Постанова

від 13.01.2021 по справі 638/18401/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2021 року

м. Харків

справа № 638/18401/18

провадження № 22-ц/818/327/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Тичкової О.Ю.,

суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Гаражний кооператив Ювілейний , Департамент реєстрації Харківської міської ради,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 червня 2020 року, постановлене у складі судді Аркатової К.В.,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 , загальною площею 17,1 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він є членом ГК Ювілейний та власником зазначеного гаражного боксу. Департамент реєстрації ХМР відмовив йому у державній реєстрації права власності, тому він змушений звернутися до суду з дійсним позовом.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження свого права власності на спірне майно, державна ж реєстрація є лише офіційним визнанням права власності, а не підставою його виникнення.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, якою просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що суд не дав належної оцінки встановленим у справі обставинам, а саме тому, що апелянт є членом ГК Ювілейний і власником гаражного боксу № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою ГК Ювілейний № 2823 від 15.08.2017 та технічним паспортом, виданим КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації від 08.11.2017. Відповідач є членом ГК Ювілейний . Останній проти його задоволення не заперечував та підтвердив, що позивачем були сплачені всі членські внески до ГК у повному обсязі, тому відповіднодо вимог закону України Про кооперацію він набув правов ласності на гаражний бокс. Право власності позивача є непорушним і підлягає захисту відповідно до закону. Оскільки в реєстрації права власності на гаражний бокс позивачу відмовлено, він не має право на визнання такого права в судовому порядку.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 375 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судовим розглядом встановлено, що згідно довідки №2823 від 15.08.2017 року, виданої ГК Ювілейний , ОСОБА_1 є членом зазначеного гаражного кооперативу та власником гаражного боксу № НОМЕР_1 літера К-2, який збудований у 1968 році, на власні кошти, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , усі членські внески сплачені в повному обсязі. ГК Ювілейний розташований на земельній ділянці (кадастровий №6310136300:09:030:0128), виділений за рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 №35/08, договір №31.12.2008, зареєстрований в ДЗК №1409697100019 (а.с. 4).

Рішенням державного реєстратора №39032782 від 28.12.2017 за заявою ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо гаражного боксу № НОМЕР_1 , що розташований у АДРЕСА_1 , відмовлено у державній реєстрації права власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 за суб`єктом ОСОБА_1 в зв`язку з тим, що подані заявником документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. З поданих заявником документів встановлено, що ОСОБА_1 став членом кооперативу у 2004 році. Відповідно сплата в повному обсязі на власні кошти пайового внеску та будівництво гаражного боксу № НОМЕР_1 в літ. К-2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в 1968 році заявником неможлива. Встановлено, що будівництво та сплата паю на гаражний бокс проведено особою, відмінною від заявника (а.с. 8-9).

Згідно частин 1, 2 статті 19-1 Закону України Про кооперацію член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпорядження квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 28 червня 1991 року Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів встановлено, що у справах про право на пай і на гараж судам належить виходити з того, що: а) член гаражно-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатися ним на власний розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчинити відносно нього інші угоди, що не заборонені законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень надано визначення поняттю державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною 3 статті 3 указаного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

З аналізу наведених правових норм суд першої інстанції прийшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , визнаються державою. Таким чином, право власності на збудоване до набрання чинності цим законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

Згідно постанови Верховного Суду України від 13 червня 2012 року у справі №6-54цс12, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого прав, а не підставою його виникнення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано жодного належного доказу про внесення їм особисто паю за гараж. Суд не прийняв за належний доказ довідку з ГК Ювілейний №2823 від 15.08.2017 року, оскільки остання суперечить матеріалам справи, зокрема рішенню про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №39032782 від 28.12.2017 року.

Такі висновки суду в повній мірі відповідають обставинам справи і нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до положень статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів . Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на пункт 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 28 червня 1991 року Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів , згідно якого у справах про право на пай і на гараж судам належить виходити з того, що: а) член гаражно-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатися ним на власний розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчинити відносно нього інші угоди, що не заборонені законом.

Однак, з наданих доказів чітко вбачається, що гаражний бокс № НОМЕР_1 , літера К-2, у ГК Ювілейний , був збудований у 1968 році, в той час як ОСОБА_1 став членом кооперативу у 2004 році, а отже будівництво та сплата паю не могла бути проведена позивачем. Належних доказів протилежного позивачем не надано.

Доказів переходу до нього права власності на гаражний бокс від попереднього власника за іншим правочином позивачем не надано.

Посилання апелянта на безпідставність не прийняття судом першої інстанції в якості належного доказу довідки ГК Ювілейний №2823 від 15.08.2017 є необґрунтованим, оскільки згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Довідка ГК Ювілейний , на яку посилається ОСОБА_1 , не є тим доказом, на підставі якого може бути встановлено набуття особою права власності.

Відтак, судом першої інстанції було вірно відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на гараж.

Крім того, статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Отже, правом звернення до суду з позовом про визнання права власності наділена особа, яка є власником цього майна.

Згідно частини 1 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Як вже зазначалось, згідно статті 19-1 Закону України Про кооперацію , право власності на відповідне майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

З викладеного вбачається, що відмова державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації ХМР у державній реєстрації права власності на гаражний бокс в зв`язку з ненаданням ОСОБА_1 необхідних документів для оформлення такого права не є оспорюванням права власності на об`єкт нерухомого майна.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позивачем було визначено неналежного відповідача у справі.

Відповідно до частин 1-3 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Таким чином, саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75).

Враховуючи вищевикладене судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги не містять нових засобів доказування, не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Оскільки апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, судові витрати, у відповідності до вимог ст.ст. 141, 382 ЦПК України та Закону України Про судовий збір , між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 13 січня 2021 року.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді Н.П. Пилипчук

О.В. Маміна