Рішення

від 18.01.2021 по справі 280/6184/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року Справа № 280/6184/20 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області (72002, Запорізька область Михайлівський район смт.Михайлівка вул. Центральна, буд.26, код ЄДРПОУ 25214512), третя особа, яке не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Арієль (72040, Запорізька область, Михайлівський район, с. Плодородне, вул. Шевченка, 81, код ЄДРПОУ 20492784) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із позовною заявою до Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним рішення Михайлівської селищної ради від 23.06.2020 року за №18, яким відмовлено в задоволенні заяви позивача щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) в зв`язку з тим, що стосовно земельної мідянки (кадастровий номер 2323355100:30:007:0002) є зареєстроване право оренди;

зобов`язати Михайлівську селищну раду виділити позивачу із земель резервного фонду державної власності на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області в натурі (на місцевості) земельну ділянку відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії РН №212294 в розмірі 10.11 умовних кадастрових гектарах, виданого 26 березня 2009 року Михайлівською районною державною адміністрацією Запорізької області.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що є власником Сертифікату на право власності на земельну частку (пай) від 28.07.2008 №365 задля реалізації якого звернувся із заявою до Михайлівської селищної ради про виділення земельної частки (паю) площею 10,11 умовних кадастрових гектари. Однак, рішенням Михайлівської селищної ради № 18 від 23.06.2020 відмовлено ОСОБА_1 у виділені земельної частки (паю) в натурі у зв`язку із тим, що стосовно земельної ділянки (кадастровий номер 2323355100:30:007:0002) є зареєстроване право оренди. Вважає таку відмову неправомірною з огляду на положення ЗУ Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) . Зазначає, що оскільки сертифікат на право на земельну частку (пай) згідно із ЗК України вважається правоустановлюючим документом при реалізації права вимоги на відведення земельної части (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства, таке право повинно бути реалізовано відповідним державним органом. З урахуванням викладеного, просить позов задовольнити.

Відповідач позовну заяву не визнав. У відзиві від 09.10.2020 вх. № 47929 посилається на те, що на підставі положень ст.ст. 12, 22, 122, 134 ЗК України, ЗУ Про оренду землі , ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Михайлівською селищною радою 23.06.2020 прийнято рішення № 18 Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) , яким відмовлено гр. ОСОБА_1 у виділені земельної частки (паю) в натурі, у зв`язку із тим, що стосовно земельної ділянки (кадастровий номер 2323355100:30:007:0002) є зареєстроване право оренди. На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні позову.

Третя особа письмових пояснень по суті спору не надала.

Ухвалою суду від 14.09.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 12.10.2020.

Ухвалою суду від 09.10.2020 відмовлено у задоволенні клопотанні ОСОБА_1 про проведення підготовчого судового засідання 12.10.2020 в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 12.10.2020 закрито підготове провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 02.11.2020.

Ухвалою суду від 02.11.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Арієль . Відкладено розгляд адміністративної справи на 25.11.2020.

Ухвалою суду від 25.11.2020 відкладено розгляд справи на 14.12.2020.

У судове засідання 14.12.2020 представники сторін не з`явились.

14.12.2020 від представника третьої особи надійшло клопотання вх. № 60684 про відкладення розгляду справи за відсутності у представника можливості сформулювати свою правову позицію у справі, бо позовна заява так і не була ним отримана.

Суд, розглянувши вказане клопотання, не знаходить підстав для його задоволення з огляду на таке.

З аналогічним клопотанням представник третьої особи звертався до суду також 25.11.2020 вх.№ 57182, попри те, що сканкопія позовної заяви надсилалась на його електронну адресу. Крім того, суд вважає, що у разі неотримання такої копії позовної заяви представником третьої особи та його зацікавленості у розгляді справи, останній не був позбавлений можливості ознайомитись із матеріалами справи та надати письмові пояснення. Після залучення до участі у справі третьої особи, суд двіччі призначав судові засідання на жодні з яких представник третьої особи не з`явився.

За приписами частини 6 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

13.02.2020 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Михайлівської селищної ради про виділення земельної частки (паю) площею 10.11 умовних кадастрових гектарах (9,9778га), яка розташована на території Михайлівської селищної ради (кол. КСП Знамя комунизма ).

Рішенням Михайлівської селищної ради сьмого скликання від 23.06.2020 № 18 відмовлено громадянину ОСОБА_1 у виділені земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) право на яку він успадкував згідно рішення суду від 04.03.2009, у зв`язку із тим, що стосовно земельної ділянки (кадастровий номер 2323355100:30:007:0002) є зареєстроване право оренди.

Вважаючи протиправним рішення від 23.06.2020 № 18 та з вимогою вчинити певні дії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

За приписами статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з частинами першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Указом Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08.08.1995 р. № 720/95 було передбачено порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям. Відповідно до положень вказаного нормативно-правового акту паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначаються виходячи вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектар сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства.

Таким чином, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах, а місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) визначено Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05.06.2003 р. № 899-IV (далі - Закон № 899-IV).

Відповідно до положень ст. 2 вказаного закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є:

свідоцтво про право на спадщину;

посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);

рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Отже, зазначений закон є спеціальним щодо проведення процедури виділення земель за сертифікатами на землю.

Пунктом 17 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Оскільки сертифікат на право на земельну частку (пай) згідно з абзацом першим пункту 17 розділу X Перехідні положення ЗК України вважається правовстановлюючим документом при реалізації права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства, - таке право повинно бути реалізовано відповідним державним органом (Постанова ВС № 323/323/17 від 20.06.2018 провадження № 61-9871св18).

Статтею 5 Закону № 899-IV передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок та приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

Отже, оскільки позивач має правовстановлюючий документ- сертифікат на право на земельну частку (пай), який посвідчує наявність у нього права на отримання земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), то саме Михайлівська селищна рада Михайлівського району Запорізької області є тим органом, який має реалізувати наявне у позивача право на таку земельну ділянку.

Відповідно до ст.13 Закону № 899-IV нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю.

У разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

За позовом власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцю у разі пропуску строку для оформлення права власності на земельну ділянку з поважної причини суд може визначити додатковий строк, достатній для такого оформлення. У разі відсутності земель сільськогосподарських угідь колективної власності така земельна частка (пай) може бути виділена в натурі (на місцевості) за рахунок земель запасу комунальної власності відповідної територіальної громади (за наявності таких земель).

Протягом 7 років з дня державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, сформовану з невитребуваної земельної частки (паю), забороняється передача її у приватну власність (крім передачі її власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцям).

Згідно пункту 21 розділу Х Перехідних положень ЗК України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" (набрав чинності з 01.01.2019 р.) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

З аналізу даних правових норм слідує, що до повноважень сільської ради входить розпорядження землями територіальної громади, у власності якої знаходяться землі колективних сільськогосподарських підприємств, в тому числі невитребувані частки (паї). Передача таких паїв сільською радою в оренду можлива після формування їх у земельні ділянки для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Законодавцем встановлено строк (до 1 січня 2025 року), після спливу якого невитребувана частка (пай) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

Судом встановлено, що на підставі рішення Михайлівського районного суду від 04.03.2009 за ОСОБА_1 визнано право власності на спадкове майно: сертифікат на право на земельну частку (пай) серії РН №212294 у розмірі 10,11 умовних кадастрових гектарах і на підставі рішення суду 23.03.2009 Михайлівською РДА внесені зміни до сертифікату серії РН №212294.

На підставі розпорядження голови Михайлівської РДА від 25.04.2012 № 256 позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки взамін на сертифікату на право на земельну частку (пай) серії РН №212294 по колишньому КСП Знамя комунізма за рахунок земель державної власності (земельна ділянка знаходиться в оренді ТОВ Аріель ), розміщених на території Михайлівської селищної ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер земельної ділянки 2323355100:30:007:0002.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 18.10.2019 №8-1830/15-19-СГ передано Михайлівській селищній об`єднаній територіальній громаді у комунальну власність за актом приймання-передачі земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4282,9048 га., які розташовані на території Михайлівської селищної об`єднаної територіальної громади Михайлівського району Запорізької області за межами населеного пункту. Пунктом 96 Додатку до вказаного наказу земельну ділянку з кадастровим номером 2323355100:30:007:0002 передано Михайлівській селищній об`єднаній територіальній громаді.

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку кадастровий номер 2323355100:30:007:0002 зареєстровано право оренди за ТОВ Арієль .

Однак, суд вважає, що грунтуючи оскаржуване рішення посиланням на зареєстроване право оренди земельної ділянки кадастровий номер 2323355100:30:007:0002 відповідач діяв в супереч положенням ч.3 ст. 13 Закону № 899-IV. Як зазначалося вище, положення вказаної норми надають право сільским, селищним радам передавати в оренду нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки. Таке право оренди діє до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Відтак, відмова Михайлівської селищної ради у виділені в натурі земельної частки (паю) гр. ОСОБА_1 не грунтується на Законі, а тому рішення від 23.06.2020 № 18 слід визнати протиправним та скасувати.

Частиною 4 статі 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

В даному випадку, положення Закону № 899-IV не передбачають наявність у сільської ради вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, бо за результатами звернення особи із сертифікатом, що посвідчує його право на отримання земельної частки (паю) сільська рада має реалізувати таке право особи, шляхом прийняття рішення про виділення земельної ділянки в натурі. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

При вирішенні вказаного спору, суд не перебирає на себе властиві суб`єкту владних повноважень функції, а лише надає правову оцінку спірним правовідносинам і визначає належний спосіб захисту з урахуванням вимог ст.245 КАС України, який сприятиме повному захисту порушеного права та інтересу позивача.

Відповідач протиправно відмовив у виділенні земельної ділянки в натурі. Визнання такого рішення протиправним, як і зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивача повторно, не захистить порушені права ефективно.

Натомість належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання саме Михайлівську селищну раду Михайлівського району Запорізької області прийняти рішення про виділення гр. ОСОБА_1 земельної частки (паю) в натурі.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Сплачений позивачем судовий збір в розмірі 840,80 грн. слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області (72002, Запорізька область Михайлівський район смт.Михайлівка вул. Центральна, буд.26, код ЄДРПОУ 25214512), третя особа, яке не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Арієль (72040, Запорізька область, Михайлівський район, с. Плодородне, вул. Шевченка, 81, код ЄДРПОУ 20492784) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним рішення Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області від 23.06.2020 року за №18 Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) .

Зобов`язати Михайлівську селищну раду Михайлівського району Запорізької області виділити ОСОБА_1 в натурі (на місцевості) земельну ділянку відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії РН №212294 в розмірі 10.11 умовних кадастрових гектарах, виданого 28 липня 2008 року (із змінами від 26.03.2009) Михайлівською районною державною адміністрацією Запорізької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення,а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 18.01.2021.

Суддя Л.Я. Максименко