Постанова

від 12.01.2021 по справі 500/2280/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/2280/20 пров. № А/857/14074/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Галаз Ю.А.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.10.2020р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської обл. про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок (в частині виплати грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки державного службовця) при звільненні (суддя суду І інстанції: Осташ А.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 11 год. 28 хв. 07.10.2020р., м.Тернопіль; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 08.10.2020р.),-

В С Т А Н О В И В:

25.08.2020р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням поданої під час розгляду справи заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправною бездіяльність відповідача Підволочиської районної державної адміністрації /РДА/ Тернопільської обл. щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 19.06.2019р. до 17.08.2020р.; стягнути з відповідача Підволочиської РДА Тернопільської обл. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 141027 грн.; вирішити питання про розподіл судових витрат (а.с.1-2, 23-24).

Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи в судове засідання (а.с.18-19).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.10.2020р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.58-62).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та винести нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.66-68).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що виплата спірної допомоги не була здійснена позивачу в 2019 році під час проведення повного розрахунку при його звільненні. Лише 17.08.2020р. спірна допомога виплачена відповідачем на підставі рішення суду.

В силу приписів ст.116, 117 КЗпП України по причині невиплати вказаної допомоги, що виплачується одночасно із наданням основної частини щорічної відпустки, відповідач зобов`язаний сплатити на користь апелянта середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідачем Підволочиською РДА Тернопільської обл. направлено до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми діючого законодавства та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.88-93).

Також позивачем ОСОБА_1 надано суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій обґрунтовує свої заперечення на зазначений відзив відповідача (а.с.94-96).

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 на підставі заяви від 03.07.2013р. та погодження Тернопільської обласної державної адміністрації від 16.07.2013р. був призначений з 18.07.2013р. розпорядженням голови Підволочиської РДА Тернопільської обл. № 148-к від 18.07.2013р. на посаду начальника відділу (центру) надання адміністративних послуг РДА в порядку переведення з посади головного спеціаліста відділу з питань економіки управління та розвитку інфраструктури РДА, з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Позивачу присвоєно 12 ранг державного службовця в межах відповідної VI категорії посад; Присягу державного службовця ОСОБА_1 прийняв 13.03.2006р.

Відповідно до наказу керівника апарату Підволочиської РДА Тернопільської обл. № 73-к від 19.06.2019р. позивач звільнений з 20.06.2019р. з посади начальника відділу (центру) надання адміністративних послуг Підволочиської РДА Тернопільської обл. згідно поданої заяви, на підставі п.6 ч.1 ст.83 Закону України Про державну службу (а.с.6).

Під час звільнення з позивачем проведено розрахунок, у тому числі виплачено грошову компенсацію за невикористанні відпустки.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.01.2020р. у справі № 500/2507/19 позов ОСОБА_1 до Підволочиської РДА Тернопільської обл. про стягнення невиплаченої грошової допомоги задоволено частково; стягнуто з Підволочиської РДА Тернопільської обл. на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої грошової допомоги за 2019 рік, передбаченої ст.57 Закону України Про державну службу , у розмірі його середньої заробітної плати в сумі 10862 грн. 60 коп., з урахуванням всіх податків і зборів (а.с.9-16).

Згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2020р. вказане рішення суду набрало законної сили 14.07.2020р.

11.08.2020р. позивач звернувся до відповідача із запитом на отримання інформації щодо розрахунку:

розміру середньої місячної заробітної плати, яка мала бути йому виплачена в червні 2019 року, як вихідна допомога, з врахуванням рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.01.2020р.;

грошової компенсації, яка мала бути виплачена йому при звільненні за невикористані відпустки тривалістю 36 календарних днів з врахуванням рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.01.2020р. (а.с.7).

Згідно відповіді Підволочиської РДА Тернопільської області № 01-807/01-01-21 від 17.08.2020р. відповідно до вимог чинного законодавства грошова допомога не враховується при розрахунку середньоденної заробітної плати для обчислення суми виплати компенсації за невикористану відпустку та визначення розміру вихідної допомоги при звільненні, а тому рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.01.2020р. у справі № 500/2507/19 на розмір вказаних виплат не впливає; фактичний розрахунок з позивачем проведено у день звільнення (а.с.35).

Відповідачем Підволочиською РДА Тернопільської обл. 17.08.2020р. виплачено позивачу грошову допомогу в розмірі 8744 грн. 39 коп. на підставі рішення суду (із утриманням відповідних податків та зборів) (а.с.8).

Предметом розглядуваного спору є вимоги позивача щодо протиправної бездіяльністю відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також про стягнення середнього заробітку за час такої затримки.

Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволення заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.01.2020р. у справі № 500/2507/19 не має для суду преюдиційного значення, оскільки в ньому надавалася оцінка невиплати грошової допомоги за 2019 рік, а затримку розрахунку при звільненні 19.06.2019р. позивач не оспорював.

Також спірна грошова допомога виплачується одночасно із наданням основної частини щорічної відпустки державного службовця. Якщо останній не використав своє право на відпустку, він має право на компенсацію невикористаних днів відпустки під час звільнення.

Водночас, приписи ст.117 КЗпП України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають в порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

За таких обставин суд дійшов до висновку про те, що із позивачем був проведений повний розрахунок при звільненні з державної служби, а відтак заявлені вимоги є безпідставними.

Такий висновок також стверджується усталеною судовою практикою по аналогічній категорії справ.

Між тим, наведені висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не відповідають нормам матеріального права і фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Із змісту позовної заяви слідує, що позивачем заявлено сукупність позовних вимог, що пов`язані із проходженням публічної (державної) служби, та включають в себе два блоки питань:

допущену відповідачем бездіяльність щодо ненарахування та невиплату середнього заробітку за час затримки розрахунку (в частині виплати грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки державного службовця) при звільненні;

стягнення середнього заробітку за період затримки виплати належної йому грошової допомоги за 2019 рік, яка виплачується одночасно з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки згідно вимог ст.57 Закону України Про державну службу , починаючи з 19.06.2019р., по день фактичного розрахунку 17.08.2020р.

В частині вимог щодо допущену відповідачем бездіяльність щодо ненарахування та невиплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в частині виплати грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки державного службовця) колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Згідно зі ст.57 Закону України Про державну службу державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

При цьому, за змістом ст.59 Закону України Про державну службу щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.01.2020р. у справі № 500/2507/19 встановлено, що графіком надання щорічних основних та додаткових відпусток працівникам Підволочиської РДА Тернопільської обл. у 2019 році позивачу заплановано відпустки у терміни:

з 24.01.2019р. - частина основної щорічної відпустки тривалістю 7 календарних днів;

з 03.05.2019р. - частина основної щорічної відпустки тривалістю 16 календарних днів;

з 01.07.2019р. - додаткові оплачувані відпустки за стаж державної служби тривалістю 7 та 8 календарних днів.

14.01.2019р. позивач подав до Підволочиської РДА Тернопільської обл. заяву про надання щорічної основної відпустки та виплату грошової допомоги. Щорічна відпустка позивачу по заяві від 14.01.2019р. не надавалась та грошова допомога не виплачувалась.

Листом від 30.01.2019р. Підволочиська РДА Тернопільської обл. повідомила позивача про те, що згідно з графіком надання щорічних основних та додаткових відпусток працівникам РДА у 2019 році за бажанням позивача відпустки йому заплановані на три періоди: з 24 січня - 7 днів (основна); з 03 травня - 16 днів (основна); з 01 липня - 15 днів (основна 7 днів та додаткова по вислузі років за 2019 рік - 8 днів). Дотримуючись чинних нормативно-правових актів, відповідач виплатить грошову допомогу при іншій частині основної відпустки у 2019 році.

16.04.2019р. позивач подав до відповідача заяву про надання йому частини основної відпустки за відпрацьований період роботи з 10.10.2018р. по 10.10.2019р. тривалістю 21 календарний день з 03.05.2019р. (а.с.31).

На підставі вказаної заяви керівником апарату Підволочиської РДА Тернопільської обл. видано наказ № 44-від від 19.04.2019р., яким позивачу надано частину основної щорічної відпустки за період роботи з 10.10.2018р. по 10.10.2019р. тривалістю 21 календарний день з 03.05.2019р. по 24.05.2019р.

При наданні відпустки у період з 03.05.2019р. по 24.05.2019р. виплата грошової допомоги, яка передбачена ч.1 ст.57 Закону України Про державну службу , позивачу не проводилась.

В подальшому 10.06.2019р. позивач засобами поштового зв`язку подав до Підволочиської РДА Тернопільської обл. заяву про надання відпустки разом з виплатою грошової допомоги. Вказана заява 13.06.2019р. надійшла у відділ правового та кадрового забезпечення, оборонної та мобілізаційної роботи апарату Підволочиської РДА Тернопільської обл. та була зареєстрована в журналі реєстрації заяв з кадрових питань 13.06.2019р. за № 52. Заяву від 13.06.2019р. було видано позивачу на руки для проходження погодження.

У подальшому наведена заява не була реалізована, наказ Підволочиською РДА Тернопільської обл. на відпустку позивачу не видавався, грошова допомога не нараховувалася та не виплачувалася.

Відповідно до наказу керівника апарату Підволочиської РДА Тернопільської обл. № 73-к від 19.06.2019р. позивач був звільнений з 20.06.2019р. з посади начальника відділу (центру) надання адміністративних послуг Підволочиської РДА Тернопільської обл.

При звільненні проведено розрахунок з позивачем, однак спірна грошова допомога позивачу не була виплачена.

Цим же рішенням суду констатовано, що відповідачем Підволочиською РДА Тернопільської обл. за 2019 рік не виплачено грошову допомогу ОСОБА_1 , передбачену ч.1 ст.57 Закону України Про державну службу , одночасно з наданням у 2019 році основної частини щорічної відпустки тривалістю 21 календарний день у період з 03.05.2019р. по 24.05.2019р., незважаючи на звернення позивача у січні 2019 року із заявою про надання йому частини щорічної основної відпустки одночасно з виплатою грошової допомоги.

Оскільки наказ про надання відпустки разом з виплатою грошової допомоги за заявою позивача від 14.01.2019р. відповідачем не видавався, то в подальшому при прийнятті наказу про надання відпустки позивачу в інший (наступний) період згідно з графіком відпусток відповідач зобов`язаний був одночасно з наданням щорічної відпустки вирішити питання виплати спірної грошової допомоги державному службовцю. Проте, всупереч закону така грошова допомога не була виплачена позивачу.

Також судом обчислено розмір спірної допомоги за 2019 рік, який складає 10862 грн. 60 коп., з урахуванням всіх податків і зборів.

Таким чином, в судовому порядку доведений факт невиплати відповідачем на користь позивача грошової допомоги, передбаченої ч.1 ст.57 Закону України Про державну службу , одночасно з наданням позивачу в 2019 році основної частини щорічної відпустки.

За таких обставин сума такої допомоги повинна була входити до складу сум, які підлягали виплаті позивачу під час проведення з ним розрахунку при звільненні.

Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Слід наголосити й на тому, що самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набувати) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

В аспекті наведеного, колегія суддів наголошує на тому, що відповідачем не представлено будь-яких доказів того, що ним вживалися заходи для своєчасного розрахунку з позивачем в частині виплати спірної грошової допомоги.

При цьому, фактично розрахунок з позивачем проведено за спливом значного проміжку часу та на підставі судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 про стягнення такої допомоги.

Таким чином, станом на день звільнення з Підволочиської РДА Тернопільської обл. з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі та не виплачено суму грошової допомоги, передбаченої ч.1 ст.57 Закону України Про державну службу .

За таких обставин відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в частині виплати грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки державного службовця).

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за період затримки з 19.06.2019р. до 17.08.2020р. виплати належної позивачу грошової допомоги, передбаченої ч.1 ст.57 Закону України Про державну службу , колегія суддів зазначає таке.

Невиплачена позивачу грошова допомога, передбачена ч.1 ст.57 Закону України Про державну службу , належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні ст.116 КЗпП України.

Відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч.6 ст.7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження публічної (державної) служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями ч.6 ст.7 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України.

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, у постанові від 15.09.2015р. по справі № 21-1765а15 Верховний Суд України прийшов до висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012р. щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України роз`яснив, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З вказаного слідує, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, із змісту роз`яснень, наведених у п.20 постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , слідує, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Синтаксичний розбір текстуального змісту норми ст.117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч.1 ст.117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з державної служби остаточний розрахунок, зокрема, не виплачено грошову допомогу, передбачену ч.1 ст.57 Закону України Про державну службу , тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р., середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку).

За даними позивача сума вказаного середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 141027 грн., при цьому затримка розрахунку тривала з 19.06.2019р. до 17.08.2020р., загальна кількість робочих днів склала 290.

Відповідно до листа Підволочиської РДА Тернопільської обл. № 01-888/01-01-21 від 11.09.2020р. загальна сума нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 під час звільнення склала 33295 грн. 43 коп. (а.с.30).

Отже, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 44158 грн. 03 коп., з яких: нарахована заробітна плата, допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, компенсація за невикористані дні відпустки, - 33295 грн. 43 коп. (75,40 %); грошова допомога, передбачена ч.1 ст.57 Закону України Про державну службу , - 10862 грн. 60 коп. (24,60 %).

Виходячи з принципу пропорційності, колегія суддів вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 34692 грн. 64 коп. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (24,60 % від 141027 грн.).

При вирішенні цього питання колегія суддів враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 480/3105/19 і наведений в постанові від 30.11.2020р.

Окрім цього, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 ПК України).

Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як передбачено пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. Про практику застосування судами законодавства про оплату праці задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), колегія суддів вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про часткову обґрунтованість та підставність заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення.

При цьому, слід визнати протиправною бездіяльність Підволочиської РДА Тернопільської обл. щодо ненарахування та невиплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в частині виплати грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки державного службовця); стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (в частині виплати грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки державного службовця) з 19.06.2019р. по день фактичного розрахунку 17.08.2020р. в розмірі 34692 грн. 64 коп. (сума вказана без утримання обов`язкових платежів та зборів); решта позовних вимог задоволенню не підлягає.

В частині розподілу судових витрат колегія суддів враховує, що відповідно до ст.5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Разом з тим, з урахуванням висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 30.01.2019р. у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та постанові Верховного Суду України від 30.11.2016р. у справі № 226/168/15-ц (провадження № 6-1121цс16) з 01.09.2015р. працівник не вважається звільненим від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За аналогією вказаний висновок стосується спорів, пов`язаних з проходженням особою публічної служби.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи із результатів вирішення спору і присудженої на користь позивача суми, підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Підволочиської РДА Тернопільської обл. понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 2102 грн. (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог).

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ч.2 ст.313, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.10.2020р. в адміністративній справі № 500/2280/20 скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений ОСОБА_1 позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської обл. щодо ненарахування та невиплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку (в частині виплати грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки державного службовця) при звільненні.

Стягнути з Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської обл. (місцезнаходження: 47800, Тернопільська обл., смт.Підволочиськ, вул.Д.Галицького, буд.80, код ЄДРПОУ 04058226) на користь ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку (в частині виплати грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки державного службовця) при звільненні з 19.06.2019р. по день фактичного розрахунку 17.08.2020р. в розмірі 34692 (тридцять чотири тисячі шістсот дев`яносто два) грн. 64 коп. (сума вказана без утримання обов`язкових платежів та зборів).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської обл. (місцезнаходження: 47800, Тернопільська обл., смт.Підволочиськ, вул.Д.Галицького, буд.80, код ЄДРПОУ 04058226) понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 2102 (дві тисячі сто два) грн. (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку лише у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 13.01.2021р.