Постанова

від 18.01.2021 по справі 902/629/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року Справа № 902/629/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Розізнана І.В.

суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Панасюк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ладижинської міської ради Вінницької області на рішення господарського суду Вінницької області від 20.10.2020 р. у справі №902/629/20 (суддя Маслій І.В., повний текст рішення складено 30.10.2020 р.)

за позовом Ладижинської міської ради Вінницької області

до приватного підприємства "Екатерина."

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідача - Олійника Р.О.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 20.10.2020 р. у справі №902/629/20 у задоволенні позову Ладижинської міської ради Вінницької області до приватного підприємства "Екатерина." про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки комунальної власності загальною площею 0,3825 га, яка межує з земельною ділянкою профілакторію АТ "ДТЕК "Західенерго" (кадастровий номер 0510600000:07:001:0302) за адресою вул. Наконечного, 194, з землями промисловості АТ "ДТЕК "Західенерго" (кадастровий номер 0510600000:07:001:0304) за адресою вул. Наконечного, 173, з земельною ділянкою приватної власності (кадастровий номер 0510600000:07:001:0252) та землями комунальної власності, на якій розташована зона відпочинку "міський пляж", шляхом знесення самочинно збудованого майнового комплексу будівель та споруд площею 518,5 кв.м., який розташований за адресою м.Ладижин, вул. Наконечного, 170 та приведення її у придатний для використання стан за рахунок приватного підприємства "Екатерина." - відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що саме по собі користування відповідачем земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття з огляду на правомірність набуття та оформлення у встановленому законом порядку останнім розташованого на ній майна. Зобов`язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку шляхом знесення належного йому майна є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під об`єктами нерухомого майна з посиланням на її самовільне зайняття та відповідно задоволення таких позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням господарського суду Вінницької області від 20.10.2020 р. у справі №902/629/20, Ладижинська міська рада Вінницької області звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі. Стягнути з приватного підприємства "Екатерина." на користь Ладижинської міської ради Вінницької області судові витрати.

Апелянт стверджує, що господарський суд Вінницької області не з`ясував усіх обставин справи, не дослідив та не дав належної правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам і як наслідок допустив невірне застосування норм матеріального права. Зокрема, не надано належної оцінки акту обстеження земельної ділянки комунальної форми власності від 09.01.2020 р. та акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкта-земельної ділянки №1455-ДК/1456/АП/09/01/-19 від 24.12.2019 року, якими засвідчено факт використання спірної земельної ділянки без належних правовстановлюючих документів.

Позивач вказує, що оскільки спірна земельна ділянка не перебувала у власності чи користуванні попередніх власників комплексу будівель та споруд, то висновок суду про те, що відповідач правомірно набув право користування цією земельною ділянкою у зв`язку із набуттям права власності на об`єкти нерухомого майна є помилковим. Апелянт вважає, що право користування земельною ділянкою в порядку ст.120 ЗК України, не може набуватись від особи, яка таке право не оформила у встановленому законом порядку.

Ладижинська міська рада Вінницької області звертає увагу суду на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення у набувача права оренди земельної ділянки на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Жодних рішень щодо надання у власність чи користування (оренду) відповідачу спірної земельної ділянки, загальною площею 0,3825 га, на якій розташований комплекс будівель та споруд, Ладижинська міська рада (власник земельної ділянки) не приймала, а тому, враховуючи ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та фактичні обставини справи, дана земельна ділянка є самовільно зайнятою та підлягає поверненню власнику, а тому вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність ознак самовільного зайняття земельної ділянки.

На думку скаржника, суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що право власності на нерухоме майно розміщене на земельній ділянці є похідним від права власності на відповідну земельну ділянку, а тому захищаючи право власності на майно з посиланням на ст.41 Конституції України суд в той же час допускає порушення прав власника відповідної земельної ділянки визначених статтями 14 та 41 Конституції України.

Приватне підприємство "Екатерина." своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.263 ГПК України не скористалось.

Згідно ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання, призначене на 18.01.2021 року, Ладижинська міська рада Вінницької області не забезпечила явку свого уповноваженого представника, про причини неявки суд не повідомила.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги належне повідомлення учасників справи про розгляд справи та той факт, що їх явка в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Судом встановлено, що 30.12.1999 р. на підставі рішення 12 сесії 23 скликання Ладижинської міської ради народних депутатів Тростянецького району Вінницької області від 15.12.1999 р. приватному підприємству "Екатерина" (код ЄДРПОУ 20090761) було видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН №003288, площею 0,3492 га, яка знаходиться у м. Ладижин, для розміщення кафе та влаштування зони відпочинку, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №98 (т.1, а.с.86-87).

Відповідно до інформаційної довідки №211066521 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 518,5 кв.м. містяться наступні записи (т.1, а.с.102-105).

Зокрема, 29.05.2012 року право власності на об`єкт нерухомого майна зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 26.04.2020 року у справі №213/676/12.

11.07.2012 року на підставі договору дарування ВРС 503335 від 06.07.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Р№1507 Вірською А.І., право власності на об`єкт нерухомого майна зареєстровано за товариством з обмеженою відповідальністю "Антей-Агро-4"

23.10.2012 року на підставі договору купівлі-продажу ВРХ 693783, ВРХ 693785 від 11.10.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Тростянецького РНО Вінницької області Вірською А.І. Р№ 2335 право приватної власності на об`єкт нерухомого майна зареєстровано за ОСОБА_2 .

16.09.2014 року право власності на об`єкт нерухомого майна зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору дарування №1417 від 16.09.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Тростянецького РНО Вінницької області Вірською А.І..

29.01.2020 року на підставі акту приймання-передачі майна до статутного капіталу приватного підприємства "Екатерина." б/н від 22.01.2020 року між приватним підприємством "Екатерина." та ОСОБА_3 право власності на об`єкт нерухомого майна зареєстровано за приватним підприємством "Екатерина." (код ЄДРПОУ 43464049).

За результатами перевірки з питань дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок на території Ладижинської міської ради Вінницької області працівниками Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області було складено акт від 24.12.2019 р. №1455-ДК/1456/АП/09/01/-19, відповідно до якого станом на 24.12.2019 р. земельна ділянка комунальної власності, на якій розташований комплекс будівель та споруд, що є власністю ОСОБА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 454189005106), площею 0,3825 га, яка є суміжною із земельними ділянками з кадастровими номерами 0510600000:07:001:0302, 0510600000:07:001:0304, 0510600000:07:001:0249 за адресою АДРЕСА_1 використовується громадянкою ОСОБА_3 .. Документи, які надавали б право використовувати дану земельну ділянку відсутні, що є порушенням ст.125, 126 Земельного кодексу України (т.1, а.с. 54).

Актом обстеження земельної ділянки від 03.06.2020 року тимчасовою комісією, створеною розпорядженням міського голови № 74-р від 02.06.2020 року "Про створення тимчасової робочої комісії з розгляду земельних питань", встановлено, що спірна земельна ділянка комунальної форми власності, категорія земель - землі громадської забудови, використовується ПП "Екатерина". Згідно технічної документації із землеустрою щодо відведення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка була виготовлена Ладижинською міською радою, фактично використовувана земельна ділянка має загальну площу 0,3825 га, по периметру огороджена парканом довжиною 268,34 м. Вільний доступ до неї відсутній. На земельній ділянці розташований самочинно збудований майновий комплекс будівель та споруд. Рішення Ладижинської міської ради стосовно надання ПП "Екатерина" (код ЄДРПОУ 43464049) у користування чи у власність земельної ділянки площею 0,3825 га біля зони відпочинку "міський пляж" не приймалось. Комісією встановлений факт самовільного, без правовстановлюючих документів, використання ПП "Екатерина" (код ЄДРПОУ 43464049) земельної ділянки комунальної власності, що є порушенням чинного земельного законодавства України (т.1, а.с.11-34).

Згідно технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка розташована на території АДРЕСА_1 виготовленої ФОП ОСОБА_4 на замовлення Ладижинської міської ради (договір №05 від 10.01.2020 р.) площа фактично використовуваної земельної ділянки без правовстановлюючих документів для будівництва та обслуговування будівель торгівлі становить 0,3825 га (т.1, а.с.36-53).

Технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка розташована на території АДРЕСА_1 виготовленої ФОП ОСОБА_4 на замовлення Ладижинської міської ради (договір №21 від 11.02.2020 р.) встановлено, що фактичне використання земельної ділянки площею 0,3492 га 100% накладається на земельну ділянку площею 0,3825 га, на якій розташоване майно, що належить на праві власності ОСОБА_3 (т.1, а.с.88-99).

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду колегія суддів враховує наступне.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до положень ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 Земельного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 ЗК України).

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність в особи, яка її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом із тим необхідно враховувати, що саме по собі встановлення факту користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об`єктів, причини відсутності таких документів у особи, яка використовує земельну ділянку, наявність в особи права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування , вжиття нею заходів для оформлення права на земельну ділянку тощо. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї (аналогічний висновок наведений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2019 року у справі № 910/2655/18).

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 26.04.2020 року у справі №213/676/12 право приватної власності на комплекс будівель та споруд, загальною площею 518,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_1 . В подальшому право власності на вищевказане майно переходило до ТОВ "Антей-Агро-4", ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ПП "Екатерина.", про що вносились відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 статті 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до частини 1, 2 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, відповідно до положень ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

Отже, відповідно до зазначених правових норм, власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. Ніхто інший, окрім власника цього об`єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 року у справі №910/18560/16).

Оцінюючи доводи апелянта про те, що право користування земельною ділянкою не може бути набуте відповідачем в порядку ст.120 ЗК України, оскільки попередні власники нерухомого майна таке право не оформлювали, колегія суддів вважає необхідне вказати наступне.

Відповідно до пункту е) ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою надане приватному підприємству "Екатерина" (код ЄДРПОУ 20090761) згідно Державного акта на право постійного користування землею серії І-ВН №003288 було припинено внаслідок набуття ОСОБА_1 за рішенням суду права власності на комплекс будівель та споруд, що знаходиться на цій земельній ділянці. Окрім того, як вбачається з листа Головного управління статистики у Вінницькій області приватне підприємство "Екатерина" (код ЄДРПОУ 20090761) від 25.03.2013 р. є припиненим, запис №116711700020000589 (т.1, а.с.107), що в силу положень ч.4 ст. 91, ч.2 ст.104 ЦК України є підставою для втрати юридичною особою правосуб"єктності.

Згідно ч.2 ст. 92 ЗК України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Однак, ОСОБА_1 до якого за рішенням суду від приватного підприємства "Екатерина" (код ЄДРПОУ 20090761) перейшло право власності на нерухоме майно, не відносився до кола осіб, які згідно ст. 92 Земельного кодексу України, можуть набувати права постійного користування земельною ділянкою.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 р. у справі №921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Тому ОСОБА_1 після набуття права власності на об`єкти нерухомого майна набув право на оформлення відповідного права користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.10.2020 р. у справі №927/57/19) та таке право в подальшому переходило до наступних власників вищевказаних об`єктів нерухомого майна.

Апеляційний господарський суд вважає, що не реалізація попередніми власниками нерухомого майна свого права на оформлення відповідного права користування земельною ділянкою не може позбавляти нового власника такого права, що узгоджується з принципом слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості.

При цьому, відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна. У таких випадках положення статті 212 ЗК України застосуванню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що ОСОБА_1 правомірно на підставі рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 26.04.2020 року у справі №213/676/12 набув у власність комплекс будівель та споруд, загальною площею 518,5 кв.м., який розташований на спірній земельній ділянці, а приватне підприємство "Екатерина." (відповідач у справі) є законним власником на підставі акту приймання-передачі майна до його статутного капіталу від ОСОБА_3 , колегія суддів дійшла висновку про те, що за таких обставин спірна земельна ділянка, з урахуванням положень ст. 120 ЗК України, не може вважатись самовільно зайнятою, що спростовує доводи апелянта в цій частині.

Водночас, Ладижинською міською радою Вінницької області подано позов про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки комунальної власності загальною площею 0,3825 га шляхом знесення самочинно збудованого майнового комплексу будівель та споруд площею 518,5 кв.м., який розташований за адресою АДРЕСА_1 та приведення її у придатний для використання стан за рахунок приватного підприємства "Екатерина." з підстав зазначених у ст. 212 ЗК України.

За змістом частини 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання комплексу будівель та споруд, які належать відповідачу на праві власності, неможливе без використання ним земельної ділянки на якій цей комплекс розташований.

Положеннями статті 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В силу положень статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Крім того, в силу частини другої статті 328 ЦК України презюмується правомірність набуття власником права власності на майно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Вєренцов проти України", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України") напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що зобов`язання відповідача в даному випадку в примусовому порядку звільнити земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд (як це передбачено ст. 212 Земельного кодексу України), фактично означає знесення належного відповідачу на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі №902/889/16, від 21.01.2019 р. у справі №910/22093/17, від 20.02.2019 р. у справі №910/9259/17, від 12.06.2019 р. у справі №916/1986/18.

Згідно з ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Апеляційний господарський суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

В силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, апеляційним судом не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального права, зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи та не спростовують висновків суду.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 20.10.2020 р. у справі №902/629/20 залишити без змін, апеляційну скаргу Ладижинської міської ради Вінницької області - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "22" січня 2021 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.