Постанова

від 23.12.2020 по справі 910/18023/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/18023/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю Імперія Літ - Яковенка Є. М.,

Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк - Тищенка А. В.,

Товариства з обмеженою відповідальністю Ойлстрім - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Імперія Літ

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020

(у складі колегії суддів: Дідиченко М. А. (головуючий), Калатай Н. Ф.,

Кропивна Л. В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020

(суддя Ващенко Т. М.)

у справі № 910/18023/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Імперія Літ

до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Ойлстрім

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Імперія Літ (далі - позивач, ТОВ Імперія Літ ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням уточнень від 16.12.2019) до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (далі - відповідач, АТ КБ Приватбанк , Банк) про визнання недійсним договору поруки від 26.10.2016 № 4О15113И/П, укладеного між позивачем та відповідачем.

На обґрунтування позовних вимог ТОВ Імперія Літ зазначило, що договір поруки від 26.10.2016 № 4О15113И/П (далі - оспорюваний договір поруки) укладений позивачем під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю Ойлстрім (далі - ТОВ Ойлстрім ) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення обґрунтовані тим, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману під час укладення оспорюваного договору поруки, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу (позивача) введено в оману.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, у жовтні 2020 року ТОВ Імперія Літ подало до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та наявність випадку, передбаченого п.4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просило скасувати постанову апеляційного господарського суду від 02.09.2020 та рішення суду першої інстанції від 09.06.2020, а справу №910/18023/19 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 03.12.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 910/18023/19 з підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.12.2020.

16.12.2020 від АТ КБ Приватбанк до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ТОВ Ойлстрім не скористалося своїм правом відповідно до ст. 295 ГПК України та не подало до суду касаційної інстанції письмового відзиву на касаційну скаргу.

У судове засідання 23.12.2020 ТОВ Ойлстрім свого представника не направило, хоча було повідомлене про дату, час і місце судового засідання належним чином, до початку судового засідання із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки його представника у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до ч. 4 ст.197 ГПК України не зверталося.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії та те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не їх обов`язком, Верховний Суд у складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги ТОВ Імперія Літ по суті за відсутності представника ТОВ Ойлстрім .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.10.2016 між ТОВ Імперія Літ (позичальник) та АТ КБ Приватбанк (банк) було укладено кредитний договір №4И16103Г, за умовами якого ліміт кредиту становить 4 600 0000 000,00 грн, що виданий для фінансування поточної діяльності підприємства (п. А.2 кредитного договору).

Відповідно до п. А.6 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5 % річних.

Пунктом А.7 кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань погашення/повернення кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом за фіксованою ставкою в розмірі 21 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

26.10.2016 між ТОВ Імперія Літ (поручитель) та АТ КБ Приватбанк (кредитор) укладено договір поруки № 4О15113И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Ойлстрім своїх зобов`язань за кредитним договором від 16.12.2015 № 4О15113И з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до вказаного кредитного договору.

У договорі поруки від 26.10.2016 № 4О15113И/П сторони передбачили, зокрема, такі умови:

до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять усі права кредитора за кредитним договором і договором (-ам) застави (іпотеки), укладеним з метою забезпечення зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором, у частині виконаного зобов`язання (п. 8);

кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж п`яти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором (п. 10).

Звертаючись з позовом до суду у цій справі, як на підставу для визнання недійсним оспорюваного договору поруки позивач вказував на те, що цей договір поруки укладено з порушенням чинного законодавства, а саме його укладення відбулось під впливом введення в оману, що є підставою для визнання його недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.

На думку позивача, АТ КБ Приватбанк , володіючи повною фінансовою інформацією про ТОВ Імперія Літ , усвідомлюючи високі економічні показники діяльності цього товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості його участі у процедурі трансформації кредитного портфеля банку. Така процедура, зі слів співробітників Банку, була ініційована Національним банком України. Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, АТ КБ Приватбанк зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

При цьому, за твердженнями позивача, Банк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та іншим. Про ліквідність забезпечення зобов`язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора від 31.12.2015 (ТОВ АФ Прайсвортерхаускуперс (аудит) ). Пізніше такі дані були підтверджені Окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора від 31.12.2016 (ТОВ Ернст енд Янг аудиторські послуги ), які були розміщені на веб-сайті АТ КБ Приватбанк .

Таким чином, за доводами позивача, його дії щодо отримання кредитних коштів за кредитним договором від 25.10.2016 № 4И16103Г були направлені на залучення цих коштів для погашення зобов`язань ТОВ Ойлстрім в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю АТ КБ Приватбанк , ініційованого НБУ, а метою укладення оспорюваного договору поруки було отримання прибутку від реалізації актів, що забезпечували зобов`язання попереднього боржника (ТОВ Ойлстрім ) за кредитним договором, або набуття права власності на ці активи. При цьому обов`язковою умовою, на якій наполягав позивач, було набуття ним права власності на активи, що забезпечували зобов`язання ТОВ Ойлстрім перед Банком.

На виконання вищезазначених домовленостей згідно плану трансформації кредитного портфелю Банку між ТОВ Імперія Літ та АТ КБ Приватбанк 26.10.2016 укладено договір поруки № 4О15113И/П.

Позивач у позові посилався на те, що на виконання оспорюваного договору поруки ним були перераховані на користь АТ КБ Приватбанк грошові кошти у розмірі 2 165 769 935,07 грн в якості повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом ТОВ Ойлстрім .

Після завершення процесу переоформлення боргів рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р АТ КБ Приватбанк визнано неплатоспроможним, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 № 961 Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи АТ КБ Приватбанк перейшов у власність держави. При цьому АТ КБ Приватбанк не виконало умови оспорюваного договору поруки (п. 8, 10) і не передало позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя (Банку) на активи, якими були забезпечені зобов`язання ТОВ Ойлстрім .

У зв`язку з тривалим невиконанням АТ КБ Приватбанк умов п. 8, 10 оспорюваного договору поруки, позивач вважає, що Банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань ТОВ Ойлстрім у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договір поруки з метою реалізації плану трансформації кредитного портфелю (на виконання вимог НБУ), чим ввів позивача в оману щодо істотних умов договору (адже, якби позивач на момент укладення кредитного договору від 25.10.2016 № 4И16103Г та оспорюваного договору поруки знав про відсутність забезпечення, він би не уклав з відповідачем ці договори, в тому числі оспорюваний договір поруки), тому оспорюваний договір поруки, на думку позивача, є недійсним відповідно до положень ст. 230 ЦК України.

За змістом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

У п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 230 ЦК України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

При вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ст. 230 ЦК України при визнанні недійсним договору поруки міститься в постановах Касаційного господарського суду у складів Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 910/18618/19, від 01.12.2020 у справі № 910/18423/19, від 02.12.2020 у справі № 910/18056/19, від 09.12.2020 у справі № 910/18310/19, від 16.12.2020 у справі № 910/18599/19.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановив наступне:

відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів та заявки на отримання кредиту від 20.10.2016, підписаних керівником позивача, метою кредитування було фінансування поточної діяльності підприємства. Техніко-економічне обґрунтування повернення кредитних коштів та заявка на отримання кредиту від 20.10.2016 не містять посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами та на будь-які договори поруки, які позивач ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Загальними зборами засновників ТОВ Імперія Літ було прийнято рішення, оформлене протоколом від 24.10.2016 № 1, про укладення з АТ КБ Приватбанк кредитного договору з кредитним лімітом на суму 4 600 000 000,00 грн (п. 1 порядку денного) через недостатню кількість оборотних коштів та для забезпечення діяльності ТОВ Імперія Літ . Рішення загальних зборів засновників ТОВ Імперія Літ , оформлене протоколом від 24.10.2016 № 1, також не містить посилань/згадувань/рішень щодо необхідності укладення кредитного договору чи договору поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за старими кредитами, як і не містить будь-яких даних щодо такого майна, а також посилань на реалізацію плану трансформації кредитного портфелю Банку.

Згідно п. А.2 кредитного договору від 25.10.2016 № 4И16104Г, укладеного між позивачем та відповідачем, кредитні кошти надані ТОВ Імперія Літ на фінансування діяльності підприємства. Водночас, жоден пункт кредитного договору від 25.10.2016 № 4И16104Г не містить згадок про план трансформації кредитного портфелю Банку, про необхідність укладення оспорюваного договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається, обґрунтовуючи позов.

З огляду на встановлене, суди попередніх інстанцій вказали, що позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору від 25.10.2016 № 4И16103Г, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, оскільки наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення оспорюваного договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення.

Також, встановивши, що оспорюваний договір поруки всупереч положень ст. 558 ЦК України не містить умови про оплату боржником послуг, наданих поручителем, а відтак є безоплатним, суди зазначили, що за таких обставин оспорюваний договір поруки виключає можливість отримання позивачем прибутку за цим договором як мети укладення та виконання договору поруки.

За таких встановлених обставин, суди дійшли висновку, що позивач не довів обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно з ст. 230 ЦК України, не довів самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, тому відмовили у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ТОВ Імперія Літ оскаржує постанову суду апеляційної інстанції від 02.09.2020 та рішення суду першої інстанції від 09.06.2020 з підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до п. 3, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України (саме на них посилається скаржник).

Частиною 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги ТОВ Імперія Літ , які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

При цьому ч. 3 ст. 310 ГПК України встановлює, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення судом норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (п. 3 ч. 3 ст. 310); якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (п. 4 ч. 3 ст. 310).

Доводи касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України, зводяться до того, що судом першої інстанції було необґрунтовано відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про витребування у Банку належним чином посвідченої копії рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, згідно якого Банк зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля, та у задоволенні клопотання про витребування у Банку договорів на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 16.12.2015 №4О15113И, укладених між ТОВ Ойлстрім та Банком, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув.

Аргументи касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України, зводяться до того, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову ТОВ Імперія Літ , неповно з`ясували обставини, що мають значення справи; не надали належної правової оцінки факту, що рішенням Правління НБУ від 05.10.2016 № 323/БТ зобов`язано Банк розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля; не надали належної правової оцінки факту, що платіж ТОВ Імперія Літ на користь Банку згідно оспорюваного договору поруки було зроблено за рахунок кредитних коштів, отриманих на підставі кредитного договору від 26.10.2016 №4И16104Г; не враховано умов п. 10 оспорюваного договору поруки; не надано правової оцінки факту, що сума кредитної заборгованості ТОВ Ойлстрім була сплачена позивачем; не врахували, що при укладенні оспорюваного договору поруки позивач мав намір отримати прибуток у вигляді отримання права власності на активи, що забезпечували зобов`язання ТОВ Ойлстрім за кредитним договором; не надали оцінки факту, що Банк не виконав зобов`язання щодо передачі позивачу як поручителю документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання боржника (ТОВ Ойлстрім ).

Перевіривши у межах доводів та вимог касаційної скарги наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, щодо скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Право учасників справи подавати заяви та клопотання передбачено ст. 42 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (ч.2 ст. 81 ГПК України).

Згідно ч. 2, 4, 8 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8).

Відповідно до ч. 2 ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2020 прийнято позовну заяву ТОВ Імперія Літ до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18023/19, у якій суд першої інстанції повідомив сторін, що додаткові письмові докази, клопотання, заяви, пояснення необхідно подати у строк до 19.02.2020 включно (п. 7 ухвали).

Як встановлено судом першої інстанції, позивач подав до суду:

14.02.2020 - клопотання про витребування у Банку належним чином засвідченої копії рішення Правління НБУ від 05.10.2016 № 323/БТ, згідно якого Банк зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля, оскільки вважав, що у цьому рішенні містяться відомості щодо обставин, за яких укладено кредитний договір та оспорюваний договір поруки, та цим рішенням підтверджується наявність умислу в діях Банку та наявність обману. Також позивач зазначив, що вказане клопотання не було ним подано разом з позовною заявою, оскільки про необхідність витребування зазначеного доказу було з`ясовано в процесі підготовки до судового розгляду справи, після відкриття провадження у справі.

09.06.2020 - клопотання про витребування у Банку договорів, укладених між ТОВ Ойлстрім та Банком на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 16.12.2015 № 4О15113И, позаяк вважав, що ці договори мають значення для підтвердження мети господарської діяльності ТОВ Імперія Літ , для підтвердження факту введення в оману позивача, а також для підтвердження отримання позивачем збитків. Крім того, позивач вказав, що неможливість подання цього клопотання разом із позовною заявою спричинена тим, що позивачу не було відомо, що відповідач буде заперечувати проти наявності обставин, стосовно яких позивача введено в оману, разом з тим у тексті клопотання позивач зазначив, що не отримував від Банку відзиву на позовну заяву у справі № 910/18023/19.

