Постанова

від 12.01.2021 по справі 757/1112/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 757/1112/20-ц Головуючий у 1 інстанції: Ільєва Т.Г.

провадження № 22-ц/824/2584/2021 Суддя-доповідач: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 січня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Олійника В.І.,

суддів: Желепи О.В., Кулікової С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк на рішення Печерського районного суду м.Києва від 14 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк про стягнення грошових коштів,-

в с т а н о в и в :

Усічні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з АТ КБ ПриватБанк на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 15 405 грн. 16 коп. та 3% річних у розмірі 5 287 грн. 99 коп.

Позивач вказував, що обставини, які послугували підставою для звернення позивача до суду є те, що рішенням Господарського суду м.Києва від 15.11.2018 рокуу справі №922/4244/17 визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М.від 13.06.2017 рокуна кредитному договорі від 10.02.2014 року, укладеному між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ПАТКБ ПриватБанк , таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто з відповідача на користь ФОП ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 75 958 грн. 93 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 200 грн.

Зазначав, що на підставі вказаного виконавчого напису з ФОП ОСОБА_4 Міжрайонним відділом державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області при виконанні виконавчого провадження №54191063 було стягнуто 75958грн. 93 коп., з яких було перераховано 68916 грн. 30 коп. відповідачу, сплачено виконавчий збір в розмірі 6891грн. 63 коп. та 151 грн. витрат виконавчого провадження, що підтверджується розпорядженням №54191063 від 10.08.2017 року, складеним державним виконавцем Форсюк К.А., а також постановою ВП №54191063 від 10.08.2017 рокупро закінчення виконавчого провадження за виконавчим написом №5368 від 13.06.2017 року приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М.

Вказане рішення було виконане ДВС Міністерства юстиції України 06.12.2019 pоку, що підтверджується постановою від 10.12.2019 року про закінчення виконавчого провадження № 58729923 узв`язку з його фактичним виконанням.

Отже, за період від10.08.2017 року і до 05.12.2019 рокувключно, з вини відповідача вибули з обігу ФОП ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 75 958 грн. 93 коп., а тому позивач вважав, що відповідач повинен сплатити за вищевказаний період інфляційні втрати та 3% річних від цієї суми.

Вказував, що 22 липня 2019 року між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого, в тому числі, ФОП ОСОБА_4 відступила позивачу свої права кредитора по відношенню до відповідача щодо виконання останнім зобов`язання щодо повернення відповідачем ФОП ОСОБА_4 безпідставно отриманих грошових коштів згідно виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. від 13.06.2017 року на кредитному договорі №б/н від 10.02.2014 року, укладеному між відповідачем та ФОП ОСОБА_4 , який визнано недійсним рішенням Господарського суду м.Києва від 15.11.2018 року у справі №922/4244/17.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 14 липня 2020 року позов задоволено.

Стягнутоз ПАТ КБ ПриватБанк на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 15 405 грн. 16 коп. та 3% річних урозмірі 5 287 грн. 99 коп.

Стягнутоз ПАТ КБ ПриватБанк на користь держави України судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.

В апеляційній скарзі АТ КБ ПриватБанк з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким позовну заяву залишити без задоволення.

Скарга обґрунтована тим, що прострочення виконання зобов`язання на підставі ст.1212 ЦК України виникає у випадку невиконання вимоги кредитора щодо повернення безпідставно набутого майна. Зазначав, що факт виникнення грошового зобов`язання банку перед ФОП ОСОБА_4 встановлено рішенням Господарського суду м.Києва від 15.11.2018 року у справі №922/4244/17. Проте, будь-яких звернень до банку з вимогою щодо виконання обов`язку з повернення безпідставно набутих коштів, на підставі ст.1212 ЦК України не надходило і матеріали справи їх не містять.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 зазначає, що повторне стягнення з ОСОБА_4 на користь АТ КБ ПриватБанк грошових коштів відбулося не випадково, а було наслідком свідомих дій відповідача, який дізнався про те, що стягнуті на його користь кошти є безпідставно набутим майном з часу їх отримання. Вказував, що відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України обов`язок негайного виконання зобов`язання випливає з акту цивільного законодавства, що підтверджується також і через аналогію закону, оскільки стягнення коштів за приписами ч.3 ст.1212 ЦК України застосовується негайне виконання зобов`язання. Отже, безпідставне набуття відповідачем грошових коштів ОСОБА_4 є тією подією, з настанням якої у відповідача з`явився обов`язок повернути ці кошти, тому відповідач повинен був негайно їх повернути.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі Axen v. Germany , заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року Varela Assalino contre le Portugal , заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Встановлено, що 10 лютого 2014 року ФОП ОСОБА_4 через систему Інтернет- клієнт-банкінг приєдналась до Умов та правил надання банківських послуг , Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом складають Договір банківського обслуговування №Б/Н від 10.02.2014 року та взяла на себе зобов`язання виконувати умови Договору.

