Постанова

від 12.01.2021 по справі 580/4222/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/4222/19 Суддя (судді) першої інстанції: О.А. Рідзель

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Єгорової Н.М. та Чаку Є.В.,

за участю секретаря Бринюк Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ім. Г.І. Петровського на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ім. Г.І. Петровського до Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ім. Г.І. Петровського (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради (далі - відповідач), в якій просив - визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради Кумаренко Л.М. №49936284 від 29.11.2019 про відмову у державній реєстрації прав власності на нерухоме майно за позивачем;

- зобов`язати відповідача скасувати запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно (нежитлові приміщення): приміщення млину у складі двоповерхової будівлі літера "Ж", площею - 161 кв.м., та чотириповерхової будівлі літера "Д", площею - 620,6 кв.м., трьох складських приміщень: А-265,3 кв.м., Б-395,0 кв.м., В-895,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати відповідача зареєструвати право власності за позивачем (код ЄДРПОУ 05278252) на нерухоме майно (нежитлові приміщення): приміщення млину у складі двоповерхової будівлі літера "Ж", площею - 161 кв.м., та чотириповерхової будівлі літера "Д", площею - 620,6 кв.м., трьох складських приміщень: А-265,3 кв.м., Б-395,0 кв.м., В-895,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з`явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 25.11.2019 ліквідатор позивача Артеменко О.О. подав до державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради заяву про державну реєстрацію права власності на комплекс нежитлових будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням від 29.11.2019 №49936284 державний реєстратор прав на нерухоме майно Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради Кумаренко Л.М. відмовила у державній реєстрації права власності.

Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Закон України від 01.07.2004 № 1952-IV визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Нормами ст. 4 Закону № 1952-IV, визначено, що обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України № 1952-IV, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Приписами ч. 2 ст. 15 Закону №1952-IV, визначено, що орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов`язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав, порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав проводиться зокрема на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Відповідно до ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно частини 1 ст. 18 Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч 2 ст. 18 Закону).

На підставі п.1 ч.3 ст.10 Закону №1952 державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Вичерпний перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації визначений у ч.1 ст.24 Закону №1952.

Вказана норма встановлює, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано державному реєстратору разом із заявою про державну реєстрацію прав наступні судові рішення:

ухвалу Господарського суду Черкаської області від 11.11.2015 №01/1000;

постанову Господарського суду Черкаської області від 13.03.2008 №01/1000;

рішення Господарського суду Черкаської області від 30.12.2004 №16/2060;

постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2004 №02/2344;

постанову Верховного Суду від 04.07.2019 №704/1333/17;

постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 №925/1067/15;

постанову Вищого господарського суду України від 12.01.2016 №925/1067/15;

постанову Апеляційного суду Черкаської області від 18.10.2018 №22-ц/793/1233/18.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 20.10.1996 між КСП ім.Петровського (правонаступником якого є позивач) та ПП "Скіф" укладено договір №95 купівлі-продажу, відповідно до якого КСП ім. Петровського зобов`язався продати приватному підприємству "Скіф" приміщення млина в с.Корсунка Тальнівського району. На підставі вказаного договору Корсунською сільською радою на ім`я приватного підприємства "Скіф" видано свідоцтво про право власності на приміщення млина в с. Корсунка.

Судом першої інстанції проаналізовано усі судові рішення, які були подані позивачем, та зроблено вірний висновок про те, що жодним із них не визнано за позивачем права власності на об`єкт млина, що розташований за адресою вул. Світанкова, 36 у с.Корсунка, Тальнівського району Черкаської області.

При цьому, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року в справі №183/1617/16 у якій зазначено, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З огляду на вказане у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Разом з тим, як вірно констатував суд першої інстанції, з чим погоджується і апеляційний суд, позивачем такого рішення суду державному реєстратору не надавалося.

Як вбачається з оскаржуваного рішення державного реєстратора підставою для його прийняття вказано, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно.

Так, в оскаржуваному рішенні вказано, що постановою Апеляційного суду Черкаської області від 18.10.2018 №22-ц/793/1233/18 визнається недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 06.10.2005, видане Корсунською сільською радою на ім`я ОСОБА_1 , однак право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю ім. Г.І. Петровського не визнається. Тому відсутні підстави для проведення за позивачем реєстрації права власності. Крім того, у вказаній постанові визнається недійсним свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 06.10.2005, в той час як в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано свідоцтво серії ЯЯЯ №083858 від 16.09.2015 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вищевказаним судовим рішенням позовну вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю ім. Г.І. Петровського про визнання права власності на вищевказане нерухоме майно залишено без задоволення.

Таким чином, твердження відповідача про те, що судовим рішенням не встановлено у даному випадку права власності саме за позивачем підтверджується матеріалами справи.

Крім того, колегія суддів враховує, що державний реєстратор не зобов`язаний аналізувати подані судові рішення на факт доведення ними права власності за позивачем, крім тих, які прямо встановлюють таке право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю ім. Г.І. Петровського.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ім. Г.І. Петровського залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 16.01.2021 року.