Зі змісту рішення суду першої інстанції від 09.06.2020 вбачається, що 20.02.2020 суд першої інстанції постановив ухвалу про відмову в задоволенні клопотання позивача від 14.02.2020, що занесено до протоколу судового засідання, а 09.06.2020 - постановив ухвалу про залишення клопотання позивача від 09.06.2020 без розгляду на підставі ч. 1 ст. 81 ГПК України, що також занесено до протоколу судового засідання.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції у постанові від 02.09.2020 погодився з висновками місцевого господарського суду про залишення клопотань позивача про витребування у Банку вказаних вище доказів без задоволення та розгляду відповідно, в мотивування чого зазначив, що позивачем не було обґрунтовано, яким чином вказані докази можуть підтвердити твердження позивача щодо ведення останнього в оману відповідно до ст. 230 ЦК України з огляду на те, що кредитний договір та оспорюваний договір поруки не містить посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову. Суд апеляційної інстанції також врахував, що клопотання позивача від 09.06.2020 було подане на стадії розгляду справи по суті, тобто з порушенням строку, встановленого ч. 1 ст. 81 ГПК України.

З огляду на наведене, доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання від 14.02.2020 та від 09.06.2020 позивача про витребування у Банку відповідних доказів, не дають підстав стверджувати, що наведені судами мотивування є необґрунтованими, оскільки правильність висновків судів напряму випливає із матеріалів цієї справи, обставин спору та норм процесуального законодавства, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень на підставі п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2020 в аналогічній справі № 910/18007/19 не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки у вказаній справі Верховного Суду подане стороною (позивачем) клопотання про витребування доказів не було розглянуте по суті ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції.

Перевіривши у межах доводів та вимог касаційної скарги наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, щодо скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України, Верховний Суд дійшов таких висновків.

В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України), обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України (допустимість доказів) обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Шабельник проти України від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі Шенк проти Швейцарії від 12.07.1998 та у справі Тейшейра ді Кастру проти Португалії від 09.06.1998).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору недійсним відповідно до ст.230 ЦК України, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Під час розгляду спору суди попередніх інстанцій дійшли висновків про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач у позові не довів обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно з ст. 230 ЦК України, не довів самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Такі висновки суди зробили, оцінюючи наявні у справі докази відповідно до ст.86 ГПК України, надані як позивачем, так і відповідачем, зокрема, техніко-економічне обґрунтування повернення кредитних коштів; заявку позивача на отримання кредиту від 20.10.2016; рішення загальних зборів засновників ТОВ Імперія Літ , оформлене протоколом від 24.10.2016 № 1; кредитний договір від 25.10.2016 № 4И16104Г; оспорюваний договір поруки від 26.10.2016 №4О15113И/П, з яких слідує, що кредитний договір від 25.10.2016 № 4И16104Г було укладено ТОВ Імперія Літ з Банком виключно з метою отримання коштів для фінансування діяльності товариства, а укладення оспорюваного договору поруки відбулось внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в силу ст. 627 ЦК України (свобода договору).

Таким чином, судами попередніх інстанцій, враховуючи положення ст. 73, 74, 77, 86 ГПК України, на підставі допустимих доказів встановлено обставини, які свідчать про відсутність підстав для задоволення позову та визнання недійсним оспорюваного договору поруки відповідно до ст. 230 ЦК України.

Зі змісту касаційної скарги ТОВ Імперія Літ слідує, що доводи скаржника щодо скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами попередніх інстанцій при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою фактів, на які посилався скаржник у позові та апеляційній скарзі, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу судових рішень про відмову у позові, проте будь-яких аргументів про недопустимість доказів у справі в розумінні ст.77 ГПК України скаржником в касаційній скарзі не наведено.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, в ході здійснення касаційного провадження у даній справі не підтвердилися доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а тому не підтверджується у даному випадку підстава касаційного оскарження, передбачена п.4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, щодо скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Доводи касаційної скарги ТОВ Імперія Літ про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження в ході касаційного перегляду, оскільки усі доводи позивача та заперечення відповідача, а також надані сторонами докази були предметом дослідження судів із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ТОВ Імперія Літ про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, Касаційний господарський суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 прийняті з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст.129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Імперія Літ залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/18023/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено та підписано у розумний строк з урахуванням перебування судді Міщенка І. С. на лікарняному.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: І. С. Міщенко

В. Г. Суховий