Постанова

від 20.01.2021 по справі 344/8134/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/8134/18

Провадження № 22-ц/4808/102/21

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.,

суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.,

за участю секретаря Мельник О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Пастернак І.А. 16 жовтня 2020 року в м. Івано-Франківську, повний текст якого виготовлено 26 жовтня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю Дімекс про визнання незаконним та скасування наказу про скорочення посади заступника директора, поновлення на посаді, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ Дімекс про визнання незаконним та скасування наказу про скорочення посади заступника директора, поновлення на посаді, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовано тим, що з 30 вересня 2000 року позивач працював на посаді заступника директора ТОВ Дімекс . Періодично між ним та директором даного товариства ОСОБА_3 виникали суперечки щодо стратегічних та тактичних питань розвитку товариства. Одним з таких був конфлікт, який виник 10 травня 2018 року внаслідок одноосібного рішення ОСОБА_3 про прийняття на роботу працівника пенсійного віку, без достатнього досвіду роботи на склад будматеріалів з початковим окладом значно вищим, ніж у досвідчених працівників. У відповідь на його зауваження ОСОБА_3 почав ображати позивача та виганяти із робочого кабінету, що викликало в останнього емоційний сплеск, після чого у нього погіршився стан здоров`я.

11 травня 2018 року позивач звернувся до лікаря з високим тиском та головними болями. За результатами обстежень йому було відкрито лікарняний лист, проте від госпіталізації ОСОБА_1 відмовився. Після амбулаторного лікування позивача, консультацій у спеціалістів та отримання результатів аналізів, 18 травня 2018 року було прийнято рішення про його стаціонарне лікування у Лисецькій центральній районній лікарні з 21 травня 2018 року.

Однак, після виходу на роботу 31 травня 2018 року позивач був ознайомлений з наказом директора ТОВ Дімекс ОСОБА_3 №13-К від 10 травня 2018 року про скорочення посади заступника директора у зв`язку зі зміною в організації підприємства.

Вважає, що єдиною підставою для видання даного наказу стали персональні, сформовані на підґрунті психологічної несумісності з позивачем, емоційні рішення директора ТОВ Дімекс ОСОБА_3 Така зміна організації ТОВ Дімекс між співвласниками не обговорювалась та категорично суперечить думці іншого співвласника товариства - ОСОБА_2 , що робить наказ нелегітимним та незаконним.

Крім того внаслідок видання директором незаконного наказу позивачу було завдано моральної шкоди, що проявлялась у нервовому стресі, погіршенні стану здоров`я, внаслідок чого він був змушений проходити лікування.

З огляду на вищенаведене просив визнати незаконним та скасувати наказ директора ТОВ Дімекс №13-К від 10 травня 2018 року про скорочення посади заступника директора та поновити його на даній посаді, а також стягнути з ТОВ Дімекс на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. моральної шкоди.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 19.09.2018 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_2 .

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 4 жовтня 2019 року провадження в частині позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу №13-К від 10 травня 2018 року про скорочення посади заступника директора закрито.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 жовтня 2020 року у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає його незаконним та необґрунтованим.

На його думку, враховуючи характер спірних правовідносин та ту обставину, що наказ відповідача від 10 травня 2018 року №13-К був чинний до 1 жовтня 2018 року, є всі підстави стверджувати про тривалий характер заподіяння позивачу моральної шкоди. Вказане свідчить про необхідність з`ясування законності наказу від 10 травня 2018 року №13-К, оскільки сам факт його винесення та існування є доказом заподіяння позивачу моральної шкоди.

Компенсація за завдану моральну шкоду не поглинається фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових прав ОСОБА_1 шляхом скасування оскаржуваного наказу, а має самостійне юридичне значення. Такі ж висновки містяться у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року по справі №640/14909/16-ц.

Апелянт вважає, що ним доведено факт порушення його законних прав, який полягав у прийнятті відповідачем наказу від 10 травня 2018 року №13-К про скорочення посади, яку обіймає позивач та непопередженні про його майбутнє вивільнення, що призвело до моральних страждань, постійних душевних хвилювань, втрати ним нормальних життєвих зав`язків, і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Вказані обставини призвели до різкого погіршення стану здоров`я позивача, внаслідок чого він перебував на лікарняному та у відпустці, що вимагало від нього додаткових зусиль для нормалізації власного життя.

Враховуючи вищенаведені обставини, вважає, що 5000,00 грн. буде справедливою сумою компенсації моральної шкоди, а тому просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду від 16 жовтня 2020 року та постановити нове, яким позов задовольнити.

ТОВ Дімекс подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15 жовтня 2019 року по справі №905/2559/17, відсутність порушення прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові. Позивач продовжує працювати у ТОВ Дімекс , що свідчить про те, що роботодавцем та його уповноваженим органом виконується законодавство про працю. А доводи апеляційної скарги не свідчать про незаконність оскаржуваного рішення. Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду апелянт та його представник доводи апеляційної скарги підтримали з мотивів, наведених у ній.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримала.

Вислухавши суддю-доповідача, апелянта та його представника, представника відповідача, третю особу, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 з 01.10.2000 року працював у ТОВ Дімекс на посаді заступника директора, про що свідчить викопіровка з його трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.10.2000 року (т. 1, а.с. 9).

10.05.2018 року директором ТОВ Дімекс ОСОБА_3 було видано наказ №13-К про скорочення посади заступника директора у зв`язку зі зміною в організації підприємства (т. 1, а.с. 10).

Згідно копії листка непрацездатності серії АДЛ №587754 від 11.05.2018 року ОСОБА_1 з 11.05.2018 року по 18.05.2018 року перебував на лікуванні в Лисецькій ЦРЛ (т. 1, а.с. 21).

Відповідно до копії виписки №1782/18 із медичної карти стаціонарного хворого від 31.05.2018 року ОСОБА_1 перебував у стаціонарі лікарні з 21.05.2018 року по 31.05.2018 року (т. 1, а.с. 23).

31.05.2018 року ОСОБА_1 ознайомився із наказом №13-К від 10.05.2018 року Про скорочення посади заступника директора , про що свідчить його підпис на даному наказі (т. 1, а.с. 10).

Наказом №18-К від 31.05.2018 року ОСОБА_1 було надано відпустку без збереження заробітної плати з 01.06.2018 року по 06.06.2018 року за його заявою (т. 1, а.с. 32-33).

Наказом №13-К/З від 06.07.2018 року внесено зміни до п. 2 наказу №13-К від 10.05.2018 року та попереджено ОСОБА_1 про звільнення із займаної посади заступника директора ТОВ Дімекс з 01.10.2018 року; доповнено наказ п. 4, яким запропоновано ОСОБА_1 вакантну посаду в ТОВ Дімекс менеджера-консультанта торгового залу з продажу будівельних матеріалів. Запропоновано ОСОБА_1 викласти в письмовій формі інформацію про прийняте ним рішення за результатами ознайомлення з даним наказом (т. 1, а.с. 47).

Судом встановлено також, що наказом №39 від 01.10.2018 року скасовано наказ №13-К від 10.05.2018 року та наказ №13-К/З від 06.07.2018 року за підписом директора ТОВ Дімекс ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 133).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 04.10.2019 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю Дімекс про визнання незаконним та скасування наказу про скорочення посади заступника директора, відшкодування моральної шкоди в частині позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про скорочення посади заступника директора закрито (т. 1, а.с. 158).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю Дімекс про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено заподіяння йому будь-якої шкоди діями відповідача.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, частина перша статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

В постанові від 15.04.2020 року у справі №438/978/17 (провадження №61-2665св19) Верховний Суд вказує, що зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Відшкодування моральної шкоди, як вид відповідальності роботодавця за заподіяну працівникові моральну шкоду, передбачає наявність умов і підстав її настання: вина роботодавця, факт порушення роботодавцем законних трудових прав особи, протиправність діяння заподіювача моральної шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою роботодавця і моральною шкодою.

Лише наявність усіх чотирьох умов є підставою для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди. Відсутність хоча б однієї з зазначених умов свідчить про необґрунтованість та недоведеність відповідних позовних вимог.

Верховний Суд зазначає, що лише констатація факту про завдання моральної шкоди позивачу не може бути беззаперечною підставою для її відшкодування без доведеності її заподіяння та наявного причинного зв`язку між діями роботодавця та наслідками.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з метою забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи, суддя повинен провести ретельну підготовку її до розгляду. Зокрема, в строки встановлені ст. 146 ЦПК (1502-06), вчинити всі необхідні підготовчі дії, передбачені ст. 143 цього ж Кодексу (1502-06), залежно від конкретних обставин справи, витребувати від позивача подання доказів про порушення його законних прав і заподіяну моральну шкоду, надіслати відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів і зажадати від нього письмових пояснень щодо заявленого позову, а за наявності заперечень проти нього - подання доказів, що їх підтверджують.

Як вбачається з матеріалів справи, позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 мотивував порушенням його трудових прав внаслідок видання наказу №13-К від 10 травня 2018 року про скорочення посади заступника директора ТОВ Дімекс , що, за його твердженнями, призвело до душевних хвилювань, погіршення його здоров`я, у зв`язку з чим він був змушений проходити лікування.

Разом з тим, вищевказаний наказ в судовому порядку незаконним не визнавався та не скасовувався, провадження у справі в цій частині ухвалою Івано-Франківського міського суду від 04.10.2019 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (т. 1, а.с. 158).

Дана ухвала суду сторонами не оскаржувалася.

Також у встановленому законом порядку не оспорювався та не визнавався недійсним наказ директора ТОВ Дімекс ОСОБА_3 №39 від 01.10.2018 року, яким скасовано наказ №13-К від 10.05.2018 року та наказ №13-К/З від 06.07.2018 року, а відтак він підтверджує факт працевлаштування ОСОБА_1 на посаді заступника директора ТОВ Дімекс .

В постанові Верховного Суду від 09.12.2020 року у справі №376/2724/17 (провадження №61-618св19) зроблено правовий висновок про те, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а, відповідно, і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №13/51-04 (провадження №12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Виходячи з аналізу наведених норм права та матеріалів справи, апеляційний суд проходить до висновку про відсутність сукупності умов і підстав, які б давали право на відшкодування позивачу моральної шкоди роботодавцем. А тому рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності вказаних висновків та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що б призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 16 жовтня 2020 року - без змін.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами.

Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.

За приписами пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2. ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: Г.П. Мелінишин

О.В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 26 січня 2021 року.