Постанова

від 19.01.2021 по справі 640/24770/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24770/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шейко Т.І.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.

при секретарі Хмарській К.І.

представника відповідача: Румянцевої А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2020 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укрінформзв`язок до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Укрінформзв`язок (далі по тексту - позивач, ТОВ Укрінформзв`язок ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у місті Києві) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- від 08.11.2019 року №02192615050106 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на 64 411,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 16103,00 грн.;

- від 08.11.2019 року №02202615050106 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 59 640,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2020 року значений позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ГУ ДПС у місті Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, яка з`явилася у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 30.09.2019 року №1315 та направлення від 02.10.2019 року №203/26-15-05-01-06 посадовими особами контролюючого органу проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ Укрінформзв`язок , з питань дотримання вимог податкового законодавства України при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ Латонік , за травень 2018 року, показників декларацій з податку на додану вартість та за 2018 рік - показників фінансової звітності з їх відображення у деклараціях з податку на прибуток підприємств.

За результатами вказаної перевірки, податковим органом складено акт перевірки від 16.10.2019 року №64/26-15-05-01-06/35197268 (далі по тексту - акт перевірки).

Згідно висновків акту перевірки, відповідачем встановлено порушення ТОВ Укрінформзв`язок :

1) пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 5 та 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153), пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 жовтня 2000 року №20 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за №85/4306), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 64 411,00 грн., у тому числі за 2018 рік - 64 411,00 грн.;

2) пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 59640,00 грн., в тому числі за травень 2018 року на суму 59 640,00 грн.

За змістом акту перевірки, висновки посадової особи відповідача про заниження ТОВ Укрінформзв`язок , за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року доходу на загальну суму 357 840,00 грн. та, відповідно, заниження податку на прибуток за цей же період на суму 64 411,00 грн., а також завищення податкового кредиту за травень 2018 року у сумі 59 640,00 грн., ґрунтувались на безпідставності податкового обліку позивачем господарських операцій зі своїм контрагентом ТОВ Латонік за договором від 02.02.2018 року №0202.

Так, відповідно до предмету зазначеного договору ТОВ Латонік (постачальник) зобов`язувалось поставити та передати у власність ТОВ Укрінформзв`язок (покупець), а останнє прийняти та сплатити обладнання за номенклатурою, кількістю, комплектністю та цінами, що визначені у специфікаціях обладнання (додатках), які є невід`ємною частиною договору.

Згідно підпункту 2.2 пункту 2 договору, оплата поставки обладнання здійснювалася в безготівковій формі шляхом перерахування Покупцем загальної вартості обладнання на поточний рахунок Постачальника в строк, передбачений в специфікаціях (додатках) та за умови повного документального оформлення поставки, включаючи реєстрацію податкових накладних в ДФС.

Згідно підпункту 3.1 пункту 3 договору, поставка обладнання здійснювалася на умовах EXW склад Постачальника (INCOTERMS 2010), на склад Покупця за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, будинок 69, офіс 114.

На виконання умов договору від 02 лютого 2018 року №0202, ТОВ Латонік на адресу ТОВ Укрінформзв`язок виписана видаткова накладна від 02 травня 2018 року №ЛТ-0019, за номенклатурою товарів: модуль мультиплексора MP-4100M-16E1 (6 шт., ціною 23400,00 грн. без ПДВ, за одиницю), мультиплексор MP-2104/48/R1/2UTP (6 шт., ціною 26300,00 грн. без ПДВ, за одиницю), на загальну суму 357840,00 грн. (сума ПДВ 59640,00 грн.).

При цьому, в акті перевірки вчинено запис про встановлення дефектності видаткової накладної від 02.05.2018 року №ЛТ-0019, оскільки остання зі сторони ТОВ Латонік підписана звільненою посадовою особою - Лашківським О.Є. , на момент здійснення господарських взаємовідносин з ТОВ Укрінформзв`язок .

У свою чергу, згідно інформації про суб`єкта господарської операції ТОВ Латонік , відповідно до баз даних ГУ ДПС у м. Києві встановлено, що керівником, головним бухгалтером та особою, що має право підпису з 27 квітня 2018 року був ОСОБА_2 (код НОМЕР_1 ).

Згідно внесеної до АІС СФП облікової картки від 24.07.2017 року за вих. №2029/8/26-55-21-05, в рамках к/п від 08 листопада 2016 року за №32016100060000134 допитано гр. ОСОБА_2 , який повідомив про непричетність до здійснення господарської діяльності ТОВ Латонік .

