Рішення

від 18.01.2021 по справі 420/11518/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/11518/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області від 25.05.2012 року, викладене у формі висновку, щодо перевірки законності отримання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на безстрокове мешкання в Україні громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 22.10.2007 року Відділом Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ (ВГІРФО ОМУ ГУ МВС) України в Одеській області було прийнято рішення про надання йому дозволу на імміграцію та видано посвідку серії НОМЕР_1 на безстрокове мешкання в Україні на підставі п.6 ч.2 ст.6 Закону України Про імміграцію . Позивач за час проживання в Україні законів не порушував, з боку міграцій них органів до нього претензій не було, до кримінальної відповідальності не притягувався. 09.12.2019 року він звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про обмін посвідки на постійне місце проживання у зв`язку із досягненням ним 45-річного віку. Водночас, рішенням міграційного органу від 17.01.2020 року №51032300002534 позивачу було відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі п.п.6 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 25.04.2018 року №321. При цьому у листі від 06.08.2020 року №5100.5.3-8186/51.1-20 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області було повідомлено позивача, що 25.05.2012 року Відділом ГІРФО ГУ МВС України в Одеській області на підставі п. 1 статті 12 ЗУ Про міграцію було прийнято рішення про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію. За таких умов міграційним органом зазначено, що наявна у позивача посвідка на постійне проживання визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню.

Водночас, позивач не погоджується із рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області від 25.05.2012 року та вважає його протиправним, з огляду на що він звернувся з до суду з адміністративним позовом про його оскарження.

Ухвалою суду від 18.11.2020 року позовну заяву позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.

21.12.2020 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов (а.с. 109-116), з якого вбачається, що Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області позов не визнає та зазначає, що 22.10.2007 року ВГІРФО ОМУ ГУ МВС в Одеській області було прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію та видано посвідку на безстрокове мешкання в Україні на підставі п.6 ч.2 ст.6 Закону України Про імміграцію серії ОД №2296.

Водночас 25.05.2012 року Відділом Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на підставі п.1 статті 12 ЗУ Про міграцію було прийнято рішення про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію та визнання нечиною його посвідки на безстрокове мешкання в Україні, у зв`язку із скасуванням посвідки на постійне проживання його дружини - громадянки В`єтнаму ОСОБА_2 .

За таких умов рішенням міграційного органу від 17.01.2020 року №51032300002534 позивачу було відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі п.п.6 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 року №321.

Крім того, відповідач наголосив, що у даному випадку, ГУ ДМС України в Одеській області є територіальним підрозділом ДМС України, який розпочав свою діяльність з 01.08.2012 року та не є правонаступником Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб та не несе відповідальності за прийнятими ним рішеннями.

Окрім того, у відзиві зазначено, що суд не може приймати рішення, яким накладати обов`язок на міграційну службу поновити позивачу посвідку на постійне проживання в України, з огляду на дискреційність повноважень ДМС України.

Відповідачем разом з адміністративним позовом було надано до суду належним чином засвідчені матеріалі особової справи позивача (а.с. 119-176).

Позивачем 24.12.2020 року надано до суду відповідь на відзив, в якій ОСОБА_1 зазначає про необґрунтованість доводів відповідача у відзиві та невідповідність їх нормам чинного законодавства (а.с. 179-187).

Заперечень на відповідь на відзив відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

18.01.1991 року громадянин В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклав шлюб із громадянкою В`єтнаму ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб Соціалістичної Республіки В`єнам (а.с. 127-128).

У позивача від шлюбу з дружиною є двоє дітей: син - ОСОБА_3 , 1994 року народження, який народився в Україні, м. Кривий Ріг, та донька - ОСОБА_4 , 2001 року народження, яка народилась в Україні, м. Одеса (а.с. 18,19, 130).

ОСОБА_1 зареєстрован в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 2007 року як фізична особа-підприємець (а.с. 15-17).

17.05.2007 року дружиною позивача ОСОБА_2 було отримано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 (а.с. 31).

15.08.2007 року громадянин В`єтнаму ОСОБА_1 звернувся до відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області із заявою про надання йому також дозволу на імміграцію в Україну (а.с. 122-123).

22.10.2007 року ВГІРФО ОМУ ГУ МВС в Одеській області було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 та документування його посвідкою на безстрокове мешкання в Україні на підставі п.6 ч.2 ст.6 Закону України Про імміграцію серії ОД №2296 (а.с. 136-137).

09.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про обмін посвідки на постійне місце проживання у зв`язку із досягненням позивачем 45-річного віку.

Водночас рішенням міграційного органу від 17.01.2020 року №51032300002534 позивачу було відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі пп. 6 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 року №321 (а.с. 171).

При цьому у листі від 06.08.2020 року №5100.5.3-8186/51.1-20 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області було повідомлено позивача (а.с. 68-69), що 25.05.2012 року Відділом громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на підставі п.1 статті 12 ЗУ Про міграцію було прийнято рішення про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію. За таких умов міграційним органом зазначено, що наявна у позивача посвідка на постійне проживання визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню.

Також судом встановлено, що 25.05.2012 року Відділом ГІРФО Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області було винесено висновок щодо перевірки законності отримання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на безстрокове мешкання в Україну громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 . В зазначеному висновку вказано, що в результаті перевірки з`ясувалось, що 29.11.2011 року керівництвом ГУ МВС в Одеській області було затверджено висновок про безпідставне документування посвідкою на постійне проживання громадянки В`єтнаму ОСОБА_2 , яка є дружиною ОСОБА_1 , по якій він отримав дозвіл на постійне проживання. За таких умов прийнято рішення посвідку позивача серії ОД №2296 визнати не чинною та вилучити для знищення у встановленому законом порядку (а.с. 56-57).

Разом з тим, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 року, яке набрало законної сили 12.07.2016 року, було скасовано рішення ГУ МВС в Одеській області, викладене у формі висновку від 29.11.2011 року щодо перевірки законності документування посвідкою на безстрокове мешкання в Україні громадянки ОСОБА_2 .

За таких умов, не погодившись із рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області від 25.05.2012 року, викладеним у формі висновку, щодо перевірки законності отримання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на безстрокове мешкання в Україні громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 , зокрема щодо скасування йому дозволу на імміграцію, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши під час судового розгляду справи адміністративний позов, відзив Головного управління ДМС України в Одеській області, відповідь на відзив, особову справу позивача та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини та судову практику, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства від 23.09.2011 року №3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України Про імміграцію іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Суд зазначає, що умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства врегульовано Законом України Про імміграцію від 07.06.2001 року №2491-ІІІ (далі - Закон №2491-ІІІ).

Відповідно до ст.1 Закону №2491-ІІІ (у редакції на час надання позивачу дозволу на імміграцію), імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

За приписами ст. 4 Закону №2491-ІІІ (у редакції на час надання позивачу дозволу на імміграцію), дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти (п.6 ч.2 ст.4 Закону №2491-ІІІ).

Умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію визначені статтею 9 Закону №2491-ІІІ (у редакції на час надання позивачу дозволу на імміграцію).

Так, для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я.

Крім зазначених документів подаються: для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону. - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

З аналізу вищенаведених норм Закону України Про імміграцію (у редакції, чинній на час надання позивачу дозволу на імміграцію) вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року №1983 (далі - Порядок № 1983, у редакції, чинній на час надання позивачу дозволу на імміграцію).

У відповідності до пп. 2 п. 2 Порядку №1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно з п.12 Порядку №1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам. Здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Як зазначено у п. 14 Порядку №1983, територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України Про імміграцію , надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Національного центрального бюро Інтерполу та Держкомкордону.

Регіональні органи СБУ, Національне центральне бюро Інтерполу та Держкомкордон проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.

Згідно з п. 19 Порядку №1983, рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.

Особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов`язані протягом періоду дії дозволу звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні.

З аналізу викладеного вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Судом під час розгляду справи встановлено, матеріалами справи підтверджується та визнається учасниками справи, що подані позивачем для отримання дозволу на імміграцію документи, на виконання Порядку №1983 були перевірені територіальним підрозділом за місцем проживання позивача, який приймав документи ОСОБА_1 , перевіряв їх справжність та відповідність вимогам законодавства.

У зв`язку з цим 22.10.2007 року ВГІРФО ОМУ ГУ МВС в Одеській області було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 та документування його посвідкою на безстрокове мешкання в Україні на підставі п. 6 ч. 2 ст. 6 Закону України Про імміграцію серії ОД №2296. Зазначені обставини свідчать про те, що компетентний орган державної влади при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, проводив необхідну перевірку поданих документів та з`ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив.

Суд зазначає, що перелік підстав для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію визначений ст. 12 Закону України Про імміграцію (у редакції, чинній на час прийняття рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію), зокрема, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність (п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України Про імміграцію ).

Аналіз цієї норми дозволяє суду дійти висновку про те, що підставою для скасування дозволу на імміграцію є встановлення наявності неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, які були покладені в основу рішення про надання такого дозволу. При цьому, на переконання суду, втрата чинності документів повинна мати місце саме на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, однак, зміна обставин у майбутньому не може впливати на чинність вже виданого дозволу та ставити під сумнів правомірність рішення про його видачу.

Суд зазначає, що Законом України Про імміграцію встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого встановлено, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 27.09.2019 №815/3420/17 та №820/285/17, від 13.11.2019 у справі №815/3651/17 та від 22.01.2020 у справі №802/1432/17-а.

Матеріалами справи підтверджено та визнається учасниками справи у заявах по суті справи, що ВГІРФО ГУ МВС в Одеській області скасувало позивачу дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України Про імміграцію у зв`язку з втратою чинності дозволу на імміграцію дружини позивача, наявність якого була підставою для задоволення заяви позивача про надання йому дозволу на імміграцію у 2007 році та документування його посвідкою на постійне проживання.

Таким чином, на момент звернення позивача із заявою про отримання дозволу на імміграцію у 2007 році, дружина позивача мала дозвіл на імміграцію в Україну та видана їй посвідка на постійне проживання в Україні була чинною.

Крім того суд враховує, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 року, яке набрало законної сили 12.07.2016 року, було скасовано рішення ГУ МВС в Одеській області, викладене у формі висновку, щодо перевірки законності документування посвідкою на безстрокове мешкання в Україні громадянки ОСОБА_2 від 29.11.2011 року.

З огляду на зазначене суд доходить висновку, що відсутні будь-які обставини, які свідчать про надання позивачу у 2007 році дозволу на імміграцію на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Інших підстав прийняття спірного рішення відповідачем не доведено та судом не встановлено.

Частина 2 статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Це є "гарантією стабільності суспільних відносин", яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов`язок виправити свої помилки.

За таких обставин, принцип належного урядування передбачає, що допущені державними органами помилки не можуть виправлятися за рахунок інших осіб та тягнути для них негативні наслідки, а тому навіть за умови неправомірного документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні, ці обставини не можуть бути виправлені за рахунок позивача та мати для нього негативні наслідки у вигляді скасування дозволу на імміграцію.

Суд також вважає, що суб`єктом владних повноважень, крім іншого, не дотримано одного з елементів критерію необхідності у демократичному суспільстві , а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього.

Європейський суд у рішенні у справі Беєлер проти Італії зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Суд зазначає, що позивач тривалий час постійно проживає в Україні, має житло в м.Одеса, займається з 2007 року підприємницькою діяльністю, має двох дітей, що народились та проживають також в Україні, що вказує на стійкі правові зв`язки між позивачем та державою Україна.

При цьому на думку суду, скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, здійснене за формальних обставин без дослідження всіх обставин необхідності прийняття такого рішення, зумовило, на думку суду, порушення необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані норми ст. 12 Закону України Про імміграцію .

За таких умов суб`єкт владних повноважень ГУ МВС України в Одеській області в особі ВГІРФО, приймаючи висновок від 25.05.2012 року про визнання безпідставно виданою та необхідності вилучення для знищення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 , виданої 22.10.2007 року громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 , діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому зазначене рішення у формі висновку є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

При цьому матеріали справи не містять доказів повідомлення зазначеним підрозділом ГУМВС України в Одеській області позивача про прийняття оскаржуваного рішення від 25.05.2012 року раніше, ніж він дізнався про нього у 2020 році.

Не надано таких доказів і відповідачем у справі №420/11518/20.

З огляду на зазначене, задля відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 серії НОМЕР_1 , видану 22.10.2007 року.

Водночас суд відхиляє твердження Головного управління ДМС України в Одеській області про те, що ГУ ДМС України в Одеській області не є правонаступником Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб та не несе відповідальності за прийнятим ним рішенням, з огляду на безпідставність цього твердження, оскільки на час надання позивачу дозволу на імміграцію такі функції було покладено на Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб у складі МВС України.

Разом з цим, ліквідація Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, не тягне за собою автоматичне скасування прийнятих цим органів рішень.

Відповідно до п.1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №360 (далі - Положення №360), Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

За приписами пункту 4 Положення №360, ДМС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, приймає рішення про видачу дозволу на імміграцію, відмову в його видачі та скасування такого дозволу, здійснює оформлення і видачу документів для тимчасового або постійного проживання в Україні, а також виїзду за її межі, вилучає такі документи та проставляє в документах, що посвідчують особу іноземців та осіб без громадянства, відмітки про заборону в`їзду в Україну в передбачених законодавством випадках.

Згідно з п.7 Положення №360, ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Таким чином, Головне управління ДМС України в Одеській області є належним відповідачем по даній справі.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позовної заяви була додана квитанція від 27.10.2020 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру у загальній сумі 840,80 грн. (а.с. 84).

На підставі вищезазначеного, враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 у повному обсязі, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5-11, 77, 90, 241-246, 251, 255, 257, 258, 262, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65014, м.Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області, викладене у формі висновку від 25.05.2012 року щодо перевірки законності отримання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на безстрокове мешкання в Україні громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 , видану 22.10.2007 року.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII Перехідні положення КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя О.В. Білостоцький

.