Постанова

від 14.01.2021 по справі 820/5469/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2021 року

м. Київ

справа №820/5469/16

адміністративне провадження №К/9901/36226/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Східбуд" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2017 (головуючий суддя: Бегунц А.О., судді: Старостіна В.В., Рєзнікова С.С.) у справі №820/5469/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Східбуд" до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Східбуд" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.09.2016 №0001201401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 4799,00 грн., з яких 4799,00 грн. - за основним платежем, 0 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0001211401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 475013,50 грн., з яких 316687,00 грн. - за основним платежем, 158343,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства та формування витрат й податкового кредиту за результатами взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Київклімат", Товариством з обмеженою відповідальністю "МІТ СЕЙЛ", Товариством з обмеженою відповідальністю "Саєр Україна Плюс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Сартана-М", Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР-ІМПОРТ-СЕРВІС", Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліс Груп" які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, з огляду на те, що господарські операції є реальними, а їх виконання підтверджується сукупністю відповідних доказів.

Судами встановлено, що відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.06.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.06.2016, за результатами якої складено акт від 31.08.2016 №3352/20-30-14-01/38158516, яким встановлено порушення вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.2, пункту 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, а саме, завищено витрати у складі собівартості придбаних товарів, послуг, які отримано від Товариства з обмеженою відповідальністю "Київклімат", Товариства з обмеженою відповідальністю "МІТ СЕЙЛ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Саєр Україна Плюс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сартана-М", Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР-ІМПОРТ-СЕРВІС" на загальну суму за 2015 рік в розмірі 26663,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за 2015 рік на загальну суму 4799,00 грн.; пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податковий кредит з податку на додану вартість у загальній сумі 316687,00 грн.

Фактичною підставою для відображення в акті перевірки порушень і прийняття податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про непідтвердження позивачем реальності здійснення господарських операцій по взаємовідносинах із згаданими вище контрагентами.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 25.01.2017 позовні вимоги задовольнив.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства, які встановлені податковим органом під час перевірки, оскільки реальність виконання умов спірних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, здійснив детальний аналіз первинних документів, за результатами якого, дійшов протилежних висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та витрат, у зв`язку з чим постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податку на прибуток й податкових зобов`язань з податку на додану вартість. Позивач вважає, що цей суд дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже належно не оцінив фактичні обставини справи, які свідчать, що операції з його контрагентами проведені та документально оформлені; Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України умови для формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, у зв`язку з чим відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Відповідач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог касаційної скарги заперечив, вважаючи їх безпідставними, а постанову суду апеляційної інстанції, яку просить залишити без змін, - обґрунтованою та законною.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.

Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Таким чином фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Відповідно пункту 138.1 Податкового кодексу України фінансовий результат до оподаткування збільшується:

на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів, включених до витрат звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта.

Згідно ж пункту 138.2 Податкового кодексу України фінансовий результат до оподаткування зменшується:

на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті;

на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта;

на суму дооцінки та вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів в межах попередньо віднесених до витрат уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Іншими словами необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави вважати, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Крім того слід зазначити, що за змістом статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином відображення господарської операції у податковому обліку здійснюється відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності певних обставин та підстав, зокрема фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Так, під час судового розгляду справи судом апеляційної інстанції з`ясовано, що господарські операції з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей (кондиціонер) у Товариства з обмеженою відповідальністю "Київклімат" оформлені рахунком-фактурою від 27.04.2015 №КК-000022, видатковою накладною від 08.05.2015 №КК-0000084.

Оцінивши зазначені первинні документи, суд встановив, що місцем отримання товарно-матеріальних цінностей визначено м.Київ, у той час як Товариство знаходиться в м.Харкові, утім документальних підтверджень факту переміщення товару між містами не представлено. Крім того суд звернув увагу на те, що матеріали справи не містять і документів щодо проведення розрахунків за придбаний кондиціонер.

Стосовно ж взаємовідносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "MIT СЕЙЛ", суд апеляційної інстанції встановив, що вказаний контрагент надавав позивачу послуги з отримання сертифікатів на підставі договору від 19.10.2015 №329.

Відповідно до пункту 2.1 спірного договору надання послуг починається з дати отримання оплати у повному обсязі та передачі повного пакету інформації, необхідної для надання послуг.

За умовами ж пункту 2.3 договору Tовариство з обмеженою відповідальністю "MIT СЕЙЛ" зобов`язується відповідно до отриманих від позивача даних представити на його затвердження порядок сертифікації і підготовки необхідних документів, а також отримати оформлені документи і передати їх останньому.

На підтвердження виконання договірних відносин у жовтні 2015 року позивачем було надано:

- рахунок-фактуру від 22.10.2015 №329/1, утім такий документ не містить відомостей про особу, що її виписала, та місце складання;

- податкову накладну від 22.10.2015 №90;

- акт здачі-прийняття послуг від 22.10.2015, який не має даних про зміст, обсяг та безпосередній результат наданих послуг;

- платіжне доручення від 22.10.2015 №6647;

- сертифікат відповідності на підйомники електричні вантажні серії ПГ, термін дії якого з 11.09.2015 до 09.09.2016, що виданий на підставі протоколу сертифікаційних випробувань від 10.09.2015.

Разом з тим, суд зауважив, що укладення договору № 329 про надання послуг між позивачем й Tовариством з обмеженою відповідальністю "MIT СЕЙЛ" відбулося 19.10.2015, а послугу отримано 22.10.2015, в той час як експертною установою видано сертифікат на період, що починається з 11.09.2015, тобто на місяць раніше, ніж укладено угоду та отримано таку послугу.

Відтак суд дійшов висновку, що експертна установа об`єктивно не могла видати сертифікат протягом 19.10.2015 - 22.10.2015 та встановити дату початку його дії, що вже давно минула, оскільки сертифікат відповідності вже існував на час укладання угоди з Tовариством з обмеженою відповідальністю "MIT СЕЙЛ". Також в сертифікаті зазначено, що підставою його видачі є сертифікаційні випробування від 10.09.2015, що так само виникло раніше, ніж укладення договору.

На підставі згадуваного вище договору і у листопаді 2015 року надавалися послуги з сертифікації, які оформлені наступними документами:

- рахунком - фактурою від 20.11.2015 №329/2, в якій відсутні відомості про особу, що її виписала, та місце складання;

- податковою накладною від 20.11.2015 №44;

- актом здачі-прийняття послуг від 20.10.2015 №329/2, що не містить інформації про зміст, обсяг та безпосередній результат наданих послуг;

- платіжним дорученням від 20.11.2015 №682;

- сертифікатом відповідності на напівпричіп-цементовоз, термін дії якого з 27.07.2015 до 26.07.2016, що виданий на підставі протоколу сертифікаційних випробувань від 27.07.2015.

Так само, як і в попередньому періоді, договір (19.10.2015) та прийняття послуг (20.10.2015) відбулось набагато пізніше, ніж початок дії сертифікату на напівпричіп (діє з 27.07.2015), виписаного експертною установою для позивача.

Крім того в матеріалах справи наявна вантажна митна декларація від 28.07.2015 на перетин кодону напівпричепу в межах виконання договірних зобов`язань позивачем перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресурс 1".

За встановлених обставин, суд дійшов висновку про отримання сертифікату на напівпричіп та його реалізацію раніше, ніж виникли взаємовідносини між позивачем і Tовариством з обмеженою відповідальністю "MIT СЕЙЛ".

Аналізуючи ж договір від 18.08.2015 № 108 про надання Товариством з обмеженою відповідальністю "Сартана-М" позивачу послуг з отримання сертифікатів відповідності або протоколів випробувань, а також первинні документи (рахунок - фактуру, податкову накладну, акт здачі-прийняття, платіжне доручення), суд встановив, що зміст наданих документів свідчить про відсутність вчинення дій контрагентом щодо виконання договірних зобов`язань, адже сертифікат або будь-який інший документ, який встановлює результат наданих послуг, в матеріали справи поданий не був.

Досліджуючи первинні документи, які надані позивачем в межах господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР-ІМПОРТ-СЕРВІС", що виникли на підставі договору від 04.12.2015 №0140 щодо надання послуг з отримання сертифікатів відповідності або протоколів випробувань, суд дійшов висновку про відсутність мети замовлення послуг та їх результату у документальному виразі, з огляду на наступне.

Так, рахунок-фактура не містить інформації про особу, що його склала, місце складання та найменування договору, на виконання якого такий документ складено, а довідка від 03.12.2015 №11163, видана Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР-ТЕСТ-СТАНДАРТ" про те, що перетворювач частоти не потребує сертифікації, складена раніше, ніж виникли господарські правовідносини.

Також в матеріалах справи відсутні документи про проведення розрахунків між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР-ІМПОРТ- СЕРВІС".

За умовами ж договору від 01.12.2014 №01/12-2014/01, який укладено між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліс Груп", продавець зобов`язується передати у власність покупцеві товар (будівельні матеріали), а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити товар.

На підтвердження здійснення договірних відносин позивачем було надано рахунок на оплату від 08.12.2015, податкову накладну від 08.12.2015, видаткову накладну від 09.12.2015, товарно-транспортні накладні від 09.12.2015, платіжні доручення від 08.12.2015, податкову накладну від 25.12.2015, видаткову накладну від 25.12.2015, товарно-транспортну накладну від 25.12.2015, платіжні доручення від 25.12.2015, рахунок на оплату від 11.01.2016, платіжні доручення від 12.01.2016 та податкову накладну від 12.01.2016.

Разом з тим, документів щодо складського обліку будівельних матеріалів відповідно до вказаних поставок (на 1151652,79грн.) в матеріали справи подано не було.

Також позивачем не надано документів, які б засвідчили переміщення оплачених в січні 2016 року на суму 600000,00грн. будівельних матеріалів.

Що ж до наданого позивачем договору оренди від 01.02.2014 №74, укладеного між останнім з Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Центр Кобзар" за адресою: м.Харків, проспект Леніна, 36 на частину приміщення №13 площею 36,4 м2, то він не був прийнятий судом апеляційної інстанції до уваги як належний доказ розміщення отриманих будівельних матеріалів, з огляду на недостатню площу складського приміщення.

У товарно-транспортних накладних відсутні відомості про вибуття та прибуття, вантажно-розвантажувальні роботи.

Досліджуючи ж документи щодо транспортування вказаних товарно-матеріальних цінностей, суд звернув увагу на те, що перевізником виступає Приватне підприємство "Вегамакс", яке зареєстровано за тією ж адресою, що і позивач.

Так, між позивачем та Приватним підприємством "Вегамакс" укладено угоду № 208 від 02.06.2014 про надання транспортних послуг, умовами якої передбачено складання заявок на перевезення та їх письмове підтвердження (пункти 2.1, 2.2., 3.2.1 договору), утім в матеріалах справи такі відсутні, як відсутні і документи щодо погодження ціни послуги та проведення сплати за послуги транспортування, при цьому акти здачі-прийняття робіт не містять маршрутів, за якими надано послуги.

Також суд дійшов висновку, що витрати, пов`язані із придбанням у Товариства з обмеженою відповідальністю "Саєр Україна Плюс" товарно-матеріальних цінностей (насос) сформовані позивачем неправомірно, оскільки в матеріалах справи відсутні докази їх використання у господарській діяльності.

Окрім того встановлено, що позивач двічі відніс до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю "БАЛКАНТЕХ" за квітень 2016 року у сумі 119413,20грн.

Наведене в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі свідчить про правильне застосування судом апеляційної інстанції згаданих норм матеріального права та дотримання норм процесуального права.

Доводи ж касаційної скарги наведеного не спростовують і зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно положень статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Східбуд" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2017 у справі №820/5469/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко,

Судді Верховного Суду