Отже, податковий орган дійшов висновку, про які зазначив в акті перевірки, що фактично ТОВ Укрінформзв`язок створено штучну видимість здійснення господарських операцій з ТОВ Латонік шляхом формального складення первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій саме з цим контрагентом.

На підставі висновків акту перевірки, контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 08.11.2019 року №02192615050106 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на 64 411,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 16103,00 грн. та від 08.11.2019 року №02202615050106 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 59 640,00 грн. (далі по тексту - оскаржувані ППР).

Позивач, вважаючи оскаржувані ППР протиправними, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи не міститься, а відповідачем не надано достатніх і переконливих доказів підтвердження нереальності (безтоварності) господарських операцій позивача з його контрагентом у перевіряємий період, задокументованих позивачем лише для отримання неправомірної податкової вигоди.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Приписами пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до абзацу першого, четвертого, п`ятого підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначений статтею 78 ПК України, зокрема, згідно її підпункту 78.1.4 пункту 78.1 документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Так, перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу (пункт 78.7 статті 78 Податкового кодексу України).

Порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу (пункт 78.8 статті 78 ПК України).

Згідно приписів статті 83 ПК України для посадових осіб контролюючих органів під час роведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Відповідно до положень пунктів 86.1, 86.3, 86.7 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Як зазначено в пункті 86.10 статті 86 ПК України, в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов`язань платника.

Згідно пункту 86.8 статті 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, оскаржувані ППР, винесено на підставі висновків акту перевірки, у зв`язку з виявленими податковою перевіркою ТОВ Укрінформзв`язок порушеннями вимог податкового законодавства України у перевіряємий період.

Такі висновки контролюючого органу обумовлювались безтоварністю господарських операцій ТОВ Укрінформзв`язок за договором від 02.02.2018 року №0202, укладеним з ТОВ Латонік на поставку обладнання.

Зазначені висновки податкового органу мотивовані дефектністю відповідної видаткової накладної, через її підписання звільненим на той час директором ТОВ Латонік , а також відсутність матеріально-технічної бази останнього для ведення господарської діяльності і належного введення в оборот товару, що поставлявся позивачу.

Натомість, згідно висновків Вищого адміністративного суду України, викладених в ухвалі від 26 квітня 2016 року №К/800/49498/14 у справі №810/5891/13, господарські операції для визначення податкового кредиту та валових витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, однією з яких є наявність ділової мети.

У постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 року по справі №21-1359а15 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України аналізуючи відповідні норми Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України, а також Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні серед іншого зазначила, що первинний документ згідно з наведеним визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Натомість, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання зобов`язаний, заперечуючи проти доводів суб`єкта владних повноважень, в свою чергу навести переконливі докази в обґрунтування реальності вчиненої господарської операції.

На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, у відповідності до постанови від 27 березня 2012 року №21-737во10, предметом доказування у таких справах становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 27 березня 2018 року №816/809/17 (№К/9901/1349/17), норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частини другої статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку ), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

При цьому, слід враховувати вимоги частини першої статті 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, станом на момент здійснення спірних господарських операцій, контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У свою чергу, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх.

Крім того, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, та ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредит, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 року № К/9901/612/18 і № К/9901/630/18.

Крім того, можлива відсутність у контрагентів трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставки та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України.

Платник податку не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 24.01.2018 рок в справі № 824/942/13.

Щодо посилань посадових осіб відповідача в акті перевірки на нереальність здійснення господарських операцій між ТОВ Укрінформзв`язок та ТОВ Латонік , щодо посилання податкового органу на протокол допиту керівника ТОВ Латонік - ОСОБА_2 , (від 20 липня 2017 року), який на момент вчинення спірних господарських операцій з ТОВ Укрінформзв`язок був керівником очолюваного ним підприємства, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

В силу положень статті 95 Кримінального процесуального кодексу України, протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, може бути визнаний як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показів особою у судовому засіданні під час розгляду справи.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 березня 2019 року по справі №826/7946/14 (провадження №К/9901/4504/18).

При цьому, згідно правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №802/1853/16-а та від 29 березня 2018 року у справі №826/3498/15, навіть факт наявності вироку, ухваленого на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироку, який набрав законної сили.

Задля виконання обов`язку щодо врахування такого доказу, як протокол допиту свідка у кримінальному провадженні, за яким керівник (засновник, головний бухгалтер) підприємства заперечує свою причетність до фінансово-господарської діяльності останнього, тобто надання належної оцінки показам керівника ТОВ Латонік , згідно яких ним заперечувалась причетність до діяльності вказаного підприємства та власне покази якого лягли в основу висновків відповідача про нереальність господарських операцій позивача з цим контрагентом у перевіряємий період, суд першої інстанції ухвалою від 11 січня 2020 року задовольнив клопотання відповідача, в якому останній просив викликати в якості свідка - керівника контрагента позивача та провести його допит у відкритому судовому засіданні. Проте, у призначене судове засідання останній не з`явився.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що згідно долученого відповідачем до матеріалів справи протоколу допиту ОСОБА_2 від 20.07.2017 року, останній заперечував свою причетність саме до реєстрації ТОВ Латонік , а не водночас і діяльності даного підприємства, як зазначалось відповідачем.

Позаяк, матеріалами справи та згідно заперечень сторін підтверджується наявність спірних відомостей щодо первинної документації позивача за господарськими операціями за договором від 02 лютого 2018 року №0202, укладеного ТОВ Укрінформзв`язок з ТОВ Латонік , а саме щодо виписаної ТОВ Латонік видаткової накладної від 02 травня 2018 року №ЛТ-0019, за номенклатурою товарів: модуль мультиплексора MP-4100M-16E1 (6 шт., ціною 23400,00 грн. без ПДВ, за одиницю), мультиплексор MP-2104/48/R1/2UTP (6 шт., ціною 26300,00 грн. без ПДВ, за одиницю), на загальну суму 357840,00 грн. (сума ПДВ 59640,00 грн.).

Згідно додатку №1 (специфікація обладнання) до договору від 02.02.2018 року №0202 передбачалось, що покупець - ТОВ Укрінформзв`язок здійснює оплату товару в розмірі 100% від загальної вартості товару, зазначеної в специфікації протягом 180 календарних днів від дня поставки товару.

У якості доказу, до позовної заяви позивачем додану копію платіжного доручення від 19.03.2018 року №284 на суму 626 700,00 грн., з призначенням платежу, згідно заяви директора ТОВ Укрінформзв`язок від 19 березня 2018 року за вих. №1903/18 - Оплата за обладнання згідно Договору поставки обладнання № 0202 від 02.02.2018 року .

Крім того, в акті перевірки від 16.10.2019 року №64/26-15-05-01-06/35197268 інспектором відповідача вчинено запис, що до перевірки були надані первинні документи на підтвердження взаємовідносин з ТОВ Латонік на загальну суму 357 840,00 грн. Оскільки інших первинних документів по фінансово-господарським взаємовідносинам позивача з ТОВ Латонік за період діяльності з 01 травня 2018 року по 31 травня 2018 року до перевірки надано не було, передбачалось проведення комплексної перевірки по взаємовідносинам з ТОВ Латонік на суму 3 399 210,00 грн.

Разом з тим, у межах розгляду даної адміністративної справи відповідачем не спростовується наявність у позивача первинних документів на підтвердження взаємовідносин з ТОВ Латонік у перевіряємий період на суму 357 840,00 грн., зокрема відповідного платіжного доручення на оплату товару.

З огляду на зазначене, не відповідає обставинам справи висновок податкового органу про те, що господарські операції позивача з ТОВ Латонік у перевіряємий період не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій з цим контрагентом.

Крім того, з акту перевірки не вбачається, що під час перевірки контролюючим органом досліджувалась і враховувалась специфіка господарської діяльності позивача, а саме в контексті необхідності та доцільності придбання відповідного обладнання за договором від 02.02.2018 року №0202 з метою використання останнього для досягнення певної економічної мети, у тому числі його фактична наявність у ТОВ Укрінформзв`язок на підтвердження висновку про безтоварність спірних господарських операцій.

Як вже вище зазначалося судом апеляційної інстанції, позивач як платник податку, не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання.

Отже, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право особи на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент порушив податкове законодавство, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому дані порушення не можуть бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 808/1593/17 (адміністративне провадження № К/9901/48159/18).

Так, у рішенні по справі Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 (2009 рік, заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

У рішеннях від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України , від 10.03.2010 у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на викладене вище, суд зазначає, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у його постановах від 15.01.2019 у справі № 815/4561/16 (адміністративне провадження № К/9901/33072/18), від 05.02.2019 у справі № 805/4717/15-а (адміністративне провадження № К/9901/36631/18), від 19.03.2019 у справі № 815/3705/13-а (адміністративне провадження № К/9901/8551/18) тощо.

На підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів, у їх сукупності, колегія суддів зазначає, що факт отримання позивачем товарів та послуг, оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що оскаржувані ППР є протиправними та підлягають скасуванню, відповідно до вищевикладених висновків суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі Гірвісаарі проти Фінляндії - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент . Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , §58, рішення від 10.02.2010 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2020 року - залишити без змін .

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 25.01.2021 року