Постанова

від 20.01.2021 по справі 540/1581/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/1581/20

Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К. Дата і місце ухвалення: 12.11.2020р., м. Херсон Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-20909-51 від 13 лютого 2020 року, якою позивача повідомлено, що станом на 31 січня 2020 року за ним рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 29293,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що особа, яка зареєстрована як самозайнята, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. При нарахуванні оскаржуваною вимогою ОСОБА_1 єдиного соціального внеску як самозайнятій особі, що провадить незалежну професійну (адвокатську) діяльність, Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі не враховано, що позивач був найманою особою - працював в приватному акціонерному товаристві Херсонський комбінат хлібопродуктів на посаді начальника юридичного відділу, а згодом в товаристві з обмеженою відповідальністю Южная логистическая компания на посаді менеджера з логістики. В розумінні Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску ОСОБА_1 як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема, у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою. Прийняття спірної вимоги свідчить про незаконне застосування до позивача обов`язку щодо подвійної сплати єдиного соціального внеску за один і той же період, що є недопустимим.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-20909-51 від 13 лютого 2020 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 840,80 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення від 12.11.2020р., з прийняттям нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом не враховано, що з системного аналізу положень Податкового кодексу України та Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність слідує, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткуванню згідно ст.178 ПК України у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства. Поданими ОСОБА_1 податковими деклараціями про майновий стан та доходи за 2017-2019р.р. підтверджується отримання ним, як самозайною особою (адвокатом), доходу від своєї професійної діяльності, а не доходу, як найманого працівника підприємства. А відтак, у позивача виник обов`язок зі сплати єдиного внеску відповідно до вимог Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

Також, апелянт посилається на те, що витягом з Єдиного реєстру адвокатів України підтверджено, що право ОСОБА_1 на зайняття адвокатською діяльністю не зупинено та не припинено. Вказане, за твердженнями апелянта, свідчить про те, що позивач у 2017-2019р.р. займався адвокатською діяльністю, а подана ним звітність з вказівкою отриманого доходу від такої діяльності зобов`язує ОСОБА_1 сплатити єдиний соціальний внесок відповідно до вимог чинного законодавства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення Ради адвокатів Херсонської області від 29.07.2014р. №5 ОСОБА_1 має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ХС №000005, взятий на облік платників податків та зареєстрований у контролюючому органі як самозайнята особа, про що свідчить довідка за формою №4-ОПП від 08.08.2014р. №1421030700222.

В той же час, ОСОБА_1 у період з 23.07.2015р. по 30.03.2018р. перебував у трудових відносинах з ПрАТ Херсонський комбінат хлібопродуктів , де працював на посаді начальника юридичного відділу, що підтверджується довідкою №485/07 від 20.07.2020р.

Вказаною довідкою ПрАТ Херсонський комбінат хлібопродуктів підтвердило, що за час роботи позивача на підприємстві останнє сплачувало за нього єдиний соціальний внесок, зокрема, за 2017 рік - 25459,38 грн., за січень-березень 2018 року - 8733,83 грн.

Згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 23.10.2020р. №2100-0602-7/44358 відповідно до даних Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка за формою ОК-5) по застрахованій особі ОСОБА_1 наявна інформація щодо перебування останнього у період з 03.04.2018р. по 16.10.2019р. у трудових відносинах з ТОВ Южная логистическая компания та сплати за вказаний період товариством, як страхувальником, за позивача єдиного соціального внеску (за період з 03.04.2018р. по 31.12.2018р. - 8499,80 грн., за період з 01.01.2019р. по 16.10.2019р. - 9574,80 грн.).

Факт перебування позивача у трудових відносинах з ТОВ Южная логистическая компания (менеджер логістики) підтверджується також записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 23.12.2003р.

Також, відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 з 17.10.2019р. переведений на посаду менеджера з логістики до Херсонської філії ТОВ Ірбіс та по теперішній час перебуває у трудових відносинах із зазначеним підприємством.

13 лютого 2020 року Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-20909-51, якою позивача повідомлено, що станом на 31 січня 2020 року за ним рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 29293,44 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, до вказаної суми увійшли нарахування за 2017 рік в сумі 8448,00 грн., за 2018 рік в сумі 9828,72 грн. та за 2019 рік в сумі 11016,72 грн.

Не погоджуючись з правомірністю вказаної вимоги ОСОБА_1 оскаржив її в судовому порядку.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, визнав обґрунтованими доводи позивача, що ОСОБА_1 є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, обов`язок щодо сплати єдиного внеску за якого виконано роботодавцем шляхом здійснення відповідних утримань з його заробітної плати. При цьому, суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про наявність у ОСОБА_1 обов`язку щодо сплати ЄСВ за себе, як самозайняту особу, зазначивши, що таке тлумачення відповідачем Закону №2464-VI суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску та спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем).

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 виходячи з наступного.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги про сплату ЄСВ, направленої на адресу позивача, який був зареєстрований як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність, за умови, що у цей період він був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону №5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року по справі №160/3114/19, від 4 грудня 2019 року по справі №440/2149/19, від 17 серпня 2020 року по справі № 140/1679/19.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, ОСОБА_1 протягом 2017-2019р.р. працював в ПрАТ Херсонський комбінат хлібопродуктів на посаді начальника юридичного відділу та в ТОВ Южная логистическая компания на посаді менеджера з логістики.

Перебуваючи на відповідних посадах позивач був найманим працівником, за якого єдиний внесок в розмірі 22% від суми нарахованої йому заробітної плати сплачували роботодавці.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що мета встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку його сплачувати досягнута за рахунок сплати у 2017-2019р.р. ЄСВ за ОСОБА_1 його роботодавцями, як страхувальниками.

Твердження апелянта в частині того, що незалежно від того, що позивач є найманим працівником, особисто за себе він повинен сплачувати єдиний внесок на загальних підставах як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, колегія суддів вважає необґрунтованим та зазначає, що вказане спричинить подвійну сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Згідно п.4.1 ст.4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Практика Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків, слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява № 39766/05), Щокін проти України (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого та послідовного висновку про те, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію пропорційності , адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача.

А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що винесена Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-20909-51 від 13 лютого 2020 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Враховуючи, що дана справа, у відповідності до п.6 ч.6 ст.12 КАС України, належить до категорії незначної складності, тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишити без задоволення, рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст судового рішення виготовлений 20 січня 2021 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук