Постанова

від 21.01.2021 по справі 420/4262/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 січня 2021 року

Київ

справа №420/4262/19

адміністративне провадження №К/9901/34303/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №420/4262/19

за позовом приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Нотаріальна Палата України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державне підприємство Національні інформаційні системи ,

про визнання протиправними і скасування наказів,

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України

на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Андрухіва В.В.)

і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Кравченка К.В., судді Вербицької Н.В., Джабурія О.В.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 3 січня 2019 року №14/7 Про проведення моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині включення до переліку приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 21 травня 2019 року №1820/7 Про проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 14 червня 2019 року №1813/5 Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно .

В обґрунтування позову позивачка вказала на відсутність правових підстав для проведення відповідачем моніторингу її реєстраційних дій, а також на помилковість висновків відповідача стосовно допущених нею порушень при вчиненні реєстраційних дій, що виключає підстави для блокування їй доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

14 серпня 2019 року до суду від представника приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив:

- зупинити дію наказу Міністерства юстиції України від 14 червня 2019 року №1813/5 Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно до набрання законної сили рішення суду у цій справі;

- зобов`язати Державне підприємство Національні інформаційні системи відновити доступ державному реєстратору - приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно через його розблокування до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначив, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод і законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі та забезпечення можливості поновлення його порушених прав.

Заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі може істотно ускладнити ефективний захист прав позивачки і поновлення її порушених прав.

Заявник вказав, що оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України фактично призвів до порушення конституційного права позивачки на працю (стаття 43 Конституції України), адже усі нотаріальні дії з нерухомим майном передбачають використання Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, доступ до якого наразі заблоковано на підставі оскаржуваного наказу.

Також позивачка позбавлена можливості виконувати свої зобов`язання перед державою у вигляді сплати податків.

Більше того, у нотаріальній конторі позивачки на умовах трудового договору працюють дві особи - помічник нотаріуса ОСОБА_2 і секретар ОСОБА_3 , яким незважаючи на блокування доступу до Реєстру позивачка має виплачувати заробітну плату.

Також приватний нотаріус ОСОБА_1 позбавлена можливості самостійно забезпечити поновлення її прав, оскільки вона позбавлена права укласти договір про заміщення її з іншим приватним нотаріусом, так як для цього відсутні підстави, визначені статтею 29 Закону України Про нотаріат .

Оскільки нотаріус позбавлена можливості вчиняти нотаріальні дії, наразі порушуються інтереси і права третіх осіб - клієнтів позивачки. Так, у провадженні позивачки наразі перебуває близько 15 спадкових справ, в яких минув шестимісячний строк з моменту відкриття спадщини і нотаріус зобов`язана видавати спадкоємцям свідоцтва про право на спадщину.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року, заяву про забезпечення позову задоволено.

Зупинено дію наказу Міністерства юстиції України від 14 червня 2019 року №1813/5 Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Зобов`язано Державне підприємство Національні інформаційні системи відновити доступ державному реєстратору - приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно через його розблокування - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Судові рішення мотивовані тим, що оскаржуваним наказом №1813/5 від 14 червня 2019 року позивачку фактично позбавлено можливості отримувати дохід від своєї професійної діяльності. Одночасно, у позивачки є зобов`язання перед державою у вигляді сплати податків незважаючи на фактичне зупинення її діяльності.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що спірне рішення про обмеження доступу позивачки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є санкцією, яка застосована відповідачем до позивачки за результатами проведеної перевірки позивачки, які є предметом оскарження у цій справі. Отже, зупинення судом дії такої санкції до набрання законної сили рішення суду у цій справі не створює ризиків заподіяння шкоди інтересам держави чи будь-яким третім особам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі Міністерство юстиції України просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Зокрема, скаржник зазначає, що суди першої й апеляційної інстанцій при вирішенні питання про забезпечення позову неправильно застосували норми матеріального права, не дали вірну правову оцінку обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення вказаного питання. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначає, що тимчасове блокування доступу позивачки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не позбавляє її можливості здійснювати інші нотаріальні дії, для яких не потрібний доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. А тому, на думку відповідача, висновки судів попередніх інстанції щодо порушення права позивачки, зокрема, на працю є помилковими.

Крім того, відповідач вказує, що оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 14 червня 2019 року №1813/5 жодним чином не перешкоджає приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 виконувати свої зобов`язання перед Державою у вигляді сплати податків, адже приватні нотаріуси сплачують податки з реально отриманого доходу.

Отже, на думку відповідача, під час постановлення оскаржуваної ухвали і постанови, судами фактично вирішено справу по суті, оскільки, не дивлячись на виявлені порушення під час перевірки дій державного реєстратора - приватного нотаріуса ОСОБА_1 , вона продовжує свою діяльність державного реєстратора з усіма випливаючими з цього наслідками правого характеру, чим порушено норми матеріального права.

Позивачка і треті особи не подали відзиви на касаційну скаргу.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що 3 січня 2019 року Міністерство юстиції України прийняло наказ №14/7 Про проведення моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиного державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань . Відповідно до цього наказу затверджено перелік державних реєстраторів і суб`єктів державної реєстрації, щодо яких проводиться моніторинг реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; затверджено перелік державних реєстраторів і суб`єктів державної реєстрації, щодо яких проводиться моніторинг реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; проведено моніторинг реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з дати набрання чинності цим наказом у термін до 8 травня 2019 року. В доданих до наказу Переліках наявне прізвище позивачки.

За результатами проведення моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 , головним спеціалістом відділу контролю у сферах державної реєстрації Управління акредитації, контролю та моніторингу суб`єктів державної реєстрації Департаменту державної реєстрації та нотаріату складено Акт від 7 травня 2019 року. Відповідно вказаного акту встановлено порушення приватним нотаріусом ОСОБА_1 вимог статей 3, 10, 18, 24, 33 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , пункту 101 Порядку №1127, оскільки за наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав, реєстраційні дії проведено за наявності суперечностей між заявленими і вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяжень.

21 травня 2019 року відповідно до статті 37-1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року №990, і на підставі вказаного акта від 7 травня 2019 року, заступник Міністра юстиції України з питань державної реєстрації прийняв наказ №1820/7 Про проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 , яким наказано, зокрема, провести камеральну перевірку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 з дати реєстрації цього наказу.

За результатами проведення камеральної перевірки Комісією складено довідку від 4 червня 2019 року, в якій вказано, що позивачка порушила вимоги статей 3, 10, 18, 24, 33 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , пункту 101 Порядку №1127, оскільки за наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав реєстраційні дії проведено за наявності суперечностей між заявленими і вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. У цій довідці Комісією запропоновано тимчасово заблокувати доступ позивачці до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці.

14 червня 2019 року відповідно до статті 37-1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Порядку №990 заступник Міністра юстиції України з питань державної реєстрації прийняв наказ №1813/5 Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно , яким наказано: тимчасово заблокувати доступ державного реєстратора-приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці; виконання пункту 1 наказу покласти на Державне підприємство Національні інформаційні системи .

Не погоджуючись із вказаними наказами позивачка звернулась до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України ) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен ураховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову шляхом:

1) зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів і встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії;

2) зупинення рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та щодо здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, встановлення заборони або обов`язку вчиняти певні дії уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку;

3) зупинення рішень уповноваженого центрального органу з питань цивільної авіації щодо призупинення дії або анулювання сертифікатів, схвалень, допусків;

4) зупинення рішень Національного банку України, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов`язку вчиняти певні дії;

5) зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони, або обов`язку вчиняти дії, що випливають із такого рішення (частина третя статті 151 КАС України).

Відповідно до статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів із дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень і доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.

Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного заходу забезпечення позову іншим зупиняє виконання цієї ухвали.

Статтею 46-1 Закону України Про нотаріат установлено, що нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості єдиних і державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них.

Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості Єдиного державного демографічного реєстру, а також Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань, інших єдиних і державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України.

Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій із нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва обов`язково використовує також відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру.

Інформація з єдиних і державних реєстрів, отримана нотаріусом під час вчинення нотаріальних дій, залишається у відповідній справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.

Користування єдиними та державними реєстрами здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію.

Пунктом 1 частини другої статті 37-1 Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що за результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав.

Відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 37-1 Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб`єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора, акредитованого суб`єкта державної реєстрації прав.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 Касаційне провадження Розділу ІІІ Перегляд судових рішень .

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга Міністерства юстиції України у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Приписами частини першої статті 341 КАС України (тут і надалі в редакції чинній до 8 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Аналізуючи доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №826/7496/18.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами. Суд також повинен ураховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відповідно до частини шостої статті 154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

Отже, ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована із зазначенням:

1) висновків про існування: обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі;

2) у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд повинен з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх доводів, пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог і бути співмірними з позовними вимогами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка звернулася до суду першої інстанції із заявою про вжиття заходів забезпечення позову як приватний нотаріус у зв`язку з прийняттям відповідачем наказу від 14 червня 2019 року №1813/5 Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно .

Як було вже зазначено, в обґрунтування поданої заяви позивачка вказала про те, що виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду її професійній діяльності, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і порушує права третіх осіб.

Суди першої й апеляційної інстанцій, задовольняючи заяву позивачки виходили з того, що шляхом видачі оскаржуваного наказу позивачку фактично позбавлено можливості отримувати дохід від своєї професійної діяльності. Водночас, у позивачки є зобов`язання перед державою у вигляді сплати податків не зважаючи на фактичне зупинення її діяльності.

Разом з тим, апеляційним судом зроблено висновок про те, що обмеження позивачки у доступі до Державного реєстру речових прав на нерухому майно є суттєвим і зачіпає права й інтереси третіх осіб, які звернулись до позивачки як до нотаріуса.

Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Однак, застосовуючи такий інститут, необхідно перш за все враховувати його мету та запобігати вирішенню спору у справі шляхом задоволення заяви про забезпечення позову.

У касаційній скарзі зазначено, що за фактичних обставин у справі відповідач має право на застосування заходу адміністративного примусу у вигляді тимчасового блокування нотаріусу доступу до реєстрів, а оскаржуваним судовим рішенням задоволено позовні вимоги у адміністративній справі.

Забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу в частині блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно може вважатися вирішенням спору, оскільки приватний нотаріус і в подальшому здійснює діяльність у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно, незважаючи на те, що оскаржуваний наказ, дія якого спірними судовими рішеннями зупинена, був винесений саме з підстав наявних порушень приватним нотаріусом при вчиненні дій у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Отже, колегія суддів Верховного Суду погоджується з зазначеними доводами касаційної скарги, оскільки позивач заявив, серед інших, позовну вимогу про скасування наказу Міністерства юстиції України від 14 червня 2019 року №1813/5 Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно , виданого Міністерством юстиції України в межах повноважень, дія якого обмежена в часі, а застосованими заходами забезпечення такого позову виступає зупинення дії спірного наказу про тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що вказує на вирішення частини позовних вимог в адміністративному спорі по суті з огляду на тимчасовий характер цього наказу відповідача (строк дії - 3 (три) місяці).

Крім того, спірним наказом відповідача права третіх осіб не порушено з огляду на положення абзацу 3 частини третьої статті 37-1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , згідно якого у разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, скасування акредитації суб`єкта державної реєстрації прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб`єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора, акредитованого суб`єкта державної реєстрації прав.

Також колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що у випадку застосування тимчасового блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державні реєстратори не позбавлені права на працю і вони вправі здійснювати діяльність, яка не стосується дій щодо вчинення державної реєстрації прав на нерухоме майно і державної реєстрації юридичних, фізичних осіб-підприємців, що спростовує доводи стосовно позбавлення відповідачем можливості отримувати позивачкою дохід від своєї професійної діяльності.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом в постановах від 19 червня 2018 року у справі №826/9263/17, від 1 жовтня 2019 року у справі №420/912/19, від 21 листопада 2019 року у справі №420/1065/19, від 12 лютого 2020 року у справі №824/902/19-а, від 24 квітня 2020 року у справі №160/9698/19, від 23 липня 2020 року у справі №640/12935/20, від 3 грудня 2020 року у справі №580/3884/19.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що зазначені позивачкою у заяві про забезпечення позову доводи не свідчать про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтею 151 КАС України. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи заяву, не навели жодних обґрунтованих мотивів, з яких вони дійшли висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивачки до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль.

Обставин щодо того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі не встановлено.

Враховуючи наведені положення законодавства і обставини справи колегія суддів Верховного Суду констатує, що суди першої й апеляційної інстанцій дійшли неправильного висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Отже, доводи касаційної скарги спростовують висновки судів попередніх інстанцій і приймаються Верховним Судом як обґрунтовані.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частинами першою, третьою статті 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Отже, з огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з помилковим застосуванням норм матеріального права і повинні бути скасовані з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні зави про забезпечення позову.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити повністю.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року скасувати і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні заяви представника приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

Л.О. Єресько

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду