Постанова

від 19.01.2021 по справі 640/4534/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4534/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Літвінова А.В.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.

при секретарі Хмарській К.І.

представників позивача: Яким`як О.В., Петровської-Іваніченко О.С.,

Голомб В.О.

представника відповідача: Леошко Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЛХП Україна до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЛХП Україна (далі по тексту - позивач, ТОВ ЛХП Україна ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Київській області) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.11.2019 року №000655501, №000656501, №000657501, №000659501 та №000658501.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року значений позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ГУ ДПС у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ЛХП УКРАЇНА з питань, що стали предметом заперечення на акт від 22.08.2019 №762/10-36-14-01/39807977 про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ ЛХП Україна з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, валютного законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.03.2019.

За результатами вищезазначеної перевірки, податковим органом складено акт перевірки від 16.10.2019 року №140/10-36-05-01/39807977 (далі по тексту - акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено порушення ТОВ ЛХП УКРАЇНА`вимог:

- підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14; пункту 44.1, пункту 44.2, пункту 44.6 статті 44; підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), частин першої, другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями); пунктів 5, 6, 7, 10, 11, 12 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, порядку заповнення податкової декларації з податку на прибуток за 2018 рік, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 №897, з урахуванням змін, унесених наказом від 19.10.2018 №842, пункту 5 П(С)БО №15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153 (із змінами та доповненнями), пункту 5 П(С)БО №11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306 (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 5834057 грн., в тому числі по періодах:

- за 2016 рік на суму 1 423 435 грн.;

- за 2017 рік на суму 2 218 120 грн.;

- за 2018 рік на суму 1 748 650 грн.;

за 1 квартал 2019 року на суму 443852 грн. та встановлено завищення від`ємного значення з податку на прибуток за 2016 рік на суму 772 700 грн.;

- пункту44.1, пункту 44.2 статті 44; пункту 198.5 статті 198; пункту 187.1 статті 187; пункту 188.1 статті 187 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями); Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 3апаси затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року №751/4044; пункту 2 статті 3, статті 8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні №996-XIV від 16.07.1999 (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 9697480 грн., в тому числі по періодах:

за грудень 2017 року на суму 3 328 165 грн.;

за грудень 2018 року на суму 4 924 649 грн.;

за березень 2019 року на суму 1 444 666 грн., та встановлено завищення суми податку, що підлягав бюджетному відшкодуванню на рахунок платника в банку (ряд. 20.2.1 декларації) в сумі 1 923 630 грн., в тому числі по періодах:

за грудень 2017 року на суму 1035102 грн.;

за грудень 2018 року на суму 609270 грн.;

за березень 2019 року на суму 279258 грн. та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3 декларації) (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду) за березень 2019 року у розмірі 217 587 грн.;

- статті 1 Указу Президента України Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства від 27.06.1999 №734/99.

Станом на 01.01.2017 року не здійснено реєстрацію боргових зобов`язань перед нерезидентом запозичених коштів по Договору позики №1 від 13.08.2015, що укладений з компанією ХК-Лаймхольцпрофі.де Гмбх в сумі 169 825,00 євро (Гривневий еквівалент за курсом НБУ на дату виникнення не погашеної позики, строк погашення якої настав 31.12.2016, 28,4226 гривень/євро становить 4 826 868,045 гривень);

- пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-V1 (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження суми податку на доходи фізичних осіб за 2016-2019 роки в розмірі 50935,98 грн.;

- частини першої пункту 1 статті 7, пунктів 1, 2, 5 статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , в результаті встановлено заниження суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2016-2019 роки. в розмірі 61 631,76 грн.;

- підпункту 1.4 пункту 16 прим.1 підрозділу 10 Розділу XX, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження суми військового збору за 2016-2019 роки, в розмірі 4202,16 грн.

На підставі акта перевірки ГУ ДПС у Київській області винесено податкові повідомлення-рішення від 18.11.2019 року (далі по тексту - оскаржувані ППР):

- №000655501, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на загальну суму 7 292 571,25 грн. (за податковими зобов`язаннями у розмірі 5 834 057,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 1 458 514,25 грн.);

- №000656501, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 772 700,00 грн.;

- №000657501, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 12 121 850,00 грн., (за податковим зобов`язанням у розмірі 9 697 480,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 2 424 370,00 грн.);

- №000659501, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на загальну суму 2 404 537,50 грн. (сума завищення бюджетного відшкодування 1 923 630,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 480 907,50 грн.);

- №000658501, яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ у розмірі 217 587,00 грн.

За результатами розгляду скарги позивача, подана на вищезазначені оскаржувані ППР) рішенням Державної податкової служби України від 06.02.2020 року №4680/6/99-00-08-05-01-06 скарга залишена без задоволення, а вказані рішення - без змін.

Позивач, вважаючи оскаржувані ППР протиправними, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції, зв`язку між фактом придбання товарів (послуг) та понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ ЛХП Україна (Покупець) та ФОП ОСОБА_1 (Продавець) було укладено договори постачання пиломатеріалів від 07.04.2016 року №07/04-16 та від 15.06.2016 року №17/06-16.

Відповідно до умов вказаних договорів, продавець зобов`язується продати і передати у власність покупця пиломатеріали дубові обрізні або необрізні свіжопиляні, а покупець, у свою чергу, зобов`язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату.

На виконання умов вказаних вище договорів ФОП ОСОБА_1 було виписано видаткові накладні: №1 від 25.04.2016, №2 від 12.05.2016, №3 від 13.05.2016, №4 від 16.05.2016, №5 від 19.05.2016, №6 від 17.06.2016, №7 від 04.07.2016, №8 від 05.07.2016, №9 від 07.07.2016, №10 від 07.07.2016, №11 від 07.07.2016, №12 від 07.07.2016, №13 від 14.07.2016, №14 від 17.08.2016, №15 від 17.08.2016, №16 від 02.09.2016, №17 від 02.09.2016 на загальну суму 4 630 000,00 грн., які також було надано позивачем контролюючому органу під час перевірки, що підтверджується змістом акту перевірки.

Також, між ТОВ ЛХП Україна (Комітент) та ФОП ОСОБА_1 (Комісіонер) було укладено було укладено договір комісії від 04.05.2017 року №27/05-17, відповідно до якого комісіонер зобов`язувався від свого імені, але за рахунок грошових коштів комітента, укласти необхідну кількість правочинів щодо пиломатеріалів, на умовах найбільш вигідних для комітента. Комітент, у свою чергу, зобов`язувався оплатити виконання та відшкодувати фактичні витрати, понесені комісіонером у зв`язку із вчиненням правочинів, сплатити винагороду комісіонеру та прийняти належне виконання договору.

На виконання зобов`язань за договором комісії від 04.05.2017 року №27/05-17 ФОП ОСОБА_1 поставлено на користь позивача обумовлені пиломатеріали, на підтвердження чого були складено ряд видаткових накладних, а саме: №1 від 17.05.2017, №2 від 05.06.2017, №5 від 04.07.2017, №6 від 05.07.2017, №7 від 05.07.2017., №8 від 05.07 2017, №9 від 05.07.2017, №10 від 27.07.2017, №10/1 від 14.08.2017, №10/2 від 14.08.2017, №11 від 31.08.2017, №12 від 08.09.2017, №13 від 11.09.2017, №14 від 25.09.2017, №15 від 10.10.2017, №16 від 11.10.2017, №17 від 18.10.2017. №18 від 18.10.2017, №19 від 19.10.2017, №20 від 14.11.2017, №21 від 15.11.2017, №22 від 28.11.2017, №23 від 29.11.2017, №24 від 05.12.2017, №25 від 06.12.2017, №26 від 07.12.2017, №27 від 08.12.2017, №5 від 15.08.2018, №6 від 15.08.2018, №8 від 29.08.2018, №9 від 05.09.2018, №10 від 20.09.2018, №12 від 09.10 2018, №13 від 18.10.2018, №14 від 30.10.2018, №15 від 19.11.2018, №16 від 29.11.2018, №17 від 29.11 2018, №18 від 29 11.2018, №19 від 05.12.2018, №1 від 18.01.2019 на загальну суму 8 511 641 грн.

Відповідно до звітів-актів комісіонера на виконання договору комісії від 04.05.2017 року №27/05-17 комісіонер здійснив та передав, а комітент прийняв об`єкт пропозиції відповідно до договору комісії.

Отримані пиломатеріали від ФОП ОСОБА_1 були оплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками, а також актами звіряння взаєморозрахунків.

Також, між ТОВ ЛХП Україна (покупець) та ФОП ОСОБА_2 21.11.2016 року було укладено договір постачання пиломатеріалів №21/11, відповідно до умов якого продавець зобов`язується продати і передати у власність покупця пиломатеріали дубові обрізні або необрізні свіжопиляні, а покупець зобов`язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату.

На виконання умов вказаного вище договору ФОП ОСОБА_2 поставлено позивачу дошку дубову необрізану свіжопиляну, брус дубовий свіжопиляний, дошку дубову обрізану свіжопиляну та виписано накладні №1 від 21.11.2016, №2 від 25.11.2016, №3 від 29.11.2016, №4 від 05.12.2016, №5 від 05.12.2016, №6 від 07.12.2016, №7 від 20.12.2016, №8 від 27.12.2016 на загальну суму 1 390 538,00 грн., які також було надано позивачем контролюючому органу під час перевірки та відображено в акті перевірки.

Крім того, між ТОВ ЛХП Україна (комітент) та ФОП ОСОБА_2 04.05.2017 року було укладено договір комісії №29/05-17, відповідно до якого комісіонер зобов`язувався від свого імені, але за рахунок грошових коштів комітента, укласти необхідну кількість правочинів щодо пиломатеріалів, на умовах найбільш вигідних для комітента. Комітент, у свою чергу, зобов`язувався оплатити виконання та відшкодувати фактичні витрати, понесені комісіонером у зв`язку із вчиненням правочинів, сплатити винагороду комісіонеру та прийняти належне виконання договору.

На виконання зобов`язань за договором комісії від 04.05.2017 року №29/05-17 ФОП ОСОБА_2 відвантажено ТОВ ЛХП Україна пиломатеріали, на підтвердження чого були складені видаткові накладні №1 від 24.01,2017, №2 від 24.01.2017, №3 від 05.05.2017, №4 від 05.06.2017, №5 від 22.06.2017, №6 від 22.06.2017, №7 від 23.06.2017, №8 від 26.06.2017, №9 від 26.06.2017, №10 від 26.06.2017, №11 від 20.07.2017, №12 від 25.07.2017, №13 від 27.07.2017, №14 від 31.07.2017, №15 від 08.09.2017, №16 від 11.09.2017, №17 від 11.09.2017, №18 від 11.09.2017, №19 від 25 09.2017, №20 від 25.09.2017, №21 від 26.09.2017, №22 від 26.09.2017, №23 від 10.10.2017, №24 від 11.10.2017, №25 від 19.10.2017, №26 від 15.11.2017, №27 від 16.11.2017, №28 від 28.11.2017, №29 від 22.12.2017, №1 від 26.12.2018, №2 від 27.12.2018, №1 від 21.01.2019, №2 від 01.02.2019, №3 від 25.02.2019, №4 від 26.02.2019, №5 від 01.03.2019, №6 від 07.03.2019, №7 від 14.03.2019 на загальну суму 5 911 267,00 грн. (Том4 а.с.35-228), та відображено в акті перевірці.

Відповідно до звітів-актів комісіонера на виконання договору комісії від 04.05.2017 року №27/05-17 комісіонер здійснив та передав, а комітент прийняв об`єкт пропозиції відповідно до договору комісії.

Отримані пиломатеріали від вказаного контрагента були оплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками, а також актами звіряння взаєморозрахунків (Том 1 а.с.111,112, а.с.241-247).

Крім того, між ТОВ ЛХП Україна (покупець) та ФОП ОСОБА_3 (продавець) 01.02.2016 року було укладено договір постачання пиломатеріалів №05/02-16.

На виконання умов вказаного вище договору ФОП ОСОБА_3 відвантажено ТОВ ЛХП Україна дошку дубову нарізану суху згідно видаткових накладних №РН-1103 від 11.03.2016, №СФ-0000010 від 29.03.2016, №1104 від 29.03.2016; дошку дубову нарізану суху згідно видаткових накладних №РН-000003 від 31.03.2016, №РН-000004 від 05.04.2016, а також дошку дубову необрізану згідно накладних №1 від 13.10.2016, №2 від 27.10.2016, №3 від 27.10.2016, №4 від 15.11.2016, №5 від 23.11.2016, №6 від 24.11.2016, №7 від 07.12.2016 на загальну суму 2660133 грн., які також було надано позивачем контролюючому органу під час перевірки та відображено в акті перевірці.

Також, між ТОВ ЛХП Україна (комітент) та ФОП ОСОБА_3 01.02.2017 року був укладений договір комісії №22/02-17, відповідно до якого комісіонер зобов`язувався від свого імені, але за рахунок грошових коштів комітента, укласти необхідну кількість правочинів щодо пиломатеріалів, на умовах найбільш вигідних для комітента. Комітент, у свою чергу, зобов`язувався оплатити виконання та відшкодувати фактичні витрати, понесені комісіонером у зв`язку із вчиненням правочинів, сплатити винагороду комісіонеру та прийняти належне виконання договору.

На виконання зобов`язань за вищевказаним договором комісії від 01.02.2017 року №22/02-17 ФОП ОСОБА_3 поставлено позивачу пиломатеріали, на підтвердження чого були складені видаткові накладні №І від 05.01,2017, №2 від 09.01.2017, №3 від 24.01.2017, №4 від 27.01,2017, №5 від 21.02.2017, №6 від 24.02.2017, №7 від 24.02.2017, №8 від 01.03.2017, №9 від 03.03.2017, №10 від 14.03.2017, №11 від 20.03.2017, №12 від 20.03.2017, №13 від 20.03.2017, №14 від 21.03.2017, №15 від 23.03.2017, №16 від 28.03.2017, №17 від 18.03.2017, №18 від 31.03.2017, №19 від 11 04.2017, №20 від 25.04.2017, №21 від 25.04.2017, №22 від 25.04.2017, №23 від 25.04.2017, №24 від 25.04.2017, №25 від 04.07.2017 №26 від 10.10 2017, №27 від 09.11.2017, №28 від 22.12.2017 №29 від 28.12.2017, №1 від 15.03.2018, №2 від 19.03.2018, №3 від 11.04.2018, №4 від 10.05.2018, №5 від 15.05.2018, №6 від 21.05.2018, №7 від 04.06.2018, №8 від 11.06.2018, №9 від 27.06.2018, №10 від 10.07.2018, №11 від 26.07.2018 на загальну суму 9673302 грн., що також відображено в акті перевірки.

Відповідно до звітів-актів комісіонера на виконання договору комісії від 01.02.2017 року №22/02-17 комісіонер здійснив та передав, а комітент прийняв об`єкт пропозиції відповідно до договору комісії.

Отримані пиломатеріали від контрагента були оплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками, а також актами звіряння взаєморозрахунків.

Дослідивши матеріали справи, копії первинних документів та надані ТОВ ЛХП Україна докази суд апеляційної інстанції доходить висновку, що вказані документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 №168/704, спричиняли втрату зазначеними документами юридичного статусу первинних документів, не виявлено та актом перевірки не встановлено.

Крім того, змістом акту перевірки спростовуються доводи контролюючого органу щодо ненадання позивачем первинних документів на підтвердження правильності ведення податкового обліку та підтвердження відповідних господарських взаємовідносин.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що акт перевірки від 16.10.2019 №140/10-36-05-01/39807977 вказує на взаємовідносини позивача у перевіряємий період і з іншими контрагентами, у той час, висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій зроблено лише по взаємовідносинах ТОВ ЛХП Україна з контрагентами: ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , які не є платниками ПДВ, що не заперечувалось контролюючим органом.

Колегія суддів апеляційної інстанції дослідивши в повній мірі усі наявні в матеріалах справи первинні документи, доходить висновку про підтвердження позивачем господарської діяльності з вказаними контрагентами.

Також, у матеріалах справи міститься висновок експерта від 31.07.2020 року №SE/02/2003-05 за результатами проведення судової економічної експертизи, зі змісту якого вбачаються наступні висновки.

Висновки акта ГУ ДПС у Київській області про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ ЛХП УКРАЇНА на предмет дотримання останнім вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, валютного законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2019р законодавства з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.03.2019; від 22.08.2019 №762/10-36-14-01/39807977 щодо заниження ТОВ ЛХП УКРАЇНА податку на прибуток на загальну суму 5 834 057.00 грн., у тому числі по періодах: за 2016 рік на суму 1 423 435,00 грн.; за 2017 рік на суму 2 218 120,00 грн.; за 2018 рік на суму 1 748 650,00 грн.: І квартал 2019 року на суму 443 852.00 грн. документально не підтверджуються.

Висновки акта ГУ ДПС у Київській області про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ ЛХП УКРАЇНА на предмет дотримання ТОВ ЛХП УКРАЇНА вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, законодавства з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.03.2019 від 22.08.2019 №762/10-36-14-01/39807977 щодо завищення ТОВ ЛХП УКРАЇНА від`ємного значення з податку на прибуток за 2016 рік на суму 772 700,00 грн. документально не підтверджуються.

