Постанова

від 25.01.2021 по справі 320/5442/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5442/20 Головуючий у І інстанції - Василенко Г.Ю.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року по справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю БЕР ТРАНС про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з даним позовом, в якому просило суд стягнути з відповідача на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 25 347,35 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і не забезпечив працевлаштування інвалідів згідно з встановленим законом нормативом, тому зобов`язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно господарські санкції разом з пенею.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить викладені в ній вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд при вирішенні питання про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені з ТОВ Бер Транс безпідставно та протиправно відмовив у задоволені позовної заяви Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, оскільки подання звітності до центрів зайнятості передбачено законодавчо і не звільняє підприємство від обов`язку працевлаштування і осіб з інвалідністю або сплатити адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4 відсоткового нормативу працевлаштування інвалідів.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України , суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю БЕР ТРАНС є юридичною особою (ідентифікаційний код 40408348) працедавцем, який відповідно до статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні зобов`язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

У січні 2020 року відповідач подав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форма № 10-ПІ), згідно з яким він задекларував, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2019 року становила 8 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , становить - 0 осіб. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 50362,00 грн.

На думку позивача, з даного звіту вбачається, що відповідачем не забезпечено працевлаштування одного інваліда.

Згідно з розрахунком, наведеним позивачем у позовній заяві, відповідач, у зв`язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, зобов`язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 25181,25 грн. та пеню в сумі 166,10 грн., що разом становить 25347,35 грн.

Вважаючи, що відповідачем всупереч вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні не працевлаштовано одного інваліда, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України , у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу . В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що доказів на підтвердження того, що відповідачем не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів або ж про факти відмови у працевлаштуванні з боку відповідача за зверненням інваліда або направленням державної служби зайнятості, позивачем суду не надано та про таке не зазначено.

За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та обґрунтувань апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 № 875-XІI (далі - Закон № 875-XІI) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 Закону № 875-XІI встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини першої статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

При цьому, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ.

В свою чергу, на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 в справі № 820/2249/17 та від 05.03.2019 в справі № 815/2562/17.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснював належні заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, починаючи з червня 2019 року до центру зайнятості подавав звітність про попит на робочу силу за формою №3-ПН, в яких зазначав про наявність вакансії для інваліда, тобто, проінформував центр зайнятості про наявність вільних вакансій для працевлаштування інвалідів.

Крім цього, центром зайнятості інваліди для працевлаштування до підприємства не направлялися, не було і безпосереднього звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування. Фактів відмови підприємства в працевлаштуванні інвалідів центром зайнятості матеріали справи не містять.

Вказані обставини дають підстави для висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статтею 19 Закону № 875-XІI та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць в товаристві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першою інстанції із посиланням на правову позицію Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 у справі №806/1368/17, якою встановлено, що якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у визначений строк з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, адже оскаржуване рішення суд першої інстанції постановив з дотриманням норм матеріального та процесуального права, викладені у скарзі міркування та твердження не спростовують правильності висновків суду.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243 , 250 , 311 , 315 , 317 , 321 , 322 , 325 , 329 КАС України , суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Карпушова

А.Г. Степанюк