Рішення

від 11.09.2020 по справі 208/699/20

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА 

справа № 208/699/20

№ провадження 2/208/1253/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

11 вересня 2020 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в складі:

Головуючого, судді - Івченко Т.П.

За участю: секретаря судового засідання - Корнієнко К.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Кам`янське Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу №34, третя особа - Татарець Таїсія Костянтинівна, приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом ,-

встановив:

1.Позиція позивача.

У серпні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області із позовом до Житлово-будівельного кооперативу №34, третя особа - Татарець Таїсія Костянтинівна, приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом , в якому просить:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2 . З 1981 року по день смерті ОСОБА_2 була членом Житлово-будівельного кооперативу №34. В січні 1982 року вона отримала в ЖБК №34 на склад сім`ї дві особи, двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . В лютому 1982 року ОСОБА_2 одноособово сплатила первісний внесок за квартиру, а в 1991 році повністю виплатила його, в розмірі 5295,25 руб. Саме ця квартира є спадковим майном після смерті матері. ОСОБА_2 заповіту не залишала, позивач є спадкоємцем першої черги. Він прийняв спадщину матері в порядку, передбаченому ч.1 ст. 1269, ч.1 ст.1270 ЦК України, бо своєчасно, у шестимісячний строк, а саме: 06 квітня 2019 року, подав заяву про прийняття спадщини в нотаріальну контору. На підставі його заяви 06.04.2019 року приватним нотаріусом Кам`янського міського нотаріального округу Татарець Т.К. заведена спадкова справа № 22/2019, зареєстрована у Спадковому реєстрі під № 64019865. Крім того, він фактично прийняв спадщину матері в порядку, передбаченому ч.З ст. 1268 ЦК України, бо постійно проживав (і зареєстрований) із спадкодавцем на час її смерті та не відмовився від спадщини протягом шестимісячного строку з часу відкриття спадщини. 22 липня 2019 року приватний нотаріус Татарець Т.К. своєю постановою відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері, зазначивши в постанові, що в спірній кооперативній квартирі зареєстрований колишній чоловік спадкодавиці ОСОБА_3 , місцезнаходження якого з 2007 року невідоме, і що спадкодавицею ОСОБА_2 за життя не оформленні в установленому законом порядку правовстановлюючі документи на кооперативну квартиру. Інформація про реєстрацію в кооперативній квартирі його матері її колишнього чоловіка і його батька ОСОБА_3 , викладена в постанові приватного нотаріуса КМНО Татарець Т.К. про відмову у вчиненні нотаріальної дії, не є правовою перешкодою оформлення права власності на квартиру на його ім`я в порядку спадкування за законом, бо ОСОБА_3 не є ні співвласником спірної кооперативної квартири як подружжя ОСОБА_2 , ні її спадкоємцем за законом, а є лише колишнім членом сім`ї померлої власниці. Так, шлюб ОСОБА_2 і ОСОБА_3 був розірваний 13 лютого 1981 року на підставі рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від ЗО жовтня 1980 року. Пайові внески за кооперативну квартиру мати ОСОБА_2 вносила одноособово в період 1981 - 1991 років, коли не перебувала у шлюбі із батьком позивача ОСОБА_3 , який в цей час мешкав у Російський Федерації і є громадянином іншої країни. Так, первісний внесок за квартиру ОСОБА_2 сплатила 20 лютого 1981 року, тобто вже після набрання законної сили рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 30.10.1981 року про розірвання її шлюбу із ОСОБА_3 і після видачі органами РАЦС свідоцтва про розірвання шлюбу від 13.02.1981 року. Спірну квартиру як член ЖБК № 34 мати отримала на склад сім`ї дві особи - на себе і на її сина, без участі ОСОБА_3 , що підтверджується копією ордеру № 28, виданого 20.01.1982 року виконавчим комітетом Заводської ради народних депутатів м. Дніпродзержинська, оригінал якого знаходиться в спадковій справі № 22/2019. Отже, ОСОБА_3 не був співвласником квартири АДРЕСА_2 , бо не перебував у шлюбі із ОСОБА_2 в період отримання матір`ю позивача квартири і в період сплати нею пайових внесків за цю квартиру. Через п`ятнадцять років після повної сплати нею пайових внесків за квартиру, а саме: 16 грудня 2006 року ОСОБА_2 повторно уклала шлюб із ОСОБА_3 і дала згоду на його реєстрацію в своїй квартирі. 09 грудня 2009 року повторний шлюб моїх батьків був розірваний. ОСОБА_3 ще у 2007 році виїхав на постійне проживання до Російської Федерації і його місцезнаходження ні матері позивача за життя, ні позивачу по цей час невідомо. Оскільки повторний шлюб батьків позивача на час смерті ОСОБА_2 теж розірваний, ОСОБА_3 не є спадкоємцем ОСОБА_2 за законом. Приватний нотаріус Татарець Т.К. правомірно відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 у зв`язку з відсутністю належним чином оформленого документу, підтверджуючого право 1 ОСОБА_2 на цю нерухомість. Будинок АДРЕСА_3 , в якому належить Житлово-будівельному копії довідки ЖБК № 34 від № 334, оригінал якої зберігається в ОКП пайовий внесок за цю квартиру в сумі членом ЖБК № 34 ОСОБА_2 повністю. ЖБК № 34 від 08.12.2019 р. мати позивача була членом ЖБК № 34 з 1981 року; сплатила первісний пайовий внесок, а внеску нею була сплачена повністю. ст.15 Закону України Про власність , до 2007 власності квартиру АДРЕСА_4 , тобто на час виникнення зазначених правовідносин, член житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс пайовий внесок за квартиру. Набуває право власності на це майно. У відповідності до ч.3 ст. 384 ЦК України, що діяла на момент відкриття спадщини, у разі викупу квартири член житлово-будівельного кооперативу стає її власником. Таким чином спірна квартира після сплати в повному обсязі пайових внесків була власністю члена кооперативу ОСОБА_2 . 08 червня 1992 року ОСОБА_2 отримала в ОКП Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації реєстраційне посвідчення про реєстрацію права власності на вищевказану кооперативну квартиру, зареєстровано в книзі № 116 під номером 20906. Таким чином, видане ОСОБА_2 державним реєстратором реєстраційне посвідчення не є правовстановлюючим документом, але є належним доказом по справі, що підтверджує заявлені позовні вимоги.

2. Позиція відповідача та третьої особи.

Відповідач, Житлово-будівельний кооператив №34, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, згідно з вимогами ст.130 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомив, судова повістка - виклик направлена відповідачеві на останню відому суду адресу реєстрації і в силу ст.131 ЦПК України вважається доставленою, на підставі ст. 223 ЦПК України суд вважає причини неявки відповідача неповажними.

Треті особи:

-Татарець Таїсія Костянтинівна , приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу, через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи без участі, не заперечувала, щодо прийняття судом рішення у відповідності до чинного законодавства.

3. Процесуальні питання пов`язані з розглядом справи.

20.02.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовною заявою.

Ухвалою від 30 січня 2020 року по справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовчий розгляд.

30 січня 2020 року позивачем подано клопотання про витребування доказів, а саме витребування від приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу Татарець Таїсії Костянтинівни, завірені копії матеріалів спадкової справи № 22/2019, зареєстрованої у Спадковому реєстрі під номером № 64019865 відкритої 06.04.2019 року після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою від 30 січня 2020 року клопотання про витребування доказів задоволено.

03 червня 2020 року Ухвалою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області закрито підготовче судове засідання та призначено до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 користуючись своїм правом подав заяву про проведення судового розгляду за своєю відсутності, не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення.

Третя особа - приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Татарець Таїсія Костянтинівна в судове засідання не з`явилась, була належним чином повідомлена.

В зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється на підставі ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, що дозволило суду вважати за необхідне визнати його неявку з неповажних причин, провести заочний розгляд справи, розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.

4. Фактичні обставини встановлені судом.

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу № 00025299520 від 22 січня 2020 року, орган, що видав Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Магдалинівському, Петриківському, Царичанського районах Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 13 лютого 1981 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 уклала шлюб з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про шо складено актовий запис № 35 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Царичанського районного управління юстиції у Дніпропетровської області (а.с. 25-26).

16 вересня 1972 року шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис № 35 складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану Царичанського районного управління юстиції у Дніпропетровської області - розірвано, про шо складено актовий запис № 1106, що підтверджено витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу № 00025299520 від 22 січня 2020 року, орган, що видав Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Магдалинівському, Петриківському, Царичанського районах Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)(а.с. 25-26), та копією свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 (а.с. 21).

ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_1 , батьками значиться ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 , актовий запис № 1622 (а.с. 20)

В січні 1982 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 отримала в ЖБК №34 на склад сім`ї дві особи, (син ОСОБА_1 ) двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 15-16).

В лютому 1982 року ОСОБА_2 одноособово сплатила первісний внесок за квартиру, що підтверджується копією квитанції до приходного ордеру від 20 лютого 1981 року (а.с.16).

Відповідно до довідки від 30 травня 1992 року ОСОБА_2 , є членом Житлово-будівельного кооперативу № 34, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , яка складається з двох кімнат (а.с. 12).

В 1991 році ОСОБА_2 повністю виплатила внески на квартиру, в розмірі 5295,25 руб, що підтверджується довідкою (а.с. 12-13).

Відповідно до реєстраційного посвідчення Дніпродзержинського бюро технічної інвентаризації від 08 червня 1992 року квартира АДРЕСА_6 на праві особистої власності за ОСОБА_2 на підставі справки ЖСК № 34 від 30.05.92 № 334 записано в реєстрову книгу № 116 за реєстровим номером 20906 (а.с. 11).

16 грудня 2006 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 уклала шлюб з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 виданого Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 572(а.с. 23).

09 грудня 2009 року шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований 16 грудня 2006 року Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис 572 - розірвано, про що Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області зроблено актовий запис № 290 (а.с. 24).

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 - відповідно до свідоцтва про народження виданого Заводським районним у місті Кам`янське відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області - ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, про що зроблено актовий запис № 1325 , видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_4 (а.с. 19).

Відповідно до копії спадкової справи № 22/2019 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 звернувся до приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу Татарець Т.К. з заявою на прийняття спадщини (а.с. 51).

Відповідно до відповіді Обласного комунального підприємства Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації , щодо об`єкта нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_2 , на підставі довідки ЖБК № 34 від 30.058.1992 року №334, ОСОБА_2 було видане реєстраційне посвідчення 08.06.1992 року. реєстраційне посвідчення не входить до і ніколи не входило до переліку документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності на нерухоме майно (а.с. 63).

Відповідно до відповіді від 10 травня 2019 року Обласного комунального підприємства Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації , щодо об`єкта нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_4 , будинок № , зміна загальної площі буднку з 44,5 кв.м на 44,3 кв.мв тому числі житлової площі з 29,3 кв. м. на 27,2 кв. 2 сталася за рахунок виконання робіт з перепланування (переобладнання), виконання яких не передбачає втручання в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування (а.с. 66).

22 липня 2019 року постановою про відмову у вчинені нотаріальної дії приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу Татарець Т.К. ОСОБА_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_5 - у видачі свідоцтва про право на спадщину - відмовлено (а.с. 69-70).

5. Правові норми законодавства застосовані судом.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Власникові, згідно із ст. 317 ЦК України, належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Виходячи з наведених вище норм діючого законодавства, право власності позивача на спірну квартиру, що включає право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд, виникло після реєстрації цього права у встановленому законом порядку та порушується на даний час.

Згідно із ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік.

Статтею 72 ЖК України зазначено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Крім того, відповідно до ст. 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності, передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 182 ЦК України (в редакції від 16 січня 2003 року), право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України (в редакції від 16 січня 2003 року), права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції від 1 січня 2013 року), державна реєстрація прав є обов`язковою, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Положення ст.328 Цивільного кодексу України (в редакції від 16 січня 2003 року) передбачають, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 128 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року), право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речі набувачу.

За положеннями ст. 15 Закону України Про власність , який діяв до вступу в законну силу Цивільного кодексу України в редакції 2003 року, передбачалось, що член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Вказані норми дублюються у ст. 384 ЦК України (в редакції від 2003 року), де зазначено, що в разі викупу квартири, член житлово-будівельного кооперативу стає власником квартири.

В п. п. 69, 71 Верховного Суду України від 26 травня 2001 року Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право) зазначалось, що члени ЖБК, які повністю внесли пайовий внесок за квартиру відповідно до ст. 15 Закону України Про власність , набувають права власності на квартиру.

З п. 5-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи вбачається, що судам слід мати на увазі, що згідно зі ст. 15 Закону України Про власність член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 7 лютого 2014 року № 5 вбачається, що суди повинні мати на увазі, що законом може бути встановлений інший момент (підстава) набуття права власності. Зокрема, у разі повного внесення пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства.

6. Висновки та мотиви прийнятого рішення.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного, що та обставина, що квартира належала ОСОБА_2 та входить у склад спадщини після її смерті, підтверджується копією довідки ЖБК № 34 від 30.05.1992 року № 334, оригінал якої зберігається в ОКП Дніпродзержинське БТІ , згідно з якою пайовий внесок за квартиру яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 - в сумі 5295,25 руб. сплачений членом ЖБК № 34 ОСОБА_2 - повністю. Відповідно до довідки ЖБК № 34 від 08.12.2019 р., згідно з якою ОСОБА_2 дійсно була членом ЖБК № 34 з 1981 року, в лютому 1981 року вона сплатила первісний пайовий внесок, а у 1991 році сума пайового внеску нею була сплачена повністю; копією реєстраційного посвідчення, виданого 08.06.1992 р. Дніпродзержинським БТІ, згідно з яким державний реєстратор зареєстрував за ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру в книзі № 116 за реєстраційним № 20906. Копією технічного паспорту на квартиру, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Та обставина, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є спадкоємцем матері - ОСОБА_2 за законом і прийняв спадщину, підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , копією витягу №5561889 від 06.04.2019 р. про реєстрацію в Спадковому реєстрі спадкової справи, матеріалами спадкової справи № 22/2019, відкритої 06.04.2019 р. приватним нотаріусом Кам`янського міського нотаріального округу Татарець Т.К. після смерті ОСОБА_2 .

Судові рішення містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухвалених рішень під час розгляду справи у суді не встановлено. Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовна вимога в частині визнання відповідача таким, що втратили право користування житловим приміщенням є, обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

На підставі дослідження перелічених письмових доказів, суд вважає, що у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 правомірно свого часу набула право власності на кооперативну квартиру АДРЕСА_7 , оскільки вказана квартира була надана їй у користування на підставі ордеру, а у подальшому позивачем як членом ЖБК № 34, було проведено повну виплату пайових внесків за зазначену кооперативну квартиру в сумі 5295,25 руб..

Суд зауважує, що виникнення права власності на будинки, споруди та нерухоме майно не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним кодексом України в редакції від 2003 року та Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в редакції від 2004 року.

Водночас, суд звертає увагу, що лише на підставі Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб , затверджених Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56, Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб , затверджених Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року № 121, Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно , затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, передбачалось оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування членам житлово-будівельного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески.

Враховуючи перелічені норми суд дійшов висновку, що на момент набуття права власності ОСОБА_2 на кооперативну квартиру, законодавством не була передбачена як видача свідоцтва про право власності на кооперативну квартиру, так і обов`язкова державна реєстрація права власності на таку квартиру.

Однак з 1995 року законодавець передбачив процедуру оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна для членів житлово-будівельного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески, шляхом отримання свідоцтва про право власності від місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування та реєстрацію їх в бюро технічної інвентаризації.

За змістом ст. 392 ЦК України в редакції від 2003 року, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

На підставі п. 37 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 7 лютого 2014 року № 5, з урахуванням положень ч. 1 ст. 15 та ст. 392 ЦК в редакції від 2003 року, власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Європейський суд з прав людини вказує, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року) . Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві… (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року) .

Отже, суд приходить до висновку, що заявлені стороною вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

7. Судові витрати .

Щодо стягнення судових витрат, позивачем було сплачено судовий збір при подачі позовної заяви, а у відповідності до ч.1 ст.141ЦПК України, у зв`язку з задоволенням позову, судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.1, 2, 12, ч.2 ст.13, 81, 141, 174, 263-265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу №34, третя особа - Татарець Таїсія Костянтинівна, приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем заочне рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідачем заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua .

Сторони по справі:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_5 .

Відповідач - Житлово-будівельний кооператив №34, код ЄДРПОУ 23642474, юридична адреса: Дніпропетровська область, місто Кам`янське, вулиця Ніколенка, будинок № 7.

Третя особа - Татарець Таїсія Костянтинівна, приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу, юридична адреса реєстрації: АДРЕСА_8 .

Суддя Івченко Т. П.