Використання в господарській діяльності ТОВ ЛХП УКРАЇНА сировини та матеріалів, що обліковувались ТОВ ЛХП УКРАЇНА на рахунку 20 Запаси , за 2017 рік на суму 21816 799,50 грн., за 2018 рік на суму 28 104 150,89 грн. за І кварталі 2019 року на суму 9 272 536,45 грн., документально підтверджується.

Висновки акта перевірки ГУ ДПС у Київській області від 22.08.2019 №762/10- 36-14-01/39807977 щодо заниження ТОВ ЛХП УКРАЇНА податку на додану вартість па загальну суму 9 697 480.00 грн., у тому числі по періодах: за грудень 2017 року на суму 3328165.00 грн.; за грудень 2018 року на суму 4 924 649,00 грн.; за березень 2019 року на суму 1 444 666,00 грн., документально не підтверджуються.

Висновки акта перевірки ГУ ДПС у Київській області від 22.08.2019 №762/10- 36-14-01/39807977 щодо завищення ТОВ ЛХП УКРАЇНА суми податку на додану вартість, що підлягала бюджетному відшкодуванню на рахунок платника в банку (ряд. 20.2.1 декларації) в сумі 1 923 630,00 грн., у тому числі по періодах: за грудень 2017 року на суму 1 035 102,00 грн. і за грудень 2018 року на суму 609 270.00 грн.; за березень 2019 року на суму 279 258,00 грн. документально не підтверджуються.

Висновки акта перевірки ГУ ДПС у Київській області від 22.08.2019 №762/10- 36-14-01/39807977 щодо завищення ТОВ ЛХП УКРАЇНА суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3 декларації) (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду) за березень 2019 року у розмірі 217 587,00 грн. документально не підтверджуються.

Як вбачається із матеріалів справи, висновки акту планової перевірки ГУ ДПС у Київській області від 22.08.2019 року №762/10-36-14-01/39807977 та висновки акту позапланової перевірки від 16.10.2019 року №140/10-36-05-01/39807977 (яка здійснювалась за наслідками розгляду заперечень від 13.09.2019 на акт планової перевірки від 22.08.2019), по суті є однаковими та містять аналогічні висновки контролюючого органу.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Приписами пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Пунктом 137.1 ст. 137 ПК України встановлено, що податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 пк України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 185.1. статті 185, пунктом 187.1. статті 187, пунктом 188.1. статті 188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

У свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.1. статті 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до пункту 198.2., 198.3., 198.6. статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Кодексу).

Отже, з аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частини другої статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку ), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього п.. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

У свою чергу, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх.

Крім того, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, та ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредит, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 року № К/9901/612/18 і № К/9901/630/18.

Крім того, можлива відсутність у контрагентів трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставки та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України.

Платник податку не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 24.01.2018 рок в справі № 824/942/13.

Зважаючи на викладене, господарські операції, що здійснювались між позивачем та його контрагентами відображені у бухгалтерському обліку ТОВ ЛХП УКРАЇНА та підтверджені усіма необхідними первинними документами (договорами, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами наданих послуг, розрахунковими документами), необхідність яких передбачена статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а висновки контролюючого органу щодо заниження позивачем сум податку на прибуток у розмірі 5 834 057 гри., та завищення суми від`ємного значення з податку на прибуток у розмірі 772 700 грн. є необґрунтованими та фактично ґрунтуються на припущеннях.

Як вже вище зазначалося судом апеляційної інстанції, позивач як платник податку, не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання.

Отже, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право особи на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент порушив податкове законодавство, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому дані порушення не можуть бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 808/1593/17 (адміністративне провадження № К/9901/48159/18).

Так, у рішенні по справі Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 (2009 рік, заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

У рішеннях від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України , від 10.03.2010 у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на викладене вище, суд зазначає, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях , а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у його постановах від 15.01.2019 у справі № 815/4561/16 (адміністративне провадження № К/9901/33072/18), від 05.02.2019 у справі № 805/4717/15-а (адміністративне провадження № К/9901/36631/18), від 19.03.2019 у справі № 815/3705/13-а (адміністративне провадження № К/9901/8551/18) тощо.

На підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів, у їх сукупності, колегія суддів зазначає, що факт отримання позивачем товарів та послуг, оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що оскаржувані ППР є протиправними та підлягають скасуванню, відповідно до вищевикладених висновків суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі Гірвісаарі проти Фінляндії - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент . Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , §58, рішення від 10.02.2010 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року - залишити без змін .

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 25.01.2021 року