Постанова

від 18.01.2021 по справі 600/1121/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/1121/20-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анісімов О.В.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

18 січня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Матохнюка Д.Б. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати незаконним, протиправним та скасувати розпорядження Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області від 22.07.2020 року № 34-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади першого заступника голови Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника голови Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області з 22.07.2020 року;

- стягнути з Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.07.2020 року по день винесення рішення суду з розрахунку 1555,64 грн. одноденної заробітної плати;

- стягнути з Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області на користь ОСОБА_1 50000,00 грн. відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди;

- рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді першого заступника голови Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць - допустити до негайного виконання.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнати протиправним та скасовано розпорядження Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області від 22.07.2020 року № 34-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника голови Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області з 23.07.2020 року.

Стягнуто з Сторожинецької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.07.2020 року по день винесення рішення суду (08.10.2020 року) в сумі 80697 (вісімдесят тисяч шістсот дев`яносто сім) грн 65 коп. (55 робочих днів х 1467,23грн.).

Стягнуто з Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області на користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. завданої моральної шкоди.

У частині стягнення з Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.07.2020 року по день винесення рішення суду з розрахунку 1555,64 грн. одноденної заробітної плати; стягнення з Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області на користь ОСОБА_1 50000,00 грн. відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди; поновлення на посаді першого заступника голови Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області з 22.07.2020 року та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22.07.2020 року - у задоволенні позову відмовлено з підстав, викладених у мотивувальній частині рішення.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника голови Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць - звернено до негайного виконання.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно розпорядження голови Сторожинецької районної державної адміністрації від 30.04.2014 року № 48-ос «Про призначення ОСОБА_1 » з 01.05.2014 року позивача призначено на посаду першого заступника голови Сторожинецької районної державної адміністрації (а.с. 72).

Розпорядженням голови Сторожинецької районної державної адміністрації від 22 червня 2015 року № 49-ос «Про продовження повноважень ОСОБА_1 » продовжено повноваження ОСОБА_1 на посаді першого заступника голови Сторожинецької районної державної адміністрації відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (а.с. 73).

Наказом начальника 31 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 31.07.2019 року № 242-ОС «Про особовий склад» ОСОБА_1 , з якою укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державні прикордонній службі України строком на три роки, прийнято на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу та присвоєно військове звання «молодший сержант» (а.с. 22).

У зв`язку із зазначеним, 31.07.2019 року в.о. голови Сторожинецької районної державної адміністрації Ковальчук Д.М. особисто прийнято розпорядженням №21-ос «Про увільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника голови районної державної адміністрації на час проходження військової служби за контрактом» , згідно якого ОСОБА_1 увільнено з посади першого заступника голови Сторожинецької районної державної адміністрації на час проходження військової служби за контрактом осіб сержантського і старшинського складу в державній прикордонній службі України на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, але не більше ніж на строк укладеного контракту (строком на 3 роки) із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку з 31 липня 2019 року (а.с. 21). Підставою для прийняття вказаного розпорядження слугував також лист Чернівецької обласної державної адміністрації від 31.07.2019 року №01.54/45-1555, згідно змісту якого обласна державна адміністрація погодила увільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків першого заступника голови Сторожинецької районної державної адміністрації у зв`язку з укладенням контракту про проходження військової служби (а.с. 24).

Розпорядження голови Сторожинецької районної державної адміністрації від 22.07.2020 року № 34-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » , за погодженням з Чернівецькою обласною державною адміністрацією згідно листа від 14.07.2020 року №01.54-45/3857, ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника голови Сторожинецької районної державної адміністрації відповідно до статтей 6, 10, 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» , пунктів 2, 9 частини 1 статті 36, частини 1 статті 83 КЗпПУ та частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» (а.с. 25, 28-29).

Із вказаними розпорядженнями позивач не згідна повністю та вважає, що воно є протиправним, внаслідок чого таке розпорядження підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами колегія суддів зазначає наступне.

Частина 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в редакції станом на дату видання наказу про звільненні: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Частина 2 статті 39 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII в редакції, станом на дату винесення наказу про звільнення (далі - Закон № 2232-XII): Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №3543-XII).

Згідно з абзацами четвертим - шостим статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Пункт 2 частини 1 статті 23 КЗпП України: Трудовий договір може бути: на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Пункт 2 частини 1 статті 36 КЗпП України: Підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Аналізуючи приписи ч.3 ст.119 КЗпП України та ч.2 ст.39 Закону № 2232-XII в редакціях на час винесення оскаржуваного наказу, Суд зазначає, що гарантії щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку надаються наступним трьом категоріям працівників:

- призваним на строкову військову службу,

- призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період,

- прийнятим на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації.

Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 31.07.2019 ОСОБА_1 уклала контракт про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України строком на три роки.

Суд зауважує, що часткову мобілізацію в Україні оголошено та проведено у декілька етапів, зокрема: Указом Президента України Про часткову мобілізацію від 17 березня 2014 року №303/2014 - починаючи з 18 березня 2014 року по 01 травня 2014 року; Указом Президента України Про часткову мобілізацію від 06 травня 2014 року №454/2014 - починаючи з 07 травня 2014 року по 20 червня 2014 року; Указом Президента України Про часткову мобілізацію від 21 липня 2014 року №607/2014 - починаючи з 24 липня 2014 року по 06 вересня 2014 року; Указом Президента України Про часткову мобілізацію від 14 січня 2015 року №15/2015 - починаючи з 20 січня 2015 року у три черги протягом 210 діб по 17 серпня 2015 року.

Тобто, саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до положень Закону №3543-XII законодавець пов`язує настання особливого періоду. При цьому сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

Аналіз змісту визначених статтею 1 Закону №3543-XII понять мобілізації, демобілізації та особливого періоду дає підстави для висновку, що закінчення особливого періоду пов`язане із прийняттям Президентом України рішення про порядок і терміни проведення демобілізації як комплексу дій, направлених на усунення наслідків мобілізації. Це безпосередньо випливає із визначеного законом поняття демобілізації, як комплексу заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України.

Настання особливого періоду законодавець пов`язує із моментом оголошення рішення про мобілізацію (загальну чи часткову) або з моментом введення в державі воєнного стану, які є самостійними підставами виникнення та існування особливого періоду, а закінчення особливого періоду пов`язує із закінченням мобілізації або припиненням воєнного часу і частково періоду після закінчення воєнних дій. Період мобілізації закінчується прийняттям Президентом України окремого рішення про демобілізацію. Помилковим є ототожнення рішення про строк проведення мобілізації (призову) громадян на військову службу із періодом мобілізації, вжитим у статті 1 Закону №3543-XII.

Видані протягом 2014-2015 років Укази Президента України Про часткову мобілізацію встановлюють саме строки проведення мобілізації (призову) громадян на військову службу, а не період мобілізації у розумінні Закону №3543-XII.

Відповідно, закінчення встановлених Указами Президента України Про часткову мобілізацію строків призову громадян на військову службу не тягне закінчення чи переривання періоду мобілізації і, як наслідок, закінчення дії особливого періоду та не є підставою для закінчення дії контракту.

Відтак, посилання апелянта виключно на невідповідність правовій нормі виду контракту, укладеного позивачем, а саме - обмеженість його строком у три роки, а не припиненням особливого періоду, Суд відхиляє, оскільки в умовах триваючого воєнного конфлікту законодавець встановив певні обмеження щодо звільнення військовослужбовців, які проходять службу за контрактом. Зокрема таким обмеженням є продовження дії контракту на період до оголошення демобілізації.

Щодо доводів апелянта стосовно можливості припинення строкового трудового договору, укладеного із позивачем, у зв`язку із закінченням строку його дії, незважаючи на перебування позивача на військовій службі за контрактом, Суд зауважує наступне.

Так, приписами частини 3 статті 119 КЗпП України та ч.2 ст.39 Закону № 2232-XII передбачені гарантії у вигляді збереження місця роботи, посади та середнього заробітку, для працівників, що призвані на військову службу чи перебувають на ній за контрактом.

Водночас, як вбачається з аналізу даних норм, застереження щодо непоширення вказаних гарантій на працівників, робота яких виконується на умовах строкового трудового договору, відсутні в приписах цих нормативно - правових актів.

Відтак, помилковими є доводи апелянта щодо наданню пріоритетності приписів пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України без урахування гарантій, визначених ч.3 ст.119 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція висвітлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2020 року у справі № 805/1200/17-а.

Рішення в частині вимог щодо стягнення середнього заробітку не оспорюється скаржником, а відтак, не є предметом перегляду в апеляційному порядку.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає зазначені в апеляційній скарзі доводи безпідставними, а висновки суду першої інстанції - обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Шидловський В.Б. Судді Матохнюк Д.Б. Боровицький О. А.