Постанова

від 14.01.2021 по справі 633/163/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 633/163/19

Провадження № 22-ц/818/198/21

14 січня 2021 року

м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Тичкової О.Ю.,

суддів - Кругової С.С., Маміної О.В.,

за участю секретаря судового засідання Супрун Я.С.,

сторони справи:

позивач - заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №2,

відповідачі - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу прокуратури Харківської області на рішення Печенізького районного суду Харківської області, ухвалене 19 лютого 2020 року у складі судді Смирнова В.А. (повний текст рішення складений 27 лютого 2020 року),

УСТАНОВИВ:

Шостого травня 2019 року Харківська місцева прокуратура №2 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 04 травня 2016 року № 3618-СГ; скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області (надалі Печенізька РДА) Гаспаряна Гамлета Аветіковича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29882753 від 03 червня 2016 року, зобов`язати ОСОБА_1 повернути у віддання держави в особі Головного управління (надалі ГУ) Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку, площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0144.

Позов мотивований тим, що наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 62-СГ від 13.01.2015 ОСОБА_1 була надана в оренду земельна ділянка, розташована за межами населених пунтків на території Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області з кадастровим номером 6324655100:01:004:0142, площею 30 га, за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (надалі Земельна ділянка 1) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

14.04.2015 між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі - продажу частки в статутному капіталі Фермерського господарства (надалі ФГ) Олта , відповідно до якого ОСОБА_2 стала власником 90 % статутного капіталу товариства, право власності по 5% кожна отримали ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Рішенням загальних зборів членів ФГ Олта ( протокол № 4) прийнято в користування ФГ Олта Земельну ділянку 1.

П`ятнадцятого липня 2015 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 створили та зареєстрували ФГ Олта-А . Збори засновників зазначеного господарства відбулися 17.07.2015 і серед іншого було вирішено вивести з засновників ОСОБА_5 , а з користування господарсва - Земельну ділянку 1, припинити користування ФГ Олта-А Земельною ділянкою 1.

02.09.2015 ОСОБА_2 звернулася до ГУ Держгеокадастру в Харківській області з клопотанням про поділ земельних ділянок та отримала відповідний дозвіл, на підставі якого здійснила поділ Земельної ділянки 1, площею 30 га, на земельні ділянки з площами, що приблизно відповідали розміру земельної частки паю члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Пенізької селищної ради Печенізького району Харківської області.

ГУ Держгеокадастру в Харківській області надало відповідний дозвіл № 19-20-11-7633/0/19-15 від 10.09.2015, на підставі якго був проведений поділ Земельної ділянки 1.

01.03.2016 з ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 04.03.2015, відповідно до якої в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 30 га з кадастровими номерами з 6324655100:01:004:0143 по 6324655100:01:004:0147 (площею від 1,0996 га до 7,2251 га).

02.04.2016 відбулися загальні збори засновників ФГ Олта - А , на яких було прийняте рішення про приватизацію Земельної ділянки 1, площею 30 га, яка вже була розподілена на 5 земельних ділянок між засновниками та членами ФГ відповідно до затвердженого жеребкування. 04.05.2016 ГУ Держгеокадастр видало наказ № 3618-СГ про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 6324655100:01:004:0144 (надалі Земельна ділянка 2) ОСОБА_1 у власність. В указаному наказі містяться недостовірні дані про те, що земельна ділянка перебуває в користуванні ФГ Олта - А . Рішенням засновників ФГ Олта - А ( протокол № 6) подальше використання Земельної ділянки НОМЕР_1 , площею 30 га, припинене. На теперішній час ФГ Олта - А знаходиться в процесі ліквідації на підставі рішення засновників.

Вищезазначене свідчить про те, що ОСОБА_1 не мав на меті створення та ведення фермерського господарства, наказ про передачу Земельної ділянки 2 у приватну власність члена ФГ Олта-А ОСОБА_1 прийнятий з порушенням чинного законодавства, спірна земельна ділянка перебувала у власності держави і в оренді у ОСОБА_1 як фізичної особи, тобто член ФГ Олта-А не мав законних підстав для отримання її безоплатно у приватну власність.

Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 19 лютого 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що прокурор не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для задоволення позову. На час приватизації спірної земельної ділянки ОСОБА_1 був членом ФГ ОЛТА-А , яке у свою чергу було засноване на базі Земельної ділянки НОМЕР_1 , площею 30 га, яка перебувала в оренді у ОСОБА_1 на підставі Договору оренди від 04.03.2015 і яку останній вніс до статутного капіталу ФГ ОЛТА - А . Зазначене свідчить про використання земельної ділянки фермерським господарством і дотримання вимог Закону України Про фермерське господарство . Відповідно до вимог ст.13 зазначеного закону ОСОБА_1 , як член ФГ Олта - А , мав право на приватизацію земельної ділянки та виконав встановлену процедуру приватизації. Прокурор не довів, що Земельна ділянка 2 використовується не за цільовим призначенням. Відсутність у ФГ Олта-А зареєстрованої сільськогосподарської техніки не свідчить про те, що дане господарство створене фіктивно, з метою отримання додаткових земельних ділянок на позаконкурсній основі. Прокурором не доведено на підставі належних та достовірних доказів наявності порушень зі сторони ГУ Держгеокадастру у Харківській області при передачі у власність фізичній особі ОСОБА_1 . Земельної ділянки 2. Позбавлення ОСОБА_1 права на Земельну ділянку 2 призведе до порушення права власності/права подальшого використання земельної ділянки. Оскільки право власності на земельну ділянку отримане ОСОБА_1 на законних підставах, воно має бути захищене у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що встановлює право кожної фізичної та юридична особи на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В апеляційній скарзі прокуратура Харківської області просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом порушені норми матеріального та процесуального права. А саме, суд не дав належної оцінки доказів того, що ОСОБА_1 не мав на меті отримати земельну ділянку саме для створення та ведення фермерського господарства відповідно до вимог Закону України Про фермерське господарство , а також не бажав у подальшому використовувати надану йому землю для ведення фермерського господарства одноособово або з членами своєї сім`ї. Дії ОСОБА_1 були спрямовані на отримання земельної ділянки в користування за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.ст.124,134 Земельного кодексу України. Накази про передачу земельних ділянок у приватну власність членів ФГ Олта-А (у т.ч. відповідача ОСОБА_1 ) прийняті з порушенням чинного законодавства. Судом не взято до уваги, що при прийнятті наказів порушено вимоги ч. 1 ст. 32 Земельного кодексу України та ч. 2 ст. 13 Закону України Про фермерське господарство , відповідно до яких безоплатно можуть бути передані земельні ділянки лише у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради, а площа Земельної ділянки 2 ( 7 2251 га, ) перевищувала середній розмір паю, що викладено у висновку судової оціночно-земельної експертизи від 25.05.2018.

ОСОБА_1 у відзиві проти задоволення апеляційної скарги прокуратури Харківської області заперечує. Посилається на те, що як член ФГ Олта-А він мав право на отримання земельної ділянки безоплатно у приватну власність в порядку, передбаченому ст. 118 Земельного кодексу України. До заяви від 12.04.2016, поданої Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області, про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 надав усі передбачені законом документи, тому в управління не було підстав відмовляти йому у задоволенні заяви. Площа наданої ОСОБА_1 у власність земельної ділянки (7,2251 га) відповідає вимогам законодавства України. Перебування Земельної ділянки НОМЕР_2 в оренді у ФГ Олта-А не має правового значення, оскільки законодавець не пов`язує право на отримання земельної діянки у власність згідно з ч.1 ст. 13 Закону України Про фермерське господарство із перебуванням такої ділянки у користуванні. Позивач не довів, що Земельна ділянка НОМЕР_2 використовується не за призначенням. Земельна ділянка НОМЕР_2 була сформована шляхом поділу Земельної ділянки 1, на яку відкрита Поземельна книга, тому посилання прокуратури на відсутність проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не заслуговують на увагу. Прокурор не довів підстав свого звернення до суду, оскіьки не довів порушення інтересів держави.

Судова колегія, заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, уважає, що апеляційна скарга заступника прокурора Харківської області підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до п.п. 3,4 ч.1, ч.2 ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Як установлено судом та вбачається із матеріалів справи, наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області №3618-СГ від 4 травня 2016 року передано громадянину - члену ФГ ОЛТА-А ОСОБА_1 у власність для ведення фермерського господарства Земельну ділянку 2 у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Печенізької селищної ради, площею 7, 2251 га, в тому числі рілля площею 7, 22551 га (кадастровий номер 6324655100:01:004:0144), зареєстровану у Державному реєстрі речових прав 24 лютого 2016 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 864040263246) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають в оренді ФГ ОЛТА-А згідно з Договором оренди землі від 4 березня 2015 року, розташовану за межами населених пунктів на території Печенізьої селищної ради Печенізького району Харківської області (т.1 а.с. 24-25).

Для отримання у власність вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 12 квітня 2016 року звернувся із заявою від 12.04.2016 до виконуючого обов`язки начальника ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Зазначена заява містить перелік доданих в копіях документів: договору оренди землі №б/н від 04 березня 2015 року, Додаткової угоди до договору оренди землі №б/н від 01 березня 2016 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, довідки про середній розмір земельної частки (паю) на території Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області, Протоколу № 4 загальних зборів членів фермерського господарства від 02 квітня 2016 року, Статуту фермерського господарства ОЛТА-А , відомості з ЄДРПОУ, виписки з державної реєстраційної служби, паспорту та ідентифікаційного коду (т.1 а.с. 26).

Матеріали справи свідчать про те, що Земельна ділянка 2 була утворена в результаті поділу Земельної ділянки 1 площею 30 га, що у 2015 році надана у користування ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на підставі договору оренди землі від 04.03.2015 в редакції додаткової угоди від 01.03.2016 (т.1 а.с. 27 - 33).

Дані про укладення договору оренди Земельної ділянки 2 з ФГ Олта - А в матеріалах справи відсутні.

Згідно зі ст. 2 Закону України Про фермерське господарство № 973-IV від 19 червня 2003 року (надалі Закон № 973-IV) відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (надалі ЗК України), цим законом та іншими нормативно-правовими актами України. При цьому Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, а ЗК - загальним.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону (в редакції закону, що діяла на час створення ФГ ОЛМА - А ) .

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV ).

Згідно з абзацами 1, 2 частини першої статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частинами другою та четвертою статті 7 Закону № 973-IV передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже, спеціальний Закон № 973-IV визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV ).

Доказів надання ОСОБА_1 даних щодо перспектив діяльності фермерського господарства при наданні йому Земельної ділянки НОМЕР_2 , розташованої на території Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області, матеріали справи не містять.

Натомість докази, що містяться в матеріалах справи, доводять, що 15.07.2015 ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_6 було засноване фермерське господарство ОЛТА - А , яке з 18.01.2017 знаходиться в стані припинення (т.1 а.с. 46-51). Дані про оброблення зазначеним фермерським господарством наданої земельної ділянки, про сплату ОСОБА_2 орендної плати, земельного податку за користування земельною ділянкою матеріали справи не містять.

Відповідно до вимог частин 4, 5 ст. 1 Закону № 973-IV в редакції закону № 1067-VIII від 31 березня 2016 року, що набрав чинності 01.05.2016, тобто діяв на час діяльності та прийняття рішення про припинення ФГ ОЛТА - А , фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське

господарство, зареєстроване як юридична особа, діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок

прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України. Фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має статус сімейного фермерського господарства, за умови що в його підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є виключно члени однієї сім`ї відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України.

ОСОБА_1 не надав суду доказів прийняття та затвердження статуту ФГ ОЛТА - А , прийняття його до зазначеного фермерського господарства як члена сім`ї ОСОБА_2 , розмір його земельної частки ( паю) відповідно до статуту та здійснення ним особистої праці на спірній земельній ділянці.

Тому висновок суду про те, що ОСОБА_1 відповідно до ст. 13 Закону № 973-IV як член фермерського господарства мав право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) є передчасним.

Колегія суддів уважає, що ГУ Держгеокаждастру не булла проведена належна перевірка підстав передачі земельної ділянки ФГ Олта-А , а відповідно і ОСОБА_1 , хоча ці особи не мали наміру на спірній земельній ділянці вести фермерське господарство, виробляти сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Доказів того, що вони приступили або здійснювали таку діяльність суду не надано.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статей 22, 31, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частинами другою та третьою статті 134 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною третьою статті 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову в його наданні.

ОСОБА_1 , в порушення ст. 134 ЗК України та ст. 7, 13 Закону України № 973-IV скористався правом на отримання земельної ділянки у пільговому порядку, з метою уникнення участі у земельних торгах, тому в ГУ Держгеокадастру у Харківській області не було правових підстав для передачі у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства 04 травня 2016 року.

Внаслідок таких дій та рішень ГУ Держгеокадастру у Харківській області спірна земельна ділянка вибула з володіння держави та держава була позбавлена можливості здійснити реалізацію права оренди земельних ділянок на більш вигідних засадах в умовах конкурентного ринку, що свідчить про безумовне порушення інтересів держави.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що оспорений прокурором наказ прийнято з порушенням вимог ст. ст. 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, ст. ст. 7, 13 Закону № 973-IV.

За змістом пунктів 2, 3 оспорюваного наказу право власності ОСОБА_1 належить оформити після припинення ФГ ОЛТА - А у визначеному законом порядку дії договору оренди землі від 04.03.2015 (т.1 а.с. 24-25).

Проте ОСОБА_1 здійснив реєстрацію права власності на земельну ділянку 03.06.2016, тобто до припинення ФГ ОЛТА - А . Рішення про ліквідацію останнього прийнято засновниками 17.01.2017 (т.1 а.с. 46-51), дані про виключення зазначеної юридичної особи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у матеріалах справи відсутні.

Тому колегія суддів уважає, що відповідач ОСОБА_1 безпідставно набув спірну земельну ділянку і вона підлягає поверненню у відання держави.

При цьому суд першої інстанції помилково вважав, що при задоволенні позову буде порушена ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки таке вирішення справи не порушує вказану статтю, яка передбачає, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Обставини справи свідчать про те, що відповідач ОСОБА_1 не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання майна, був обізнаний про можливість допущення правових порушень з боку ГУ Держгеокадастру у Харківській області (органу публічної влади), адже він не мав дійсного волевиявлення на створення фермерського господарства з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, а мав намір отримати землю поза конкурсом, без належного обґрунтування як розмірів, так і кількості земельних ділянок.

На підтвердження зазначеного висновку говорить і те, що ОСОБА_1 набувши у власність земельну ділянку з цільовим призначенням - ведення фермерського господарства в супереч вимог ст. 1 Закону № № 973-IV за цільовим призначенням її не використовує. Оскільки особисто фермерського господарства не створив та фермерську діяльність на спірній земельній ділянці не здійснює, що підтверджується даними витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно з витягом 05.05.2017 ОСОБА_1 передав Земельну ділянку 2 в користування ОСОБА_6 на підставі договору оренди землі (т.1 а.с. 36-37), а вже після ухвалення судом першої інстанції рішення у дісній справі поміняв її з ОСОБА_7 за договором міни від 03.11.2020.

Тому позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 3618-СГ від 04.05.2016 підлягає задоволенню.

