Постанова

від 19.01.2021 по справі 200/8200/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2021 року справа №200/8200/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., секретар судового засідання Антонюк А.С., за участю представника відповідача Сенникова А.А., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року (повний текст складено 02 листопада 2020 року в м. Слов`янськ) у справі № 200/8200/20-а (суддя І інстанції - Череповський Є.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Флєш» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання дій протиправними дій, зобов`язання скасувати нараховану суму плати за землю, визнання протиправним та скасування рішення,-

У С Т А Н О В И В:

03 вересня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Флєш»звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання дій протиправними дій, зобов`язання скасувати нараховану суму плати за землю, визнання протиправним та скасування рішення.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що в силу положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року № 1669 звільнений від грошового зобов`язання (в тому чиислі від нарахування пені) щодо плати за землю у період з липня по листопад 2014 р. Право оренди на земельну ділянку було фактично припинено 22.05.2015 р. Однак податковий борг так і не було виключено з інтегрованої картки платника, з огляду на що з січня 2015 року вказаний борг збільшується.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 200/8200/20-а позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправними дії Головного управління ДПС у Донецькій області щодо нарахування податкового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб в сумі 53925,37 грн. Зобов`язано Головне управління ДПС у Донецькій області здійснити коригування нарахованого податкового зобов`язання шляхом виключення (зменшення) з інтегрованої картки платника відомостей про нараховану орендну плату з юридичних осіб за 2014 рік, в тому числі пеню, нараховану за несвоєчасне виконання позивачем обов`язку зі сплати вказаного податку за 2014 рік, в загальному розмірі 53925,37 грн. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Донецькій області про опис майна у податкову заставу від 20.07.2020 року №439-54.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що з 30.08.2014 року позивач перестав сплачувати самостійно задекларовані суми орендної плати у зв`язку з чим у нього виникла недоїмка в сумі 3227,18 гривень, яка збільшувалася по строкам сплати щомісячно та на 31.01.2015 року борг по орендній сплаті склав 29 610,01 гривень.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла наступного.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Флєш» (ідентифікаційний код 22041904) зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис, в стані припинення не перебуває.

Відповідач - Головне управління ДПС у Донецькій області, є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження, згідно ст. 43 КАС України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.

19.01.2010 року між Маріупольською міською радою та ТОВ «Флєш» укладено договір оренди земельної ділянкина земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1397 га.

Договір оренди розірвано 21.04.2015 року.

Позивачем самостійно задекларовано до сплати у 2014 році згідно декларації № 9004178370 від 04.02.2014 року з річним нарахуванням 63318,89 гривень (по 5276,58 гривень щомісячно).

При цьому, з 30.08.2014 року перестав сплачувати задекларовані суми орендної плати та виникла недоїмка в сумі 3227,18 гривень, яка збільшувалася по строкам сплати щомісячно та на 31.01.2015 року борг по орендній сплаті склав 29610,01 гривень, що підтверджується даними особового рахунку позивача з орендної плати з юридичних осіб

Заступником начальника відділу місцевих податків і зборів Маріупольського управління ГУ ДФС у Донецькій області Тарабановською О.О. проведено камеральну перевірку своєчасності сплати узгодженого податкового зобов`язання з орендної плати за землю за липень-листопад 2014 року товариством з обмеженою відповідальністю «Флєш» , про що складено акт № 1233/05-99-46-05/05-581/22041904 від 17 грудня 2018 року.

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення позивачем термінів сплати самостійно визначених грошових зобов`язань з орендної плати за липень-листопад 2014 року протягом строків, визначених пунктом 57.1 статті 57, пункту 287.3, статті 287 Податкового кодексу України.

Згідно інтегрованої картки платника станом на 16.07.2020 року заборгованість з орендної плати становить 53925,37 грн.

Згідно додаткових поянень відповідача, рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/4282/19-а була скасована штрафна санкція за ППР від 13 лютого 2018 року № 0035554605 на суму 4471,48 грн.

01.08.2019 року проведено коригування ІКП (50 18010600) Товариства з обмеженою відповідальністю «Флєш» , а саме виключення донарахувань штрафних санкцій по орендній платі за землю у сумі 4471,48 грн. (чотири тисячі чотириста сімдесят одна грн. сорок вісім коп.).

У подальшому після реєстрації позивачем нового договору оренди, заборгованість зростала.

У 2018 році було нараховано зобов`язань на суму 22 357,36 грн., сплачено до бюджету 32 368,16 грн.,водночас, враховуючи попередню заборгованість, недоїмка на кінець року становила 22 357,37 грн. Крім того, у 2018 році була нарахована пеня в сумі 20 351,73 грн.

Відповідач не заперечував, що податкова заборгованість в сумі 53925,37 грн. складає заборгованість з орендної плати.

20.07.2020 року відповідачем винесено рішення № 439-54 про опис майна у податкову заставу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо позовних вимог про протиправність дій щодо нарахування плати за землю у розмірі 53925,37 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі № 200/4282/19-а адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Флєш» (місцезнаходження згідно даних з ЄДР: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Казанцева, буд. 72, код ЄДРПОУ 22041904) до Головного управління ДФС у Донецькій області (місцезнаходження згідно даних з ЄДР: 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд. 114, код ЄДРПОУ 39406028) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення - рішення від 13 лютого 2018 року № 0035554605 задоволено, визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 13 лютого 2018 року № 0035554605 на суму 4471,48 гривень, яке прийнято на підставі акту № 1233/05-99-46-05/05-581/22041904 від 17 грудня 2018 року.

Вказане судове рішення набрало законної сили 06 серпня 2019 року.

В мотивувальній частині вказаного судового рішення судом встановлено, що Тобто, у період невиконання обов`язків платника земельного податку (2014 рік) позивач дійсно знаходився на території населеного пункту, визначеного переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» , де проводилася антитерористична операція.

Судом встановлено, що позивачем не виконано приписи Податкового кодексу України та не зменшено до нуля зобов`язання з орендної плати за 2014 рік, тому в інтегрованій картці дійсно існував податковий борг з орендної плати, який станом на 30 січня 2015 року складав 29610,01 гривень.

Визначене у податковому повідомленні-рішенні від 13.02.2018 року № 0035554605 грошове зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій прийнято за межами застосування строків давності по зобов`язанням за липень-листопад 2014 року, тому відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень, та не у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Частиною 4 ст. 78 КАС України зазначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З наданої копії інтегрованої картки ТОВ «Флєш» судом встановлено, що 01.08.2019 року податковим органом відображено до зменшення суму 4471,48 грн. на підставі рішення у справі № 200/4282/19-а.

Інших коригувань здійснено не було.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком є обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).

Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Підпунктом 14.1.147 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з пп. 14.1.136 п.14.1 ст. 14 вказаного Кодексу, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Згідно ст. 288 вказаного Кодексу, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (до 01.01.2017 року); не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки. Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Разом з вказаними нормами суд враховує наступне.

Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли у період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей за липень-листопад 2014 р.

Суд застосовує норми матеріального права у редакції, що була чинною у період спірних правовідносин.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Законом України № 1669-VIІ від 02.09.2014 року «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначаються тимчасові заходи для забезпечення підтримки субєктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Абзацом 1 статті 2 Закону № 1669-VIІ визначено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Статтею 6 Закону № 1669-VII було встановлено, що під час проведення АТО суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення АТО, звільняються від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Період проведення АТО - це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14.04.2014 р. № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення АТО або військових дій на території України (абзац перший статті 1 Закону № 1669).

З аналізу вищевикладених норм Закону № 1669-VII та ПК України вбачається, що зазначеним Законом встановлено пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території, а саме щодо податку який сплачується суб`єктами господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення АТО. Зазначені норми Закону № 1669-VII не суперечать вимогам Податкового кодексу України.

Перелік земельних ділянок державної та комунальної власності, на які розповсюджуються пільги, встановлені статтею 6 Закону № 1669-VII, визначається виходячи з переліку населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, згідно переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України, відповідно до вимог п. 5 ст. 11 Закону № 1669-VII.

Остаточний перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, буде затверджено у десятиденний строк з дня закінчення антитерористичної операції (абз. 3 п. 5 ст. 11 Закону № 1669-VII).

Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1053-р від 30.10.2014 року, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

В подальшому, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року №1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» .

Тобто, зазначене розпорядження Кабінету Міністрів України було чинним та не скасовувалось, його дія лише була зупинена на відповідний час.

02 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» .

Пунктами 1 та 3 вказаного розпорядження затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, та визнано такими, що втратили чинність: розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» ; розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 1079 «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р.» № 1053.

Суд зазначає, що вказаними розпорядженнями затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція з початку її проведення та на теперішній час.

Згідно з додатками до розпоряджень Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р та № 1053-р від 30.10.2014 року, до зазначених населених пунктів належить м. Маріуполь.

З огляду на викладене, оскільки позивач зареєстрований та здійснює свою господарську діяльність на адміністративній території м. Маріуполь, у населеному пункті, на території якого здійснювалася антитерористична операція, період проведення антитерористичної операції триває, пільги, встановлені ст. 6 Закону №1669-VII, поширювались на позивача як платника орендної плати за землю, який перебував та перебуває на території проведення антитерористичної операції у період з 14 квітня 2014 року по 07 червня 2016 року.

Станом на момент розгляду даної справи Указ Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України видано не було.

