Постанова

від 18.01.2021 по справі 273/651/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №273/651/20 Головуючий у 1-й інст. Васильчук О. В.

Категорія 76 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Галацевич О.М, Шевчук А.М.

з участю секретаря

судового засідання Хоменка Я.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 273/651/20 за позовом ОСОБА_1 до Кашперівського дошкільного навчального закладу Баранівської міської ради, за участю третьої особи - відділу освіти Баранівської міської ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за апеляційною скаргоюКашперівського дошкільного навчального закладу Баранівської міської ради на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 20 жовтня 2020 року , яке ухвалене суддею Васильчук О.В.в м. Баранівка

в с т а н о в и в:

У березні 2020 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила скасувати наказ Кашперівського дошкільного навчального закладу від 25.02.2020 р. № 2-К про її звільнення з посади вихователя Кашперівського дошкільного навчального закладу Баранівської міської ради, поновити її на цій посаді з 26.02.2020 р. та зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо незаконного звільнення за п.1 ст. 36 КЗпП України, позивач послалась на відсутність угоди між нею та відповідачем про її звільнення із займаної посади з 25.02.2020 р., оскільки не мала наміру звільнятись. Заяву про звільнення за власним бажанням від 25.02.2020 р. написала під психологічним тиском, яку в подальшому відкликала. Відповідач, вважаючи заяву позивача про звільнення із зазначенням конкретної дати звільнення, домовленістю сторін видав наказ про її звільнення за угодою сторін відповідно до положень п.1 ст. 36 КЗпП України неправомірно.

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 20 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю. Визнано незаконним та скасовано наказ Кашперівського дошкільного навчального закладу № 2-К від 25.02.2020 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади вихователя вказаного закладу; поновлено на цій посаді з 26.02.2020 р.; стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.02.2020 р. по 20.10.2020 р. в розмірі 62195 грн. 91 коп.; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування доводів скарги, зокрема, зазначає, що позивач, бажаючи уникнути службової перевірки і відповідальності, власноручно написала заяву про звільнення саме з 25.02.2020 р., на що адміністрацією дошкільного закладу було видано наказ про звільнення саме за згодою сторін. Відповідач звертає увагу, що у випадку, коли працівник зазначив у заяві про звільнення дату такого звільнення то закон не вимагає подання ще й заяви про звільнення за угодою сторін, оскільки дата звільнення вважається узгодженою між працівником та роботодавцем шляхом виявлення бажання однією стороною та прийняттям іншою. Крім того позивача ознайомлено з наказом під підпис, вручено трудову книжку та проведено остаточний розрахунок 28.02.2020 р. без жодних заперечень з її сторони. Після цього позивачка на роботу не виходила, до трудових обов`язків не приступала. Відкликання заяви про звільнення є одноособовим рішенням працівника і може мати місце лише в разі звільнення за власним бажанням, а не за угодою сторін. Відповідач вважає наказ про звільнення за угодою сторін таким, що складений та виданий відповідно до вимог трудового законодавства.

Позивач не скористалась правом подати відзив на апеляційну скаргу.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,

Позивач та її представник в судовому засіданні просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України , кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 232 Кодексу Законів про працю України, безпосередньо в районних міських судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі, незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 51 Кодексу законів про працю України держава гарантує правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Судом встановлено, що позивач відповідно до наказу № 16-к від 01.09.2009 р. призначена на посаду вихователя Кашперівського дошкільного навчального закладу з 01 вересня 2009 року, що підтверджується копією трудової книжки.

З 01 листопада 2019 року в Кашперівському ДНЗ відкрито одну інклюзивну групу, до якої зараховано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачу ОСОБА_1 встановлено доплату у розмірі 20% за години фактично відпрацьовані в інклюзивній групі з 01.11.2019 р. Обов`язки асистента вихователя з інклюзивної форми виховання виконували ОСОБА_3 та ОСОБА_4

25 лютого 2020 року на ім`я завідуючої Кашперівського ДНЗ ОСОБА_4 позивачем подано заяву про звільнення за власним бажанням з посади вихователя з 25.02.2020 р. (а.с. 57).

Наказом завідувача Кашперівського ДНЗ № 2-к від 25.02.2020 р. ОСОБА_1 - вихователя Кашперівського ДНЗ звільнено за угодою сторін за п. 1 ст.36 КЗпП України (а.с.41).

04 березня 2020 року позивач ОСОБА_1 надіслала на ім`я завідувача Кашперівського ДНЗ Бабич О.В. заяву, якою просила відкликати заяву про звільнення за власним бажанням від 25.02.2020 р., як таку, що написана під психологічним тиском завідуючої дошкільним закладом ОСОБА_4 , начальника відділу освіти Баранівської міської ради ОСОБА_5 та методиста відділу освіти ОСОБА_6 . Пояснила, що наміру звільнятися за власним бажанням не мала, піддалася тиску зі сторони вказаних осіб. Користуючись правом, закріпленим в КЗпП України про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням протягом двох тижнів та наголошуючи на тому, що заяву про звільнення за угодою сторін не подавала, позивач просила скасувати наказ 2-к від 25.02.2020 р. про її звільнення з посади вихователя Кашперівського ДНЗ за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.

Вказана вище заява позивача на дійшла на адресу відповідача 06.03.2020 р., на що завідуючою Кашперівським ДНЗ 18.03.2020 р. було надано відповідь, де зазначено, що заява про звільнення за власним бажанням написана власноручно ОСОБА_1 із зазначенням у ній конкретної дати звільнення - 25.02.2020 р., тобто досягнуто спільної згоди між роботодавцем та працівником, зокрема, щодо дати звільнення і тому звільнення відбулось за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 41?- 41?).

Позивач вважала своє звільнення незаконним, мотивуючи тим, що її звільнення за угодою сторін проведено з порушенням положень КЗпП України, оскільки жодної угоди між сторонами не було.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив з того, що позивача звільнено з займаної посади незаконно, оскільки позивач, звертаючись 25 лютого 2020 року до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням, не вказувала причин звільнення, передбачених частиною першою ст. 38 КЗпП України, а тому відповідач в порушення вимог ст. 38 КЗпП України звільнив позивача за угодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП України, самостійно змінивши підстави звільнення, хоча вона просила звільнити за власним бажанням. Визнавши звільнення працівника з підстав не передбачених законом, незаконним суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 36 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору, пунктом 4 якої передбачено, що підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП).

Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Пунктом 1 статті 36 КЗпП України передбачено, що однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом про припинення трудового договору за п.1 ст. 36 договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір може бути припинено на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, якщо сторони не досягли домовленості про припинення трудового договору саме з цієї підстави (за угодою сторін).

Якщо роботодавець і працівник спільно домовляться про причини і строки звільнення, а підставу звільнення змінять з власного бажання працівника на угоду сторін, то допускається звільнення за п.1 ст. 36 КЗпП України. Для цього необхідна інша письмова заява працівника стосовно звільнення його не за власним бажанням, а за угодою сторін, що суттєво змінить правовий статус такого звільнення.

Однак іншої заяви ніж та, яка подана 25.02.2020 р. позивачем про звільнення за власним бажанням, немає. Позивач просила звільнити саме за власним бажанням, а відповідач не мав права змінювати підстави звільнення одноособово.

Пунктом 18 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів судам роз`яснено, при розгляді спорів про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 255 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Однак, відповідач всупереч заяви позивача про звільнення за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України), видав наказ про звільнення працівника за угодою сторін (п.1 ст. 36 КЗпП), тобто одноособово змінив підстави звільнення, чим порушив вимоги трудового законодавства.

Таким чином, доводи відповідача про те, що позивач і відповідач дійшли згоди щодо підстави звільнення, а саме за п.1 ст. 36 КЗпП України спростовуються матеріалами справи та поясненнями сторін в судових засіданнях.

В іншій частині доводи апеляційної скарги, а саме: в частині затягування розгляду справи та порушення судом процесу, також не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи містять протилежне. Так розгляд справи було відкладено двічі за заявою позивача (13.05.2020 р, 20.07.2020р.) та двічі за заявою представника позивача (04.08.2020 та 13.08.2020).

Суд відмовив позивачу у задоволенні її заяви про залишення без розгляду частини вимог, оскільки така заява в порушення вимог ст. 257 ч.1 п.5 ЦПК України була подана після початку розгляду справи по суті. Разом з тим, дана ухвала сторонами оскаржена не була і позивач в подальшому під час розгляду справи підтримала свої вимоги щодо поновлення на роботі.

Таким чином наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на правильність прийнятого рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Кашперівського дошкільного навчального закладу Баранівської міської радизалишити без задоволення, а рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 20 жовтня 2020 року- без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 січня 2020 року.

Головуючий Судді