Постанова

від 12.01.2021 по справі 910/7074/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2021 р. Справа№ 910/7074/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

Секретар судового засідання: Огірко А.О.

За участю представників сторін:

від позивача: згідно протоколу судового засідання

від відповідача: згідно протоколу судового засідання

від третьої особи: згідно протоколу судового засідання

Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Котс на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/7074/20 (суддя Кирилюк Т.Ю., м. Київ, повний текст рішення складено 30.09.2020)

за позовом Комунального підприємства Київжитлоспецексплуатація ,

м. Київ

до Приватного акціонерного товариства Котс , м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

м. Київ

про стягнення 313 508,29 грн,

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Комунальне підприємство Київжитлоспецексплуатація (далі - позивач/КП Київжитлоспецексплуатація ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Котс (ПрАТ Котс ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - третя особа) про стягнення 313 508, 29 грн

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач повністю не виконав грошових зобов`язань за Договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №1990-1від 29.11.2018 в частині повної та своєчасної оплати оренди нежитлових приміщень та компенсації витрат за користування земельною ділянкою. Крім того, позивачем підставі п. 6.2. зазначено Договору було нараховано пеню, а також згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційні втрати.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 910/7074/20 позов задоволено повністю. За рішенням суду стягнуто з відповідача на користь позивача 280 016,60 грн заборгованості з орендної плати, 7 557,12 грн - заборгованості з компенсації витрат за користування земельною ділянкою, 22 980,21грн - пені, 2 305,24 грн - 3 % річних, 649,12 грн - інфляційних втрат та 4 702,62 грн - судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що відповідач свої зобов`язання щодо здійснення орендних платежів за оренду комунального майна та компенсації витрат за користування земельною ділянкою, у встановлений строк та обсязі, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №1990-1від 29.11.2018 у період з 01.09.2018 по 31.01.2020 року виконав частково, у результаті чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі з 287 753,72 грн (орендна у розмірі 280 016,60 грн та з компенсації витрат за користування земельною ділянкою у розмірі 7 557,12 грн). Оскільки доказів погашення суми заборгованості відповідачем надано не було, суд визнав за правомірне стягнути зазначену суму боргу.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції виходив з того, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних відповідає вимогам чинного законодавства та умовам Договору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, ПрАТ Котс (далі - скаржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги ПрАТ Котс обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме: ст.ст. 13, 177, 182 Господарського процесуального кодексу України та норм матеріального права, зокрема, ч. 3 ст. 778 Цивільного кодексу України, а також неповним з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що місцевим господарським судом не було враховано, що в липні 2020 року відповідач звернувся до позивача в третьої особи з повідомленням щодо достроково розірвання Договору оренди №1990-1 від 29.11.2018. 31.07.2020 між учасниками було підписано акт приймання-передачі, тобто об`єкт оренди станом на дату розгляду справи у суді першої інстанції був повернути від орендаря (відповідача) до орендодавця (позивача). Однак, на даний час відповідач не міг надати примірник акта до суду першої інстанції. Скаржник зазначає, що ані позивач, ані третя особа не надали до місцевого господарсько суду примірник цього акта.

Скаржник вказує, що разом із погодженням та реєстрацією вказаного акта, між сторонами тривали активні перемовини щодо узгодження плану-графіку погашення заборгованості, підписання такого акта виключило б необхідність судового розгляду у цій справі, а тим більше нарахування 3% річних, інфляційних втрат.

Крім того, скаржник зазначає, що за час дії Договору оренди №1990-1 від 29.11.2018 відповідачем було здійснено суттєві поліпшення об`єкта оренди, а тому відповідно до положень ч. 3 ст. 778 Цивільного кодексу України відповідач, за згодою наймодавця, має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Також заявником апеляційної скарги, у порядку ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України у прохальній частині апеляційної скарги було заявлено клопотання для подання нових доказів, а саме: копії Договору №27-05/19 від 31.05.2019, копії платіжних доручень, підписану сторонами довідку про вартість виконаних будівельних робіт та акт приймання виконаних будівельних робіт.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Відзиви на апеляційну скаргу від позивача та третьої особи до суду апеляційної інстанції у встановлений строк не надходив.

Частиною 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач та третя особа не були обмежені у своїх процесуальних правах надати відзив на апеляційну скаргу через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням. Відтак, приймаючи до уваги, що позивач у строк, встановлений судом апеляційної інстанції, позивач та третя особа не подали відзивів на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку, що неподання позивачем та третьою особою відзивів не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).

З огляду на викладене, подані позивачем пояснення на апеляційну скаргу відповідача від 29.12.2020 та подані відповідачем додаткові пояснення від 12.01.2021 залишаються судом без розгляду відповідно до приписів ч. 2 ст. 118 ГПК України як таке, що подане після закінчення строку для подання заперечень, пояснень встановленого в п. 3. ухвали про відкриття апеляційного провадження від 30.10.2020.

У поданих поясненнях від 12.01.2021 скаржник, з посиланням на ч. 3 ст. 269 ГПК України, просив поновити строк на подання додаткових документів, з а саме - виписка по особовим рахункам відповідача за період з 01.11.2018 по 31.12.2018 та акт приймання - передачі майна від 31.07.2020 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

Частиною 1, 4 ст. 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від скаржника.

Однак, як убачається із матеріалів справи відповідачем не надано доказів, які підтверджують, що останній здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу, у даному випадку, - акта приймання - передачі майна від 31.07.2020 року.

Відповідно до положень ст.81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Водночас матеріали справи не містять заяв/клопотань відповідача про витребування доказів (акта приймання - передачі майна від 31.07.2020 року).

Щодо наданої відповідачем виписка по особовим рахункам відповідача за період з 01.11.2018 по 31.12.2018, то останній не був позбавлений поданим такі докази до суду першої інстанції, оскільки як убачається з даної виписки остання сформована 31.07.2019; тобто такий доказ існував на час розгляду справи у суді першої інстанції, що не позбавляло відповідача надати такий доказ до суду першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у прийнятті додаткових доказів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2020 апеляційну скаргу ПрАТ Котс у справі №910/7074/20 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Разіної Т.І., суддів: Іоннікової І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ Котс на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/7074/20, розгляд призначено на 08.12.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 розгляд справи №910/7074/20 відкладено на 12.01.2021.

Явка учасників справи

У судове засідання 12.01.2021 з`явилися представники позивача та відповідача.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги була повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги від третьої особи через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду не надходило.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що третя особа була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання у даній справі, явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони (ст. 42 ГПК України), зважаючи на відсутність від третьої особи клопотань/заяв про відкладення розгляду справи з поданням відповідних доказів, а також враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності третьої особи.

Позиція представників сторін у справі

Представник скаржника у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав із підстав, викладених у ній та просив апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/7074/20 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову.

У судовому засіданні представник позивача проти поданої апеляційної скарги заперечував, у зв`язку з її необґрунтованістю. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/7074/20 - без змін, як таке що прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як убачається із матеріалів справи, 29.11.2018 між Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), як орендодавцем, ПрАТ Котс , як орендарем та Київжитлоспецексплуатація , як балансоутримувачем було укладено трьохсторонній Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 1990-1 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 25 вересня 2018 №43/119 (пункт 365) передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об`єкт оренди), яке знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Хрещатик, буд. 19, літера А.

Об`єктом оренди відповідно до п. 2.1. Договору є нежитлові приміщення загальною площею: 162,00 кв.м., у т.ч. 1 перший поверх - 6,40 кв.м, 2 поверх - 155,60 кв. м, згідно з викопіюванням з поверхневого плану, що складає невід`ємну частину Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 14.08.2018 № 1990.

Пунктом 2.2. Договору визначено, що вартість об`єкта оренди, згідно із затвердженим 27 серпня 2018 висновком про вартість майна станом на 31 травня 2018 року становить: за 1 кв. м 49 162,98 грн, всього 7 964 402,00 грн.

Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 (зі змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 08.02.2018 №21/4085) та становить без ПДВ за кожен базовий місяць розрахунку - жовтень 2018: 337,28 грн за 1 кв.м, що в цілому складає 54 639, 45 грн. Якщо Договір укладено на строк, що перевищує три роки, розмір орендної плати за базовий місяць розрахунку переглядається кожні три роки і доводиться до орендаря листом за підписом уповноваженої особи орендодавця ( п. 3.1. Договору).

Пунктом 3.1.1. Договору сторони передбачили, що крім орендної плати орендар сплачує компенсацію витрат позивача за користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт оренди, яка за жовтень 2018 складає 1 574,40 грн на місяць.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (п. 3.2. Договору).

Згідно із п. 3.6. Договору орендна плата та компенсація витрат за користування земельною ділянкою сплачується відповідачем на рахунок позивача починаючи з дати підписання цього договору.

Пунктом 3.7. Договору передбачено, що орендна плата та компенсація витрат за користування земельною ділянкою сплачується відповідачем незалежно від наслідків господарської діяльності відповідача щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця.

Відповідно до п. 4.2. Договору орендар зобов`язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату та компенсацію за користування земельною ділянкою

Положеннями п. 5.2.2. Договору визначено, що підприємство - балансоутримувач (позивач) має право стягнути з орендаря заборгованість з орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, та інші збитки, заподіяні не виконанням своїх зобов`язань за цим Договором, шляхом звернення стягнення на його кошти та майно у порядку, визначеному законодавством України.

У п. 6.2. Договору встановлено, що за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та компенсації витрат за користування земельною ділянкою відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі 0, 5 % від розміру несплаченої орендної плати та компенсації витрат за користування земельною ділянкою за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством.

Цей Договір є укладеним з моменту його підписання сторонами і діє з 29 листопада 2018 року по 27 листопада 2021 року (п. 9.1. Договору).

За актом приймання-передачі нерухомого майна, Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) передав відповідачу в оренду нежитлові приміщення загальною площею 162,00 кв. м, що знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Хрещатик, 19, літера А.

Звертаючись до суду із указаним позовом, позивач стверджує, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, у повному обсязі та у строки сплату орендної плати та компенсації витрат за користування земельною, на якій розташований об`єкт оренди не здійснював.

За розрахунком позивача, орендна плата за період 01.09.2019 - 31.01.2020 становить 353 475,25 грн, а компенсація витрат за користування земельною ділянкою - 9 446,40 грн. В свою чергу, відповідач оплатив оренду та компенсацію витрат за користування земельною ділянкою за період 01.09.2019 - 31.01.2020 тільки частково (на загальну суму 75 347,93 грн), у результаті чого на момент звернення із указаним позовом існує прострочена заборгованість з орендної плати у розмірі 280 016,60 грн та з компенсації витрат за користування земельною ділянкою у розмірі 7 557,12 грн.

Доказів оплати відповідачем вказаної позивачем суми заборгованості суду не надано.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором в частині своєчасної та повної оплати орендної плати та компенсації витрат за користування земельною, на якій розташований об`єкт оренди, позивачем також було нараховано пеню відповідно до п. 6.2. зазначено Договору в розмірі 22 980,21 грн, а також згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних в розмірі 2 305,24 грн та інфляційні втрати у розмірі 649,12 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України)зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своєю правовою природою укладений між сторонам правочин є договором оренди комунального нерухомого майна.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що орендоване майно є об`єктом комунальної власності.

Водночас, оскільки орендоване майно є комунальною власністю то відносини сторін даного Договору оренди регулюються також та Законом України Про оренду державного та комунального майна , який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 ст. 1, регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або майна, що перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

Отже, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України Про оренду державного та комунального майна , сторонами договору найму (оренди) з відповідними правами та обов`язками є наймодавець (орендодавець) та наймач (орендар).

Відповідно ч. 1 ст. 3 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно із ст. 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань; забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при укладенні Договору оренди сторони узгодили істотні умови договору, в тому числі щодо об`єкту оренди, його вартості, розміру орендної плати та компенсацію витрат за користування земельною ділянкою, порядок передачі та повернення майна, відповідальність сторін та строк дії договору.

Згідно із ст. 765 ЦК України, наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Факт отримання в оренду та подальше користування комунальним нерухомим майном відповідачем не заперечувався.

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на цей об`єкт . Власником об`єкта залишається територіальна громада міста Києва, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.4. Договору).

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (ст. 286 ГК України).

Частиною 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено обов`язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі (ч. ч. 1,3 ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна ).

Вказаним приписам законодавства кореспондує визначений умовами п.4.2. Договору обов`язок орендаря своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату та компенсацію за користування земельною ділянкою.

Статтями 525, 526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України унормовано, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ст. 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення

За змістом ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Як зазначалось вище, за умовами п. 9.1. Договору цей договір діє з 29.11.2018 року по 27.11.2021 року.

Суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів укладення сторонами в порядку, визначеному п.п. 9.2, 9.3, 9.5, 9.6. Договору, в тому числі про дострокове припинення дії Договору та, як наслідок, складення відповідного акту приймання-передачі орендованого майна з оренди, як не містять і належних доказів розірвання укладеного Договору у встановленому законом та/або договором порядку.

Зазначені обставини свідчать про те, що укладений між сторонами Договір є чинним та діє до 27.11.2021 включно, у зв`язку з чим у відповідача існує обов`язок сплачувати орендні платежі в поряду і строки, обумовлені п.п. 3.1, 3.6.,3.7. Договору, ст.ст. 526, 762 ЦК України та ч. 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Як вже зазначалось вище, за розрахунком позивача (який не спростований відповідачем) орендна плата за період 01.09.2019 - 31.01.2020 становить 353 475, 25 грн, а компенсація витрат за користування земельною ділянкою - 9 446, 40 грн.

В свою чергу відповідач оплатив оренду та компенсацію витрат за користування земельною ділянкою за період 01.09.2019 - 31.01.2020 тільки частково на загальну суму 75 347, 93 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у визначений Договором строк орендні платежі та компенсацію за користування земельною ділянкою у належним чином не здійснив, у зв`язку з чим станом дату звернення позивача до суду із указаним позовом у відповідача існує невиконане грошове зобов`язання перед позивачем по оплаті орендних платежів та компенсацію за користування земельною ділянкою у період з 01.09.2019 - 31.01.2020 загалом в сумі 287 573, 72 грн (а саме за розрахунком позивача, не спростованим відповідачем заборгованість з орендної плати у розмірі 280 016, 60 грн та з компенсації витрат за користування земельною ділянкою у розмірі 7 557, 12 грн).

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №1990-1від 29.11.2018 та/або його окремих положень - не надано і в матеріалах справи такі докази відсутні.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення Зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом ( ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобов`язання щодо здійснення орендних платежів за оренду комунального майна нежитлових приміщень та компенсацію витрат за користування земельною ділянкою в розмірі 287 573, 72 грн (а саме за розрахунком позивача, не спростованим відповідачем заборгованість з орендної плати у розмірі 280 016, 60 грн та з компенсації витрат за користування земельною ділянкою у розмірі 7 557,12 грн) у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору - не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем (орендодавцем) за наведеним Договором у розмірі 287 573,72 грн.

Таким чином, позовні вимоги у наведеній частині підлягають задоволенню, у зв`язку з їх доведеністю та обґрунтованістю.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем Договору, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрат в сумі 2 305,24 грн (2 239,75 грн - за орендні платежі за період з жовтня 2019 року по січень 2020 року та 65,49 грн - за компенсацію витрат за користування земельною ділянкою за період з вересня 2019 року по січень 2020 року) та 649,12 грн 3% річних (618,89 грн- орендні платежі жовтня 2019 року по січень 2020 року та 30,23 грн - за компенсацію витрат за користування земельною ділянкою) за період з вересня 2019 року по січень 2020 року).

З даного приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем допущено порушення зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати передбаченої умовами Договору орендної плати та компенсацію витрат за користування земельною ділянкою, тому позивачем на підставі положень ст. 625 ЦК України втрат від інфляції та 3% річних у вказані вище періоди, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошових зобов`язань у вигляді інфляційних втрат та 3% річних

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат в сумі 2 305,24 грн та 3% річних в сумі 649,12 нарахованих у вказаних вище періодах, судом апеляційної інстанції встановлено, що заявлені КП Київжитлоспецексплуатація до стягнення з відповідача розмір інфляційних втрат та 3% річних відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а тому позовна вимога про стягнення з ПрАТ Котс штрафних санкцій (інфляційні втрати та 3% річних) є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просив стягнути з відповідача 22 980,21 грн пені (22 322,40 грн пені за орендними платежами, нарахованої за період з 02.10.2019 по 29.01.2020 та 657,81 грн пені за компенсацію витрат за користування земельною ділянкою, нарахованої у період з 01.09.2019 по 29.01.2020).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 547 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 552 ЦК України сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ст. 230 ГК України)

Пунктом 6.2. Договору встановлено, що за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та компенсації витрат за користування земельною ділянкою відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплаченої орендної плати та компенсації витрат за користування земельною ділянкою за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством.

Суд апеляційної інстанції перевіривши розрахунок пені за періоди з 02.10.2019 по 29.01.2020 та з 01.09.2019 по 29.01.2020 вважає його вірним та таким, що відповідає умовам Договору.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума пені у розмірі 22 980,21 грн.

Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених відповідачем в апеляційній скарзі

Посилання заявника апеляційної скарги про порушення місцевим господарським судом приписів п.2 ч. 2 ст. 182 ГПК України суд апеляційної інстанції вважає непереконливими, оскільки ч. 2 ст. 192 ГПК України визначено, що сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі (ч. 4 ст. 192 ГПК України).

Разом з тим, матеріали справи не містять та сторонами не подано укладену між ними мирову угоду подану на затвердження суду першої інстанції, а також спільного клопотання про бажання сторін щодо проведення врегулювання спору у справі №910/7074/20 за участю судді.

Твердження заявника апеляційної скарги про передчасне закриття провадження у справі, відповідач був позбавлений можливості надати докази, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

Частиною 3 ст. 177 ГПК України вставлено, що підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що:

- ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/7074/20 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 07.07.2020;

- ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №910/7074/20 відкладено підготовче засідання на 21.07.2020;

- ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 у справі №910/7074/20 повідомлено представників учасників сторін по справі про відкладення підготовчого засідання на 04.08.2020;

- ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі №910/7074/20 повідомлено представників учасників сторін по справі про відкладення підготовчого засідання на 15.09.2020;

- ухвалою Господарського суду міста Києва від15.09.2020 у справі №910/7074/20 повідомлено представників сторін по справі про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 29.09.2020.

Відтак, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що підготовче провадження місцевим господарським судом здійснено в межах визначених ГПК України; водночас відповідачем не подано клопотання про продовження строків розгляду підготовчого провадження.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Так, скаржником до суду апеляційної інстанції було подано додаткові документи, а саме: копію Договору №27-05/19 від 31.05.2019, копії платіжних доручень №492 від 17.09.2019, №363 від 07.06.2019, №491 від 17.09.2019, №904 від 19.10.2020, підписані сторонами довідка про вартість виконаних будівельних робіт за серпень 2019 від 30.08.2019, акт приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2019 року від 30.08.2019, довідку щодо договірної ціни та локальний кошторис на будівельні роботи.

Дослідивши матеріали справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що подані відповідачем додаткові докази не досліджуються судом апеляційної інстанції та не враховуються при перегляді рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

Частиною 1, 4 ст. 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від скаржника.

Так, суд апеляційної інстанції встановлено, що додані відповідачем копія Договору №27-05/19 від 31.05.2019, копії платіжних доручень №492 від 17.09.2019, №363 від 07.06.2019, №491 від 17.09.2019, №904 від 19.10.2020, № підписані сторонами довідка про вартість виконаних будівельних робіт за серпень 2019 від 30.08.2019, акт приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2019 року від 30.08.2019, довідку щодо договірної ціни та локальний кошторис на будівельні роботи, виписка по особовим рахункам відповідача за період з 01.11.2018 по 31.12.2018 та акт приймання - передачі майна від 31.07.2020 року існували на момент розгляду справи в суді першої інстанції та не були предметом дослідження під час постановлення оскаржуваного судового акта.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін полягає у процесі доведення сторонами перед судом своєї позиції у справі (вимог та заперечень). Змагальність реалізується передусім через доказування, тобто підтвердження сторонами обставин, на які вони посилаються для обґрунтування своїх вимог чи заперечень, доказами.

Зазначені конституційні принципи закріплені і в статтях 7 (рівність перед законом і судом) та 13 (змагальність сторін) ГПК України.

Так, статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Зазначені норми свідчать, що саме учасник судового процесу має займати активну позицію у висловленні та доведенні відповідними доказами своїх доводів та заперечень по суті спору. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Останній не лише наділяє осіб, які беруть участь у справі, відповідними правами, але і покладає на них обов`язки подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач був повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, що підтверджується рекомендованими поштовими повернення та розписками суду про повідомлення про час, дату та розгляд справи (а.с. 54, 64, 77, 85 ,93), а тому не був позбавлений можливості надати зазначені документи до суду першої інстанції, однак своїм правом не скористався.

Водночас, скаржником не доведено належними та допустимими доказами під час апеляційного розгляду справи неможливість подання цих доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У свою чергу, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Вказана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №913/479/18.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог, у зв`язку з їх доведеністю та обґрунтованістю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/7074/20, та, відповідно, ПрАТ Котс є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст. 124, 129-1 ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Котс залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/7074/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 14.01.2021.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко