Постанова

від 18.01.2021 по справі 910/9017/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2021 р. Справа№ 910/9017/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "А-ДВА"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020

у справі №910/9017/20 (суддя Карабань Я.А.)

За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "А-ДВА"

Про стягнення 46 091, 62 грн,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "А-ДВА" про стягнення суми грошових коштів у розмірі 46 091, 62 грн, з яких: 42 408, 76 грн основний борг, 527, 49 грн штраф та 4 025, 37 грн пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх обов`язків за договором про надання послуг №ПК/ВокКиїв-Пас/19459/д-ПКЮ від 07.11.2019 в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "А-ДВА" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" 42 408 грн 76 коп. основної заборгованості 4 004 грн 78 коп. пені та 2 077 грн 47 коп. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що сторонами погоджено нарахування оплати за надані послуги з 01.12.2019 та зазначено, що остання не залежить від факту встановлення, монтажу чи демонтажу рекламних засобів.

В той же час, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок пені та дійшов до висновку про відмову у стягненні штрафу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "А-ДВА" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 року по справі №910/9017/20 в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вказує на те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про встановленість обставин щодо факту ознайомлення відповідача з технічними умовами розміщення рекламних засобів. Також апелянт зазначив на невірній оцінці судом першої інстанції умов договору, оскільки відповідно до п. 4.7 договору замовник не звільняється від оплати за послуги виключно у тому випадку, якщо несвоєчасне розміщення РЗ відбулось саме з його вини.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи між суддями від справу №910/9017/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/9017/20 та роз`яснено сторонам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи. (в порядку письмового провадження).

Стосовно заявленого клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю представника відповідача колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України:

- господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного; частина перша);

- спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина третя);

- для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина п`ята).

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. (п. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідачем не наведено обґрунтувань необхідності розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Колегія суддів, враховуючи, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з огляду на предмет спору та наявні в матеріалах справи докази, не вбачає підстав для розгляду апеляційної скарги з викликом учасників справи, у зв`язку з чим подане відповідачем клопотання задоволенню не підлягає.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

07.11.2019 між Акціонерним товариством Українська залізниця (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю А-Два (замовник) укладено договір про надання послуг №ПК/ВокКиїв-Пас/19459/д-ПКЮ (надалі - договір) відповідно до п.1.1. якого виконавець зобов`язався надати замовнику послуги з розміщення реклами на території та/або на об`єктах АТ Укрзалізниця рекламних засобів (надалі -РЗ), з можливістю подальшого експонування на них реклами (надалі - послуги) на визначений сторонами строк, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити такі послуги відповідно до умов договору та додатків до нього, що є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. договору умови надання послуг, місце розміщення (адреса розташування) РЗ, тип РЗ, строк (термін) розміщення та вартість послуг визначаються цим договором та/або додатком 1 до нього, що є невід`ємною його частиною. Замовник несе відповідальність за технічний стан РЗ, дотримання вимог техніки безпеки під час монтування (встановлення) РЗ, експлуатації РЗ, обслуговування РЗ, утримання місця розміщення та/або території розміщення РЗ у належному санітарному стані згідно з вимогами законодавства України.

Згідно з п.п.2.1.1, 2.1.2., 2.1.3., 2.1.6. виконавець зобов`язаний надати замовнику послуги на території АТ Укрзалізниця відповідно до умов, викладених у цьому договорі та додатку 1 до нього; надати замовнику необхідні технічні умови (вимоги) на розміщення, експлуатацію та обслуговування РЗ; відповідно до письмової заявки замовника, що подається не пізніше 3 (трьох) робочих днів до проведення робіт по встановленню (монтажу) та/або обслуговуванню (ремонту) РЗ, забезпечити замовнику право доступу до місця розміщення РЗ відповідно до умов договору. щомісяця до 25 числа місяця наступного за звітним надавати замовнику акт приймання-передачі послуг, із наведеним у ньому розрахунком плати за послуги, що підтверджує факт надання послуг у відповідному розрахунковому періоді.

Відповідно до п.п. 2.2.1. та 2.2.2. виконавець має право: одержувати плату за надані послуги відповідно до умов договору; нараховувати та стягувати штрафні санкції (застосовувати відповідальність) за прострочення замовником оплати за договором.

Пунктами 2.3.1, 2.3.2., 2.3.3., 2.3.4. передбачено, що замовник зобов`язаний: до початку монтажу РЗ отримати у виконавця технічні умови на виготовлення, розміщення та експлуатацію (обслуговування) РЗ відповідно до цього договору та виконувати їх належним чином; добросовісно в повному обсязі та своєчасно виконувати умови договору та додатку до нього, дотримуватись вимог законодавства України про рекламу та про благоустрій населених пунктів; самостійно та за власний рахунок отримувати всі необхідні дозволи на розміщення РЗ, реклами, відповідно до договору та законодавства України; встановити РЗ не пізніше 100 календарних днів з дати підписання сторонами договору та узгодити проектну документацію на виготовлення, розміщення та монтаж РЗ. У випадку порушення замовником терміну (строку) встановлення РЗ договір вважається розірваним в односторонньому порядку за письмовою вимогою виконавця з моменту направлення виконавцем такої вимоги.

Згідно з п.п. 2.3.5., 2.3.6., 2.3.11., 2.3.18. договору замовник зобов`язаний не пізніше, ніж за 3 (три) робочих дні до дня проведення робіт по встановленню (монтажу), обслуговуванню (ремонту) РЗ письмово попередити виконавця про місце, дату і час та зміст проведення таких робіт; роботи по розміщенню, монтажу та експлуатації (обслуговуванню) РЗ проводити за власний рахунок, згідно з проектною документацією, з дотриманням норм техніки безпеки, електробезпеки, пожежної безпеки та санітарних норм в присутності визначених виконавцем представників; у повному обсязі та у встановлені договором строки сплачувати штрафні санкції у разі прострочення строків (порушення термінів) оплати та вчинення інших порушень умов договору; щомісячно, протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання від виконавця акта приймання-передачі відповідно до пункту 2.1.6. цього договору, підписати такий акт, або надати вмотивовану відмову від підписання цього акта. У разі не підписання акта приймання-передачі наданих послуг, не надання вмотивованої відмови від підписання акта приймання-передачі наданих послуг у зазначений строк, Послуги вважаються такими, що надані належним чином, якісно, і в строк та підлягають оплаті в порядку, що визначений цим договором та відповідним додатком до нього.

Відповідно до п.п.3.1., 3.2 договору ціна договору складається з сукупної вартості усіх послуг наданих виконавцем, за договором протягом строку його дії та становить 984 129, 70 грн, у тому числі ПДВ 164 021, 62 грн. Вартість послуг за місяць становить 16 855, 26 грн, у тому числі ПДВ 2 809, 21 грн.

Періодично, раз на три місяці вартість послуг індексується шляхом коригування вартості послуг за місяць на сумарний індекс інфляції за попередні три місяці, розрахований Державною службою статистики України, та опублікований на офіційному ресурсі https://index.minfin.com.ua/economy/index/inflation/.

Розрахунки проводяться щомісячно, на підставі наданого (виставленого) виконавцем рахунку, не пізніше ніж за 5 (п`ять) календарних днів до початку місяця, у якому буде надаватися послуга. Нарахування вартості за надані послуги починається з 01.12.2019 (п.п.3.4, 3.5. договору).

Пунктом 3.7 договору встановлено, що оплата за послуги за цим договором не залежить від факту наявності РЗ (встановлення, монтажу чи демонтажу РЗ) у місці розміщення згідно з додатком 1 до цього договору.

Відповідно до п.4.5. договору при порушенні термінів (строків) оплати за послуги виконавця замовник зобов`язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення виконання зобов`язання, від несплаченої суми за кожний день прострочення, та штраф у розмірі трьох відсотків річних від простроченої суми. Сторони погодили, що пеня за прострочення оплати за договором нараховується за весь період прострочення.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності) і діє з 21 жовтня 2019 року до 20 жовтня 2024 року, а в частині оплати - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Додатком 1 до договору сторонами погоджено: адресу розташування РЗ, тип РЗ, кількість площин РЗ, площу рекламного поля РЗ, загальну площу РЗ, площу проекції РЗ, вартість РЗ.

На виконання умов договору позивачем було виставлено відповідачу наступні рахунки-фактури: №751 від 19.11.2019 на суму 16 855, 26 грн, №828 від 23.12.2019 на суму 16 855, 26 грн та №135 від 24.01.2020 на суму 8 718, 24 грн, а всього 42 428, 76 грн.

Відповідачем, усупереч умовам договору, вказані рахунки були оплачені частково на загальну суму 20, 00 грн, а саме: 13.12.2019 за рахунком-фактурою №751 - 10, 00 грн та 14.01.2020 за рахунком-фактурою №828 - 10, 00 грн. Несплаченими залишилися грошові кошти в сумі 42 408,76 грн.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем зобов`язання за договором щодо своєчасної оплати послуг за період з грудня 2019 року по лютий 2020 року, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 42 408, 76 грн, 527, 49 грн штрафу та 4 025, 37 грн пені.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Відповідно до вимог статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, у пункті 3.5. договору сторони визначили, що нарахування вартості за надані послуги починається з 01.12.2019.

Пунктом 3.7. договору сторонами погоджено, що оплата за послуги за цим договором не залежить від факту наявності РЗ (встановлення, монтажу чи демонтажу РЗ) у місці розміщення згідно з додатком 1 до цього договору.

Отже сторонами погоджено нарахування оплати за надані послуги з 01.12.2019 та зазначено, що остання не залежить від факту встановлення, монтажу чи демонтажу рекламних засобів, а тому твердження апелянта в цій частині колегія суддів відхиляє.

Крім того, згідно з п.2.3.1. договору замовник зобов`язаний до початку монтажу РЗ отримати у виконавця технічні умови на виготовлення, розміщення та експлуатацію (обслуговування) РЗ відповідно до цього договору та виконувати їх належним чином.

Як зазначає відповідач та вбачається з матеріалів справи, останній звертався до позивача з листом від 26.11.2019 за вих№5/26, у якому просив надати технічні умови (вимоги) на розміщення, експлуатацію та обслуговування рекламних засобів згідно із п.2.1.3. договору та забезпечити право доступу до місця розміщення РЗ. Крім того, в листі відповідач просив позивача визначити початок періоду нарахування плати з дати отримання всіх необхідних дозволів на розміщення РЗ та проведення робіт по встановленню (монтажу) РЗ.

29.11.2019 комісією у складі представників позивача та директора відповідача - Семененко В.В. було складено акт комісійного обстеження місця можливості розміщення рекламних конструкцій на вокзалі станції Київ-Пасажирський, а саме на привокзальній площі та, зокрема, комісією постановлено, що існує технічна можливість розміщення шести сіті-лайтів на привокзальній площі вздовж забору (схема та візуалізація додається). За умови дотримання вимог чинного законодавства, норм охорони праці, правил пожежної безпеки та електорбезпеки (пункт 1).

Як вірно зазначено судом першої інстанції, під час підписання вказаного акту відповідачем жодних зауважень щодо місць розміщення рекламних конструкцій чи схеми, яка до нього додавалась викладено не було.

Листом від 28.12.2019 за №1183 позивач повідомив, що 29.11.2019 було організовано комісію щодо обстеження місць та можливості розміщення рекламних засобів на привокзальній площі вокзалу ст. Київ-Пасажирський та, зокрема, встановлено, що існує можливість розміщення рекламних засобів на відстані 50 см вздовж заборчика привокзальної площі, що відповідає вимогам КП Київреклама та дійшли згоди щодо місць розташування з представниками ТОВ А-ДВА . У листі було повідомлено відповідача, що позивачем надано технічні умови на розміщення рекламних засобів згідно договору.

Разом з тим відповідач у відзиві заперечує факт отримання вказано листа, тоді як доказів його направлення позивачем не надано.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, директор відповідача 29.11.2019 був присутній при обстеженні місць можливості розміщення РЗ на привокзальній площі вокзалу ст. Київ-Пасажирський, та ним без заперечень було підписано акт комісійного обстеження від 29.11.2019, до якого додано схему розміщення РЗ та візуалізацію, тобто відповідач був ознайомлений з умовами та технічною можливістю розміщення погоджених у договорі рекламних засобів.

Доказів того, що рекламні засоби не могли бути встановлені саме з вини позивача апелянтом надано не було.

Крім того, як вже було зазначено вище, пунктом 3.7. договору сторонами погоджено, що оплата за послуги за цим договором не залежить від факту наявності РЗ (встановлення, монтажу чи демонтажу РЗ).

