Постанова

від 13.01.2021 по справі 420/959/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2021 року

м. Київ

справа № 420/959/19

адміністративне провадження № К/9901/28430/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Гімона М.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ІЛЬКАСАР на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 2 травня 2019 року (головуючий суддя - Кравченко М.М.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Шляхтицький О.І., судді - Потапчук В.О., Семенюк Г.В.) у справі №420/959/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ІЛЬКАСАР до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, третя особа: Національне антикорупційне бюро України про визнання протиправним та скасування наказу,

установив:

У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю ІЛЬКАСАР (далі - ТОВ ІЛЬКАСАР , Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - ГУ ДФС в Одеській області), в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ від 14 лютого 2019 року №1113 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ІЛЬКАСАР . На обґрунтування позову вказувало, що запит відповідача про надання пояснень та документальних підтверджень не містив жодних чітко визначених підстав, а тому товариство звільнялось від обов`язку надавати відповідь на такий запит. З цих підстав позивач вважав безпідставним призначення контролюючим органом перевірки Товариства згідно зі спірним наказом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 2 травня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року, Товариству відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення як такі, що прийняті із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. На обґрунтування доводів касаційної скарги її заявник вказує, що він був звільнений від обов`язку щодо надання відповіді на запит податкового органу як такого, що не містив інформації, яка б підтверджувала наявність підстав для надіслання запиту. Скаржник вважає, що у запиті про надання інформації мають бути зазначені відомості про існуючі, а не умовні (можливі) порушення з боку платника податків. Більш того, посилання судів на аналіз митних декларацій як на фактичну підставу надіслання запиту, скаржник вважає необґрунтованим, оскільки така підстава не розкриває того, які саме порушення були виявлені податковим органом. Також наголошує, що фактично проведення документальної позапланової перевірки Товариства було ініційовано НАБУ в межах кримінального провадження, тоді як за змістом статті 346 МК України підстави та порядок проведення документальних виїзних перевірок підприємств не поширюються на перевірки, що проводяться відповідно до кримінального процесуального закону.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти доводів позивача, просить залишити оскаржувані рішення без змін як законні й обґрунтовані.

Третя особа - НАБУ, своєї позиції до касаційної скарги письмово не висловила.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що Головним управлінням ДФС в Одеській області 15 січня 2019 року на адресу ТОВ ІЛЬКАСАР направлено запит про надання інформації та копій документів. У запиті зазначено, що ТОВ ІЛЬКАСАР протягом 2017 року здійснено митне оформлення товарів у митному режимі імпорт за 9 митними деклараціями. За результатами аналізу зазначених митних оформлень виявлено факти можливого порушення митного законодавства України при ввезенні товарів на митну територію України. Керуючись положеннями частини п`ятої статті 334 Митного кодексу України (далі - МК України) з метою перевірки відомостей стосовно товарів, імпортованих ТОВ ІЛЬКАСАР та у зв`язку з виявленням фактів, що свідчать про можливе порушення митного законодавства України при ввезенні товарів на митну територію України, ГУ ДФС в Одеській області просило надати належним чином завірені копії митних декларацій та документи, що стали підставою для митного оформлення товару, ввезеного в режимі імпорту на митну територію України (згідно з переліком).

24 січня 2019 року позивач направив до контролюючого органу відповідь, в якій, посилаючись на невідповідність отриманого запиту вимогам чинного законодавства, повідомив про відсутність законних підстав для надання інформації та копій документів.

14 лютого 2019 року ГУ ДФС в Одеській області прийнято наказ №1113, яким відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 346 МК України вирішено провести документальну позапланову виїзну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати, митних платежів при переміщенні через митний кордон України товарів ТОВ ІЛЬКАСАР за митними деклараціями за період з 1 січня по 31 грудня 2017 року.

19 лютого 2019 року посадові особи ГУ ДФС в Одеській області прибули за юридичною адресою ТОВ ІЛЬКАСАР для проведення перевірки, однак в допуску до проведення перевірки на підставі наказу від 14 лютого 2019 року №1113 було відмовлено.

Вважаючи наказ про проведення перевірки протиправним, таким, що прийнятий без наявності на те законної підстави, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскаржуваний наказ відповідає вимогам, що передбачені до його форми та змісту, а відтак відсутні підстави до його скасування.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Згідно з частиною п`ятою статті 334 МК України з метою здійснення митного контролю після випуску товарів органи доходів і зборів мають право направляти письмові запити та отримувати документи або їх засвідчені копії, інформацію (у тому числі в електронній формі), що стосуються переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, випуску товарів та їх використання на митній території України або за її межами.

