Постанова

від 21.01.2021 по справі 810/3315/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року

м. Київ

справа № 810/3315/15

адміністративне провадження № К/9901/26175/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Гараж Мобайл Груп на постанову Київського окружного адміністративного суду у складі судді Панової Г.В. від 25 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Безименної Н.В., суддів Аліменка В.О., Кучми А.Ю. від 11 жовтня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Гараж Мобайл Груп до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Гараж Мобайл Груп (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09 лютого 2015 року №0000532201, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 3455734 грн., з яких за основним платежем 2303822 грн. та 1151912 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Предметом перевірки судів у цій справі було рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати ПДВ за наслідками господарської діяльності Товариства з ТОВ КВП Груп у серпні 2014 року та з ТОВ КВП Спецбуд у вересні 2014 року.

Оскаржуючи рішення Інспекції про заниження податкових зобов`язань за господарськими операціями із зазначеними контрагентами, Товариство послалося на необґрунтованість висновків акту перевірки від 14 січня 2015 року №12/10-13-22-05/35040775, на підставі якого прийнято оскаржене податкове повідомлення-рішення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року, у задоволенні позову Товариства відмолено повністю.

Постановляючи рішення, суди, надавши правову оцінку встановленим обставинам справи, визнали обґрунтованими доводи контролюючого органу, що операції між позивачем та його контрагентами ТОВ КВП Груп у серпні 2014 року та з ТОВ КВП Спецбуд у вересні 2014 року щодо виконання останніми робіт (надання послуг) не мали реального характеру й не можуть слугувати підставою для формування Товариством податкового кредиту з ПДВ за наслідками таких відносин у відповідності до статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

По суті вважає, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже операції між позивачем та ТОВ КВП Груп і ТОВ КВП Спецбуд щодо надання останніми клінінгових послуг та виконання навантажувально-розвантажувальних робіт фактично проведені та документально оформлені; Товариством дотримано передбачені законодавством умови для формування податкового кредиту з ПДВ, у зв`язку з чим, на його думку, відсутні підстави для збільшення відповідних зобов`язань за наслідками таких відносин.

Письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.

Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ КВП Груп у серпні 2014 року та з ТОВ КВП Спецбуд у вересні 2014 року та контрагентами покупцями за період з 01 серпня по 30 вересня 2014 року, за наслідками якої складено акт від 14 січня 2015 року №12/10-13-22-05/35040775, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК України, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету, на 2303822,00 грн., у тому числі за серпень 2014 року на 1799989,00 грн., за вересень 2014 року на 503833,00 грн.

У акті перевірки Інспекція дійшла висновку про формування Товариством податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із ТОВ КВП Груп та ТОВ КВП Спецбуд без достатніх правових підстав з огляду на нереальність таких. На обґрунтування цього контролюючий орган посилався як на податкову інформацію щодо відсутності об`єктів оподаткування по операціям з придбання/продажу товарів (послуг), отриману за результатами податкового контролю контрагентів, так і на відсутність документів, які б підтверджували фактичне виконання робіт (надання послуг) контрагентами позивача.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Конституційний правовий порядок у сфері оподаткування ґрунтується на положеннях частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, згідно з якими кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори, що встановлюються виключно законами України, у порядку і розмірах, передбачених ними.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту, а покупця - права на його формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ КВП Груп (виконавець) було укладено договори про надання клінінгових послуг від 01 серпня 2014 року №100, №101, №102, №103, №104, №105, №106, №107, №107, №108, №109, №109, №110 та №111, за умовами яких виконавець зобов`язувався за завданням замовника протягом терміну дії договорів надавати останньому клінінгові послуги, а замовник - приймати і оплачувати роботу виконавця.

Також між позивачем (замовник) та ТОВ КВП Спецбуд укладено договори про надання послуг від 01 вересня 2014 року №115, №116, №117 та №118, у відповідності до яких виконавець зобов`язувався організовувати та забезпечити надання послуг згідно умов договорів та усних вказівок замовника, а саме ручне завантаження та розвантаження вантажу на складі замовника, включаючи весь комплекс пов`язаних з ними операцій по укладанню і кріпленню вантажу, його сепаруванню тощо, а замовник, в свою чергу, зобов`язувався оплатити надані за цими договорами послуги виконавцю.

