Рішення

від 12.01.2021 по справі 350/1607/20

РОЖНЯТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 350/1607/20

Номер провадження 2/350/79/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2021 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

у складі: головуючої судді Калиній Г.В.

з участю секретаря судового засідання Юречко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

У своїй позовній заяві позивач просить ухвалити рішення, яким зобов`язати відповідачку звільнити та привести до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, та повернути у влансісить частину самовільно зайнятої належної земельної ділянки, площею 0,0053 га, яка знаходиться у АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 18 квітня 2000 року житловий будинок та земельна ділянка, що розташовані у АДРЕСА_1 , були розподілені між позивачем ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_4 . При цьому позивачу присуджено 45/100, а відповідачці 55/100 частин вказаного нерухомого майна. На підставі цього судового рішення, рішенням дванадцятої сесії третього демократичного скликання Ясенської сільської ради від 27 серпня 2000 року позивачу в постійне користування виділено 0,04 га землі у АДРЕСА_1 .

24 червня 2002 року на підставі даного рішення Ясенської сільської ради було винесено в натурі межі земельних ділянок шляхом встановлення кілків на межі в кількості 5 штук. Рішенням чотирнадцятої сесії четвертого демократичного скликання Ясенської сільської ради Рожнятівського району від 25 квітня 2004 року дану земельну ділянку площею 0,04 га йому було передано у власність.

У свою чергу, у 2007 році відповідачка ОСОБА_2 приватизувала належну їй частку земельної ділянки площею 0,0918 га, кадастровий номер 2624886701:005:0077.

З часом у позивача виникли підозри, що в процесі приватизації відповідачкою належної їй земельної ділянки, мало місце порушення меж земельної ділянки яка належить йому. Такі побоювання підтвердились під час розробки технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розробка якої здійснюється на підставі рішення сесії Ясенськоії сільської ради від 22 вересня 2019 року та Договору на виконання робіт від 15 жовтня 2019 року № 229/19. Згідно з пояснювальною запискою, яка є частиною технічної документації, площа земельної ділянки вирахувана по координатах точок повороту складає 0,0347 га. Тобто відповідачка ОСОБА_2 , скориставшись його неуважністю та незацікавленістю процесом приватизації, самовільно захопила частину належної йому земельної ділянки, а саме 0, 053 га, шляхом встановлення межових знаків з відступом кілька метрів в сторону належної йому земельної ділянки. Після виявлення таких незаконний дій відповідачки він неодноразово просив її усунути порушення у добровільному порядку, нащо остання не відреагувала. Факт самовільного зайняття земельної ділянки відповідачкою на його переконання підтверджується Актом земельно-узгоджувальної комісії від 09 грудня 2019 року, згідно з яким в результаті проведеного обстеження було виявлено помітне зменшення розмірів його земельної ділянки та самовільне її використання відповідачем. Такі дії відповідачки порушують його права як власника земельної ділянки на володіння, користування та розпорядження нею, зокрема в нього виникають незручності в процесі виготовлення технічної документації та приватизації земельної ділянки.

Позивач у судове засідання не прибув, направив суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідачка у судове засідання не прибула також, направила суду заяву, в якій просить справу розглянути без її участі за наявними у справі доказами. Позовні вимоги не підтримує та не визнає, оскільки позивач встановив паркан сам, а з межами, які були встановлені 22 червня 2002 року кілками на межі земельних ділянок згідно акту виносу в натуру земельних ділянок він погодився.

За таких обставин суд вважає за можливе справу розглянути у відсутності сторін у порядку, визначеному ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.

Позивач є власником 45/100 частин будинку та господарських споруд, що знаходяться у АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 липня 2019 року № 173473605 (а. с. 5).

Рішенням дванадцятої сесії третього демократичного скликання Ясенської сільської ради від 27 серпня 2000 року закріплено, 0,04 га землі в постійне користування ОСОБА_1 біля житлового будинку, а рішенням чотирнадцятої сесії третього демократичного скликання Ясенської сільської ради від 25 квітня 2004 року передано у власність земельну ділянку площею 0,04 га для обслуговування житлового будинку, що підтверджується копією виписки із рішення від 27 серпня 200 року та копією рішення від 25 квітня 2004 року (а. с. 6, 7).

21 червня 2002 року комісією Ясенської сільської ради винесено в натурі межу земельних ділянко ОСОБА_1 орієнтовною площею 0,04 га згідно рішення сесії, забито кілки по межі в кількості 5 штук, що підтверджується копією акту виносу в натурі земельних ділянок ОСОБА_1 біля житлового будинку площею 0,04 га згідно рішення сесії № 12 від 27 серпня 2000 року (а. с. 8).

Земельна ділянка ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0347 га по АДРЕСА_1 дійсно межує з земельною ділянкою ОСОБА_2 , яка приватизована та має кадастровий номер 2624886701:01:005:0077 та ОСОБА_5 . По межі проходить огорожа. Комісія сільської ради вважає за можливе продовжити виготовляти документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж на право приватної власності ОСОБА_1 без підпису сусідніх землекористувачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , оскільки останні знаходяться в недобросусідських відносинах, що підтверджується копією акта земельно-узгоджувальної комісії від 02 жовтня 2020 року (а. с. 10).

Рішенням двадцять шостої сесії сьомого демократичного скликання Ясенської сільської ради від 11 жовтня 2020 року затверджено акт земельно-узгоджувальної комісії від 02 жовтня 2020 року по питанню суміжного землекористування між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , що підтверджується випискою із рішення (а. с. 11).

Згідно пояснювальної записки, яка є частиною технічної документації, ОСОБА_1 є землекористувачем земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , площа земельної ділянки вирахувана по координатах точок повороту і складає 0,0347 га, що підтверджується копією пояснювальної записки (а. с. 12).

Відповідачка ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0918 га, яка розташована у АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 8659945 (а. с. 21).

Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку відповідачки ОСОБА_2 була розглянута Відділом інфраструктури, містобудування та архітектури Рожнятівського РДА та Рожнятівським районним відділом земельних ресурсів, які погодили їх та вважали за можливе передати у власність відповідачці земельну ділянку, загальною площею 0,0918 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що підтверджується висновками від 29 серпня 2006 року (а. с. 22) та від 29 серпня 2006 року № 5.2-04./435 (а. с. 23).

Позивач ОСОБА_1 погодив межі земельної ділянки відповідачки, що підтверджується копією акта встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування, які передаються у власність від 28 серпня 2006 року (а. с. 20).

Аналізуючи надані сторонами письмові докази, судом встановлено, що позивач та відповідачка є суміжними землекористувачами земельної ділянки, призначеної для обслуговування житлового будинку співвласниками якого вони є, при чому позивачу належить 45/100 а відповідачці 55/10 зазначеного будинку і господарських споруд. Відповідачка на підставі Державного акту є власником земельної ділянки, призначеної для обслуговування її частини житлового будинку. Позивач фактично користується земельною ділянкою площею 0,0347 га для обслуговування належної йому частини житлового будинку без відповідних правовстановлюючих документів, на даний час виготовляє технічну документацію для передачі йому вказаної земельної ділянки у власність.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Відповідно до змісту цієї норми закону право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.

В силу положень ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

При цьому ст. 126 ЗК України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформляється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Частиною 2 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з частиною першою статті 96 ЗК України , землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

За змістом статті 391 ЦК України та статті 155 ЗК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за змістом ст. 20 зазначеного кодексу кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (правовий висновок Верховного Суду України від 03.09.2014 № 6-84цс14).

За змістом статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 13 зазначеного Кодексу, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року N 14, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Звертаючись до суду із позовом, позивач заявляє про порушення його права власності на земельну ділянку відповідачкою, мотивуючи тим, що відповідачка, скориставшись його неуважністю в процесі приватизації, самовільно захопила частину належної йому земельної ділянки шляхом встановлення межових знаків з відступом кілька метрів в сторону належної йому земельної ділянки. Вважає, що таким чином відповідачка порушила його права, як власника землі, а також створила йому перешкоди у виготовленні технічної документації для приватизації земельної ділянки.

Суд вважає таку позицію не обґрунтованою, оскільки позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу фатів порушення відповідачкою його права власності на земельну ділянку, чи його законних прав як землекористувача.

У акті земельно-узгоджувальної комісії від 09 грудня 2019 року (а. с. 9), на який посилається позивач у позовній заяві, відсутні дані про помітне зменшення розмірів земельної ділянки позивача внаслідок її самовільного використання відповідачкою. Комісія сільської ради в результаті обстеження земельної ділянки позивача орієнтовною площею 0,04 га для об`єктивного вирішення його заяви рекомендувала встановити межі земельних ділянок у присутності обох сторін із залученням сертифікованих інженерів землевпорядників.

Позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу про те, що є належним власником чи землекористувачем земельної ділянки та що відповідачка самовільно захопила частину належної йому земельної ділянки. Навпаки, наданою позивачем копією акту виносу йому в натуру земельної ділянки біля житлового будинку площею 0, 04 га згідно рішення сесії № 12 від 27 серпня 2000 року (а. с. 8) підтверджено, що комісією фактично встановлено межу земельної ділянки та забито кілки на межі спірних земельних ділянок в кількості 5 штук.

Отже позивач не довів, що він в розумінні ст. 125 ЗК України, набув право власності чи право користування земельною ділянкою для обслуговування належної йому частки житлового будинку, тобто, що відповідачка порушила його законне право власності чи право користування землею, що вона якимось чином порушила встановлену комісією межу земельної ділянки, якою він на даний час користується без відповідних правовстановлюючих документів, як і не довів створення йому відповідачкою будь - яких перешкод у процесі приватизації земельної ділянки, чи що у користуванні відповідачки перебуває більша за розміром земельна ділянка, ніж та, яка передана їй у власність, тобто, що відповідачка самовільно захопила частину належної йому земельної ділянки, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними і не підлягають до задоволення.

Керуючись статтями 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки відмовити за його безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Калиній