Постанова

від 19.01.2021 по справі 200/7648/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2021 року справа №200/7648/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Блохіна А.А., суддів: Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року (повне судове рішення складено 21 жовтня 2020 року у м. Слов`янськ) у справі № 200/7648/20-а (суддя в І інстанції Хохленков О.В.) за позовом ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на ОСОБА_3 до управління Державного архітектурно - будівельного контролю Маріупольської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу № 20 від 25.04.2019 року, -

УСТАНОВИВ:

18 серпня 2020 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 до управління Державного архітектурно - будівельного контролю Маріупольської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу № 20 від 25.04.2019 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив наступне.

05.02.2016 року Департаментом Державної архітектурно-будівельної Інспекції у Донецькій області було зареєстровано Декларацію про початок виконання будівельних робіт за №ДЦ 082160361773 на об`єкт Будівництво торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_1 , подану ОСОБА_3 .

11.03.2016 року на підставі вказаної декларації та технічного паспорту від 06.02.2016 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва (нежитлову будівлю - торгівельний павільйон) загальною площею 4,8 кв.м., готовністю 85%, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Маріупольської міської ради №6/52-5799 від 08.09.2015 року було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та поновлено на 5 років строк оренди земельної ділянки (землі житлової та громадської забудови) (кадастровий номер 1412300000:04:002:0043) площею 0,0032 га для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування (експлуатація та обслуговування кіоску з ремонту взуття) АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_3 .

На підставі вищевказаного рішення міської ради було укладено договір оренди земельної ділянки від 07.12.2015 року, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.02.2016 р. за №13079912, згідно з яким ОСОБА_3 було надано строком на п`ять років земельну ділянку з кадастровим номером 1412300000:04:002:0043, площею 0,0032 га для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування (експлуатація та обслуговування кіоску з ремонту взуття) АДРЕСА_1 .

22.03.2019 року було укладено договір купівлі-продажу №623, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Макаревич В.Г. від 22.03.2019 року, згідно до якого власником нерухомого майна в вигляді об`єкта незавершеного будівництва (нежитлової будівлі - торгівельного павільйону) загальною площею 4,8 кв.м., готовністю 85%, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 став ОСОБА_2 .

Тобто з 22.03.2019 року та по сьогодні власником нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 13.07.2020 року по справі №263/8400/20 було відкрито провадження за позовною заявою Маріупольської міської ради до ОСОБА_2 про заборону експлуатації об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 .

З позовної заяви та додатків до неї позивач дізнався, що на підставі Наказу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Маріупольської міської ради №20 від 25.04.2019 року було незаконно скасовано декларацію про початок виконання будівельних робіт №ДЦ 082160361773 на об`єкт Будівництво торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вважає що наказ Управління державного архітектурно-будівельного контролю Маріупольської міської ради №20 від 25.04.2019 року було прийнято з порушенням законодавства, зокрема порядку проведення державного архітектурно-будівельного контролю.

З урахуванням викладеного, позивач просив позовні вимоги задовольнити, визнати незаконним та скасувати наказ Управління державного архітектурно-будівельного контролю Маріупольської міської ради №20 від 25.04.2019 року Про скасування декларації про початок виконання будівельних робіт .

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21жовтня 2020 року у справі № 200/7648/20-а відмовлено у задоволенні позовних вимог. Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування наведені доводи, аналогічні тим, якими була мотивована позовна заява. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

Позивачем у справі є громадянин України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт серія НОМЕР_1 виданий Іллічівським РВ Маріупольського ГУУМВД України в Донецькій області 16.05.2000 року. ІПН НОМЕР_2 (а.с.10).

Відповідачем є управління Державного архітектурно - будівельного контролю Маріупольської міської ради яке в даному випадку є суб`єктом владних повноважень.

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору є ОСОБА_3 .

Рішенням Маріупольської міської ради №6/52-5799 від 08.09.2015 року було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та поновлено на 5 років строк оренди земельної ділянки (землі житлової та громадської забудови) (кадастровий номер 1412300000:04:002:0043) площею 0,0032 га для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування (експлуатація та обслуговування кіоску з ремонту взуття) АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_3 (а.с.17).

Договором оренди земельної ділянки від 07.12.2015 року, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.02.2016 р. за №13079912, ОСОБА_3 було надано строком на п`ять років земельну ділянку з кадастровим номером 1412300000:04:002:0043, площею 0 0,0032 га для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування (експлуатація та обслуговування кіоску з ремонту взуття) АДРЕСА_1 (а.с.18-23).

Відповідно до Декларації про початок будівництво будівельних робіт зареєстрованій 05.02.2016 року в Департаменті Державної архітектурної інспекції в Донецькій області за № ДЦ 082160361773 замовнику ОСОБА_3 дозволено початок виконання будівельних робіт торгівельного павільйону за адресою АДРЕСА_1 (а.с.11-12).

22.03.2019 року було укладено договір купівлі-продажу №623, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Макаревич В.Г. від 22.03.2019 року, згідно до якого власник нерухомого майна в вигляді об`єкта незавершеного будівництва (нежитлової будівлі - торгівельного павільйону) загальною площею 4,8 кв.м., готовністю 85%, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив цей об`єкт за 20000 грн. (а.с.13-14).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності власником незавершеного будівництва торгівельного павільйону загальної площею 4,8 кв.м. є ОСОБА_2 (а.с.15).

Відповідно до акту № 18/14062019 від 14.06.2019 року складеного за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності порушень в процесі будівництва не виявлено (а.с.27-35).

Згідно з ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 13.07.2020 року по справі № 263/8400/20 відкрито провадженні по справі за позовом Маріупольської міської ради до ОСОБА_2 третя особа управління архітектурно - будівельного контролю Маріупольської міської ради про заборону експлуатації об`єкту (а.с.36).

Листом №24.2/15611 від 16.04.2019 року начальник управління Державного архітектурно - будівельного контролю Маріупольської міської ради просив у головного управління містобудування та архітектури Маріупольської міської ради надати інформацію щодо містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 28.12.2015 року № 07-10-5996-15 (а.с.60).

У відповідь на вищезазначений лист надійшов лист № 30.05/16093 від 18.04.2019 року від головного управління містобудування та архітектури Маріупольської міської ради в якому повідомляється що містобудівних умов і обмежень на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 за період з 13.09.2011 року по теперішній час не надавалося (а.с.61).

Відповідно до службової записки заступника начальника управління Державного архітектурно - будівельного контролю Маріупольської міської ради інформація зазначена у Декларації про початок будівництво будівельних робіт зареєстрованій 05.02.2016 року в Департаменті Державної архітектурної інспекції в Донецькій області за № ДЦ 082160361773 є недостовірною оскільки містобудівних умов і обмежень на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 головне управління містобудування та архітектури Маріупольської міської ради, не надавало (а.с.62-63).

Наказом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Маріупольської міської ради №20 від 25.04.2019 р. було скасовано декларацію про початок виконання будівельних робіт №ДЦ 082160361773 на об`єкт Будівництво торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16,59).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини які склалися між сторонами регулюються Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , Законом України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), постановою КМУ від 13.04.2011 року № 466 якої затверджено Порядок виконання підготовчих та будівельних робіт, постановою КМУ від 23.05.2011 року № 553 якої затверджено Порядок здійснення державного архітектурно - будівельного контролю.

Згідно з ч. З ст. 6 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності'' до органів державного архітектурно-будівельного контролю належать:

1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

2) виконавчі органи з питань державного архітектурно- будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 671 Деякі питання діяльності органів державного архітектурно-будівельного контролю передбачено, що органи державного архітектурно-будівельного контролю є правонаступниками прав та обов`язків Державної архітектурно-будівельної інспекції щодо здійснення переданих повноважень відповідно до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Відповідно до п. 1 Примірного положення про органи державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 671, орган державного архітектурно-будівельного контролю утворюється як структурний підрозділ Київської та Севастопольської міськдержадміністрації та як виконавчий орган сільської, селищної, міської ради (далі - орган держархбудконтролю). Орган держархбудконтролю з питань здійснення повноважень, передбачених Законом України Про регулювання містобудівної діяльності , є підконтрольним Держархбудінспекції.

Згідно з п.3 Примірного положення про органи державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 671, основним завданням органу держархбудконтролю є здійснення відповідно до закону державного архітектурно-будівельного контролю, виконання дозвільних та реєстраційних функцій у сфері містобудівної діяльності.

Відповідно до ч. 2, ч.5, ст. 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , основними складовими вихідних даних є містобудівні умови та обмеження, фізична або юридична особа, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 39-1 цього Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , підставами визначення об`єкта самочинним будівництвом вважаються:

- якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

- відсутність відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи;

- відсутність належно затвердженого проекту або будівельного паспорта;

- скасування містобудівних умов та обмежень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 39-1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі скасування містобудівних умов та обмежень реєстрація такої декларації, право на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення, підлягають скасуванню відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності № 1817-УІІІ від 17.01.2017 року:

зареєстровані до набрання чинності цим Законом декларації про початок виконання підготовчих та/або будівельних робіт можуть бути скасовані відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у разі:

1) подання замовником заяви про скасування декларації про початок виконання підготовчих та/або будівельних робіт;

2) наявності відомостей про припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем (замовником), смерті фізичної особи - замовника або визнання безвісно відсутньою; встановлення під час перевірки порушень вимог містобудівної документації, містобудівних умов та обмежень, невідповідності об`єкта будівництва проектній документації на будівництво такого об`єкта та вимогам будівельних норм, стандартів і правил, порушень містобудівного законодавства, невиконання вимог приписів посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю;

3) скасування містобудівних умов та обмежень;

4) виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта;

5) виконання будівельних робіт, не передбачених згідно з декларацією про початок виконання будівельних робіт.

Судом першої інстанції зазначено, що у декларації про початок виконання будівельних робіт за № ДЦ 082160361773 від 05.02.2016 були заявлені недостовірні данні - містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 28.12.2015 № 07-10-5996-15, які фактично йому не надавались, що є тотожним скасуванню містобудівних умов та обмежень.

Приймаючи рішення про відмову у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що при застосуванні та прийнятті рішень про скасування декларації відповідно до вимог ч. 2 ст. 39-1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності не потребується та не передбачається обов`язкова перевірка об`єкта будівництва відповідно до вимог Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 року N 553. Рішення про скасування декларації приймається без проведення перевірки об`єкта будівництва, за наявності факту подання недостовірних даних, який може бути встановлено на підставі відповідних відповідей від державних органів, місцевих органів самоврядування, інших установ, або надісланням на адресу відповідних органів запитів для встановлення цього факту. Тобто вищевказаними правовими нормами прямо не передбачено обов`язкового проведення перевірки для прийняття рішення про скасування відповідної декларації.

Вказаним висновком суду не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 39-1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (чинної станом на дату реєстрації зазначеної декларації) у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 6, 7 Порядку № 553 плановою перевіркою вважається перевірка, що передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю, який затверджується керівником відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю. Позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставами для проведення позапланової перевірки є, окрім іншого, вимога правоохоронних органів про проведення перевірки. Пунктом 16 зазначеного Порядку встановлено, що за результатами державного архітектурно-будівельного контролю посадовою особою інспекції складається акт перевірки відповідно до вимог, установлених цим Порядком.

Відповідно до пункту 17 Порядку №553, у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил або приписом про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт.

Згідно з пунктом 9 Порядку № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у присутності суб`єктів містобудування або їх представників, які будують або збудували об`єкт будівництва.

Виходячи із системного аналізу наведених правових положень, можна дійти до висновку про те, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у формі планових і позапланових перевірок, за його результатами посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю складається акт перевірки, а у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

Вказаний порядок здійснення державного архітектурно-будівельний контролю має бути дотриманий також у випадку застосування заходів, визначених частиною другою статті 39-1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (скасування декларації про початок будівництва та декларації про готовність завершеного об`єктом будівництва до експлуатації).

Судом встановлено, що відповідачем було порушено встановлений порядок здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, а саме Декларацію про початок виконання будівельних робіт №ДЦ 082160361773 від 05.02.2016 Будівництво торгівельного павільйону по пр. Леніна, 108 скасовано відповідачем поза межами порядку та способу, встановленого Порядком №553, без проведення перевірки.

На думку колегії суддів, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Оскільки відповідач не проводив перевірку дотримання позивачем містобудівного законодавства у встановленому порядку, вищезазначену декларацію про початок виконання будівельних робіт від 05.02.2016 за № ДЦ082160361773 скасовано відповідачем поза межами порядку та способу, встановленого Порядком № 553, зазначене є підставою для скасування рішення відповідача від 25.04.2019 Про скасування декларації про початок виконання будівельних робіт .

Вищезазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 814/1914/16, від 17 жовтня 2019 року у справі № 826/4151/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 826/15443/17.

Частиною другою статті 6 та частиною першої статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.

У пунктах 70-71 рішення по справі Рисовський проти України (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу належного урядування , зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, Тошкуца та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

Згідно з статтями 3 та 4 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифіковано згідно із Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року) зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування, прав людини та основоположних свобод відносяться до головних ціннісних орієнтирів для взаємовідносин між Сторонами.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 80 рішення у справі Перес проти Франції ( Perez v. France , заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі Артіко проти Італії (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно заслухані , тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі Ван де Хурк проти Нідерландів (Van de Hurk v. Netherlands), заява № 16034/90, пункт 59).

Також у пункті 71 рішення у справі Пелекі проти Греції (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як довільне з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до заперечення справедливості (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду - скасуванню. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 23, 33, 139, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача Ботман Ольги Олександрівни - задовольнити.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 200/7648/20-а - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на ОСОБА_3 до управління Державного архітектурно - будівельного контролю Маріупольської міської ради - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Наказ Управління державного архітектурно-будівельного контролю Маріупольської міської ради №20 від 25.04.2019 року про скасування декларації про початок виконання будівельних робіт №ДЦ 082160361773 на об`єкт Будівництво торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення - 19 січня 2021 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

І.В. Сіваченко