За приписами пункту 1 частини третьої статті 345 МК України органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Статтею 346 МК України визначено підстави та порядок проведення органами доходів і зборів документальних виїзних перевірок.

Відповідно до частини першої статті 346 МК України документальні виїзні перевірки проводяться за наказом відповідного органу доходів і зборів з урахуванням обставин і підстав, установлених цим Кодексом.

Згідно з частиною сьомою статті 346 МК України документальною позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка підприємства, яка не передбачена планами роботи органу доходів і зборів і може проводитися за наявності таких обставин, як, зокрема: виявлено факти або отримано документальну інформацію, які свідчать про порушення підприємством вимог законодавства з питань державної митної справи, якщо підприємство не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит органу доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня отримання такого запиту (пункт 2).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що виявлені факти або отримана інформація, які свідчать про порушення вимог законодавства з питань митної справи, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями.

Проаналізувавши надісланий відповідачем на адресу Товариства запит про надання інформації та копій документів суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що він містив фактичну підставу для направлення запиту (аналіз митних декларацій) та правову підставу (частина п`ята статті 334 МК України). Крім того, суди констатували, що запит містив опис інформації, яка запитується, перелік документів, що її підтверджують; запит був підписаний заступником керівника контролюючого органу та скріплений печаткою цього органу.

Водночас, позивач жодних документів на запит податкового органу не надав, що і стало підставою до призначення перевірки.

Порушень відповідачем вимог законодавства, які б надавали позивачу можливість не надавати відповідь на обов`язковий запит, під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

За таких обставин, доводи позивача про відсутність у нього обв`язку надавати відповідь на запит податкового органу є необґрунтованими й такими, що спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи.

Окрім того, відсутність посилань на конкретні джерела отримання податкової інформації, на чому наголошує позивач, не може розглядатися як підстава до визнання запиту таким, що не відповідає вимогам законодавства, та як наслідок, бути підставою для визнання наказу про проведення перевірки протиправним.

Суди правильно відхилили зауваження позивача про зазначення у запиті в якості підстави про можливе порушення митного законодавства , оскільки направлення таких запитів має на меті саме з`ясування обставин, які б підтвердили або спростували наявні у контролюючого органу відомості. Саме за наслідками аналізу та дослідження відповідних пояснень суб`єкта господарювання та наданих ним документів встановлюється наявність чи відсутність відповідних порушень з боку позивача як доконаного факту.

Також не підтвердилися під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій доводи позивача про те, що оскаржений наказ прийнято в межах кримінального провадження, оскільки з матеріалів справи вбачається, що наказ видано на виконання вимог пункту 2 частини сьомої статті 346 МК України, тобто виявлено факти або отримано документальну інформацію, які свідчать про порушення підприємством вимог законодавства з питань митної справи, якщо підприємство не надало пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит органу доходів і зборів.

Аналогічне правозастосування при вирішенні спорів із тотожними правовідносинами викладено Верховним Судом у постановах від 18 червня 2020 року (справа №420/861/19, №420/1685/19), від 14 квітня 2020 року (справа №420/1121/19) та від 10 листопада 2020 року (справа №420/1119/19).

Варто зауважити, що приймаючи рішення у спорах, предметом оскарження в яких є накази про проведення перевірок, суди надають оцінку обставинам справи у кожному конкретному випадку, оцінюючи надані сторонами докази, в тому числі і письмовим запитам податкового органу про надання інформації. Водночас, касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини чи здійснювати переоцінку доказів, а відтак, посилання позивача на рішення Верховного Суду, які ухвалені за інших, відмінних від цієї справи, обставин, не можуть вказувати на недотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для скасування наказу ГУ ДФС в Одеській області від 14 лютого 2019 року №1113 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ІЛЬКАСАР колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на фактичних обставинах, встановлених відповідно до вимог процесуального закону, на порушення якого особа, що подала касаційну скаргу, вмотивовано не посилається.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із такими, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

Обґрунтування касаційної скарги аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі і зводиться виключно до незгоди з оцінкою, наданою судами встановленим обставинам справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Фактично позивач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановлених частиною першою статті 341 КАС України.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв`язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 2 травня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ІЛЬКАСАР - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

М.М. Гімон