Доказів внесення змін до вказаного пункту договору та погодження сторонами будь-якого іншого порядку нарахування та оплати вартості послуг матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було виставлено відповідачу наступні рахунки-фактури: №751 від 19.11.2019 за грудень 2019 року на суму 16 855, 26 грн, №828 від 23.12.2019 за січень 2020 року на суму 16 855, 26 грн та №135 від 24.01.2020 на суму 8 718, 24 грн за 15 днів лютого 2020 року, а всього на суму 42 428, 76 грн.

13.12.2019 відповідачем було здійснено часткову оплату за рахунком-фактурою №751 у сумі 10, 00 грн та 14.01.2020 за рахунком-фактурою №828 у сумі 10, 00 грн.

Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.

Отже, часткова оплата, здійснена відповідачем, була правомірно розцінена судом першої інстанції як визнання ним основного боргу за договором.

Сторонами в пункті 3.4. договору погоджено, що розрахунки проводяться щомісячно, на підставі наданого (виставленого) виконавцем рахунку, не пізніше ніж за 5 (п`ять) календарних днів до початку місяця, у якому буде надаватися послуга.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 42 408, 76 грн. основного боргу.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за послуги передбачена в п. 4.5. договору, згідно із яким, за порушення термінів (строків) оплати за послуги виконавця замовник (відповідач) зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення виконання зобов`язання від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати в договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України .

Пунктом 4.5. договору сторонами погоджено, що пеня за просточення оплати за договором нараховується за весь період прострочення.

Разом з тим, пункт 4.5. договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням до дати фактичного виконання , тощо.

Отже, умову, передбачену в п. 4.5. договору неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верхового Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.

Колегія суддів перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, погоджується з висновком суду першої інстанції, що він є невірним, оскільки позивачем при здійснені розрахунку пені не враховані дні часткових оплат, а також не враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо нарахування пені в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано при здійсненні нарахування пені за рахунком №751 від 19.11.2019.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені за загальний період прострочення з 26.11.2019 по 29.05.2020 на суму 4 004,78 грн. колегія суддів погоджується із ним та вважає його арифметично вірним.

Стосовно заявленого штрафу у розмірі 527, 49 грн нарахованого за період з 26.11.2019 по 29.05.2020 колегія суддів зазначає наступне.

Нарахування штрафу здійснене позивачем на підставі пункту 4.5. договору, відповідно до умов якого при порушенні термінів (строків) оплати за послуги виконавця замовник зобов`язаний сплатити виконавцю штраф у розмірі трьох відсотків річних від простроченої суми.

Згідно із ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За змістом приписів ст. 549 Цивільного кодексу України особливість пені полягає в тому, що вона нараховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, починаючи з першого дня прострочення. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. На відміну від пені, штраф застосовується одноразово у випадку порушення боржником зобов`язання.

Тобто, форма сплати штрафу, застосованого в договорі, є відмінною від сплати пені, яка в свою чергу, застосовується у вигляді відсоткової ставки за кожен день прострочення.

Як вже було встановлено, пунктом 4.5. договору сторони передбачили відповідальність, а саме у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення виконання зобов`язання, від несплаченої суми за кожний день прострочення, та штраф у розмірі трьох відсотків річних від простроченої суми.

Однак, штраф, нарахований позивачем на підставі договору з розрахунку за кожен день прострочення невиконаного зобов`язання за період з 26.11.2019 по 29.05.2020, за своєю правовою природою охоплюються визначенням пені (ст. 549 Цивільного кодексу України).

А тому, нарахований позивачем штраф у розмірі трьох відсотків річних від простроченої суми за період з 26.11.2019 по 29.05.2020 за своєю правовою природою є пенею, оскільки розрахований за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання, тоді як штраф обраховується у відсотках від суми невиконаного (несвоєчасно виконаного) зобов`язання та має одноразовий характер (тобто законодавством не передбачено нарахування штрафу за кожен день прострочення).

Таким чином, позивач просить двічі стягнути пеню за одне й те саме порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Отже, одночасне стягнення пені, нарахованої за кожен день прострочення невиконаного зобов`язання та штрафу нарахованого за кожен день прострочення виконання є подвійним стягненням пені за несвоєчасне виконання зобов`язання щодо оплати послуг, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Викладене вище узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного суду від 17.12.2019 по справі №904/527/19.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволені позовної вимоги про стягнення 527,49 грн. штрафу.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі № 910/9017/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "А-ДВА" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі № 910/9017/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі № 910/9017/20 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/9017/20 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко