Постанова

від 15.01.2021 по справі 229/3550/20

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 229/3550/20

Номер провадження 22-ц/804/164/21

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2021 року м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Кішкіної І.В.,

суддів Азевича В.Б., Новікової Г.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу № 229/3550/20 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до комунального підприємства Житлово-водопостачальне господарство Очеретинської селищної ради Ясинуватського району Донецької області про стягнення заборгованості по заробітній платі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 08 жовтня 2020 року (суддя Панова Т.Л., повний текст рішення складений 12 жовтня 2020 року),

в с т а н о в и в:

10 серпня 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до комунального підприємства Житлово-водопостачальне господарство Очеретинської селищної ради про стягнення заборгованості по заробітній платі, посилаючись на те, що ОСОБА_1 працювала оператором очисних споруд в КП Житлово-водопостачальне господарство Очеретинської селищної ради , була звільнена наказом відповідача №16-к від 31 липня 2020 року за власним бажанням. Станом на 10 серпня 2020 року відповідач не здійснив виплату всіх сум, що належать їй від підприємства в день звільнення, заборгованість по заробітній платі складає 20965,98 грн. Просила суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі при звільненні в сумі 20965,98 грн.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 08 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до комунального підприємства Житлово-водопостачальне господарство Очеретинської селищної ради про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено.

Стягнуто з комунального підприємства Житлово-водопостачальне господарство Очеретинської селищної ради на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з квітня 2020 року по липень 2020 року в сумі 20965,98 грн. Рішення в частині стягнення заробітної плати за квітень 2020 року в сумі 1920,52 грн. надано до негайного виконання. Зобов`язано комунальне підприємство Житлово-водопостачальне господарство Очеретинської селищної ради здійснити утримання з суми заборгованості по заробітній платі, передбачені законом податки та інші обов`язкові платежі. Стягнуто з комунального підприємства Житлово-водопостачальне господарство Очеретинської селищної ради на користь державного бюджету судові витрати в сумі 840,80 грн.

З вказаним рішенням не погодилася позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , та оскаржила його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить змінити рішення суду доповненням мотивувальної та резолютивної частини розрахунком для стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, як це визначено роз`ясненнями, які містяться у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Тобто, роз`яснення Пленуму Верховного Суду України в системному зв`язку зі статті 117 КЗпП України визначають обов`язок суду, який розглядає трудовий спір стягнути на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а саме: суд першої інстанції не застосував роз`яснення, які містяться у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Тобто, роз`яснення Пленуму Верховного Суду України в системному зв`язку зі статті 117 КЗпП України визначають обов`язок суду, який розглядає трудовий спір стягнути на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення.

Відповідач комунальне підприємство Житлово-водопостачальне господарство Очеретинської селищної ради відзив на апеляційну скаргу не надав.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується трудових відносин, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку від 24 жовтня 2008 року суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, лише в оскаржуваній частині судового рішення і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини.

В апеляційній скарзі представник позивачки оскаржує рішення суду з підстав того, що ним не застосовано роз`яснення, які містяться у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці щодо середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі позивачкою не оскаржується.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що позивачка ОСОБА_1 працювала в комунальному підприємстві Житлово-водопостачальне господарство Очеретинської селищної ради з 02 грудня 2016 року по 31 липня 2020 року оператором очисних споруд (а.с.7-8).

Наказом КП Житлово-водопостачальне господарство Очеретинської селищної ради № 16к від 31 липня 2020 року ОСОБА_1 була звільнена за власним бажанням з 31 липня 2020 року (а.с.9).

З довідки КП Житлово-водопостачальне господарство Очеретинської селищної ради №КП00-000057 від 05 серпня 22020 року вбачається, що позивачці ОСОБА_1 не виплачена заробітна плата за: квітень 2020 року - 1920,52 грн., травень 2020 року - 7093,82 грн., червень 2020 року - 6156,98 грн., липень 2020 року - 5794,66 грн., всього 20965,98 грн. (а.с.10, 37).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що що відповідач в порушення вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника не виплатив всі суми, що належать йому від підприємства, тобто відповідач порушив права працівника при звільненні, зокрема на отримання належних їй сум.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції.

Спірні правовідносини врегульовані Кодексом законів про працю України, Законом України Про оплату праці , відповідно до яких врегульовано порядок нарахування та виплати заробітної плати працівникам, з якими укладено трудовий договір.

Відповідно до статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У частині першій статті 1 Закону України Про оплату праці визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 1); в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством (стаття 33).

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із статтею 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до статті 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно із статтею 22 Закону України Про оплату праці суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

В статті 115 КЗпП України зазначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, законом передбачено, що при звільненні працівник одержує від підприємства, установи, організації всі суми, зокрема й заробітну плату, одержати яку він має право з урахуванням встановленого належним чином розміру заробітної плати.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, давши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачка перебувала з відповідачем у трудових відносинах, при звільненні не отримала повного розрахунку, який підлягає стягненню з відповідача.

Частина 1 статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Таким чином, положення частини 1 статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Отже, цей пункт втілює в собі право на суд , яке згідно з практикою Європейського суду з прав людини, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на розгляд спору судом (рішення у справі Кутіч проти Хорватії 2002 рік).

У відповідності до вимог статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , вбачається, що позивачка просила суд лише стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 20965,98 грн. та не ставила питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом, як на тому наполягає позивачки, суперечить положенням статті 13 ЦПК України щодо розгляду справи в межах заявлених позивачкою вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо необхідності у даній справі вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки її власним суб`єктивним тлумаченням норм права представником позивачки.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційний суд підстав для скасування рішення суду не вбачає.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на позивачку.

Відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як справа є малозначною, ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 08 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 15 січня 2021 року.

Судді І.В. Кішкіна

В.Б. Азевич

Г.В. Новікова