ФОП ОСОБА_4 отримала від відповідача кредит в розмірі 16200 грн.

13 червня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною було вчинено виконавчий напис за реєстровим №5368, за яким стягнуто заборгованість з ФОП ОСОБА_4 за Договором, яка виникла за період від10.02.2014 року до 18.05.2017 року урозмірі 68 916грн. 30 грн., що складається з заборгованості за кредитом - 16 200 грн., заборгованості за відсотками - 27 926 грн. 10 коп., комісійних платежів -6 152 грн., пені - 12 499 грн. 33 коп., штрафу -3 138 грн. 87 коп. та витрат, пов`язаних з вчиненням виконавчого напису в розмірі 3 000 грн.

На підставі вказаного виконавчого напису з позивача Міжрайонним відділом державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області при виконанні виконавчого провадження №54191063 було стягнуто 75 958 грн. 93 коп., з яких було перераховано 68 916 грн. 30 коп. відповідачу по справі, сплачено виконавчий збір в розмірі 6 891 грн. 63 коп. та 151 грн. витрат виконавчого провадження, що підтверджується розпорядженням №54191063 від 10.08.2017 року, складеним державним виконавцем Форсюк К.А., а також постановою ВП №54191063 від 10.08.2017 року про закінчення виконавчого провадження за виконавчим написом №5368 від 13.06.2017 рокуприватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.11.2018 року у справі №922/4244/17 було визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М.від 13.06.2017року на кредитному договорі від 10.02.2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ КБ ПриватБанк , таким, що не підлягає виконанню.

Стягнуто з ПАТ КБ ПриватБанк на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 75 958 грн. 93 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 200 грн.

Господарський суд м. Києва 14.12.2018 року видав наказ у справі №922/4244/17.

Встановлено, що державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазюк Д.М. 27.03.2019 року було відкрито виконавче провадження №58729923 щодо примусового виконання наказу Господарського суду м.Києва №922/4244/17 від 14.12.2018 pоку, що підтверджується постановою від 27.03.2019 року у ВП №58729923.

Вищевказане рішення суду було виконане ДВС Міністерства юстиції України 06.12.2019 pоку, що підтверджується постановою від 10.12.2019 року про закінчення виконавчого провадження №58729923 узв`язку з його фактичним виконанням.

22 липня 2019 року ФОП ОСОБА_4 відступила право вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з АТ КБ "ПРИВАТБАНК" 3% річних, інфляційних втрат відповідно до ст.625 ЦК України за неналежне виконання обов`язків щодо повернення безпідставно набутих коштів згідно виконавчого напису нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М.

Відповідно доч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 02.03.2016 рокуу справі №6-2491цс15, положення статті 1212 ЦК України, відповідно до якого особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, застосовується також і до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 року у справі №910/9072/17 висловила позицію, що, згідно з п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак, необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом (Касаційним господарським судом) в постановах від 02.08.2018 року у справі №910/15363/17 року, від 10.08.2018 року у справі №910/22442/16.

Судом в рішенні встановлено безпідставність набуття відповідачем коштів у розмірі 75958 грн. 93 коп. за вищезгаданим виконавчим написом, який вчинено з порушенням вимог чинного законодавства.

Тобто, правова підстава для стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь відповідача коштів в сумі 75958грн. 93 коп. відпала у зв`язку з визнанням в судовому порядку виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни від 13.06.2017 рокуна кредитному договорі від 10.02.2014 року таким, що не підлягає виконанню.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що:

- відповідно до статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч.31).

- наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.(ч.37).

- стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Тобто, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, на винну сторону нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України (ч.41).

Відповідно доприписів ст.1212 ЦК України та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у вищезгаданій постанові, оскільки відповідачем порушене позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України, відповідач повинен сплатити 3 % річних та інфляційні втрати від простроченої суми за період прострочення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц вказала, що в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Безпідставне користування відповідачем грошовими коштами ФОП ОСОБА_4 почалося 10.08.2017 рокуі закінчилося 06.12.2019 року

За таких обставин, за період від 10.08.2017 року і до 05.12.2019 року включно з вини відповідача вибули з обігу ФОП ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 75958 грн. 93 коп.

Відповідно донорм ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч.2 ст.78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Згідно з ч.1ст.95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до вірноговисновку щодопідставності і задоволення вимог позивача ОСОБА_1 .

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м.Києва від 14 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: