Рішення

від 13.01.2021 по справі 310/5755/20

БЕРДЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 310/5755/20

2/310/797/21

РІШЕННЯ

Іменем України

13 січня 2021 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Прінь І.П.,

за участі: секретаря судового засідання Бевз О.А.,

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача Самар Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Азов Солар про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ Азов Солар про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 25890,25 грн., а також про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення, за період з 01.04.2020 року по день ухвалення судового рішення.

Позов мотивовано тим, що вона перебувала у трудових відносинах з ТОВ Азов Солар з 12 серпня 2019 року по 31 березня 2020 року. Працювала на посаді бухгалтера, з посадовим окладом - 12450,00 грн. Наказом товариства №2000330/1 від 30.03.2020 року її було звільнено з 31 березня 2020 року за п.1 ст.36 КЗпП України, з проведенням остаточного розрахунку і нарахування грошової компенсації за невикористану відпустку - 16 днів. У день звільнення розрахунок з нею не проведено. Пізніше, 11.06.2020 року їй було перераховано 5606,82 грн., а 21.07.2020 року - 4986,07 грн. На день подачі позову до суду заборгованість товариства по заробітній платі становила 25890,25 грн. ЇЇ середньоденна заробітна плата, згідно із положеннями розд.2 абз.3 постанови КМУ Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995р. №100, становить 607,32 грн. просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, згідно зі статтею 117 КЗпП України, за період з 01.04.2020 року по день ухвалення судового рішення.

29.09.2020 року судом було постановлено заочне рішення, яке було скасовано за ухвалою суду від 02.12.2020 року (а.с. 47-54, 124-126).

Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні суду пояснив, що на час розгляду справи відповідач частково сплатив позивачу заборгованість по заробітній платі. За його підрахунком залишок несплаченої заборгованості становить 182,18 грн. Просив стягнути вказану заборгованість по зарплаті та середній заробіток за час затримки розрахунку після звільнення, за період з 01.04.2020 року по день ухвалення судового рішення.

Представник відповідача Самар Т.Г. проти задоволення позову в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки заперечує. Вказує на те, що на час звільнення позивача, а саме станом на 01.04.2020 року, заборгованість становила 36483,14 грн. На теперішній час товариство повністю розрахувалося із позивачем, що підтверджується бухгалтерською довідкою від 27.11.2020 р. (а.с.116). Що стосується стягнення середнього заробітку за час затримки, то ці вимоги відповідач визнає частково. Просить суд врахувати при постановленні рішення в цій частині постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, і з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, зменшити розмір середнього заробітку.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані суду докази, суд встановив таке.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 12.08.2019 року працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ Азов Солар , що підтверджується копіями: трудового договору від 13.08.2019 року, наказу №190812/1 від 12.08.2019 року, наказу від 09.09.2019 року, трудової книжки (а.с.6-13).

Наказом №200330/1 від 30.03.2020 року ОСОБА_1 була звільнена з посади головного бухгалтера з 31.03.2020 року згідно з п.1 ст.36 КЗпП України, з проведенням остаточного розрахунку і нарахування грошової компенсації за невикористану відпустку обсягом 16 днів (а.с.10).

Згідно зі статтею 94 КЗпП України та статтею 1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до статті 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується робітнику регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів.

Згідно зі статтею 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівнику належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Станом на 31.03.2020 року борг підприємства перед ОСОБА_1 становив 36483,14 грн. Остаточний розрахунок з позивачем було проведено 26.11.2020 року, що підтверджується бухгалтерською довідкою (а.с.116).

Доводи представника позивача щодо наявності заборгованості по зарплаті на час розгляду справи у сумі 182,18 грн. суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Обґрунтовуючи заборгованість у цій сумі представник позивача вказує, що відповідачем дійсно на картковий рахунок позивача, відкритий у Приватбанку, перераховувалася частками заборгованість по зарплаті, з цих сум банком утримувалася комісія, яка як вважає представник позивача, мала бути оплачена підприємством. З цими доводами суд не може погодитися з таких підстав.

З виписки АТ КБ Приватбанк по руху коштів на картці/рахунку ОСОБА_1 яка надана представником позивача, встановлено, що цей картковий рахунок був відкритий позивачем 11.05.2016 року, тобто задовго до влаштування на роботу до ТОВ Азов Солар . Саме на цей картковий рахунок, за заявою позивача, товариство перераховувало їй заробітну плату. Тобто умови користування і обслуговування картрахунку, у тому числі умови щодо сплати комісії, позивачка погоджувала саме з банком. За таких підстав, перекладення обов`язку щодо сплати комісії за обслуговування карткового рахунку позивача на роботодавця є безпідставним.

З наданої представником позивача виписки з картрахунку ОСОБА_1 (а.с.154-155) встановлено, що на рахунок позивача товариством у період з 11.06.2020р. по 26.11.2020р. було перераховано 36483,41 грн. Таким чином, судом встановлено, що відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем 26.11.2020 року. Тобто, на час розгляду справи у суді заборгованість по зарплаті виплачена повністю.

Затримка остаточного розрахунку при звільненні становить 165 робочих днів (період з 01.04.2020р. по 26.11.2020р.). Виходячи з розміру середньоденної заробітної плати позивача 607,32 грн., компенсація середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення позивача за період з 01.04.2020 року по 26.11.2020 року, за підрахунком суду становить 100207,80 грн.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , судам роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012 року N 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі

№ 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

З огляду на наведені мотиви, суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, не в залежності від наявності спору між працівником та роботодавцем щодо належних до виплати сум.

Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня

2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Як вже зазначалось, позивач звернувся до суду з цим позовом у серпні 2020 року, тобто зі спливом майже п`яти місяців після звільнення з роботи, яке мало місце 31.03.2020 року.

Також суд приймає до уваги доводи відповідача щодо виникнення у ТОВ Азов Солар у 2020 році критичної фінансової ситуації, пов`язаної у тому числі і із введенням у країні карантинних заходів, пов`язаних із COVID-19 .

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Справедливість та добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Частиною 3 статті 13 ЦК України також встановлено недопустимість дій особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Судом також враховується, що сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні, яка станом на 26.11.2020 року становить 100207,80 грн. майже втричі перевищує розмір самої заборгованості по зарплаті.

З огляду на викладене, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 50000,00 грн.

Окрім того, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 6 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, а саме стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 50000,00 грн., яка визначається судом без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн., який підлягає стягненню на його користь з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 11, 12,13, 141, 258-273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Азов Солар (Запорізька область, Бердянський район, с. Миколаївка, вул.. Горького, буд.13, ЄДРПОУ 38563841) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 50000,00 грн. (п`ятдесят тисяч гривень) з вирахуванням з вказаної суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Азов Солар про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Азов Солар (Запорізька область, Бердянський район, с. Миколаївка, вул.. Горького, буд.13, ЄДРПОУ 38563841) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення (підписання, складання повного судового рішення).

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 18.01.2021 року.

Суддя Бердянського міськрайонного суду

Запорізької області І. П. Прінь