Рішення

від 11.01.2021 по справі 922/2601/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

---

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2601/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

секретар судового засідання Казмерчук М.Т.

за участю представників учасників справи:

позивача: Михайловин Д.В., адвокат, ордер серія ПТ № 111685 від 16.11.2020 р.

відповідача - Загорулька Є.О., адвокат, довіреність № 007930 від 02.11 2020 р.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фермерського господарства "Агроленд-2014", місто Лозова,

до Лозівської міської ради Харківської області, місто Лозова,

про визнання укладеними додаткових угод,-

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/2601/19.

ВСТАНОВИВ:

17 жовтня 2019 року, рішенням господарського суду Харківської області, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2019 року, позов задоволено повністю та визнано укладеними додаткові угоди до договорів оренди землі від 27 червня 2014 року щодо земельної ділянки для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 6311000000:29:080:0053 площею 41,9786 га, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 29.07.2014 (номер запису про інше речове право 6495959) та щодо земельної ділянки для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 6311000000:29:080:0054 площею 8,7308 га, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 29.07.2014 (номер запису про інше речове право 6496859). Постановою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року, рішення господарського суду Харківської області від 17 жовтня 2019 р. і постанову Східного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2019 року у справі № 922/2601/19 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 жовтня 2020 року визначено склад суду для розгляду даної справи - суддя Калініченко Н.В.

21 жовтня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, справу № 922/2601/19 призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Почато у справі № 922/2601/19 підготовче провадження. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяв. У зазначений строк відповідач має надіслати суду відзив, який повинен відповідати вимогам статті 165 ГПК України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Копію відзиву та доданих до нього документів відповідач має надіслати позивачу одночасно із надсиланням (наданням) відзиву до суду та докази надіслання надати суду разом із відзивом на позов. Відповідач, бажаючи надати заперечення проти позову, в порядку статті 165 Господарського процесуального кодексу України, подав до суду відзив (вх. № 26284 від 10 листопада 2020 року), який протокольною ухвалою суду від 16 листопада 2020 року долучено до матеріалів справи. 16 листопада 2020 року суд, на підставі статей 42, 161, 166, 177, пункту 12 частини 2 статті 182, статті 232 Господарського процесуального кодексу України, суд протокольною ухвалою встановив позивачеві строк на подання відповіді на відзив до 25 листопада 2020 (включно). 14 грудня 2020 року позивачем сформовано та представлено до суду відповідь на відзив (вх. № 29125) разом із заявою, в порядку 119 Господарського процесуального кодексу України, про поновлення процесуального строку на подання даної заяви по суті справи. 14 грудня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, продовжено Фермерському господарству "Агроленд-2014" процесуальний строк на подання відповіді на відзив до 14 грудня 2020 року, прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи подану Фермерським господарством "Агроленд-2014" відповідь на відзив (вх. № 29125 від 14 грудня 2020 року). Протокольною ухвалою суду від 14 грудня 2020 року суд, в порядку статей 42, 167, 177, 181, пункту 12 частини 2 статті 182, статті 232 Господарського процесуального кодексу України, встановив відповідачеві строк на подання заперечень до 11 год. 00 хв. 21 грудня 2020 року. 21 грудня 2020 року відповідачем скеровано до матеріалів справи заперечення (вх. № 29843 від 21 грудня 2020 року), яке долучено до матеріалів справи шляхом постановлення протокольної ухвали суду. 21 грудня 2020 року постановлено протокольну ухвалу суду про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 22 грудня 2020 року. 22 грудня 2020 року суд розпочав судовий розгляд справи по суті. Протокольними ухвалами від 22 грудня 2020 року та від 28 грудня 2020 року судом оголошувались перерву по розгляду справи по суті до 28 грудня 2020 року та 11 січні 2021 року. Під час розгляду справи по суті представник позивача просив суд задовольнити позов із підстав, зазначених в заявах по суті справи. Представник відповідача проти позову заперечував посилаючись на обставини, викладені у відзиві та запереченнях (заяви по суті справи), просив суд відмовити у задоволенні позову. 11 січня 2021 року у судовому засіданні, відповідно до статті 240 господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представника позивача та відповідача, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

27 червня 2014 року між Лозівською міською радою Харківської області (орендодавцем, відповідач у справі) та ОСОБА_1 (орендар, в подальшому засновник та керівник підприємства-позивач у справі) було укладено договори, а саме:

- договір оренди землі (далі за текстом - договір 1), відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення ХХV сесії VІ скликання Лозівської міської ради № 1198 від 27 червня 2014 року надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться: місто Лозова, Харківська область, вулиця Паркова, надалі "земельна ділянка", для ведення фермерського господарства кадастровий номер 6311000000:29:080:0053, загальною площею 41,9786 га сільськогосподарських угідь (рілля), на якій відсутні об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури (пункт 1.1.,2.1.,2.2. договору).

- договір оренди землі (далі за текстом - договір 2), відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення ХХV сесії VІ скликання Лозівської міської ради № 1198 від 27 червня 2014 року надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться: місто Лозова, Харківська область, вулиця Паркова, надалі "земельна ділянка", для ведення фермерського господарства кадастровий номер 6311000000:29:080:0054, загальною площею 8,7308 га сільськогосподарських угідь (рілля), на якій відсутні об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури (пункт 1.1.,2.1.,2.2. договору).

Пунктами 3.1 договорів (пункти договорів є тотожними один до одного) передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та укладено терміном на 5 (п`ять) років. Користування земельною ділянкою на правах оренди виникає з моменту державної реєстрації речового права. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на його поновлення на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 1 місяць до закінчення дії договору повідомити орендодавця про намір продовжити його дію. За користування земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 3% грошової оцінки земельної ділянки (пункти 4.1. договорів також є тотожними один до одного).

На виконання законодавчих умов та пунктів договору, вище зазначені договори оренди від 27 червня 2014 року зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29 липня 2014 року.

У зв`язку з отриманням земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, ОСОБА_1 було створено фермерське господарство «Агроленд-2014» та 23 вересня 2014 року здійснено його державну реєстрацію (номер запису 14761020000001449).

Надалі, 02 березня 2017 року між Лозівською міською радою Харківської області та ОСОБА_1 укладено додаткові угоди щодо внесення змін до договорів оренди землі від 27 червня 2014 року, відповідно до умов яких:

- внесено зміни до предмету договору та визначено, що земельні ділянки, розташовані за наступними адресами: з кадастровим номером 6311000000:29:080:0053 - місто Лозова, Харківська область, вулиця Паркова, будинок 16, з кадастровим номером 6311000000:29:080:0054 - місто Лозова, Харківська область, вулиця Паркова, будинок 5;

- збільшено розмір нормативної грошової оцінки земельних ділянок;

- а також збільшено розмір орендної плати до 8% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок кадастровий номер 6311000000:29:080:0053 загальною площею 41,9786 га та кадастровий номер 6311000000:29:080:0054 загальною площею 8,7308 га.

На адресу Лозівської міської ради позивачем були направлені листи-повідомлення від 24 травня 2019 року про намір продовжити (поновити) договори оренди шляхом укладення додаткових угод, в яких пропонувався розмір орендної плати 8 % від нормативної грошової оцінки землі та строк дії договорів оренди на 7 років.

Додатково, 11 червня 2019 року позивач, через Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Лозівської міської ради, звернувся із аналогічними листами-повідомленнями про намір поновити договори оренди.

Однак, Лозівська міська рада не надала відповідь на вказані листи-повідомлення та не уклала договори оренди у місячний строк.

Лише 18 липня 2019 року листом № 01-18/259 від 16 липня 2019 року Лозівська міська рада повідомила про свої заперечення у поновленні договорів оренди від 27 червня 2014 року щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 6311000000:29:080:0053 та 6311000000:29:080:0054, із зазначенням підстави відмови - запланова реконструкція колектору для суспільних потреб місто Лозова.

Позивач вважає, що дії відповідача свідчать про порушення переважного права позивача на поновлення договорів оренди земельних ділянок шляхом надання невмотивованої відмови у їх поновленні та є недобросовісними та такими, що порушують права і законні інтереси позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Щодо юрисдикції даного позову, то суд зазначає наступне.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (Bezymyannaya v. Russia) (заява № 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення «самої суті права заявника на доступ до суду» , а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що «заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони» . Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)). За змістом статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ зазначив, що «фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду» , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» .

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Відносини, які виникли між учасниками судового процесу, вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

У поданому позові до Лозівської міської ради позивач посилається на те, що відповідач порушує його права як орендаря на переважене права на поновлення договорів оренди.

У частині першій статті 4 ГПК України проголошено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга вказаної статті).

Відповідно до пунктів 6, 10 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Змістом позовних вимог є захист переважного права на поновлення договорів оренди земельних ділянок через спонукання до укладення додаткових угод. Тобто вимоги, заявлені позивачем, стосується захисту його права, визначеного Законом України "Про оренду землі".

Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначаються Законом України "Про фермерське господарство", який спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України. За частиною 1 статті 1 Законом України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час набуття чинності договорами оренди земельних ділянок), Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадянина із створенням юридичної особи, який виявив бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих йому для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. За законодавчим регулюванням, яке діяло станом на час набуття чинності договорами оренди земельних ділянок, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради (стаття 7 Закону України "Про фермерське господарство"). За статтею 12 Законом України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час набуття чинності договорами оренди земельних ділянок), землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство. Визначення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону, наведено також у частині першій статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час звернення з цим позовом), про що вказано вище в даному рішенні суду, а за змістом частини четвертої цієї статті фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Тож фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку на цих ділянках, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок відповідного цільового призначення. Тож, враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Таким чином, за змістом наведених вище положень законодавства, а також статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства, користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство, а тому й правовідносини щодо права користування такою земельною ділянкою є господарськими. Оскільки фермерські господарства є суб`єктами господарювання, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, належать до юрисдикції господарських судів (схожі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 16 січня 2019 року у справах № 483/1863/17, № 695/1275/17 та від 13 листопада 2019 року у справі № 628/773/18). Крім того, висновок про належність до юрисдикції господарських судів спорів про поновлення договору оренди земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства, та про те, що саме фермерське господарство може захистити речове право на користування земельними ділянками, було сформульовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року та ухвалі від 13 листопада 2019 року у справі № 275/82/18.

За змістом частини 1 статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Отже, завданням господарського судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави у приватноправових відносинах.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

З огляду на викладене враховуючи, що спір стосується речових прав на земельні ділянки, надані позивачу в оренду на підставі договорів оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства, заявлені позовні вимоги мають розглядатися за правилами господарського судочинства.

Скерування на адресу відповідача листів-повідомлень із найменуванням адресата - ОСОБА_1 , не змінює порядку розгляду даного спору (тобто його юрисдикцію), оскільки саме визначена особа за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є засновником та керівником Фермерського господарства "Агроленд-2014" із всіма корпоративними та адміністративними (керівник) правами, які пов`язані із здійсненням господарської діяльності даної юридичної особи.

Обґрунтовуючи підстави позову позивач зауважив, що діями відповідача порушується його переважне право, як орендаря, на поновлення договорів оренди земельних ділянок.

Суд, розглядаючи правовий алгоритм, пов`язаний із застосуванням до позивача умов статі 33 Закону України "Про оренду землі" (переважне право на поновлення), враховується наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною 2 статті 792 ЦК України, відносини по найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Так, спеціальним законом, який регулює правовідносини з оренди землі є Закон України "Про оренду землі", яким визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Згідно із статтею 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Порядок, умови і правові конструкції поновлення договору оренди землі унормовані у статті 33 Закону "Про оренду землі", за якою існує два випадки укладення договору оренди землі на новий строк: перший випадок - через реалізацію переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5); . другий випадок - коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

При цьому, для застосування положень частини 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Водночас, частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.

Відповідно до частини 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, які передбачені частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою, орендар належно виконує свої обов`язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договору оренди.

Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі.

Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді".

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки.

