Постанова

від 21.01.2021 по справі 340/1013/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 січня 2021 року м. Дніпросправа № 340/1013/20 Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,

розглянувши в порядку письмового провадежння

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року

у справі №340/1013/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛС ЕНД ФІД ПРОДАКШН"

до Головного управління ДПС у Кіровоградській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

30 березня 2020 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ОІЛС ЕНД ФІД ПРОДАКШН" звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.01.2020 №0000050402, яким підприємству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3 251 709 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю твердження контролюючого органу про відсутність факту реальності господарських операцій з контрагентами позивача. Зазначений висновок контролюючого органу спростовуються первинними документами, які відповідають вимогам чинного законодавства, необхідними для надання їм юридичної сили та доказовості, отже і підтверджують суму задекларованого підприємством податку.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 р. у справі № 340/1013/20 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛС ЕНД ФІД ПРОДАКШН" до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Судом встановлено, що за результатами проведеної податкової перевірки контролюючий орган дійшов висновку про протиправне формування позивачем податкового кредиту, що призвело до заниження податкового зобов`язання з ПДВ. Наведені обставини слугували підставою для прийняття спірного ППР про зменшення суми від`ємного значення ПДВ.

Дослідивши надані сторонами документи суд визначив, що спірна сума податкового кредиту сформована за результатами господарських взаємовідносин з ТОВ СГ Самоцівт Агро , ТОВ Коммонт Поінт . Надані первинні документи позивача повністю підтвердили реальний характер виконання укладених угод та правомірність їх відображення в податковому та бухгалтерському обліках. На підставі чого суд дійшов висновку про протиправність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. Наведене обумовило прийняття рішення про задоволення позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду, Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 р. у справі № 340/1013/20, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не врахував, що контрагенти позивача не мають достатньої кількості матеріально-технічних засобів для реального виконання угод укладених з позивачем. Корім того по ланцюгу постачання відсутня можливість підтвердити товарність даних операцій, а отже їх реальний характер.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення. Відповідно до заяви від 03.12.20 р. позивач просив суд здійснити розгляд справи за наявними у справі матеріалами та за відсутності учасників судового процесу.

Відповідач клопотанням, отриманим судом 1.12.20 р. просив відкласти розгляд справи на іншу дату. В судове засідання, призначене на 21.01.21 р. представники відповідача не з`явилися, з огляду на зазначене, у відповідності до ст. 311 КАС України, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, та зазначає:

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, в період з 03.12.2019 по 09.12.2019 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з метою визначення правильності нарахування від`ємного значення за період діяльності з 01.09.2019 по 30.09.2019, та з метою достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника у банку за період з 01.09.2019 по 30.09.2019, за результатами якої складено акт від 16.12.2019 №156/11-28-04-02/40991867.

Згідно висновків акту, документальною позаплановою перевіркою встановлено порушення: п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України в результаті чого було завищено суму податкового кредиту в розмірі 3 251 709 грн., що призвело до завищення суми від`ємного значення за вересень 2019 в розмірі 3 251 709 грн.

На підставі акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000050402 від 14.01.2020, яким підприємству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3 251 709 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказане рішення залишене без змін.

Не погоджуючись з цим позивач звернувся до суду.

Дослідивши обставини по справі, колегія суддів вважає за можливе погодитись з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення вимог адміністративного позову.

Так, висновки контролюючого органу, якими обґрунтовано прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, обґрунтовані тим, що на думку останнього Товариством не підтверджено факт придбання насіння соняшника, а також транспортно-експедиційних послуг на його перевезення. З огляду на що, відповідач дійшов висновку, про протиправне формування податкового кредиту за даними відносинами та завищення суми від`ємного значення ПДВ.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками з наступних підстав.

Так, за вересень 2019 позивачем придбано у постачальника ТОВ СГ Самоцвіт Агро насіння соняшника в кількості 2348,16 т. на загальну суму ПДВ - 3 209 145,17 грн.. Крім того, за вересень 2019 позивачем придбано у постачальника ТОВ Коммонт Поінт транспортно-експедиційні послуги на перевезення соняшника від постачальника ТОВ СГ Самоцвіт Агро в кількості 2348,16 т. на загальну суму ПДВ - 51 963,01 грн.

Судом встановлено, що між ТОВ СГ Самоцвіт Агро (постачальник) та ТОВ "ОІЛС ЕНД ФІЛ ПРОДАКШН укладено договір поставки від 05.09.2019 № 05/09-2019, відповідно до предмету якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити насіння соняшнику урожаю 2019 року на умовах, зазначених у цьому Договорі, Додаткових угодах та Специфікаціях до нього, які є невід`ємною частини даного Договору.

Згідно специфікації' № 1 від 05.09.2019 постачальник постачає насіння соняшнику урожаю 2019 року в кількості 4500 т +/-5 %, ціна з ПДВ - 8200,00 грн., в тому числі ПДВ - 1366,67, загальна сума з ПДВ - 34 440 000 +/-5 %.

Відповідно до видаткових накладних від 12.09.2019 за №№1, 2, 3, 4, 5, 6, від 13.09.2019 за №№7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14, 15, від 14.09.2019 за №№16, 17, 18, від 15.09.2019 за №№19, 20, 21,22, 23, 24, 25, 26, 27, від 16.09.2019 за №№28, 29, 30, 31, 32, 33, від 17.09.2019 за №№34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, від 18.09.2019 за №№43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, від 19.09.2019 за №№54, 55, 86, від 20.09.2019 за №№56, 57, 58, 59, від 21.09.2019 за №№ 60, 61, 62, від 22.09.2019 за №№63, 64, від 25.09.2019 за №№65, 66, 67, від 26.09.2019 за №№69, 70, 71, 72, 73, від 27.09.2019 за №№74, 75, 76, 77, від 28.09.2019 за №№78, 79, 80, 81, від 29.09.2019 за №82, від 30.09.2019 за №№83, 84 ТОВ СГ Самоцвіт Агро передано, а позивачем прийнято насіння соняшника в загальній кількості 2348,16 т.

На підтвердження транспортування даного товару позивачем надано суду товарно-транспортні накладні за вересень 2019 в кількості 86 штук.

На підтвердження здійснення оплати за поставлений товар позивачем подано до суду платіжні доручення в кількості 21 штук, а саме: від 05.09.2019 №84 на суму 981750 грн; від 05.09.2019 №86 на суму 981750 грн.; від 05.09.2019 №87 на суму 981750 грн.; від 05.09.2019 №88 на суму 981750 грн.; від 05.09.2019 №89 на суму 172975 грн.; від 09.09.2019 №93 на суму 995625 грн.; від 09.09.2019 №94 на суму 995625 грн.; від 09.09.2019 №96 на суму 995625 грн.; від 09.09.2019 №97 на суму 765425 грн.; від 10.09.2019 №98 на суму 230200 грн.; від 17.09.2019 №112 на суму 959400 грн.; від 17.09.2019 №113 на суму 959400 грн.; від 17.09.2019 №114 на суму 959400 грн.; від 17.09.2019 №115 на суму 117525 грн.; від 17.09.2019 №116 на суму 975800 грн.; від 23.09.2019 №134 на суму 902000 грн.; від 23.09.2019 №135 на суму 902000 грн.; від 23.09.2019 №136 на суму 820000 грн.; від 30.09.2019 №159 на суму 984000 грн.; від 30.09.2019 №160 на суму 820000 грн.; від 30.09.2019 №161 на суму 820000 грн.

Загальна сума перерахованих позивачем коштів ТОВ СГ Самоцвіт Агро за договором від 05.09.2019 № 05/09-2019 становить 17 302 000 грн..

Крім того, по факту здійснення господарських операцій на загальну суму 17 302 000 грн. зареєстровано податкові накладні.

Відповідно до правової позиції позивача, придбане у ТОВ СГ Самоцвіт Агро насіння соняшника в подальшому передано на перероблення ТОВ АГРОСИНЕРГІЯ як сировину з метою виробництва олії соняшникової, шроту соняшникового негранульованого та лушпиння соняшникового згідно до договору від 06.09.2019 № 060919-ДП (додаткових угод №1 від 06.09.2019; №2 від 07.09.2019). За результатом перероблення насіння соняшника позивачем отримано продукцію, яка вже частково реалізована.

Відносно ж реальності правовідносин між позивачем та ТОВ "Коммон-Поінт" встановлено, що між сторонами укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування від 05.09.2019 №01-ТУ, згідно до якого ТОВ "Коммон-Поінт" (Експедитор) від свого імені та за рахунок позивача (Замовник) забезпечує здійснення перевезення вантажів Замовника автомобільним транспортом у міському, приміському й міжміському сполучені.

На підставі даного договору сторонами укладено акти здачі-приймання робіт (надання послуг) перевезення вантажів насипом дорожнім транспортом в кількості 17 шт. на загальну кількість товару 2348,155 т.

Підтвердженням оплати за здійснені послуги є платіжні доручення: від 05.09.2019 №85 на суму 65775 грн.; від 09.09.2019 №92 на суму 67500 грн.; від 17.09.2019 №117 на суму 16725 грн.; від 17.09.2019 №118 на суму 56400 грн.; від 23.09.2019 на суму 38400 грн.; від 30.09.2019 №162 на суму 38400 грн. Загальну сума сплачених коштів становить 283200 грн..

По факту здійснення господарських операцій зареєстровані податкові накладні.

Дослідивши встановлені по справі обставини, колегія суддів зазначає.

Згідно з ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 р. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України від 16.07.1999р. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст.198 ПК України).

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 зазначеного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

На підставі дослідження наданої первинної документації, на підставі якої формується бухгалтерський та податковий облік, яка була складена на підставі договорів із зазначеними вище контрагентами-постачальниками позивача, колегія суддів доходить висновку, що вказані господарські операції пов`язані з господарською діяльністю позивача, а первинні документи складені у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а тому, погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що висновки, викладені в акті перевірки стосовно виконання умов досліджуваних договорів, є неправомірними, оскільки правомірність формування податкового кредиту по вказаним контрагентам підтверджується долученими до матеріалів справи первинними документами.

При цьому, в акті не міститься висновків стосовно невідповідності наданих для перевірки бухгалтерських документів, зокрема податкових накладних, видаткових накладних, інших первинних документів, вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , отже податкові накладні відповідають вимогам, визначеним п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Надані позивачем первинні документи підтверджують формування показників податкової звітності позивача та вказують на реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства. Так, рух активів при здійсненні вище вказаних операцій підтверджується документами про оплату, видатковими накладними, укладеними договорами, документами податкового обліку, копії яких долучені до матеріалів справи та були досліджені судом. Вищезазначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу 198, 201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Також, відповідач не наводить в акті обставини, які б вказували на безтоварність операцій. Доводи апеляційної скарги податкового органу ґрунтуються лише на даних інформаційних систем, а не аналізу суті та наслідках господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що може бути безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів.

Апеляційний суд вважає такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, твердження відповідача щодо відсутністі у контрагентів позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності з придбання, зберігання та подальшої реалізації товару, що є свідченням неможливості поставки (продажу) позивачеві певного товару.

Чинним законодавством України не передбачено, яке конкретно майно та інші матеріальні ресурси та умови повинні бути наявні у платника податків для здійснення певної діяльності.

Крім того, слід зазначити, що жодною нормою законодавства України не передбачений обов`язок платників податків покупців товарів (робіт, послуг) вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо звітування до податкових органів, відомостей про походження даних товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо.

Позивач, як сторона за відповідним господарським договором, рівноцінний учасник договірних правовідносин, не може впливати та контролювати діяльність свого контрагента, відповідати за дотриманням таким контрагентом вимог законодавства, сплату податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-якого з постачальників у ланцюгу постачання, зокрема, шляхом позбавлення права на відображення відповідних сум в податковому обліку.

До того ж, ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Твердження відповідача, що аналізом ЄРПН не встановлено факт придбання контрагентами позивача товару, який реалізований позивачу, не можуть бути прийняті як беззаперечний доказ, оскільки товар міг бути придбаний в інші (попередні) періоди, а також із залученням третіх осіб, які не є платниками ПДВ, що відповідачем фактично не досліджувалось, з огляду на те, що податковим органом отримана інформація щодо контрагентів позивача з аналітичних баз даних, без проведення перевірки платників .

Також, згідно п.86.1 ст.86 Податкового кодексу України, п.3 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з п.4 розділу ІІІ Порядку №727 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів.

Отже, податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на інформацію щодо контрагента позивача, що не має правових наслідків, не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.

Апеляційний суд вважає, що вказані доводи відповідача жодним чином не спростовують реальності здійснення господарських операцій позивача з переліченими вище контрагентами, висновки контролюючого органу фактично є припущеннями, оскільки ґрунтуються виключно на аналізі податкової інформації.

Виходячи в вищенаведеного, апеляційний суд вважає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч.2 ст.77 КАС України не доведено обґрунтованості висновків викладених в акті перевірки, за результатами якого винесено податкові повідомлення-рішення.

Суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Передбачені ст.317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 р. у справі № 340/1013/20 - залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 р. у справі № 340/1013/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя Н.А. Бишевська

суддя І.Ю. Добродняк

суддя Я.В. Семененко