З посиланням на вказані договори ТОВ КВП Груп та ТОВ КВП Спецбуд на адресу позивача виписані податкові накладні, на підставі яких відповідна сума ПДВ включена Товариством до складу податкового кредиту у серпні - вересні 2014 року.

Позивач стверджував, що у ході перевірки ним подана необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій за вказаними договорами, а також того, що укладені угоди мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Суд касаційної інстанції зазначає, що складені за результатами господарських операцій первинні документи повинні підтверджувати і розкривати суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, такі документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Судами ж попередніх інстанцій встановлено, що надані позивачем документи не є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій, адже не розкривають зміст та суть досягнутих між сторонами домовленостей, не відображають хід виконання робіт (надання послуг) та не дають можливості перевірити здійснення господарських операцій у цілому.

Такого висновку суди дійшли, зокрема, з огляду на те, що основним видом діяльності ТОВ КВП Спецбуд є виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг, підготовчі роботи на будівельному майданчику, інші роботи із завершення будівництва, діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту, консультація з питань оподаткування, організація будівництва та будівель, а ТОВ КВП Груп - діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.

У ході ж розгляду справи не встановлено у контрагентів власного або орендованого обладнання для виконання спірних операцій, технічного персоналу, присутність якого обумовлюється не лише специфікою обумовлених операцій, а також і умовами договорів, виходячи з обсягу робіт й задекларованих операцій; обставин залучення контрагентами інших осіб для забезпечення виконання обумовлених договорами із позивачем зобов`язань тощо.

З метою належного та всебічного дослідження всіх обставин справи судом першої інстанції вживалися заходи по виклику у судове засідання як свідків керівників ТОВ КВП Груп та ТОВ КВП Спецбуд для надання ними пояснень щодо проведення господарських операцій із Товариством, однак такі особи до суду не з`явилися.

За висновком судів, між сторонами договорів акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) складені із порушенням вимог статті 9 Закону №996-XIV, адже не містять місця підписання, посад і прізвищ осіб, що їх підписали; не розкривають зміст послуг та участь контрагентів в їх наданні; не містять жодної інформації щодо вчинення конкретних дій, обсягу наданих послуг/виконаних робіт, ціни кожної послуги, кількості годин, витрачених на їх виконання, а також не визначають де саме надавались послуги (виконувалися роботи).

Також суди виходили з того, що відсутні докази отримання результату від придбаних послуг (робіт) та пов`язаність останніх із господарською діяльністю Товариства, доказів здійснення розрахунків між сторонами угод. У ході судового розгляду позивачем не доведено необхідності придбання робіт (послуг) у контрагентів у відповідному об`ємі та узгодженою у договорах вартістю, наявності об`єктивно існуючих економічних чинників, в силу яких Товариство було змушене організовувати діяльність саме на таких умовах.

Загалом слід зазначити, що додані до матеріалів справи документи не свідчать про участь саме працівників контрагентів чи залучених ними осіб при виконанні зобов`язань, фактичне їх виконання, а також використання позивачем результатів таких робіт (послуг) у власній господарській діяльності.

Такі обставини не дали судам першої та апеляційної інстанції можливості встановити руху активів на шляху до позивача у справі, участь контрагентів у такому ланцюгу, реальні зміни майнового стану Товариства внаслідок таких відносин, його власному капіталі.

Дослідивши умови укладених із контрагентами договорів, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, врахувавши ненадання документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують здійснення такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, дефектність первинних документів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про непідтвердження виконання робіт (надання послуг) на користь позивача згаданими суб`єктами господарювання, що виключає відображення їх результатів у обліку підприємства й підстави для формування позивачем податкового кредиту за такими відносинами.

Доводи ж касаційної скарги Товариства наведеного не спростовують і зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно положень статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи відсутність підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень або ж порушення процесуальних норм, підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Гараж Мобайл Груп залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко