Постанова

від 21.01.2021 по справі 640/13722/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13722/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г. В.

суддів: Беспалова О.О., Парінова А.Б.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги: Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Смарт Пауер , ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020року

у справі № 640/13722/20 (розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Смарт Пауер

до відповідача Державної архітектурно-будівельної інспекції України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору , на стороні відповідача:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пантера плюс ЛТД",

ОСОБА_2

про визнання протиправними дій та скасування сертифікату,-

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Євро Смарт Пауер (надалі - позивач, ТОВ Євро Смарт Пауер ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (надалі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пантера плюс ЛТД" (надалі - третя особа 1, ТОВ "Пантера плюс ЛТД"), ОСОБА_2 (надалі - третя особа 2), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача з надання замовнику будівництва ОСОБА_2 сертифікату відповідності закінченого будівництва об`єкта №ІУ 163201140921 від 23.04.2020 р.;

- скасувати сертифікат відповідності закінченого будівництва об`єкта №ІУ 163201140921 від 23.04.2020 р. Держархбудінспекції.

В обґрунтування позовних вимог позивачами зазначено, що відповідачем протиправно видано замовнику будівництва ОСОБА_2 сертифікату відповідності закінченого будівництва об`єкта №ІУ 163201140921 від 23.04.2020 р.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020року в задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю Євро Смарт Пауер - відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивачем (надалі - апелянт 1) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольни позовні вимоги позивача у повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт 1 посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що ДАБІ України не перевірило достовірність інформації зазначеної у акті готовності об`єкту, а якщо і перевірило, то не відреагувало на недостовірність даних щодо документу, що дає право на_ виконання будівельних робіт, який є призупиненим. Крім того, апелянт 1 зазначає, що ДАБІ України, перед видачею даного сертифікату, мало б оглянути об`єкт будівництва, та зафіксувати усі вищезазначені порушення, та відмовити у видачі сертифікату, чого не було здійснено.

Крім того, не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням, ОСОБА_1 (надалі - апелянт 2) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить змінити, шляхом виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на висновок: Він, поміж іншим, базується на результатах обстеження об`єкта - АЗК "Авантаж", що проводилось 11.04.2020 р. (cm. 27-28 Висновку) експертом разом із представником позивача, шляхом проникнення на територію приватної власності ОСОБА_2 , фотографування належного їй об`єкту, без погодження таких дій із власником відповідної земельної ділянки та розміщеного на ній об`єкту, які на той час не були територією, відкритою для загального доступу стороннім третім особам, тобто всупереч встановленому чинним, законодавством порядку .

В своїй апеляційній скарзі апелянт 2 посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду в частині оскарження, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для зміни судового рішення. Свої вимоги апелянт 2 обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не залучено до участі у справі апелянта 2 та судового експерта та не допитав їх в судовому засіданні.

На адресу апеляційної інстанції від відповідач надійшов письмовий відзив на апеляційні скарги, в яких останній просить відмовити апелянтам у задоволенні скарг, а рішення суду залишити без змін.

Також, на адресу суду апеляційної інстанції надійшли письмові відзиви від третьої особи 1, в яких останній зазначає, що апеляційні скарги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що Замовником будівництва об`єкта "Будівництво автозаправного комплексу за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Мила" (надалі - Об`єкт будівництва") ОСОБА_2 звернулася до Держархбудінспекції із заявою від 10.04.2020 р. про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та видачу сертифіката, в якій просила прийняти в експлуатацію та видати сертифікат на Об`єкт будівництва. До вказаної заяви додано акт готовності об`єкта до експлуатації від 10.03.2020 р.

Держархбудінспекцією 23.04.2020 р. на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 10.03.2020 р. видано оскаржуваний сертифікат серії ІУ №163201140921, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом Об`єкта будівництва проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Позивач, не погоджуючись із діями відповідача щодо видачі сертифікату, звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Держархбудінспекція діяла у відповідності до положень чинного законодавства, у спосіб та у межах повноважень, що передбачені законом та Конституцією України, а відтак підстави для визнання протиправними дій відповідача з надання Замовнику будівництва - ОСОБА_2 сертифікату відповідності закінченого будівництва об`єкта №ІУ 163201140921 від 23.04.2020 р. та скасування зазначеного сертифікату відсутні.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011р. № 3038-VI (надалі - Закон № 3038-VI.

Так, відповідно до частин 2 - 5, 7 статті 39 Закону №3038-VI, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Форма акта готовності об`єкта до експлуатації, форма сертифіката, порядок його видачі, розмір та порядок внесення плати за видачу сертифіката визначаються Кабінетом Міністрів України.

Акт готовності об`єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об`єкт застрахований).

Орган державного архітектурно-будівельного контролю у разі необхідності під час розгляду питань, пов`язаних з видачею сертифіката, може звернутися до державних органів з метою отримання відповідних висновків.

Неподання таких висновків у визначений органом державного архітектурно-будівельного контролю строк не є підставою для продовження строку видачі сертифіката або відмови в його видачі.

Прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об`єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю відмовляє у видачі сертифіката з таких підстав: 1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу сертифіката; 2) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; 3) невідповідність об`єкта проектній документації на будівництво такого об`єкта та/або вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил, у тому числі щодо доступності об`єкта для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення; 4) невиконання вимог, передбачених Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", щодо оснащення будівлі вузлами обліку відповідних комунальних послуг.

Відмова у видачі сертифіката надається замовникові у строк, передбачений для його видачі.

Рішення про відмову у видачі сертифіката може бути розглянуто у порядку нагляду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (без права видачі сертифіката), або оскаржено до суду.

Так, механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначений Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. №461 (надалі - Порядок №461) .

Відповідно до п.п. 23 - 27 Порядку №461, сертифікат видається органом державного архітектурно-будівельного контролю за формою, наведеною у додатку 7 до цього Порядку.

Для отримання сертифіката замовник (його уповноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронний кабінет до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву про прийняття в експлуатацію об`єкта та видачу сертифіката за формою, наведеною у додатку 8 до цього Порядку, до якої додається акт готовності об`єкта до експлуатації за формою згідно з додатком 9 до цього Порядку.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю приймає подані замовником заяву, акт готовності об`єкта до експлуатації та вчиняє дії у межах чинного законодавства щодо з`ясування питання достовірності відомостей у поданих документах, відповідності об`єкта проектній документації, вимогам будівельних норм, стандартів і правил, за результатами яких складається довідка за формою, наведеною у додатку 10 до цього Порядку.

Під час розгляду питання прийняття в експлуатацію об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, орган державного архітектурно-будівельного контролю має право оглядати об`єкт із здійсненням фото- та відеофіксації, відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати проектну та виконавчу документацію, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, отримувати матеріали, відомості, довідки, пояснення з питань, що виникають під час огляду об`єкта, та залучати в разі потреби установи, організації, у тому числі громадські об`єднання осіб з інвалідністю, державні органи (їх консультативно-дорадчі органи).

У разі потреби під час розгляду питань, пов`язаних з видачею сертифіката, орган державного архітектурно-будівельного контролю може звернутися до державних органів з метою отримання відповідних висновків, що стосуються об`єкта будівництва.

Неподання таких висновків у встановлений строк не є підставою для продовження строку видачі сертифіката або відмови в його видачі.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати реєстрації заяви приймає рішення про видачу сертифіката або про відмову в його видачі.

Сертифікат виготовляється в одному примірнику та видається замовнику (уповноваженій ним особі), який має зберігати його протягом всього періоду експлуатації об`єкта.

Підставою для відмови у видачі сертифіката є: неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу сертифіката; виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; невідповідність об`єкта проектній документації на будівництво такого об`єкта та/або вимогам будівельних норм, стандартів і правил.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Держархбудінспекція діяла у відповідності до положень чинного законодавства, у спосіб та у межах повноважень, що передбачені законом, а відтак підстави для визнання протиправними дій відповідача з надання Замовнику будівництва - ОСОБА_2 сертифікату відповідності закінченого будівництва об`єкта №ІУ 163201140921 від 23.04.2020 р. та скасування зазначеного сертифікату відсутні.

Разом з тим, колегія суддів вважає за доцільне з`ясувати питання щодо порушення прав та інтересів позивача у зв`язку з видачею сертифікату третій особі 2 та вважає за необхідне врахувати наступні обставини.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її справа, свободи та законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його дій, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, тощо.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 18 частини 1 статті 4 КАС України, нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Таким чином, право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року по справі №9901/351/19.

Отже, обов`язковою умовою для звернення до адміністративного суду повинно бути порушення прав та інтересів фізичної особи відповідним рішенням суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначено, що "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту".

Також, у Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отож, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За змістом статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

Отже, згідно з вищевказаними нормами права особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, у даній адміністративній справі насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача внаслідок прийняття оскаржуваного рішення.

Аналогічна позиція підтверджується і змістом окремих рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішення № 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та рішення № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України. Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовується сторонами, що 18.02.2020 року до позивача звернувся громадянин ОСОБА_3 , який повідомив, що є клієнтом АЗС, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та упритул до АЗС, де він заправляє своє авто, здійснюється нове будівництво, що призводить до утворення заторів та створює перешкоди для заїзду на АЗС. Окрім іншого заявник повідомив, що звернувся до Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області, яким відкрито кримінальне провадження за ст. 356 Кримінального кодексу України (самоуправство).

Позивач вказує на потенційну загрозу життю і здоров`ю людей через вказаний об`єкт будівництва.

Колегією суддів досліджено матеріали справи та встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що оскаржуваний сертифікат стосується безпосередньо прав ТОВ "Євро Смарт Пауер", оскільки, як вбачається з матеріалів справи спірний сертифікат видано Замовнику будівництва ( ОСОБА_2 ), об`єкт розташування за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Мила".

Так, Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року по справі №640/5010/20 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2020 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, а у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Смарт Пауер" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправними дій відповідача з надання Замовнику будівництва - ОСОБА_2 дозволу на виконання будівельних робіт № ІУ 113192671057 від 24 вересня 2019 року та скасування зазначеного дозволу - відмовлено повністю (надалі - Постанова по справі №640/5010/20).

У відповідності до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В Постанові по справі №640/5010/20, зокрема зазначено наступне: 21.05.2020 року право власності на введений в експлуатацію автозаправний комплекс, розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Мила, було зареєстровано за замовником будівництва - ОСОБА_2 (номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності - 36590057; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 2085284032224).

26.05.2020 року вказаний автозаправний комплекс був переданий у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Пантера Плюс Лтд" (ідентифікаційний код 40855149) згідно договору купівлі - продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єрмакович В.В. за реєстровим № 588 від 26 травня 2020 р. .

Колегія суддів зазначає, що за правилами статті 26 цього Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" завершальним етапом будівництва об`єкту містобудування є реєстрація права власності на такий об`єкт.

З моменту реєстрації права власності на новостворений об`єкт вичерпує свою дію декларація про готовність об`єкта експлуатації та рішення про видачу сертифікату готовності.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що в даному випадку відсутні порушення прав позивача, оскільки оскаржуване рішення є актом одноразового застосування, яке на час розгляду справи в суді першої інстанції вичерпало свою дію фактом його виконання (реєстрація права власності), а відтак не буде мати на меті відновлення прав та інтересів позивача через неналежно обраний спосіб судового захисту.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Постановою по справі №640/5010/20 встановлено, що Висновок будівельно-технічної експертизи об`єкту від 23.04.2020 року № 11/20 на який посилається позивач в апеляційній скарзі не може братися до уваги, оскільки його було зроблено за результатами експертизи, проведеної з порушеннями процедури.

Враховуючи, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року по справі №640/5010/20 набрала законної сили, судом першої інстанції зазначено обставини, які не потребують повторного дослідження та встановленню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга апелянта 1 не підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню.

Доводи апелянт 2, що суд першої інстанції повинен був залучити до участі у справі, в якості третьої особи адвоката Яковенка Дмитра Анатолійовича та судового експерта, яким складено експертний висновок від 23.04.2020 р. №11/20, колегія суддів не погоджується з даними твердженнями.

У відповідності до частини 2 статті 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

Колегією суддів досліджено матеріали справи та встановлено, що сторонами не заявлялося клопотання про залучення третіх осіб ( ОСОБА_1 та судового експерта) до розгляду справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що залучення третіх осіб до розгляду у справі є правом суду, а не обов`язком.

Щодо посилання апелянта 2 про виключення з мотивувальної частини посилання суду першої інстанції на наступне: Він, поміж іншим, базується на результатах обстеження об`єкта - АЗК "Авантаж", що проводилось 11.04.2020 р. (ст. 27-28 Висновку) експертом разом із представником позивача, шляхом проникнення на територію приватної власності ОСОБА_2 , фотографування належного їй об`єкту, без погодження таких дій із власником відповідної земельної ділянки та розміщеного на ній об`єкту, які на той час не були територією, відкритою для загального доступу стороннім третім особам, тобто всупереч встановленому чинним, законодавством порядку , колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів звертає увагу, що вищезазначений висновок викладено у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року по справі №640/5010/20, якою відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю Євро Смарт Пауер в задоволенні позову відмовлено.

У відповідності до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року по справі №640/5010/20 набрала законної сили, судом першої інстанції зазначено обставини, які не потребують повторного дослідження та встановленню, а отже твердження апелянта 2 про виключення даного абзацу з рішення суду не підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачу в задоволенні позовних вимог, а отже апеляційні скарги не підлягають задоволенню, оскільки є необґрунтованими.

Також, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги апелянта 1 є ідентичним позовній заяві поданою позивачем під час розгляду справи на першій інстанції, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на позиції Європейського Суду з прав людини, які він висловив, зокрема, в п. 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , п. 43 рішення у справі Кобець проти України , відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом .

Тобто, встановлюючи істину в справі суд повинен базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби в суду не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

При цьому апеляційні скарги не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційні скарги залишаються без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Смарт Пауер та ОСОБА_1 - залишити без задоволення .

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного суду в порядку ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Г. В. Земляна

Судді: О. О. Беспалов

А. Б. Парінов