Рішення

від 10.07.2020 по справі 607/5962/17

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.07.2020 Справа №607/5962/17

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в

складі:

головуючого судді Дзюбича B.JL, з участю секретаря судового засідання Крупи O.A. представника позивача - адвоката Рукавця О.В. представника відповідача - адвоката Майки М.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 12.07.2015 року. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що 12.07.2015 року відповідач позичила у нього грошові кошти в сумі 3250 доларів США та 100 євро, які зобов`язувалася повернути за першою вимогою позивача, що стверджується її особистою розпискою. Взяте на себе зобов`язання відповідач не виконала та отримані у позику кошти не повернула, на неодноразові звернення позивача про сплату боргу не реагує, а тому просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 150 289,19 грн.,у тому числі : 77837,00 грн. - сума позики; 14759,17 грн.- інфляційне збільшення боргу; 53458,02 грн. - проценти на рівні облікової ставки НБУ; 4235,00 грн. - 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, відповідно до положень 4.2 ст. 625 ЦК України.

15.09.2017року представник позивача подав заяву про уточнення розрахунків, в якій зазначив , що згідно розписки сума позики становить 3250 доларів США та 100 євро, сума 3250 доларів США еквівалентна сумі 71228,3 грн. та 100 євро еквівалентно 2451,35 грн. Курс долара на момент позики 21.07.2015 року становив 23,18 грн. за долар США та 25,02 грн. за 1 євро. Просить проводити розрахунки сум заборгованості , виходячи з курсу Національного банку України: долар США станом на 13 липня 2015 року: 21,9164 гривень за 1 долар США, 24,5135 грн. за 1 євро. Розрахунок інфляційного збільшення боргу, процентів на рівні подвійної облікової ставки НБУ, 3% річних за користування коштами просить проводити, відштовхуючись від суми 73679 грн. Просить стягнути з відповідача пеню в сумі 50602 грн., 3% річних в розмірі 4006 грн., інфляційні витрати в розмірі 14759,59 грн.

Відповідач подала відзив на позов. Вказала, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 27.01.2016 року у справі №6-771цс15, офіційний індекс інфляції - це знецінення, зниження купівельної спроможності грошової одиниці України гривні, а не іноземної валюти , тому долар США у борговому зобов`язанні індексації не підлягає. Стягнення неустойки не передбачено умовами договору між сторонами, тому такий вид забезпечення виконання зобов`язань, як пеня застосований не може бути. Вказала, що перебувала у трудових відносинах із ОСОБА_1 , була найманим працівником. Вказана розписка оформлена відповідачем на вимогу позивача з метою врегулювання недостачі товарно-матеріальних цінностей, без наміру вступу сторін у цивільно-правові відносини . Розписка повинна містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Однак, надана позивачем боргова розписка не містить її зобов`язання як позичальника про повернення коштів у сумі 3250 доларів США та 100 євро, а сам факт написання розписки не може свідчити про те, що укладався договір позики. Просить врахувати, що у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування. Також вказала, що всупереч правовій позиції ВСУ у справі №6-79цс14 від 02 липня 2014 року та 3-29гс15 від 01 квітня 2015 року штрафні санкції та проценти розраховані в іноземній валюті.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити у повному обсязі з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог від 15.09.2017 року.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав. Зазначив, що розписку від 12.07.2015 року не можна вважати договором позики, так як вказана розписка оформлена відповідачем на вимогу позивача з метою врегулювання недостачі товарно-матеріальних цінностей, оскільки ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах із ОСОБА_1 , була найманим працівником. Враховуючи, те що відсутній факт отримання ОСОБА_2 , грошових коштів, а сам факт написання розписки не може свідчити про те, що укладався договір позики, просить у задоволенні позовних вимог відмовити та взяти до уваги обставини викладені у відзиві на позов з урахуванням яких сторона відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, заслухавши пояснення сторін суд вважажє, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення виходячи із наступного.

Відповідно до розписки від 12.07.2015 року ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3250 доларів США та 100 євро, які зобов`язалася повернути за першою вимогою. В розписці дописано, що ОСОБА_2 позичила ще 100 євро.

В силу ч.1 ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною другою ст.1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За результатами розгляду справи встановлено, взяті на себе зобов`язання за договором позики відповідач ОСОБА_2 не виконала, позику не повернула.

Твердження відповідача про те, що жодних договорів позики між сторонами у справі не укладалось і що розписка не містить підстав виникнення боргу, оскільки із неї неможливо встановити характер правовідносин між сторонами судом до уваги не беруться виходячи із наступного.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Із змісту поданої відповідачем розписки вбачається, що ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3250 доларів США та 100 Євро, які зобов`язалася повернути за першою вимогою.

Отже, вказана розписка містить усі необхідні умови, які дають суду підстави вважати про укладення між сторонами у справі договору позики грошей та виникнення у сторін договору прав та обов`язків характерних для договору позики.

Твердження відповідача про те, що станом на липень 2015 року вона перебувала у трудових відносинах із позивачем у справі та була найманим працівником у громадянина ОСОБА_1 , який 12 липня 2015 року звинуватив її у розтраті, крадіжці майна, в зв`язку із чим була оформлена відповідачем на вимогу позивача відповідна боргова розписка, яка є предметом дослідження у даній справі судом до уваги не береться, оскільки відповідач у справі не подала та судом за результатами розгляду справи не здобуто доказів перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з ОСОБА_1 , а також того, що розписка була оформлена без наміру вступу сторін у цивільно -правові відносини.

Таким чином, дослідженими судом доказами підтверджується той факт, що між сторонами у справі 12.07.2015 року був укладений договір позики у відповідності до якого ОСОБА_2 отримала в борг від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 3250 доларів США та 100 євро , які вона зобов`язувалась повернути за першою вимогою позивача, однак такого обов`язку не виконала.

В силу ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що в разі якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 611 ЦК України передбачено, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і сплата неустойки. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання - ч.1 ст.625 ЦК України.

У відповідності до ч.1,2 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику(грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, на час ухвалення рішення заборгованість ОСОБА_2 за договором позики від 12.07.2015 року становить 3250 дол. США та 100 євро.

У відповідності до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ Про зовнішньоекономічну діяльність , Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті .

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 2 цього Декрету вказано, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі - НБУ).

У частині четвертій названої статті перераховано випадки, у разі яких індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком: вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ; вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах; платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов`язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя; платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій; вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності; платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден, що справляється Європейською організацією з безпеки аеронавігації (Євроконтроль) відповідно до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, вчиненої в м. Брюсселі 12 лютого 1981 року, та інших міжнародних договорів; переказ інвестором (представництвом іноземного інвестора на території України) за межі України іноземної валюти іншим інвесторам за відповідною угодою про розподіл продукції; б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 3 цього Декрету; в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком: відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном; відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками; відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці четвертому пункту 5 статті 1 цього Декрету; відкриття рахунків у іноземній валюті інвесторами - учасниками угод про розподіл продукції, в тому числі представництвами іноземних інвесторів за угодами про розподіл продукції; е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.

У частині четвертій статті 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов`язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.

Отже, судом встановлено, що на підставі укладеного між сторонами договору позики відповідач отримала у позивача кошти в іноземній валюті, а саме: 3250 доларів США та 100 Євро.

Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_2 отримала у позику іноземну валюту: 3250 доларів США та 100 Євро, а тому відповідно до положень ст. 1046 ЦК України, зобов`язана повернути позивачу ОСОБА_1 таку ж суму грошових коштів (суму позики) у іноземній валюті, яку отримала у позику, оскільки договором та законом не передбачено інше, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення з відповідача в користь позивача 3250 доларів США та 100 Євро у примусовому порядку.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача в користь позивача 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання відповідно до положень ст. 625 ЦК України суд зазначає наступне.

Так, відповідно до положень ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6- 49цс12.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Отже, суд вважає, що 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання відповідно до положень ст. 625 ЦК України, повинні розраховуватись в іноземній валюті від простроченої суми за весь час прострочення.

Простроченими сумами є 3250 доларів США та 100 євро.

Часом прострочення позивач зазначає період із 12.07.2015 року (дата підписання відповідачем розписки про отримання коштів) до 04.05.2017 року (дата звернення позивача до суду із позовом про стягнення коштів за договором позики).

Складеною відповідачем розпискою від 12.07.2015 року передбачено, що ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 3250 доларів США та 100 євро, які зобов`язалась йому повернути за першою його вимогою.

У позовній заяві позивач вказав, що неодноразово звертався із вимогами до відповідача, в тому числі письмово, зокрема 10.11.2015 року, щодо повернення боргу, однак такі вимоги відповідачем проігноровані. -

Проте, суд зазначає, що позивачем не долучено до позовної заяви та в судовому засіданні не подано доказів, які б підтверджували факт звернення позивача до відповідача із вимогою повернути заборговані кошти згідно договору позики від 12.07.2015 року.

Відповідно до положень ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.1 ст.82, ч.4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.2, п.4 ч.5 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, враховуючи те, що у розписці про отримання грошової позики, яка надана відповідачем позивачу 12.07.2015 року не вказано конкретний строк виконання боржником свого обов`язку щодо повернення коштів, а такий строк визначений моментом пред`явлення вимоги, в той час коли позивачем не доведено коли така вимога ним пред`являлась відповідачу, враховуючи що позивач звернувся в суд із позовом до відповідача про стягнення коштів за договором позики 11.05.2017 року та просить стягнути 3% річних за період із дати укладення договору позики (12.07.2015 року), що є неправомірним, оскільки не відповідає положенням ст.ст. 530, 612 ЦК України, до

04.05.2017року, в той час як позовна заява позивача офіційно зареєстрована позивачем

11.05.2017року, а тому у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних за порушення строку виконання грошового зобов`язання, відповідно до положень ч.2 ст. 625 ЦК України слід відмовити за недоведеністю таких вимог.

Щодо стягнення з відповідача в користь позивача суми процентів на рівні облікової ставки НБУ за користування коштами відповідно до положень ст. 1048 ЦК України суд зазначає, що такі вимоги до задоволення не підлягають, оскільки у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена у справі № 464/3790/16-ц, провадження №14-465цс18) від 16.01.2019 року вказано, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав. Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача в користь позивача інфляційних втрат за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання згідно укладеного між сторонами договору позики грошей від 12.07.2015 року то такі, на думку суду, до задоволення не підлягають, оскільки суми інфляційних втрат в зв`язку із несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання піддягають стягненню у випадку неповернення коштів отриманих у національній валюті України, що пов`язано із її знеціненням, в той час, як судом стягнуто з відповідача в користь позивача суму боргу в іноземній валюті, яка індексації не підлягає, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Враховуючи те, що судом стягнуто з відповідача лише 3250 доларів США та 100 євро, що згідно курсу НБУ станом на 13.07.2015 року в гривневому еквіваленті становить 73679,65 гривень (Курс НБУ станом на 13.07.2015 року: 21,9164 грн. за 1 долар США та 24,5135 грн. за 1 євро, відповідно до якого позивачем сплачувався судовий збір), а тому з відповідача в користь позивача слід стягнути 736,79 гривень сплаченого позивачем судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 192, 253,258,509,524, 526, 530,533,551, 611, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (проживає: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( проживає: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 12 липня 2015 року в розмірі 3250 доларів США та 100 євро.

У задоволенні решти позовних вимог-відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (проживає: АДРЕСА_1 ) в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( проживає: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 736,79 гривень сплаченого позивачем судового збору.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду в порядку, визначеному п. 15.5 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( проживає: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (проживає: АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ).

Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич