Постанова

від 21.01.2021 по справі 580/679/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/679/20 Головуючий у І інстанції - Кульчицький С.О.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

при секретарі: Черніченко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР-НОВОБУД" до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКР-НОВОБУД" звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.09.2019 №0000671410 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 87 759,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.09.2019 № 0000691410 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за податковими деклараціями на суму 53 114,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.09.2019 № 0000681410 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 31 116,00 грн.

Позов мотивовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті Відповідачем всупереч положенням Податкового кодексу України на підставі висновків акта про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР-НОВОБУД" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Рейка" за грудень 2018 року та показників фінансової звітності з їх відображенням в податковій декларації з податку на прибуток підприємств за 2018 рік, не відповідають фактичним обставинам справи, а тому є протиправними та такими, що підлягають до скасування.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19.09.2019:

- № 0000671410 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 87 759,00 грн.;

- № 0000691410 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за податковими деклараціями на суму 53 114,00 грн.;

- № 0000681410 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 31 116,00 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, Головне управління ДПС у Черкаській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Також Відповідачем вказано, що в ході проведення перевірки не підтвердилась реальність господарських операцій відносин ТОВ "УКР-НОВОБУД" з ТОВ "Рейка", з огляду на неподання контрагентом до податкового органу звіту 1-ДФ, наявність свідчень посадової особи контрагента щодо непричетності до здійснення господарської діяльності підприємства, та наявності у контрагента ознаків фіктивності.

Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДФС у Черкаській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства я обмеженою відповідальністю "УКР-НОВОБУД" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартісні по взаємовідносинах з ТОВ "Рейка" (код за ЄДРПОУ 42408360) за грудень 2018 року та показників фінансової звітності з їх відображенням в податковій декларації з податку па прибуток підприємств за 2018 рік відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами проведення перевірки, контролюючим органом складено акт перевірки від 22.08.2019 № 303/23-00-14-1007/40580274, яким встановлено, що перевіркою не підтверджується реальність здійснення господарських операцій документально оформлених між ТОВ "УКР-НОВОБУД" та ТОВ "Рейка" у грудні 2018 року.

З огляду на наведене, посадові особи контролюючого органу дійшли до висновку, що ТОВ "УКР-НОВОБУД" порушено:

- вимоги п. 44.1, п. 44.2, п. 44.6 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 8 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" від 07.02.2013 № 73, п. 7 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20, у результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 70 207 грн за 2018 рік;

- вимоги п. 198.1. п. 198.3. п. 198.6. ст. 198 Податкового Кодексу України, п. 2.4 Наказу № 88, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV, у результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за грудень 2018 на суму 24 893 грн.;

- вимоги пп. 5 п. 4. Розділу ІІ "Податковий кредит" Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерств фінансів України від 28.01.2016 № 21, у результаті чого завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 21 декларації) за грудень 2018 року на суму 53 114 грн.

На підставі акту перевірки Відповідачем складено податкові повідомлення-рішення від 19.09.2019:

1) № 0000671410, згідно з яким за порушення п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 87 759, 00 грн, в т.ч. податкове зобов`язання - 70 207,00 грн., штрафна санкція - 17 552, 00 грн.;

2) № 0000691410, згідно з яким за порушення пп. 5, п. 4 Розділу II Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.01.2016 № 21, зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за податковою декларацією від 21.01.2019 за грудень 2018 року на суму 53 14,00 грн.;

3) № 0000681410, згідно з яким за порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 31 116,00 грн., у т.ч. за податковими зобов`язаннями 24 893,00 грн., за штрафними санкціями - 6 223,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, Позивач після процедури адміністративного оскарження звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між Позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Як визначено пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 ПК України з урахуванням положень цього Кодексу.

У відповідності до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до вимог п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з вимогами п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до ст. 1 Закону № 996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Наведені вище норми вказують на те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

При цьому фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Отже, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Аналіз вказаних положень свідчить про те, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами. При цьому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов`язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Судом першої інстанції встановлено, що Відповідачем зроблено висновок про порушення Позивачем податкового законодавства, позаяк останнім віднесено до валових витрат та податкового кредиту операції з Товариством з обмеженою відповідальністю Рейка за договором субпідрядних робіт № 0010 від 10.10.2018.

Так, Відповідачем використано лист оперативного управління Головного управління ДФС у Черкаській області, яким надано копію пояснення від 27.03.2019, відібраного у громадянки ОСОБА_1 (засновник ТОВ "Рейка"), яка повідомила про непричетність до реєстрації ТОВ "Рейка", формування статутних документів та призначення посадових осіб Товариства, у тому числі ОСОБА_2 , підпис якого міститься в Договорі № 0010.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Позивачем (Генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Рейка укладено договір субпідрядних робіт № 0010 від 10.10.2018 року, за яким Підрядник поручає, а Субпідрядник в межах договірної ціни, виконує власними і притягненими силами і способами роботи: "Проведення робіт з утеплення будинку і заміні внутрішніх дверей у під`їздах за адресою: АДРЕСА_1 ".

Відповідно до п. 2.1 Договору № 0010 загальна вартість робіт становила 468 042,24 грн.

На підтвердження здійснення вказаної господарської операції та на виконання умов договору субпідряду Позивачем надано наступні документи: договір субпідрядних робіт № 0010 від 10.10.2018; довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат; акт приймання виконаних будівельних робіт; податкова накладна; договір № 02-06 від 14.06.2018 року на виконання будівельно-ремонтних робіт з утеплення будинку і заміни внутрішніх дверей у під`їздах, складений між ОСББ На Шкільній та Позивачем; копію декларації ТОВ "УКР-НОВОБУД" з ПДВ за 2018 рік.

Колегія суддів зазначає, що будь-яких порушень з приводу правильності відображення Позивачем валових витрат та податкових зобов`язань з податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ Рейка в акті перевірки не встановлено. Також не наведено Відповідачем спростувань правомірності ведення обліку таких операцій Позивача з його контрагентом ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду справи.

Колегія суддів також вказує, що Відповідачем під час перевірки по суті не аналізувалися умови та характер спірних операцій Позивача із його контрагентом та наявність витратних (будівельних) матеріалів, які необхідні для виконання вказаних у договорі та інших первинних бухгалтерських документах робіт, а до вказаного вище висновку Відповідач дійшов лише посилаючись на пояснення ОСОБА_1 стосовно непричетності до фінансово-господарської діяльності контрагента Позивача.

Натомість, самі по собі пояснення, протоколи допиту чи наявність кримінального провадження не є безумовними та допустимими доказами відсутності реального здійснення господарської операції.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги, зокрема, акцентує увагу на тому, що договір субпідряду від 10 жовтня 2018 року № 0010 та первинні бухгалтерські документи, складені на виконання такого договору від імені Товариства з обмеженою відповідальністю Рейка , підписані іншою особою - ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги посилання Відповідача на дані податкової звітності постачальників щодо відсутності інформації про трудові ресурси, складські приміщення, транспорт та устаткування, оскільки зазначене є лише припущенням контролюючого органу та не підтверджується будь-якими доказами.

Колегія суддів вказує, що надані Позивачем документи, досліджені під час розгляду справи підтверджують факт виконання вищеописаних робіт та не дають підстав для сумніву щодо реальності вчинення спірних господарських операцій.

Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції будь-яких належних доказів нереальності таких операцій.

Окрім того, під час апеляційного розгляду справи колегія суддів вказує на недопустимості притягнення до відповідальності платника податків з огляду на наявність сумнівів щодо фіктивності контрагента такого платника.

Висновки Відповідача ґрунтуються на податковій інформації з баз даних щодо контрагента Позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у відповідному періоді, що, в свою чергу, також не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій.

Щодо посилання Відповідача на відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення господарських операцій, колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника отримати певний результат від здійснення господарської операції.

Так, можлива відсутність у контрагента трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Таким чином, Позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24.01.2018 року у справі № 824/942/13, від 14.03.2018 року у справі № 803/1198/16.

За таких обставин, посилання Відповідача на неможливість проведення спірних господарських операцій не підтверджуються матеріалами справи, а тому не може бути беззаперечним свідченням нереальності такої.

Беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв`язку з чим право платника податків, тобто Позивача, на формування податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 цього Закону, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції взагалі, і для цілей податкового обліку зокрема, є те, що вона спричиняє реальні зміни майнового стану платника податків.

Формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презюмується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У той же час, норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та право на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий не доведе зворотне.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

При цьому, довести правомірність своїх дій чи рішення відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

В даному випадку, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен довести в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі № 817/149/17 та від 29.03.2018 року у справі № 813/2758/16.

В той же час, податковий орган не надав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність Позивача як платника податків, Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між Позивачем та контрагентом не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності Товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та, які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства чи походження товару під час його придбання, перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту, з чим погоджується колегія суддів.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі № К/9901/2558718.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що Позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги посилання Відповідача на податкову інформацію відносно контрагента Позивача, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, складених за наслідками господарської операції між Позивачем та його контрагентом та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону, з чим також погоджується колегія суддів.

Первинні бухгалтерські та податкові документи, які складені з дотриманням закону і не були визнані судами нікчемними, документально підтверджують здійснення господарської операції, що призвело до реальних змін майнового стану платника податків.

Щодо посилань Відповідача в апеляційній скарзі на пояснення ОСОБА_1 , яка заперечила причетність до ведення фінансово-господарської операції діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Рейка , та зазначення в акті перевірки про використання податкової інформації, яка надійшла від оперативного управління Головного управління ДФС у Черкаській області, в якій зазначено, що посадові особи та засновники ТОВ "Рейка" фактично не причетні до створення та діяльності даного підприємств, та що з ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 22.05.2019 у справі № 755/3881/19, перевіряючими встановлено, що ТОВ "Рейка" має ознаки фіктивності, колегія суддів зазначає наступне.

Так, колегія суддів не погоджується із даними твердженнями Відповідача, оскільки факт наявності кримінального провадження, або отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених Позивачем та його контрагентом.

Доказів наявності вироків суду відносно контрагента Позивача за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції, а договір, укладений Позивачем з даним Товариством не визнано недійсним.

Отже, покази свідків, відібрані під час досудового розслідування, якщо вони не були безпосереднім предметом дослідження суду не можуть бути визнані доказами. В такому випадку тільки показання свідків, отримані в судовому засіданні можуть вважатися належними та допустимими доказами в рамках кримінального провадження.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч. 6 ст. 78 КАС України).

Таким чином, належними засобами доказування, які підтверджують певні юридичні обставини та юридичні факти, є судові рішення, що набрали законної сили.

За певних обставин докази, отримані в межах кримінального судочинства, в т.ч. під час досудового розслідування, мають враховуватися адміністративними судами, однак такі докази в жодному разі не мають наперед встановленої сили для суду та мають оцінюватися з урахуванням вимог належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення у справі. Крім того, має бути забезпечено право особи, що є стороною адміністративного спору та проти якої може свідчити даний доказ, на надання пояснень та заперечень стосовно нього.

Більше того, сам факт наявності вироку у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили.

Один лише факт здійснення кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено обвинувального вироку або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, в силу приписів ч. 6 ст. 78 КАС України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 826/24815/15, від 26.03.2020 року у справі № 826/9967/16, від 04.02.2020 року у справі № 810/847/16.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що наявність кримінального провадження та показання свідків не можуть бути належним та достатнім доказом нереальності господарських операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У свою чергу, податковий орган не надав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність Позивача як платника податків.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях Позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Висновки Відповідача не підкріплені належними доказами та не спростовують реальність господарських операцій Позивача з його контрагентом, що свідчить про неправомірне визначення Позивачу сум грошових зобов`язань.

Колегія суддів вказує, що апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на позовну заяву, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга Відповідача не містить.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Головного управління ДПС у Черкаській області, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко

Повний текст складено 25.01.2021 року.