Постанова

від 12.01.2021 по справі 440/4733/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 р.Справа № 440/4733/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, м. Полтава, повний текст складено 17.02.20 року по справі № 440/4733/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області , Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі за текстом також - відповідач, ГУ ДФС у Полтавській області), в якому просила визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.12.2018 за № Ф-0810-50 та від 03.10.2019 за № Ф-8010-50.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 залучено до участі у справі у якості другого відповідача Головне управління ДПС у Полтавській області.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДФС у Полтавській області від 19.12.2018 № Ф-8010-50, Головного управління ДПС у Полтавській області від 03.10.2019 № Ф-010-50.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Полтавській області оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, з викладенням висновків, які не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ГУ ДПС у Полтавській області наводить нормативно - правове обґрунтування, покладене в основу прийняття спірних рішень і перелік доводів, зазначених у відзиві на позовну заяву, які, на його думку, судом першої інстанції не взято до уваги під час ухвалення рішення.

За результатами апеляційного розгляду ГУ ДПС у Полтавській області просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким в позові відмовити повністю.

У додаткових поясненнях у справі позивачка зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

11.01.2021 засобами поштового зв`язку від Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області надійшло клопотання про участь у судовому засіданні 12.01.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Протокольною ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду у задоволенні клопотання Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області про участь у судовому засіданні 12.01.2021 в режимі відеоконференції у справі № 440/4733/19 - відмовлено, з огляду на приписи ст. 195 КАС України щодо подання заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання та отримання відповідачем копії ухвали про призначення справи до апеляційного розгляду та судової повістки про виклик у судове засідання на 12.01.2021 завчасно, 28 грудня 2020 року.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України).

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є адвокатом та перебувала на податковому обліку як самозайнята особа - адвокат у ДПІ у м. Полтаві з 06.02.2012 по 03.06.2013.

Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 здійснювала підприємницьку діяльність (код КВЕД 69.10 діяльність у сфері права) з 19.06.2013, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копія якого міститься у матеріалах справи. Взята на податковий облік з 20.06.2013.

З 01.01.2018 ОСОБА_1 перейшла на спрощену систему оподаткування, про що свідчить копія заяви про застосування спрощеної системи оподаткування.

14.12.2018 Головним управління ДФС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8010-50 У на суму 9266,12 грн, яку направлено позивачці рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

03.10.2019 Головним управління ДПС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8010-50 на суму 7965,54 грн, яку направлено позивачці рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Позивачка не погодилася із зазначеними вимогами та звернулася до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску (надалі також - ЄСВ) з огляду на те, що роботодавцями позивачки, а також нею самостійно як фізичною особою-підприємцем сплачувався єдиний соціальний внесок за спірний період, відтак, вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8010-50 У від 14.12.2018 на суму 9266,12 грн та № Ф-8010-50 від 03.10.2019 на суму 7965,54 грн є протиправними і підлягають скасуванню.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI /далі - Закон № 5076-VI/ адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Платників єдиного внеску перелічено у статті 4 Закону № 2464-VI.

Так, згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Особливості нарахування ЄСВ в залежності від категорії його платників закріплено у статті 7 Закону № 2464-VI.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську, та отримують дохід від такої діяльності. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування єдиного внеску. Проте, з метою забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, законодавцем встановлено, що за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу особа, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, зобов`язана самостійно визначити цю базу, але розмір єдиного внеску при цьому не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

Таким чином, задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законом встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи у трудових відносинах та наявності у неї права на провадження незалежної професійної діяльності Законом № 2464-VI не врегульовано.

За приписами частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 № 449 (у редакції Наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 № 469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.15 за № 508/26953 (надалі - Інструкція № 449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у тому числі фізичні особи - підприємці).

У силу вимог Закону № 2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Водночас, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. Якщо особа є найманим працівником, то така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Такі висновки сформовано Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, а також у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19 та від 05.12.2019 у справі № 260/358/19, зазначених судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

За встановленими судовим розглядом обставинами підставою для нарахування позивачці єдиного соціального внеску стало подання позивачкою звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність. Згідно з таблицею 3 Нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування особами, які провадять незалежну професійну діяльність до звіту встановлено, що ОСОБА_1 одержала дохід від адвокатської діяльності у розмірі 19500,00 грн, сума нарахованого єдиного внеску - 8448,00 грн.

Водночас, в автоматичному режимі 09.02.2018 ОСОБА_1 нараховано єдиний соціальний внесок у розмірі 8448 грн як фізичній особі-підприємцю, платнику загальної системи оподаткування за 2017 рік, згідно з розрахунком (а.с. 118).

Тобто, в інтегрованій картці платника податків відображено зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного соціального внеску за 2017 рік у розмірі 8448 грн як фізичної особи-підприємця, платника загальної системи оподаткування та 8448 грн як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Як убачається із матеріалів справи, виникнення спірного боргу з єдиного соціального внеску у спричинено помилковим поданням позивачкою звіту з ЄСВ за 2017 рік.

Так, позивачкою подано таблицю 3 "Нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування особами, які провадять незалежну професійну діяльність" замість таблиці 1 "Нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичними особами - підприємцями". В інші періоди позивачкою подавалися звіти правильно, у зв`язку із чим не виникало донарахувань.

Разом з тим, наданою позивачкою до матеріалів справи копією виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 підтверджено той факт, що єдиний внесок за застраховану особу (позивачку) сплачувався роботодавцями позивачки, а саме: протягом січня-грудня 2017 року - Науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю ПОІСК (код ЄДРПОУ 13931183), ТОВ Юридичні технології ЛТД (код ЄДРПОУ 39522282) та безпосередньо самою позивачкою; протягом січня-грудня 2018 року - Науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю ПОІСК (код ЄДРПОУ 13931183), протягом січня-липня та вересня 2018 року - ТОВ Юридичні технології ЛТД (код ЄДРПОУ 39522282); протягом січня-вересня 2019 року - Науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю ПОІСК (код ЄДРПОУ 13931183).

Отже, матеріалами справи підтверджено факт сплати ЄСВ за позивачку її роботодавцями у спірний період.

Враховуючи те, що позивачка протягом 2017 року перебувала у трудових відносинах з юридичними особами та за неї сплачувався єдиний соціальний внесок двома юридичними особами, тобто вона вже була застрахована, а також нею самостійно сплачувався єдиний соціальний внесок як фізичною особою-підприємцем, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що нарахування їй єдиного внеску у розмірі 8448 грн як фізичній особі-підприємцю, платнику загальної системи оподаткування, за 2017 рік суперечить меті збору ЄСВ.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8010-50 У від 14.12.2018 на суму 9266,12 грн та № Ф-8010-50 від 03.10.2019 на суму 7965,54 грн підлягають задоволенню, є правомірним.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними, спростовуються наведеним вище та не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції, зміст апеляційної скарги, яка частково дублює відзив на позовну заяву, поданий до суду першої інстанції, містить виключно суб`єктивне бачення ГУ ДПС у Полтавській області обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, а відтак, підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат .

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2020 року по справі № 440/4733/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 18.01.2021 року