Постанова

від 14.01.2021 по справі 673/1628/19

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 673/1628/19

Провадження № 22-ц/4820/115/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2021 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Купельського А.В., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Журбіцький В.О.,

з участю відповідача ОСОБА_1 ,

представниці відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Релігійної організації Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії Православної Церкви України до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Галузинецька сільська рада Деражнянського району Хмельницької області, про визнання права власності на майно, усунення перешкод у користуванні, розпорядженні та володінні будівлею церкви шляхом звільнення приміщення та надання доступу до приміщення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 13 серпня 2020 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року Релігійна організація Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії Православної Церкви України (далі - Релігійна громада) звернулася до суду з уточненим у подальшому позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Галузинецька сільська рада Деражнянського району Хмельницької області (далі - Рада) , про визнання права власності на майно, усунення перешкод у користуванні, розпорядженні та володінні будівлею церкви шляхом звільнення приміщення та надання доступу до приміщення.

Релігійна громада зазначила, що на підставі рішення загальних парафіяльних зборів членів Релігійної громади від 23 лютого 2019 року вона змінила підлеглість у канонічних та організаційних питаннях і перейшла під канонічне підпорядкування Управління Хмельницької єпархії Православної Церкви України. Позивач є власником приміщення храму загальною площею 172,6 кв.м, розташованого по АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і частина парафіян самовільно захопили приміщення храму, не допускають до нього членів Релігійної громади та створюють їм перешкоди у проведенні богослужінь.

За таких обставин Релігійна громада просила суд: визнати за нею право власності на будівлю церкви по АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також інших осіб, які не є прихожанами храму, не чинити перешкод у користуванні приміщенням храму шляхом звільнення приміщення та надання доступу до нього.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 13 серпня 2020 року позов задоволено.

Визнано за Релігійною громадою право власності на будівлю церкви за адресою АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також інших осіб, які не є прихожанами Свято-Михайлівського храму с. Галузинці, усунути перешкоди в користуванні приміщенням храму шляхом звільнення вказаного приміщення та надання вільного доступу до нього.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Релігійної громади по 1 280 грн 66 коп. судових витрат з кожного.

Суд першої інстанції керувався тим, що Релігійна громада є власником будівлі по АДРЕСА_1 , а відповідачі чинять перешкоди членам Релігійної громади у користуванні приміщенням храму та вільному доступі до нього.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Релігійна громада є власником будівлі храму по АДРЕСА_1 , водночас позивач не надав суду жодного доказу про порушення, оспорення та невизнання цього права відповідачами. Релігійна громада не довела належними та допустимими доказами те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 чинять перешкоди у користуванні нею будівлею храму, зокрема, особисто блокували вхідні двері, зайняли та захопили приміщення. Суд першої інстанції не з`ясував усіх обставин, не застосував норми чинного законодавства, не залучив інших осіб - прихожан до участі у справі як відповідачів, розглянув справу за відсутності представниці відповідачів, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Релігійна громада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення , а рішення суду першої інстанції - без змін, указуючи на його законність та обґрунтованість.

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і Рада не висловили своєї позиції щодо апеляційної скарги.

Щодо розгляду справи апеляційним судом за відсутності позивача

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії ( Alimentaria Sanders S.A. v. Spain , рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

15 жовтня 2020 року Релігійна громада через свого представника, адвоката Сергійчука Ю.В., одержала судову повістку про виклик у судове засідання, про що свідчить розписка (а.с. 222), тобто вона повідомлена належним чином про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному суді.

Адвокат Сергійчук Ю.В. звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи посилаючись на те, що він зайнятий в іншому судовому процесі.

Оскільки поважність причини неявки представника позивача, адвоката Сергійчука Ю.В., який надав перевагу участі в іншій справі, не встановлена, Релігійна громада реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів у відзиві на апеляційну скаргу, і, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга повинна бути задоволена частково.

Суд першої інстанції не застосував закон (ст.ст. 15, 182, 328, 392 ЦК України), який підлягав застосуванню, неправильно витлумачив норми ст. 391 ЦК України та не дотримався положень ст.ст. 4, 48, 81 ЦПК України.

У зв`язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення в частині задоволення позову про визнання права власності на майно слід скасувати з ухваленням у цій частині вимог нового рішення, а в частині задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном - змінити.

Також суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

Рішенням загальних (парафіяльних) зборів №1 від 23 лютого 2019 року Релігійна громада змінила підлеглість у канонічних та організаційних питаннях і перейшла під канонічне підпорядкування Управління Хмельницької єпархії Православної Церкви України.

Загальні (парафіяльні) збори рішенням №2 від 27 лютого 2019 року прийняли Статут Релігійної громади (в новій редакції), затверджений 27 лютого 2019 року керуючим Хмельницькою єпархією Православної церкви України, Митрополитом Хмельницьким і Кам`янець-Подільським ОСОБА_5 ) та зареєстрований розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації від 1 квітня 2019 року №234/2019-р (далі - Статут).

Згідно п. 9.4 Статуту будівлі, споруди, предмети культу, об`єкти соціального, добродійного та господарського призначення, грошові засоби, література, інше майно, набуте парафією, створене нею за рахунок власних засобів, пожертвувань громадян, підприємствами, закладами та організаціями, передане державою, а також набуте на інших законних підставах, є власністю парафії.

Пунктом 9.5 Статуту визначено, що парафія може отримувати у власність або в користування храм, отримувати в оренду приміщення, купити будинок або інше приміщення для церковних потреб, а також придбати у власність інше необхідне майно.

Релігійна громада є власником будівлі храму, загальною площею 172,6 кв.м, розташованої по АДРЕСА_1 .

Починаючи з лютого 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та група невстановлених осіб зачинили двері будівлі храму на замок і не допускають до нього членів Релігійної громади .

а) щодо вимоги про визнання права власності на майно

Застосовані норми права

Частиною 1 статті 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом ст.ст. 179, 181 ЦК України земельні ділянки, а також розташовані на них об`єкти, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, відносяться до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості). Відносно них можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України).

В силу ч 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як передбачено ч. 1 ст. 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-ІV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон №1952-ІV), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №1952-ІV державній реєстрації прав підлягають, у тому числі право власності на об`єкти нерухомого майна.

Із норм ч. 1 ст. 5 Закону №1952-ІV слідує, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Частиною 1 статті 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Способи захисту цивільних прав та інтересів установлені ст. 16 ЦК України. Одним із таких способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Право власності - це право особи на річ (майно), яке вона реалізує відповідно до закону та на власний розсуд.

Підставами набуття права власності є передбачені законом юридичні факти, за наявності яких особа набуває майно, стає його власником. За своєю правовою природою набуття права власності - це певний юридичний склад, із яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певний об`єкт.

Право власності на нерухоме майно підлягає обов`язковій державній реєстрації, тобто після завершення будівництва нерухомого майна, зокрема житлових будинків, будівель, споруд, їх окремих частин, квартир, житлових і нежитлових приміщень, та прийняття його до експлуатації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту виникає в учасників цивільних відносин із дня державної реєстрації права власності на новостворене нерухоме майно.

Закон встановлює способи захисту права власності, одним із яких є визнання права власності у судовому порядку (стаття 392 ЦК України).

Застосування такого способу захисту не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для визнання права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України, у тому числі ст.ст. 15, 16 ЦК України та ст. 4 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права, за захистом якого особа звернулася до суду, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право має бути захищене судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 16) 3 лютого 2015 року Реєстраційна служба Деражнянського районного управління юстиції Хмельницької області зареєструвала право власності Релігійної громади на будівлю храму, загальною площею 172,6 кв.м, розташовану по АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 8587437).

Отже, право власності Релігійної громади на спірну будівлю підтверджується зібраними доказами, водночас, у справі відсутні належні та допустимі докази про те, що відповідачі не визнають або оспорюють це право позивача.

За таких обставин суд першої інстанції застосував неналежний і неефективний спосіб захисту права Релігійної громади та безпідставно визнав її право власності на будівлю церкви.

В цій частині вимоги Релігійної громади не можуть бути задоволені.

б) щодо вимоги про усунення перешкод у користуванні майном

Застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 317, 319, 321 ЦК України, згідно яких власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України від 23 квітня 1991 року №987-ХІІ Про свободу совісті та релігійні організації релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. Релігійні організації можуть бути обмежені у здійсненні права власності лише у випадках і в порядку, передбачених законом.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпоряджання майном. Таке право є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Названі норми чинного законодавства визначають право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним. Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування майном.

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову.

Негаторний позов - це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні, в тому числі правомочностей користування майном.

Підставою для подання такого позову є вчинення іншою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування, володіння і розпоряджання майном, а також факти, що підтверджують дії відповідачів у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Докази у справі, зокрема показання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і відеозапис подій, який міститься на флеш-накопичувачі (а.с. 50), достовірно вказують на те, що починаючи з 2019 році ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та група невстановлених осіб зачинили двері будівлі храму на замок і не допускають до нього членів Релігійної громади .

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачі чинять перешкоди Релігійній громаді у користуванні належним їй нерухомим майном і вільному доступі до нього, внаслідок чого порушене право позивача бає бути усунуто.

Суд першої інстанції правомірно поклав на ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 обов`язок звільнити будівлю храму та надати Релігійній громаді вільний доступ до нього .

Посилання ОСОБА_1 на необґрунтованість позову в цій частині вимог і неналежну оцінку судом досліджених доказів не відповідають фактичним обставинам справи.

Водночас, всупереч положень ст. 48 ЦПК України суд поклав обов`язок із усунення порушених прав позивача на інших осіб, які не є прихожанами Свято-Михайлівського храму с. Галузинці, хоча ці особи не були встановлені та не залучені до участі у справі як відповідачі.

В цій частині вимог позов Релігійної громади не підлягає задоволенню.

Щодо розгляду справи судом за відсутності представниці відповідачів

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПУК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

За змістом ч. 1 ст. 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Статтею 128 ЦПК України визначено порядок повідомлення учасників справи про судове засідання. Зокрема, суд викликає учасників справи у судове засідання, якщо визнає їх явку обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. За наявності відповідної письмової заяви учасника справи, який не має офіційної електронної адреси, та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, в тому числі з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними (п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України)

В силу п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи за відсутності учасника процесу слід виходити з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка відповідача та/або його представника у судове засідання, за умови належного повідомлення їх про дату, час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення судового розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що в суді першої інстанції інтереси відповідачів представляла адвокатеса Собецька Г.В. Її повноваження підтверджуються ордерами серії ХМ №№008112, 008114, 008115, (а.с. 66, 152, 153).

За заявою ОСОБА_2 від 19 листопада 2019 року (а.с. 102) суд здійснював повідомлення про дату, час і місце проведення судового засідання з використанням засобів мобільного зв`язку шляхом надсилання їй SMS-повідомлень.

Ухвалою суду першої інстанції від 27 лютого 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду.

Справа призначалася до судового розгляду на 22 квітня, 12 червня та 12 серпня 2020 року.

Адвокатеса Собецька Г.В. була належним чином повідомлена про дату, час і місце судових засідань, разом із тим, у названі дні ні вона, ні її довірителі (відповідачі) не з`явилися до суду.

Перед кожним судовим засіданням ОСОБА_2 подавала суду клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 170, 175, 183) посилаючись на те, що вона не зможе взяти участь у судовому засіданні у зв`язку з заходами, спрямованими на запобігання поширенню коронавірусу (COVID-19), та загрозою зараження на цю респіраторну інфекцію.

Згідно довідки про доставку SMS-повідомлення (а.с. 178) 22 червня 2020 року суд направив ОСОБА_2 повістку про виклик у судове засідання на 12 серпня 2020 року, яку ОСОБА_2 отримала того ж дня.

Отже, представниця відповідачів, ОСОБА_2 , була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи.

Оскільки поважність причини неявки представниці відповідачів ОСОБА_2 не встановлена, а зібрані матеріали давали можливість суду вирішити спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції, врахувавши тривалість розгляду справи та необхідність дотримання прав інших учасників процесу, які з`явилися до суду, правомірно розглянув справу в судовому засіданні 12-13 серпня 2020 року.

Доводи апеляційної скарги про неправомірність розгляду судом справи за відсутності представниці відповідачів, ОСОБА_2 , є безпідставними.

3.Висновки суду апеляційної інстанції

При вирішенні позову Релігійної громади суд першої інстанції не дотримався норм матеріального та процесуального закону, внаслідок чого ухвалене ним рішення не може залишатися в силі. Рішення суду в частині вимог про визнання права власності на майно слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, а в частині вимог про усунення перешкод у користуванні майном - змінити.

Щодо судових витрат

Вирішуючи питання про зміну розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов Релігійної громади задоволено в частині однієї вимоги немайнового характеру, заявленої до трьох відповідачів, а тому з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь позивача слід стягнути по 640 грн 33 коп. судового збору з кожного (1921:3).

Оскільки в позові про визнання права власності на майно відмовлено, то решта сплаченого Релігійною громадою судового збору не може бути покладено на відповідачів.

Водночас з Релігійної громади на користь ОСОБА_1 слід стягнути 2 881 грн 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги (1921х150%).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково .

Рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 13 серпня 2020 року в частині задоволення позову про визнання права власності на майно скасувати та в цій частині вимог ухвалити нове рішення, в частині задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном та розподілу судових витрат змінити.

В позові Релігійної організації Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії Православної Церкви України про визнання права власності на будівлю церкви по АДРЕСА_1 , відмовити.

Зобов`язати ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не чинити перешкод у користуванні Релігійною організацією Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії Православної Церкви України будівлею храму по АДРЕСА_1 , звільнити це приміщення та надати вільний доступ до нього.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання - АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь Релігійної організації Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії Православної Церкви України (місцезнаходження - 32226, Хмельницька область, Деражнянський район, село Галузинці, вулиця Комарова, 26/1; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 26514305) 640 гривень 33 копійки судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання - АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь Релігійної організації Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії Православної Церкви України (місцезнаходження - 32226, Хмельницька область, Деражнянський район, село Галузинці, вулиця Комарова, 26/1; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 26514305) 640 гривень 33 копійки судового збору.

Стягнути з ОСОБА_4 (місце проживання - АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків відсутній у зв`язку з релігійними переконаннями) на користь Релігійної організації Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії Православної Церкви України (місцезнаходження - 32226, Хмельницька область, Деражнянський район, село Галузинці, вулиця Комарова, 26/1; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 26514305) 640 гривень 33 копійки судового збору.

Стягнути з Релігійної організації Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії Православної Церкви України (місцезнаходження - 32226, Хмельницька область, Деражнянський район, село Галузинці, вулиця Комарова, 26/1; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 26514305) на користь ОСОБА_1 (місце проживання - АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) 2 881 гривню 50 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 січня 2021 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

А.В. Купельський

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції - Дворнін О.С.

Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 5