Рішення

від 29.12.2020 по справі 159/3636/19

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 159/3636/19

Провадження № 2/159/41/20

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2020 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області у складі головуючого судді Лесика В.О.,

за участю секретаря Шокот С.Т.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представника відповідача - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ковелі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та його поділ,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та його поділ.

В обгрунтування заявленого позову позивачі зазначили, що 13.07.2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 було зареєстровано шлюб, який відповідно до рішення Ковельського міськрайонного суду 13 червня 2016 року було розірвано. В період шлюбу позивачі прийняли рішення побудувати будинок. В 2008 році за кошти ОСОБА_1 було придбано земельну ділянку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , однак за домовленістю з дружиною ОСОБА_10 придбана земельна ділянка юридично була оформлена на матір дружини ОСОБА_3 . В цьому ж році було побудовано фундамент під майбутній житловий будинок і в подальшому протягом 5 -ти років спільною працею його було збудовано. Крім того були побудовані господарські будівлі та споруди на цій же земельній ділянці.

На той час також було закуплено матеріали та обладнання для облаштування опалення, підлоги та інших внутрішніх робіт.

Позивачі зазначили, що будівництво спірного домоволодіння проводилось спільною працею усієї сім`ї, проте повністю за рахунок коштів позивача ОСОБА_1 та за рахунок його батьків. Вони власними коштами також проводили оплату праці будівельників.

Враховуючи, що було розпочато будівництво і для потреб його в 2009 році ОСОБА_1 придбав мікроавтобус марки Фольксаген LT-5 .

В січні 2014 року у позивача, тобто ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_10 виник конфлікт. Після чого було вирішено питання про розподіл спільно нажитого майна і тоді ж ОСОБА_10 дала тверду обіцянку про повернення йому коштів які були ним витрачені на будівництво будинковолодіння. Однак в подальшому відповідач ОСОБА_10 заявила, що будь яких коштів йому не поверне, оскільки вважає, що побудоване нерухоме майно йому не належить, а тому вони змушені звернутись до суду з вказаним позовом та просять суд ухвалити рішення відповідно до якого визнати житловий будинок, господарські будівлі та споруди, що знаходяться в АДРЕСА_1 об`єктами спільної сумісної власності, припинити право приватної власності на них, а також на земельну ділянку ОСОБА_3 , одночасно провівши розподіл нерухомого майна при цьому визначити:

- за ОСОБА_1 - 5/10 часток домоволодіння та земельної ділянки,

- за ОСОБА_6 , ОСОБА_9 - право власності на 1/10 частку кожній вказаного домоволодіння і земельної ділянки,

- за ОСОБА_10 , ОСОБА_3 та ОСОБА_8 право власності на 1/10 частку кожному вказаного домоволодіння та земельної ділянки.

Також просять після проведення розподілу припинити право спільної сумісної власності на нього.

Позивачі в обґрунтування зазначеного позову вказують також, що саме відповідач ОСОБА_3 на час будівництва не мала власних коштів, отримувала державну допомогу як малозабезпечена особа, мала борги по сплаті комунальних послуг і ніяк не могла побудувати будинок та господарські споруди. На той час у них була спільна домовленість про те, що коли буде завершене будівництво право власності на земельну ділянку та нерухоме майно буде перереєстровано на нього та його дружину. Будь-якого письмового договору про спільне будівництво не укладалось, оскільки в цьому не було потреби з огляду на сімейні стосунки, які на той час були дружніми та міцними.

Ухвалою судді 16.09.2019 року відкрито провадження у справі та визначено судовий розгляд проводити за правилами загального позовного провадження з викликом сторін. Одночасно визначено відповідачам термін для подання відзиву на позов.

У відзиві на позов відповідачі заявлені позовні вимоги не визнали і в задоволенні їх просили відмовити, при цьому зазначили, що з позивачем по справі ОСОБА_1 , ОСОБА_10 перебувала в шлюбу з 13.07.2002 року по 13.06.2016 року, однак фактично шлюбні відносини були припинені з січня 2013 року, що об`єктивно підтверджено рішенням Ковельського міськрайонного суду у справі про розірвання шлюбу.

Дійсно ОСОБА_3 за власні кошти та за взаємною згодою із ОСОБА_8 було придбано земельну ділянку за вищевказаною адресою. Ніякої домовленості між позивачами та ними про спільну власність на земельну ділянку не було. Не є спільною сумісною власністю і вказане домоволодіння, що також знаходиться за вищевказаною адресою. Зазначене нерухоме майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_8 . Позивач ОСОБА_9 близько 7 років працювала за кордоном і в період шлюбу ОСОБА_1 зі своїми батьками здійснювали переобладнання та добудову житлового будинку в місті Львові де вони і проживають, а тому додані до позову позивачем документи на придбання будівельних матеріалів та витрати на будівництво будинку і господарських споруд жодним чином не стосуються спірного домоволодіння.

У відповіді на відзив позивачі вказали, що викладені у відзиві обставини не відповідають дійсності.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивачів заявлені позовні вимоги повністю підтримали з підстави викладених у позові.

Відповідачі ОСОБА_3 , її представник, ОСОБА_4 позов не визнали і в задоволенні його просили відмовити з підстав наведених у відзиві на позов.

Суд, допитавши сторін, як свідків, інших свідків, дослідивши надані письмові докази приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено і цього не оспорюють сторони такі факти.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_11 перебували в зареєстрованому з 13.07.2002 року шлюбі, який було розірвано 13 червня 2016 року відповідно до рішення Ковельського міськрайонного суду. Цим же рішенням із пояснень ОСОБА_10 встановлено, що подружні стосунки сторони припинили в січні 2013 року і з цього часу разом не проживають та не ведуть спільне господарство.

Іншими рішенням Ковельського міськрайонного суду від 13 вересня 2016 року, яке набуло законної сили 26.09.2016 року визнано ОСОБА_1 таким що втратив право на користування житловим приміщенням(квартира АДРЕСА_2 ) .

В даному рішенні констатовано, що ОСОБА_1 не проживає у вказаній квартирі з січня 2013 року.

Державним Актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ№2063662 від 16.05.2007 року підтверджено право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку яке виникло на підставі договору купівлі продажу від 15.05.2007 року. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

28 листопада 2007 року Дубівською сільською радою Ковельського району дано дозвіл ОСОБА_3 на будівництво будинку і зобов`язано останню замовити в архітектурному бюро Ковельського району та отримати будівельний паспорт на будівництво житлового будинку.

Матеріалами інвентаризаційної справи на будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 підтверджено наступне.

На ім`я ОСОБА_3 18.08.2008 року виготовлено архітектурним бюро Ковельського району проект забудови земельної ділянки

- 14.11.2008 року Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області Завадській Ірині Іллівні надано дозвіл на виконання будівельних робіт - будівництво житлового будинку за вище вказаною адресою.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності сформованого 18.03.2014 року підтверджено відомості про об`єкт нерухомого майна, а саме незавершеного будівництва житлового будинку за вказаною адресою з 54 відсотками готовності.

31.01.2015 року зареєстровано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації (нове будівництво житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 ) на ім`я ОСОБА_3 .

Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 03.03.2015 року стверджується, що будинок АДРЕСА_1 належить власнику ОСОБА_3 .

Що стосується земельної ділянки

Земельна ділянка може перебувати у власності декілька осіб(спільній власності). Відповідно до ст.86 ЗКУ право спільної власності на земельну ділянку може бути двох видів : спільна часткова власність ( з визначенням частки кожного з учасників спільної власності) або спільна сумісна власність (без визначення часток учасників спільної власності), які суттєво різняться між собою.

Суб`єктами права спільної часткової власності на земельну ділянку можуть бути : громадяни та юридичні особи - на земельні ділянки приватної власності та районні та обласні ради - на земельні ділянки територіальних громад. Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає: а) при добровільному об`єднання власниками належних їм земельних ділянок; б) при придбання у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами; г) за рішенням суду.

Суб`єктами права спільної сумісної власності на земельну ділянку можуть бути виключно фізичні особи. У ст.89 ЗКУ встановлено вичерпний перелік випадків виникнення права спільної сумісної власності на земельну ділянку. Так, у спільній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку. Володіння, користування та розпорядження земельною спільною сумісною власності здійснюється за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласники, може бути здійснено за умови попередньо визначеного розміру часток, які є рівними, якщо інше не буде передбачено законом або не встановлено судом.

Право спільної власності на земельну ділянку посвідчується державним актом на праві власності на землю. У разі зміни співвласники або набуття права спільної власності на земельну ділянку орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень , також вносить зміни до державного акту на право власності на землю щодо співвласників земельної ділянки.

Допитаний в судовому засіданні з підстави придбання земельної ділянки свідок ОСОБА_12 показав, що ОСОБА_13 перебував у дружніх стосунках, коли працював на заводі в місті Ковелі. В розмові з ним дізнався про його намір придбати земельну ділянку для будівництва будинку, а тому запропонував останньому придбати його земельну ділянку. Пригадує, що в 2007 році між ними укладено було договір купівлі-продажу земельної ділянки. При укладенні нотаріально засвідченого договору в нотаріуса були присутні ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . І там же він отримав обумовлену ними суму коштів. На кого юридично було оформлено договір не пам`ятає, будь-яких інших осіб при укладенні договору не було.

Зазначені обставини фактичні не оспорювали сторони,а позивач ОСОБА_1 показав, що саме за його кошти була придбана земельна ділянка, однак даний факт заперечила ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Що стосується нерухомого майна

На підтвердження заявлених позовних вимог ОСОБА_1 надано ряд документів (чеки, накладні, видаткові накладні, квитанції) на придбання будівельних матеріалів, сантехніки, вікон, дверей і т.п. в частині з яких значиться прізвище отримувача товару - ОСОБА_1 , а частина з них без зазначення прізвища та доказів про оплату і отримання зазначених у них товарів.

Із наданих виписок із банківського вкладу (депозиту) слідує, що у позивача були наявні в значній сумі кошти, однак цей документ підтверджує внесення коштів на відповідний рахунок та отримання відсотків і будь яким чином не стверджують про плату з рахунку на придбання будівельних матеріалів, розрахунку за працю будівельників, тощо.

Відповідач ОСОБА_3 з цих підстав показала, що долучені до матеріалів справи документи не свідчать про придбання за рахунок коштів позивача будівельних матеріалів, а можуть свідчити лише про придбання таких матеріалів на власний будинок, який переплановувався позивачами в місті Львові. Вона також зазначила, що в період шлюбу з ОСОБА_10 , тобто її дочкою ОСОБА_1 допомагав останній придбавати товари, підшукувати робітників, можливо розраховувався за виконану ними роботу проте не за власні кошти.

Отже наявними у справі письмовими доказами підтверджено, що станом на березень 2014 року за ОСОБА_3 зареєстровано незавершене будівництво житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями з 54 відсотками готовності.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні стверджував, що припинив подружні стосунки з ОСОБА_10 в січні 2014 року і тоді між ними вже вирішувались питання про добровільний поділ майна. Цю обставину заперечила в судовому засіданні ОСОБА_4 , категорично ствердивши, що подружні стосунки були припинені ще в січні 2013 року.

Отже судом встановлено, що на час припинення подружніх стосунків, не зважаючи на різні дати на які посилаються сторони спірне домоволодіння не було завершене.

Будь-яких доказів про витрати на будівництво будинку та господарських будівель і споруд після січня 2014 року позивачами не надано.

Позивачі свої вимоги про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю крім зазначених вище письмових документів обґрунтовують і показаннями свідків, які були до питання в ході судового розгляду за клопотанням позивача.

Так свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 в судовому засіданні підтвердили, що вони знають позивача ОСОБА_1 , який домовлявся з ними про надання послуг з будівництва будинку, що знаходиться в с.Вербка Ковельського району і з ними він розраховувався за виконану роботу.

Відповідач ОСОБА_3 з цих підстав тверджень позивача фактично не оспорювала, пояснивши, що позивач перебуваючи в шлюбі з її дочкою допомагав останній в будівництві будинку в тому числі підшуковував матеріали та будівельників, однак це будівництво в тому числі придбання матеріалів та оплати праці була проведена за її кошти, тобто власні заощадження її сім`ї в тому числі за кошти які їй були передані як частку у спадщині з Російської Федерації.

Вказані твердження відповідача підтвердила в судовому засідання свідок ОСОБА_36 , яка показала, що добре знає сім`ю відповідачів з якими перебуває в дружніх відносинах і їй відомо, що будинок було побудовано саме за кошти ОСОБА_37 . Підтвердила, що коли її сім`ї необхідні були кошти на будівництво власного будинку, то ОСОБА_3 надала їм позику 10000 доларів США, які вона повернула до 2004 року.

Свідок ОСОБА_38 в судовому засіданні показав, що дійсно перебуваючи у відрядженні в Росії в літку 2009 року отримав від родичів ОСОБА_37 конверт з грошима для передачі ОСОБА_3 . При перерахунку цих коштів в конверті знаходилось 10 000 доларів США.

Допитані як свідки ОСОБА_39 та ОСОБА_40 в судовому засіданні також ствердили, що в їх сім`ї велась мова про придбання квартири, а потім було вирішено придбати земельну ділянку та побудувати будинок . Зі слів батьків вони дізнались про наявність у них таких коштів. Саме за ці кошти було збудовано будинок, господарські споруди і будівлі. ОСОБА_1 на вказане будівництво власних коштів не витрачав.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені, зокрема із правочинів.

Згідно ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб(співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ч.4 ст.368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмові формі.

Частиною 2 ст.357 ЦК України встановлено, що якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлено за домовленістю співвласників або законом він визначається з врахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Позивачами ОСОБА_6 та ОСОБА_9 фактично крім довідок про зняття готівки в іноземній валюті під час перебування за кордоном ОСОБА_9 не було надано суду інших письмових доказів які би беззаперечно свідчили про їх витрачання на побудову спірного нерухомого майна або наявність угоди між сторонами щодо спільної побудови домоволодіння та визначення часток кожного з учасників будівництва.

З цих підстав суд зазначає, що доказування не може грунтуватись на припущеннях, сторони на час початку будівництва перебували в близьких стосунках і сам факт зняття коштів з рахунків без призначення платежу жодним чином не може свідчити про наявність між сторонами угоди про спільну побудову будинку та про витрачання цих коштів саме на ці цілі.

Слід зазначити також, що при звернені до суду позивачами не дотримано вимог Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлового комунального господарства України від 18.06.2007 року №55 із змінами внесеними згідно Наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства від 12.09.2014 року у відповідності з якою розрахунок часток у спільній власності на об`єкти нерухомого майна виконується за заявами всіх співвласників, а у випадку відсутності згоди питання визначення часток вирішується судом.

У всіх випадках при розрахунках часток є необхідним встановлення інвентаризаційної вартості усіх будівель об`єкта в тому числі основної частини будинку, господарських споруд та будівель.

Позивачм ОСОБА_1 визначена вартість домоволодіння без підтвердження будь-якими доказами в сумі 150 000 доларів США. Саме з цієї суми просив визначити частки кожного із співвласників. Позивачами також не надано доказів про вартість будинковолодіння на час припинення подружніх стосунків ОСОБА_1 та ОСОБА_10 . Не визначена вартість будинковолодіння і на даний час і з цих підстав позивачі про призначення будівельно-технічної експертизи не клопотали. Крім цього не надано доказів, розрахунків, тощо з яких саме критеріїв виходили позивачі визначаючи частки в майні які зазначені в заявлених позовних вимога

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже із зазначених вище підстав та наведених норм закону суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до положень ст.158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Відтак, слід скасувати заходи забезпечення накладені ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24.12.2019 року.

Задовольняючи вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно ч. 3 ст 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Представник відповідача ОСОБА_5 представила в судове засідання квитанцію №ПН159 від 30.01.2020 року та розрахунок оплати витрат на правничу допомогу, згідно якого відповідач оплатила на професійну правничу допомогу в сумі 7800 грн.Відтак, вказана сума, на переконання суду є співмірною і документально підтвердженою та підлягає стягненню в рівних частинах з кожного з позивачів, а саме по 2600 грн. Судом при цьому враховується кількість судових засідань та обсяш цивільної справи.

Відповідно до п.1 ч.1, п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 77, 78,82, 133, 137, 141, 247, 263, 265, 268 ЦПК України, ст.ст.328, 355, 368 ЦК України, ст.ст.86,89 Земельного Кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В :

в позові ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та його поділу - відмовити повністю.

Судові витрати залишити за позивачами.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 в рівних частинах витрати, пов`язані з наданням правової допомоги відповідно до договору, що становить - 7800 грн., тобто по 2600 грн. з кожного.

Скасувати арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку за цією ж адресою з кадастровим номером 0722182400:03:001:0141, площею 0,1305 га., що належить ОСОБА_3 ( НОМЕР_1 ) на праві приватної власності, накладеного відповідно до Ухвали Ковельського міськрайонного суду від 24 грудня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ковельський міськрайонний суд Волинської області.

Повний текст рішення складено та підписано без його проголошення 11 січня 2021 року.

Головуючий: В.О.Лесик