Відповідно до статті 11 Закону № 1669-VII, Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення. Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Стаття 6 Закону № 1669 мала пряму дію та не вимагала додаткового вчинення будь-яких дій (отримання сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин, тощо) для звільнення від сплати від орендної плати.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування» від 17.05.16 р. № 1365-VIII внесено зміни до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» , які набрали чинності з 08.06.16 р.

Статті 6 і 7 Закону № 1669 були викладені у наступній редакції:

"Звільнити субєктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону";

"Скасувати субєктам господарювання орендну плату за користування державним та комунальним майном, розташованим в населених пунктах, згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону".

Серед іншого, вказаним законом доповнено статтю 4 Закону № 1669 частиною 4 наступного змісту: «Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію» .

Суд зазначає, що м. Маріуполь не значиться у переліку населених пунктів на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження чи у переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення відповідно до вказаних переліків населених пунктів.

Однак протягом періоду з липня по листопад 2014р. чинне на той момент законодавство не покладало на позивача обов`язку щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

Таким чином, за відсутності обов`язку сплати основного податкового зобов`язання, відповідно відсутні підстави для нарахування пені.

З огляду на що, дії ГУ ДПС у Донецькій області щодо нарахування недоїмки та пені з орендної плати за землю визнаються судом протиправними.

Щодо позовної вимоги про скасування нарахованої плати за землю шляхом виключення з інтегрованої картки платника суми у розмірі 539925,37 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 19-1.1.10 п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України, однією з функцій контролюючих органів є забезпечення ведення обліку податків, зборів, платежів.

Відповідно до наведених вимог ПК України, з метою реалізації пп.19-1.1.10 п.19-1.1 ст. 19-1 вказаного Кодексу та удосконалення оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджету та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року №422 затверджено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі Порядок №422). (До 10.06.2016 року вказане питання регулювалося Порядком ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України від 05.12.2013 року №765).

Згідно з п. 3 розд. І вказаного Порядку оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.

Відповідно до п. 2 розд. І вказаного Порядку:

інформаційна система органів ДФС - інтегрована структура, що складається з одного чи більшої кількості процесів, компонентів апаратного та програмного забезпечення, засобів та персоналу, що забезпечує можливість задоволення встановленої потреби або цільової функції;

інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами;

оперативний облік - процес відображення, систематизації та узагальнення первинних показників через їх перетворення в облікові показники в ІКП.

Відповідно до п. 1 розд. ІІ вказаного Порядку, з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Спеціальне кодування всіх операцій, що використовуються для відображення в ІКП облікових показників, забезпечує автоматизоване ведення ІКП.

Відповідно п. 5 розділу І Порядку № 422, у разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.

Правила відображення в ІКП нарахування та погашення пені за несвоєчасно сплачені суми платежів, що контролюються органами ДФС, визначені п. 7 розд. ІІІ вказаного Порядку, який регулює питання обліку надходжень сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску.

Вказані правила за нормативним змістом відповідають положенням ПК України у відповідній частині.

Проте, як встановлено судом, протягом спірного періоду позивач був звільнений від орендної плати за користування державним та комунальним майном, і від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, тому це автоматично звільняло його від відповідальності (в даному випадку - від фінансової відповідальності у вигляді пені) за невиконання вказаних зобов`язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає повноваження суду при вирішенні справи, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право на ефективний засіб юридичного захисту, та визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 в справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд» , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)» .

Судо встановлено неправомірне нарахування в інтегрованій картці платника податків пені та відображення суми, від сплати якої позивач був звільнений, спричинило необгрунтоване збільшення недоїмки позивача з орендної плати за землю. Подальше обліковування таких сум тягне за собою негативні наслідки для позивача.

З метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, виходячи з наведених вимог законодавства та практики ЄСПЛ, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язання відповідача відкорегувати облікові показники інтегрованої картки платника шляхом внесення до неї змін - виключення (зменшення) відомостей про нараховану орендну плату з юридичних осіб за 2014 рік, в тому числі пеню, нараховану за несвоєчасне виконання позивачем обов`язку зі сплати вказаного податку за 2014 рік, в загальному розмірі 53925,37 грн.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про опис майна у податкову заставу, слід зазначити наступне.

Право податкової застави виникає у разі, зокрема, несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку (пункт 89.1 статті 89 Податкового кодексу України).

Проте, в даному випадку позивач звільнений від сплати грошового зобов`язання, заборгованість з якого стало підставою для прийняття рішення про опис майна у податкову заставу.

Відтак, виходячи з того, що оскаржуване рішення про опис майна у податкову заставу було прийнято контролюючим органом виключно у зв`язку з наявною, на думку відповідача, у ТОВ «Флєш» податковою заборгованістю, що виникла у зв`язку з несплатою грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб за 2014 рік, від сплати якої позивач звільнений, то рішення про опис майна у податкову заставу № 439-54 від 20.07.2020 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 200/8200/20-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 200/8200/20-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 21 січня 2021 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

І.В. Сіваченко