Відтак, стаття 33 Закону України "Про оренду землі" містить дві різні правові конструкції, а зміст права, підстави та обставини для захисту переважного права орендаря, яке виникає відповідно до частин першої-п`ятої зазначеної статті, не є тотожними змісту та підставам захисту його права, яке виникає за частиною 6 наведеної вище статті.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25 лютого 2015 року у справі N 6-219цс14 та у справі N 6-10цс15, у постановах від 18 березня 2015 року у справі N 6-3цс15 та у справі N 6-4цс15, у постанові від 13 квітня 2016 року у справі N 6-2027цс15 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі N 594/376/17-ц.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, викладених позивачем у позовній заяві, останній просить визнати укладеними додаткові угоди до договорів оренди землі від 27 червня 2014 року щодо земельних ділянок для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 6311000000:29:080:0053 площею 41,9786 га, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 29.07.2014 (номер запису про інше речове право 6495959) та з кадастровим номером 6311000000:29:080:0054 площею 8,7308 га, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 29 липня 2014 року (номер запису про інше речове право 6496859).

Тобто, позовні вимоги Фермерського господарства "Агроленд-2014" зводяться до їх обґрунтування положеннями частини 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Як зазначено вище, позивач (керівник підприємства-позивача і про що також наголошував представник позивача під час нового розгляду справи в суді) 24 травня 2019 (більш, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договорів оренди землі) звернувся до відповідача із листами-повідомленнями на підставі Закону України "Про оренду землі" з доданням до них проектів додаткових угод. В даних проектах додаткових угод до договорів позивач пропонував орендну ставку на рівні 8 % від нормативно-грошової оцінки та строк дії 7 років (проти 5 років, визначених у договорах оренди).

Додатково, 11 червня 2019 року позивач, через Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, звернувся до відповідача із аналогічними листами-повідомленнями з додатками про намір поновити договори оренди.

Отже, орендар земельних ділянок виконав свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця у строк, передбачений умовами договору оренди, що також узгоджується з положеннями частини 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі", фактично змінивши у проектах додаткових угод строк (термін) дії договорів оренди.

При цьому, суд зауважує, що на момент подання даних листів-повідомлень з доданими проектами додаткових угод (по даті 24 травня 2019 року) діяла редакція частини 3 статті 19 Закону України "Про оренду землі", яка визначала, що при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

Таким чином, враховуючи, що об`єктом договорів є земельні ділянки для ведення фермерського господарства, що вбачається із пункту 1.1. договорів, законодавцем встановлено чіткий строк оренди такої земельної ділянки - не менше ніж 7 років. Позивачем при зверненні з листами-повідомленнями та проектами додаткових угод в частині зміни строку їх дій було обрано найменший строк, що передбачений Законом України "Про оренду землі"; поновлення ж договорів оренди землі на той самий строк, тобто на п`ять років, суперечило б наведеним приписам законодавства (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 23 липня 2019 року у справі № 912/2116/18).

Повертаючись до встановленого законодавцем у частині 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" алгоритм дій, суд зазначає, що після отримання листів-повідомлень з проектами додаткових угод, орендар зобов`язаний: 1) розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону; 2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору; 3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності); 4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Верховний Суд у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/233/18 зазначив, що необхідно мати на увазі, що заперечення орендодавця стосовно невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Відмовляючи у поновленні договір оренди відповідач вказує на те, що відповідно до містобудівної документації, затвердженої в установленому чинним законодавством порядку, земельна ділянка площею 41,9786 га з кадастровим номером 6311000000:29:080:0053 належить до зони, що формуються підприємствами V класу шкідливості (потребують санітарно-захисних зон - 50м) в межах виробничих територій, у зв`язку з чим міська рада виставить дану земельну ділянку на земельні торги (лист від 11 лютого 2019 року, а. с. 47 та 71, том 1).

Крім того, листом від 17 вересня 2018 року за № 119а/р позивача повідомлено про те, що через збільшення кількості аварійних ситуацій на самопливних та напірних колекторах міста Лозова буде здійсненна реконструкція колектору (від КНС-4 до очисних споруд), а реконструкція передбачає низку заходів, в тому числі заміну трубопроводу, який проходить через земельну ділянку комунальної власності площею 41,9786 га з кадастровим номером 6311000000:29:080:0053, що знаходиться в оренді у позивача.

Втім, суд детально проаналізував представлену відповідачем аргументацію про проведення реконструкції колектору (від КНС-4 до очисних споруд) на одній із земельних ділянок, які орендовані позивачем, зазначає, що укладені договору на виконання проектних робіт, виконання експертизи проекту будівництва, стосуються виключно проведення дій, спрямованих на виконання законодавчих застережень з приводу процедури затвердження проектно-кошторисної документації, втім жодним чином не зачіпають суті орендних правовідносин між учасниками даної справи, адже в жодному із зазначених вище договорів (від 12 грудня 2018 року, 17 грудня 2018 року), а також в експертному звіті від 18 грудня 2018 року № 1499/18 не здійснено посилання на кадастровий номер земельної ділянки, на території якої буде здійснюватися реконструкція напірного колектора від КНС - 4 до очисних споруд місто Лозова.

Крім того, у Містобудівних умовах та обмеженнях для проектування об`єкта будівництва "Реконструкція напірного колектора від КНС-4 до очисних споруд м. Лозова Харківської області", які затверджено наказом Відділу містобудування, архітектури та земельних відносин Лозівської міської ради 19 жовтня 2018 року № 31, також відсутнє посилання на кадастровий номер земельної ділянки, на якій пропонується провести реконструкцію напірного колектора від КНС-4. Наданий витяг з Публічної кадастрової карти України за яким нібито саме по земельній ділянці, яка орендована позивачем, розташовано КНС-4 із зазначенням проектного напірного каналізаційного колектора до очисних споруд, не може вважатись належним та допустимим доказом, оскільки судом проведено моніторинг земельної ділянки з кадастровим номером 6311000000:29:080:0053 та встановлено відсутність будь- яких позначень, пов`язаних із вказаними особливостями реконструкції напірного колектора від КНС-4 до очисних споруд м. Лозова Харківської області.

Також позивач, в обґрунтування контраргументів відповідача, представив до суду витяг з Публічної кадастрової карти України, проведений за посиланням на кадастровий номер 6311000000:29:080:0053, у якому вказано про те, що дана земельна ділянка є комунальною власністю, із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, інші позначення - не зазначені.

Одночасно, суд наголошує, що 17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України від 20 вересня 2019 року № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів". Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За аналізом встановлених фактів, з огляду на стандарт доказування "вірогідності доказів", суд не може достеменно встановити, що саме на земельній ділянці 6311000000:29:080:0053 відповідачем проводяться дії по Реконструкції напірного колектора від КНС-4 до очисних споруд м. Лозова Харківської області, оскільки представлені докази (зокрема, витяг з Публічної карти України) містить суперечливі докази, тобто протирічять один одному.

Додатково суд зазначає, що за умовами договорів оренди від 27 червня 2014 року орендодавець зазначив про відсутність на орендованих земельних ділянках об`єктів нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури (пункт 2.2. договору).

Тобто, укладаючи договори оренди (по даті 27 червня 2014 року) відповідач свідомо та добровільно зазначив про відсутність на орендованих земельних ділянках будь-яких об`єктів нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури.

Втім, під час дії договору (11 лютого 2019 року) відповідач надав позивачу інформацію про те, що земельна ділянка площею 41,9786 га, з кадастровим номером 6311000000:29:080:0053 належить до зони, що формуються підприємствами V класу шкідливості (потребують санітарно-захисних зон - 50м) в межах виробничих територій, у зв`язку з чим міська рада виставить дану земельну ділянку на земельні торги (а. с. 47, 71, том 1). Тобто, відповідач проявляє суперечливу поведінку, яка не узгоджується із повноважними, які закладені в онові діяльності органу місцевого самоврядування.

Крім того, суд зауважує, що по земельній ділянці з кадастровим номером 6311000000:29:080:0054 взагалі не зазначено в жодному листі відповідача, є лише посилання на земельну ділянку із кадастровим номером 6311000000:29:080:0053. Тобто, формування позиції з приводу відмови у поновленні договорів оренди, відповідачем обґрунтовано лише щодо земельної ділянки із кадастровим номером 6311000000:29:080:0053, втім відмова відповідача стосується і у поновлені договору оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6311000000:29:080:0054.

Жодної обґрунтованої відмови у поновленні договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6311000000:29:080:0054 судом не встановлено, а матеріали справи не містять документів на спростування даного факту. Тобто відповідач, відмовляючи у поновленні договорів оренди, ґрунтує свою позицію виключно по земельній ділянці із кадастровим номером 6311000000:29:080:0053, а щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6311000000:29:080:0054 - відсутня будь-яка його позиція.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 6 статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування пункту 6 статті 3 ЦК України та доктрини « venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки) для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень. У праві України зазначена доктрина проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (див. постанову Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі №3-59гс14). Доктрина заборони суперечливої поведінки базується ще на римській максимі - « non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. В судовій практиці дана доктрина найчастіше застосовується при вирішенні справ, в яких одна із сторін стверджує про неукладеність договору з підстав недосягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов, підписання договору не тією особою, яка повинна його підписати, несвоєчасної реєстрації договору тощо. Тобто зазначена доктрина застосовується до аналогічних правовідносин, оскільки містить за соєю суттю фундаментальні принципи та засади. Якщо особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права. По суті згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в результаті перегляду справи № 390/34/17 у постанові від 10 квітня 2019 року (касаційне провадження № 61-22315сво18) при розгляді справи застосувала доктрину « venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - « non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Очевидно, що у даному спорі дії відповідача, який укладаючи договори оренди від 27 червня 2014 року та зазначаючи про відсутність на орендованих земельних ділянках об`єктів нерухомого майна, а також інші об`єктів інфраструктури, а потім посилаючись на те, що одна з орендованих ділянок належить до зони, що формуються підприємствами V класу шкідливості (потребують санітарно-захисних зон - 50м) в межах виробничих територій, зазначає про її виставлення на земельні торги, а потім проводить дії з укладення договорів на виконання проектних робіт по реконструкції колектору (від КНС-4 до очисних споруд), виконання експертизи по проекту будівництва, суперечить його попередній поведінці і є недобросовісною.

Орендар (Геєць С.М. є керівником підприємства-позивача) двічі звертався до орендодавця із листами-пропозиціями на поновлення договорів оренди, вперше - безпосередньо до Лозівської міської ради (про що свідчить відтиск штампу вхідної кореспонденції), вдруге через Центр надання адміністративних послуг Лозівської міської ради Харківської області.

Суд бере до уваги, що статтею 33 Закону України "Про оренду землі" не передбачено обов`язку орендаря доводити факт отримання орендодавцем такого повідомлення, а встановлено лише обов`язок направити такий лист-повідомлення, а як свідчать матеріали справи, листи-повідомлення з проектами додаткових угод направлено позивачем відповідачу у належний спосіб, а саме безпосередньо до виконавчого комітету Лозівськаї міської ради та, додатково, через Центр надання адміністративних послуг Лозівської міської ради Харківської області.

При цьому, суд зазначає, що затвердження міським головою інформаційної карти про надання адміністративної послуги "Поновлення договору оренди земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності" та встановлення, що листи-повідомлення, в порядку статті 33 Закону України "Про оренду землі", подаються виключно через Центр надання адміністративних послуг Лозівської міської ради Харківської області із встановленим строк надання послуги (30 днів), є додатковою перепоною у реалізації орендарями, як менш захищеної сторони, у реалізації права на звернення до орендодавця із пропозицією на поновлення дії договору оренди.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивач (орендар) належним чином виконав вимоги зазначеної норми щодо направлення відповідачу (орендодавцю) у встановлений строк лист-повідомлення з проектами додаткових угод.

Враховуючи вчинення позивачем необхідних дій, передбачених статтею 33 Закону України "Про оренду землі" в межах законодавчого строку, останній мав правомірні сподівання про виконання орендодавцем свого обов`язку по розгляду листів-повідомлень.

В частині 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендодавець після отримання листа-повідомлення орендаря має розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону; узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору; за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності); укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі; за наявності заперечень направити повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

При цьому, заперечення орендодавця стосовно невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону не можуть бути відхилені без зазначення відповідних причин, а мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору щодо яких орендодавець пропонує зміни тощо.

В даному випадку, наявність у відповідача обґрунтованої відмови від укладення додаткових угод суд не встановив, а з боку позивача - в повному обсязі були виконанні обов`язки за договорами та своєчасне було спрямовано звернення із листами-повідомленнями про поновлення договорів та з наданням проектів додаткових угод.

У справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Враховуючи вищевказане, враховуючи додержання позивачем умов подання документів на поновлення договорів оренди у встановленому законом порядку і строки, суд констатує виникнення у останнього правомірних очікувань мирного володіння майном (право оренди), оскільки нормативними законодавчими приписами чітко встановлений обов`язок відповідача, як уповноваженого органу у спірних правовідносинах, здійснити всі необхідні дії, пов`язані із укладенням додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок.

При цьому слід зазначити, що правомірні очікування позивача є об`єктом правового захисту, згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та національного законодавства України.

З приводу зазначення у проектах додаткових угод орендарем - ОСОБА_1 , суд вказує наступне.

Частиною 1 та 2 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону. Згідно із частиною 4 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство"). Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із, зокрема, земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

З наведених норм права вбачається, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію на земельних ділянках, наданих їм в оренду для ведення фермерського господарства. При цьому фермерське господарство створюється після набуття громадянином, який виявив бажання створити фермерське господарство, права користування земельною ділянкою. Землі фермерського господарства складаються, у тому числі із земельних ділянок, що використовується ним на умовах оренди. Право користування такими земельними ділянками зазначається в його статуті, який має містити відомості про земельну ділянку, а також термін, на який передається це майнове право.

Отже, в силу наведених вище норм права, після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства, права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. Подібні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 628/778/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 922/538/19 та від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19.

Укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року).

У даному випадку позивач, під час формування позовних вимог (предмета позову), в редакціях додаткових угод до договорів оренди зазначено про те, що орендодавцем є ОСОБА_1 .

Разом з тим, суд зазначає, що вказані обставини не є самостійною підставою для відмови у позові, оскільки вказана фізична особа є керівником Фермерського господарства "Агроленд-2014" та саме з нею було укладено договори оренди, які слугують предметом даного судового розгляду, а враховуючи відсутність на законодавчому рівні обов`язкової вимоги з приводу реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство та відсутність у нормах частин 1-5 Закону України "Про оренду землі" можливості внести змін до договорів оренди шляхом укладення додаткових угод окрім тих, які внесені законодавцем (як-то зміна строку дії договору оренди з 5 на 7 років), ОСОБА_1 направляв та підписував листи-повідомлення з проектами додаткових угод до них власноруч, маючи статус керівника Фермерського господарства "Агроленд-2014" (позивач у справі).

Суд також вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.

Уникаючи надмірного формалізму, беручи до уваги, що в силу посадового становища ОСОБА_1 направляв листи-повідомлення з проектами додаткових угод до договорів в порядку статті 33 Закону України "Про оренду землі" саме як керівник Фермерського господарства "Агроленд-2014" маючи мету продовжити договірні правовідносин з відповідачем по оренді земельних ділянок з кадастровими номерами 6311000000:29:080:0053 та 6311000000:29:080:0054, суд задовольняє позовні вимоги в редакції додаткових угод, визначених в прохальній частин позову, із визначенням орендодавця - ОСОБА_1 .

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Оскільки, як зазначено вище в даному рішенні, судом встановлено неналежне розпорядження відповідачем своїми правами, як власника землі комунальної форми власності, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, з урахуванням наведеного.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194 - 196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати укладеною між Лозівською міською радою Харківської області та ОСОБА_1 додаткову угоду до договору оренди землі від 27 червня 2014 року щодо земельної ділянки для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 6311000000:29:080:0053 площею 41,9786 га, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 29 липня 2014 року (номер запису про інше речове право 6495959) на наступних умовах:

ДОДАТКОВА УГОДА

до договору оренди земельної ділянки від 27 червня 2014

м. Лозова "24" травня 2019 року

Орендодавець - Лозівська міська рада Харківської області в особі міського голови Зеленського С.В., який діє у відповідності до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України та статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", з однієї сторони, та

Орендар - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), з іншої сторони,

діючи як сторони відповідно до укладеного договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6311000000:29:080:0053 від 27 червня 2014 року, державна реєстрація якого проведена 29 липня 2014 року за № 6495959 Реєстраційною службою Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області (надалі - Договір), уклали цю додаткову угоду про наступне:

1. Сторони вирішили внести зміни до пункту 2.4 Договору, виклавши його в такій редакції:

"За користування земельною ділянкою Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату у розмірі 8 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка індексується відповідно до чинного законодавства України на поточний рахунок Орендодавця НОМЕР_2 , ГУДКСУ, МФО 851011, ЄДРПОУ 38053090".

2. Сторони погодили, що з моменту підписання цієї додаткової угоди строк дії договору оренди земельної ділянки встановлений у пункті 3.1. Договору продовжується на 7 (сім) років.

Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на його поновлення на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за тридцять календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити дію договору.

3. Всі інші умови та пункти вищевказаного Договору, які не викладені у цін додатковій угоді, залишаються незмінними.

4. Ця додаткова угода є невід`ємною частиною Договору та набирає чинності з моменту її підписання. Речові права Орендаря (право оренди) підлягають реєстрації відповідно до чинного законодавства України.

ОРЕНДОДАВЕЦЬ:ОРЕНДАР Лозівська міська рада Харківської областіГеєць Сергій Миколайович Код ЄДРПОУ: 06716633, Адреса: 64600, Харківська обл., м. Лозова, вул. Ярослава Мудрого, буд. 1Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 Адреса: АДРЕСА_1

---

/С.В. Зеленський

---

/ С.М. Геєць

Визнати укладеною між Лозівською міською радою Харківської області та ОСОБА_1 додаткову угоду до договору оренди землі від 27 червня 2014 року щодо земельної ділянки для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 6311000000:29:080:0054 площею 8,7308 га, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 29 липня 2014 року (номер запису про інше речове право 6496859), на наступних умовах:

ДОДАТКОВА УГОДА

до договору оренди земельної ділянки від 27 червня 2014 року

м. Лозова "24" травня 2019 року

Орендодавець: Лозівська міська рада Харківської області в особі міського голови Зеленського С.В., який діє у відповідності до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України та статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , з однієї сторони, та

Орендар - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), з іншої сторони, з іншої сторони,

діючи як сторони відповідно до укладеного договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6311000000:29:080:0054 від 27 червня 2014 року, державна реєстрація якого проведена 29 липня 2014 року за № 6496859 Реєстраційною службою Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області (надалі - Договір), уклали цю додаткову угоду про наступне:

1. Сторони вирішили внести зміни до пункту 2.4. Договору, виклавши його в такій редакції:

"За користування земельною ділянкою Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату у розмірі 8 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка індексується відповідно до чинного законодавства України на поточний рахунок Орендодавця НОМЕР_2 , ГУДКСУ, МФО 851011, ЄДРПОУ 38053090".

2. Сторони погодили, що з моменту підписання цієї додаткової угоди строк дії договору оренди земельної ділянки встановлений у пункті 3.1. Договору продовжується на 7 (сім) років.

Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на його поновлення на новин строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за тридцять календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити дію договору

З Всі інші умови та пункти вищевказаного Договору, які не викладені у цій додатковій угоді, залишаються незмінними.

4. Ця додаткова угода є невід`ємною частиною Договору та набирає чинності з моменту ЇЇ підписання. Речові права Орендаря (право оренди) підлягають реєстрації відповідно до чинного законодавства України.

ОРЕНДОДАВЕЦЬ:ОРЕНДАР: Лозівська міська рада Харківської областіГеєць Сергій Миколайович Код ЄДРПОУ: 06716633, Адреса: 64600, Харківська обл., м. Лозова, вул. Ярослава Мудрого, буд. 1Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 Адреса: АДРЕСА_1

---

/С.В. Зеленський

---

/ С.М. Геєць

Стягнути з Лозівської міської ради Харківської області (64602, Харківська область, місто Лозова, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 06716633) на користь Фермерського господарства "Агроленд-2014" (64602, Харківська область, місто Лозова, вулиця Рози Люксембург, будинок 82-и, ідентифікаційний код юридичної особи 39406887) 3 842,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "15" січня 2021 р.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/2601/19