Постанова

від 14.01.2021 по справі 460/2145/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/2145/19 пров. № А/857/14902/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Святецького В.В., Довгополова О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року (головуючого судді Сподарик Н.І. ухвалене в порядку письмового провадження в м. Львів) у справі № 460/2145/19 за позовом ОСОБА_1 до Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа Порічанська сільська рада Яворівського району Львівської області про визнання незаконними дій державного виконавця, визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 03.05.2019 звернулася в суд з позовом до Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в якому просить визнати дії державного виконавця Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Восуха С.В. з прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження № 54743939, виданої 14.03.2019 на виконання рішення Яворівського районного суду Львівської області у справі № 1329/1261/12 незаконними, постанову про закінчення виконавчого провадження № 54743939, видану 14.03.2019 державним виконавцем Яворівського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області Восухом С.В. визнати протиправною та скасувати, виконавчий лист у справі № 2а/1329/1261/12 від 17.09.2014 повернути до Яворівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області для продовження виконання.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року задоволено позов повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням Яворівський районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) оскаржив його в апеляційному порядку та просить скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Вказує, що оскаржувана постанова винесена у відповідності до норм чинного законодавства та дії відповідача є правомірними, оскільки рішення суду є виконаним.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.01.2021 відкрито апеляційне провадження у справі № 460/2145/19 та ухвалою суду від 04.01.2021 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що постановою Яворівського районного суду Львівської області від 08.07.2014 у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації Львівської області про визнання дій неправомірними, визнання права на позачергове забезпечення житловим приміщенням, зобов`язання надати житлове приміщення та стягнення моральної шкоди було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , визнано протиправними дії Порічанської сільської ради Яворівського району Львівської області та Управління соціального захисту населення районної державної адміністрації щодо незабезпечення ОСОБА_1 житловим приміщенням у встановлені законом терміни; зобов`язано Управління соціального захисту населення районної державної адміністрації придбати житло, що буде відповідати вимогам житлового законодавства України для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та передати його в подальшому у розпорядження Порічанської сільської ради Яворівського району Львівської області для розподілу, згідно черги осіб, які перебувають на квартирному обліку для поліпшення житлових умов; зобов`язано Порічанську сільську раду Яворівського району Львівської області надати ОСОБА_1 житлове приміщення, яке побудоване чи куплене для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, що перебуває або надійде у розпорядження сільської ради та буде відповідати вимогам житлового законодавства України; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

На підставі даної постанови виписано виконавчий лист №2-а/1329/1261/12 від 17.09.2014.

26.09.2014 державним виконавцем відділу ПВР УДВС ГУЮ у Львівській області Роман Н.О. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження.

26.11.2014 державним виконавцем відділу ПВР УДВС ГУЮ у Львівській області Роман Н.О. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ст.49 Закону України Про виконавче провадження .

22.09.2017 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції Макало Г.С. відкрито виконавче провадження з виконання судового рішення від 08.07.2014.

04.12.2017 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції Макало Г.С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки відповідно до ч.3 ст. 63 Закону України Про виконавче провадження у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

15.03.2018 Яворівський районний суд Львівської області ухвалив рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, яким визнав протиправною та скасував постанову про закінчення виконавчого провадження № 54743939.

Постановою державного виконавця Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 08.08.2018 виконавче провадження № 54743939 відновлено.

Порічанська сільська рада листом від 27.08.2018 скерувала на адресу Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області державному виконавцю ОСОБА_2 рішення Порічанської сільської ради №102 від 27.08.2019. Даним рішенням №102 від 27.08.2018 Про добровільне виконання виконавчого листа Яворівського районного суду Львівської області від 21.08.2018 №2а/1329/1261/12 виконавчий комітет Порічанської сільської ради Яворівського району Львівської області вирішив звернутись до Львівської обласної державної адміністрації з вимогою профінансувати з державного бюджету закупівлю або будівництво житлового приміщення ОСОБА_1 . Після надходження до Порічанської сільської ради житлового приміщення побудованого чи закупленого для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи видати ордер на заселення ОСОБА_1 .

27.08.2018 Порічанська сільська рада Яворівського району Львівської області скерувала відповідного листа Голові Львівської обласної державної адміністрації.

06.09.2018 державним виконавцем складено акт, яким встановлено що боржником рішення суду про надання ОСОБА_1 житлового приміщення не виконано.

06.09.2018 у ВП №54743939 державним виконавцем прийнято постанову про накладення штрафу на Порічанську сільську раду у розмірі 5100 грн.

20.09.2018 державним виконавцем складено повторно акт, яким встановлено що боржником рішення суду про надання ОСОБА_1 житлового приміщення не виконано.

20.09.2018 державним виконавцем Восух С.В. Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області за невиконання рішення суду накладено на боржника штраф у розмірі 10200 грн.

27.09.2018 внесено подання Яворівському ВП ГУНП у Львівській області про притягнення боржника - Порічанську сільську раду до кримінальної відповідальності за ст.382 КК України з проханням повідомити у відповідності до вимог ст.ст.60, 214 КПК України відділ ДВС Яворівського РУЮ про реєстрацію подання в Єдиному реєстрі досудових розслідувань.

08.10.2018 Яворівський ВП ГУНП у Львівській області повідомив, що за результатами скерування подання, працівниками Яворівського ВП ГУ НП у Львівській області проведено перевірку і у ході проведення перевірки встановлено, що в діяннях Порічанської сільської ради Яворівського району Львівської області відсутній склад злочину, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України.

Супровідним листом від 17.10.2018 на адресу Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області боржником скеровано рішення Порічанської сільської ради Яворівського району Львівської області №695 від 12.10.2018 Про надання житлового приміщення гр. ОСОБА_1 . Відповідно до рішення Порічанської сільської ради Яворівського району Львівської області № 695 від 12.10.2018 на виконання постанови Яворівського районного суду Львівської області від 08.07.2014 вирішено надати житлове приміщення, яке побудоване чи куплене Управлінням соціального захисту населення районної державної адміністрації для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та видати ордер на заселення ОСОБА_1 .

27.02.2019 Порічанська сільська рада скерувала листа на адресу Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області лист, яким доводить до відома виконавця, що органи місцевого самоврядування не наділені обов`язками будувати чи купляти житло для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Такий обов`язок законом покладений на Кабінет Міністрів України та обласні державні адміністрації, які на даний час не виконали його. На балансі Порічанської сільської ради відсутнє житлове приміщення побудоване чи куплене для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. І боржником вживалися всі можливі заходи для виконання рішення суду.

14.03.2019 державним виконавцем Яворівського РВ ДВС ГУТУЮ у Львівській області Восух С.В. винесено постанову про закриття виконавчого провадження №54743939 на підставі п.11 ч.1 ст. 39 Закону України Про виконавче провадження . В постанові про закінчення виконавчого провадження державний виконавець зазначив, що Порічанською сільською радою прийнято рішення №695 від 12.10.2018 про надання житлового приміщення ОСОБА_1 для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та видати ордер на заселення. Проте, на балансі сільської ради станом на сьогоднішній день відсутнє житлове приміщення побудоване чи куплене для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Порічанською сільською радою прийнято рішення та скеровано лист у Львівську обласну державну адміністрацію щодо вирішення питання, фінансування з державного бюджету закупівлі та будівництва житлового приміщення ОСОБА_1 , оскільки відповідно до ч.1 ст. 13, ч.1 ст. 20 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи держава взяла на себе відповідальність за завдану шкоду особам, віднесеним до І категорії та саме держава гарантує надання їм компенсації та пільг, відповідно до цього ж Закону. Кабінет Міністрів України щорічно виділяє обласним державним адміністраціям з цільовим призначенням капітальні вкладення відповідно до кількості сімей, що потребують поліпшення житлових умов. Фінансування будівництва здійснюється з Державного бюджету України. Після надходження до Порічанської сільської ради житлового приміщення побудованого чи закупленого для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи ОСОБА_1 буде виданий ордер на заселення.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що постанова про закінчення виконавчого провадження є протиправною та підлягає скасуванню.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.

Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Згідно з частинами 2-4 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Такі ж норми передбачені статтею 14 КАС України.

Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Стаття 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України Про виконавче провадження під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно частини 1 статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Положеннями Закону України Про виконавче провадження встановлено послідовність дій державного виконавця, зокрема, до таких дій відносяться: 1) накладення на боржника штрафу та перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин); 2) накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин); 3) звернення до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно частин 5, 6 статті 26 Закону України Про виконавче провадження виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Згідно вимог статті 63 Закону України Про виконавче провадження за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Частинами 1, 2 статті 75 цього ж Закону встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

При цьому, Законом України Про виконавче провадження не встановлено строків накладення штрафів за невиконання рішення, звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника.

Частиною 3 статті 63 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 39 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

На переконання державного виконавця, вжиття вищезазначених вичерпних заходів примусового виконання рішення суду правомірно зумовило прийняття спірної постанови про закінчення виконавчого провадження, згідно пункту 11 статті 39 та статті 40 Закону України Про виконавче провадження .

Суд виходить з положень статті 1 Закону України Про виконавче провадження , якими визначено виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється, зокрема, з дотриманням засад верховенства права та обов`язковості виконання рішень (стаття 2 Закону України Про виконавче провадження ).

Як вбачається з матеріалів справи, незважаючи на значний проміжок часу, який минув після ухвалення на користь позивача судового рішення у справі, та пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого на виконання цього рішення, таке й досі залишається невиконаним у повному обсязі, що очевидно не відповідає практиці Європейського суду з прав людини та меті національного законодавства, адже виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У рішенні по справі Горнсбі проти Греції від 19.03.1997 (заява №18357/97) Європейського суду з прав людини вказав, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи .

Також, у своєму рішенні від 15.10.2009 по справі Юрій Миколайович Іванов проти України Суд вказав, що ефективний доступ до суду включає і право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Відтак, виконання судових рішень є найвагомішим показником реального та належного захисту порушених прав, свобод та інтересів особи та невід`ємною складовою права на справедливий суд.

У разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.

В абзаці 1 підпункту 3.2 пункту 3 рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина. Виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Варто також зауважити, що у справах Шмалько проти України , Іммобільяре Саффі проти Італії Європейський суд з прав людини констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (до прикладу справа Сук проти України ).

Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

Зазначені висновки суду апеляційної інстанції зумовлені правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 27.03.2019 у справі №750/9782/16-а.

При цьому, констатація факту невиконання судового рішення, без з`ясування обставин стосовно того, що зумовило його невиконання, не може бути достатнім і переконливим свідченням того, що державний виконавець допустив протиправну бездіяльність.

За змістом Закону України Про виконавче провадження , зокрема частина 3 статті 63, виконавець перед закриттям виконавчого провадження зобов`язаний вжити заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

Згідно частини 3 статті 33 Закону України Про виконавче провадження , за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Особливостями виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, передбаченими статті 7 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , передбачено виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, в порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження , з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Зокрема, у разі якщо рішення суду не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Порядок розгляду заяви виконавця про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення регламентовано статтею 378 КАС України, частина 3 якої в якості підстави для задоволення такої заяви виконавця визначає обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

На підставі аналізу вказаних норм законодавства та встановлених судом фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що незважаючи на значний проміжок часу, який минув після видачі Яворівським районним судом Львівської області виконавчого листа № 2-а/1329/1261/12 від 17.09.2014, рішення суду залишається і досі невиконаним.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження була винесена передчасно і за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його сторони щодо належного виконання суду. При цьому державний виконавець не надав доказів неможливості виконання судового рішення без участі відповідача.

Також слід звернути увагу на помилковість висновку відповідача про те, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу та надіслання подання про вчинення злочину) є належними та достатніми заходами виконання судового рішення.

Апеляційний суд зазначає, що накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа. Отже, відповідач дійшов передчасного висновку про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження, оскільки державним виконавцем у ВП № №54743939 не було вчинено усіх необхідних заходів передбачених статтею 18 Закону України Про виконавче провадження до примусового виконання рішення.

Водночас Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2019 року у справі №821/362/17 зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.

Верховний Суд в постанові від 18 червня 2019 року в справі №826/14580/16 висловив правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності визначено наслідком повторного невиконання боржником без поважних причин рішення суду, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії. Однак звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання. Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов`язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру після внесення відповідного подання, і не може вийти за межі наданих йому повноважень та діяти лише в спосіб, установлений Законом, оскільки сам факт направлення подання до правоохоронних органів не є підставою для закінчення виконавчого провадження

Відповідно до матеріалів справи, ні державний виконавець, ні Порічанська сільська рада Яворівського району Львівської області не звертались до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення Яворівського районного суду. Крім того, суду не надано таких доказів, як звернення Порічанської сільської ради Яворівського району Львівської області до центральної виконавчої влади для сприяння фінансовими ресурсами для виконання рішення суду, тому апеляційний суд вважає доводи відповідача про вжиття виконавцем всіх дій, передбачених Законом України Про виконавче провадження та правомірність закінчення виконавчого провадження є безпідставними.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) - залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 460/2145/19 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Святецький

О.М. Довгополов