Разом з тим, Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, суперечать конструкції захисту прав добросовісного набувача, не відповідають нормам права, які побудовані на оцінці балансу інтересів між власником, який втратив володіння майном, та добросовісним набувачем, а отже є неефективними.

У пункті 114 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. У пунктах 83-86 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Оскільки на час розгляду справи Земельна ділянка 2 вибула з власності ОСОБА_1 , і з 03.11.2020 її власником є ОСОБА_8 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 230840909 від 03.11.2020, колегія суддів вважає, що покладення на відповідача обов`язку повернути земельну ділянки 2, який не є її останнім власником, не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Вимога про скасування рішення державного реєстратора № 29882753 від 03.06.2016 також не підлягає задоволенню, оскільки як зазначив Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц (провадження № 61-12287св20) тлумачення частини третьої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у чинній редакції (яка діє на час ухвалення судових рішень у даній справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, дозволяє дійти висновку, що способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Реалізуючи право на судовий захист, передбачене ст.55 Конституцією України, ст.5 ЦПК України, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці десятому пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003.

Статтею 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів судом. При цьому, визначений вказаними статтями перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком у названих статтях, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

При цьому, особа, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту, повинна дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Оскільки позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 у дійсній цивільній справі не пов`язаний з визнанням, зміною чи припиненням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на Земельну ділянку 2 за ОСОБА_1 також буде неналежним способом захисту.

Стосовно посилань ОСОБА_1 на недоведеність прокурором підстав свого звернення до суду для захисту інтересів держави, то відповідно до частин першої, третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру (в редакції, чинній на момент подання позову) представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган держаної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини другої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Звертаючись до суду з позовом, заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 зазначив, що заявляє позов в інтересах держави. При цьому у спірних правовідносинах уповноважений державою здійснювати відповідні функції орган - ГУ Держгеокадастру у Харківській області - є відповідачем у справі.

Оскільки судом установлено, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області, надаючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, затверджуючи його на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, неналежно здійснював свої повноваження, прокурор мав право звертатися з позовом до суду в інтересах держави та відповідно до вимог статті 56 ЦПК України набує статусу позивача.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - зміні. Позов заступника прокурора Харківської місцевої прокуартури № 2 належить задовольнити лише в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Про передачу земельної ділянки у власність від 4 травня 2016 року № 3618-СГ. В задоволенні позову в іншій частині належить відмовити.

Оскільки позивачем були заявлені тільки немайнові вимоги: визнання наказу незаконним та недійсним, скасування рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність та зобов`язання ОСОБА_1 повернути її у відання держави, судова колегія вважає, що рішення суду у дійсній справі не вплине на права та обов`язки ФГ ОЛМА - А ( члени якого прийняли рішення про припинення своєї діяльності) та ОСОБА_7 (питання про витребування спірної земельної ділянки в останнього власника земельної ділянки дійсним рішенням не вирішено).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви прокуратурі належало сплатити судовий збір у розмірі 5286 грн, при подачі апеляційної скарги - 7929 грн. Зазначені кошти були сплачені позивачем (т.1 а.с. 1, 225). Позов прокуратури задоволений лише в частині однієї вимоги немайнового характеру, тому з ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 на користь прокуратури Харківської області належить стягнути по 2 401 грн 25 коп. судового збору з кожного ((1921+1921*1,5)/2).

Керуючись ст. ст. 371, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Рішення Печенізького районного суду Харківської області від 19 лютого 2020 року змінити.

Позовні вимоги заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Про передачу земельної ділянки у власність від 4 травня 2016 року № 3618-СГ.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити з мотивів зазначених в цій постанові апеляційного суду.

Стягнути з ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822) на користь Прокуратури Харківської області (код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) по 2401 ( дві тисячі чотириста одній) гривні 25 ( двадцять п`ять) копійок судового збору з кожного.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 21 січня 2021 року.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді С.С. Кругова

О.В.Маміна