09.2020 року у справі №826/17248/17.

До того ж, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що з огляду на те, що предметом позову є визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень і зобов`язання останнього вчинити дії, позовні вимоги є однією вимогою немайнового характеру, що узгоджується з висновками постанови Верховного Суду від 05.06.2020 року у справі №280/5161/19.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України Про судовий збір у редакції, яка діяла на момент подання позову до суду першої інстанції, ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, складала 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Положеннями ч. 1 зазначеної статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01.01.2019 року приписами Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1 921,00 грн.

Відтак, розмір судового збору, який повинен бути сплачений за подання позовної заяви у цій справі, складав 768,40 грн. (1 921,00 х 0,4) і саме ця сума повинна бути стягнута з Фонду на користь ОСОБА_1 . У свою чергу інша частина судового збору в сумі 768,40 грн. (1 536,80 - 768,40), сплачена згідно квитанції від 14.06.2019 року №213 (а.с. 3), підлягає поверненню у порядку, визначеному ст. 7 Закону України Про судовий збір , як надміру сплачена.

Таким чином, зважаючи на правильність висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог до Уповноваженої особи, однак помилковість позиції щодо необхідності стягнення судових витрат саме з Уповноваженої особи, судова колегія вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати в частині розподілу судових витрат та ухвалити у цій частині нове.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми процесуального права, що стали підставою для невірного вирішення питання про розподіл судових витрат. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині.

Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк Стрюкової Ірини Олександрівни - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року - скасувати в частині розподілу судових витрат та прийняти в указаній частині нове рішення, яким стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.В. Епель

Повний текст постанови складено та підписано 13 січня 2021 року.