Постанова

від 31.03.2021 по справі 420/11518/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/11518/20 Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В., судді -Джабурія О.В., судді -Вербицької Н.В., при секретарі -Поповій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (надалі - відповідач, ГУ ДМС), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області від 25.05.2012 року, викладене у формі висновку щодо перевірки законності отримання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на безстрокове мешкання в Україні гр.В`єтнаму ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі пп.6 п.62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне місце проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321 (надалі - Порядку №321).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 18.01.1991 року громадянин В`єтнаму ОСОБА_1 , уклав шлюб із громадянкою В`єтнаму ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб Соціалістичної Республіки В`єнам (а.с.127-128).

У позивача від шлюбу з дружиною є двоє дітей: син - Та ОСОБА_3 , який народився в Україні, м. Кривий Ріг, та донька - Та ОСОБА_4 , яка народилась в Україні, м. Одеса (а.с.18, 19, 130).

ОСОБА_1 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 2007 року як фізична особа-підприємець (а.с.15-17).

17.05.2007 року дружиною позивача було отримано посвідку на постійне проживання в Україні (а.с.31).

15.08.2007 року позивач звернувся до відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області із заявою про надання йому також дозволу на імміграцію в Україну (а.с.122-123).

22.10.2007 року ВГІРФО ОМУ ГУ МВС в Одеській області було прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію та документування його посвідкою на безстрокове мешкання в Україні на підставі п.6 ч.2 ст.6 Закону України Про імміграцію серії ОД №2296 (а.с.136-137).

09.12.2019 року позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про обмін посвідки на постійне місце проживання у зв`язку із досягненням позивачем 45-річного віку.

Водночас рішенням міграційного органу від 17.01.2020 року №51032300002534 позивачу було відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі пп.6 п.62 Порядку №321 (а.с.171).

При цьому у листі від 06.08.2020 року №5100.5.3-8186/51.1-20 ГУ ДМС України в Одеській області було повідомлено позивача (а.с.68-69), що 25.05.2012 року Відділом громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на підставі п.1 статті 12 Закону України Про міграцію було прийнято рішення про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію. За таких умов міграційним органом зазначено, що наявна у позивача посвідка на постійне проживання визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню.

Також судом встановлено, що 25.05.2012 року Відділом ГІРФО Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області було винесено висновок щодо перевірки законності отримання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на безстрокове мешкання в Україну громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 . В зазначеному висновку вказано, що в результаті перевірки з`ясувалось, що 29.11.2011 року керівництвом ГУ МВС в Одеській області було затверджено висновок про безпідставне документування посвідкою на постійне проживання дружини позивача, по якій він отримав дозвіл на постійне проживання. За таких умов прийнято рішення посвідку позивача серії ОД №2296 визнати нечинною та вилучити для знищення у встановленому законом порядку (а.с.56-57).

Разом з тим, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 року у справі №815/2725/16, яке набрало законної сили 12.07.2016 року, було скасовано рішення ГУ МВС в Одеській області, викладене у формі висновку від 29.11.2011 року щодо перевірки законності документування посвідкою на безстрокове мешкання в Україні громадянки ОСОБА_2 .

За таких умов, не погодившись із рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області від 25.05.2012 року, викладеним у формі висновку, щодо перевірки законності отримання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на безстрокове мешкання в Україні громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 , зокрема щодо скасування йому дозволу на імміграцію, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні будь-які обставини, які свідчать про надання позивачу у 2007 році дозволу на імміграцію на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. А тому скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання здійснене відповідачем за формальних обставин, без дослідження всіх обставин необхідності прийняття такого рішення.

Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного.

Статтею 26 Закону України від 22.09.2011 року №3773-VI Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства регламентує Закон України Про імміграцію від 07.06.2001 року №2491-III (надалі - Закон №2491-III).

Згідно ст.1 Закону №2491- III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Згідно з абз.6 ст.1 Закону України Про імміграцію посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію визначені статтею 9 Закону №2491-III.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції) визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року №1983 (далі - Порядок №1983).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22.10.2007 року ВГІРФО ОМУ ГУ МВС в Одеській області було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію позивача та документування його посвідкою на безстрокове мешкання в Україні на підставі п.6 ч.2 ст.6 Закону №2491-III.

Вищевказане свідчить про те, що подані позивачем для отримання дозволу на імміграцію документи були перевірені відповідним територіальним підрозділом за місцем проживання позивача та за результатами такої перевірки компетентний орган державної влади дійшов висновку про відсутність підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Отже, при видачі посвідки на постійне проживання в Україні орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

Згідно ст.12 Закону України Про імміграцію , дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо, зокрема, з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачу скасовано дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання на підставі п.1 ч.1 ст.12 вищевказаного закону, у зв`язку з втратою чинності дозволу на імміграцію дружини позивача, що, в свою чергу, було підставою для задоволення заяви позивача про надання йому дозволу у 2007 році та документування його посвідкою.

Проте, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 року (набрало законної сили 12.07.2016 року) було скасовано рішення ГУ МВС, викладене у формі висновку, щодо перевірки законності документування посвідкою дружини позивача.

Разом з цим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що позивач проживає на території України з 2006 року; має двох дітей, народжених на території України, позивач займається підприємницькою діяльністю в Україні згідно отриманого у встановленому законом порядку свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця. За цей час у позивача вже сформувався певний уклад життя в країні, виникли певні зв`язки з оточенням.

Крім того, відповідно до п.п.21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень , затвердженого Постановою КМ України від 26.12.2002 року №1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України Про імміграцію .

В матеріалах справи відсутні будь-які докази виконання відповідачем наведених положень законодавства та порядку. Також таких доказів не було надано відповідачем і під час розгляду справи.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що про прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію та визнання нечинною його посвідки на безстрокове мешкання в Україні від 25.05.2012 року позивач дізнався не раніше ніж у 2020 році.

Судова колегія зазначає, що оскаржуване рішення (висновок), прийнято відповідачем з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме: з порушенням принципу пропорційності, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні будь-які обставини, які свідчать про надання позивачу у 2007 році дозволу на імміграцію на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, а тому прийняте оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Крім того, судова колегія відхиляє доводи апелянта стосовно того, що ГУ ДМС в Одеській області не є правонаступником Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб та не несе відповідальності за прийнятим ним рішенням, з огляду на наступне.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України №346 від 28.03.2011 року Про ліквідацію урядових органів ліквідовано Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, положення про який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2002 року №844 (втратив чинність 18.04.2011 року), відповідно до п.1 якого Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (далі - Департамент) є урядовим органом, що функціонує у системі МВС, відповідальний перед Кабінетом Міністрів України, підзвітний та підконтрольний Міністрові внутрішніх справ. Департамент, управління (відділи) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи), відділи (сектори) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб міських, районних управлінь, відділів МВС (далі - підрозділи), пункти тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становлять службу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, керівним органом якої є Департамент.

Відповідно до п.1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011 року, центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України (далі - Міністр) є Державна міграційна служба України (ДМС України). ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №626 від 17.07.2012 року про функціонування ДМС організовано комісійну передачу територіальним органам та підрозділам ДМС матеріалів щодо виконання законодавства про громадянство,видачі паспорта громадянина України, видачі тимчасового посвідчення громадянина України, видачі свідоцтва про належність до громадянства України, реєстрації місця проживання фізичних осіб, надання дозволу на імміграцію в Україну, видачу посвідки на постійне проживання, видачу посвідки на тимчасове проживання,тощо.

За приписами п.4 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №360, ДМС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, приймає рішення про видачу дозволу на імміграцію, відмову в його видачі та скасування такого дозволу, здійснює оформлення і видачу документів для тимчасового або постійного проживання в України, тощо.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія зазначає, що ліквідація Державного департаменту з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб не тягне за собою автоматичне скасування прийнятих цим органом рішень.

А тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Головне управління ДМС України в Одеській області є належним відповідачем по даній справі.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою належного способу захисту порушеного права позивача існує необхідність зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання, видану 22.10.2007 року.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Повне судове рішення складено та підписано 06 квітня 2021 року.

Головуючий суддя Кравченко К.В. Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.