Постанова

від 25.01.2021 по справі 923/442/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2021 року м. ОдесаСправа № 923/442/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Аленіна О.Ю., Головея В.М.

секретар судового засідання - Федорончук Д.О.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - Коломійчук І.О., посвідчення № 058842, дата видачі: 21.12.20; від позивача (Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області) - Каверіна О.Б., виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 20.11.2020;

від відповідача - Гончаров М.В., ордер ХС №174134 від 07.10.2020.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Заступника прокурора Херсонської області та Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області

на рішення Господарського суду Херсонської області від 06.08.2019

у справі №923/442/18

за позовом Прокурора-заступника керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області

до Фермерського господарства "Світлана"

про повернення земельної ділянки,

головуючий суддя - Немченко Л.М.

місце прийняття рішення: Господарський суд Херсонської області

В судовому засіданні 25.01.2021 року згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Учасники судового процесу про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

В С Т А Н О В И В :

У травні 2018 Прокурор - заступник керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі - ГУ Держгеокадастру) до Фермерського господарства Світлана (далі - ФГ Світлана ), у якому просив вилучити у ФГ Світлана земельну ділянку загальною площею 50,0 га, орієнтовною вартістю 1 218 522,50 грн, яка знаходиться в адміністративних межах Великолепетиської селищної ради Великолепетиського району Херсонської області, та повернути зазначену земельну ділянку до земель державної власності ГУ Держгеокадастру.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі рішення Великолепетиської селищної ради народних депутатів Великолепетиського району Херсонської області від 10.07.1992 № 41 громадянину ОСОБА_1 було видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 50,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.

Прокурор зауважив, що відповідно до вимог законодавства право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій це право належало.

Оскільки під час перевірки було виявлено факт користування ФГ Світлана спірною земельною ділянкою за відсутності правових підстав, що є порушенням вимог земельного законодавства та інтересів держави, Прокурор звернувся до суду з відповідним позовом.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 06.08.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд зазначив, що прокурором не доведено обставин нездійснення або неналежним чином здійснення відповідних повноважень, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що прокурор в даному випадку не обґрунтував підстав представництва інтересів держави в особі позивача.

Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що прокурором не доведено, що на день розгляду справи відпала підстава, на якій було набуте право землекористування фермерським господарством "Світлана", адже за рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 23 серпня 2018 року у справі №649/636/18 визнано за ОСОБА_2 (голова фермерського господарства) право на довічне спадкове володіння та користування земельною ділянкою розміром 50,0 га, згідно державного акту на право довічного успадкованого володіння землею № 000643447, виданого на підставі рішення Великолепетиської селищної ради народних депутатів Великолепетиського району Херсонської області № 41, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадкуваного володіння землею за №15, розташованої на території Великолепетиської селищної ради Великолепетиського району Херсонської області для ведення фермерського господарства, що залишилася після смерті ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

12.09.2019 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Прокурора-заступника керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області на рішення Господарського суду Херсонської області від 06.08.2019 по справі №923/442/18.

В апеляційній скарзі прокурор зазначив, що звернення з даним позовом спрямовано на відновлення законності при вирішення суспільно значимого питання використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення і, як наслідок, забезпечення надходжень до місцевого бюджету, у визначених договором і законом розмірі.

Прокурор вказує, що Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області заходів щодо повернення земельної ділянки державі з 26.05.2015 (смерті ОСОБА_1 ) не вжито, в тому числі, шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою, внаслідок чого протягом останніх чотирьох років фермерським господарством незаконно, без відповідних правових підстав використовується спірна земельна ділянка.

Крім того, апелянт зазначає, що право, яке виникло в особи на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, на цей час законодавством не визначено, а тому не входить до складу спадщини і фактично припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Прокурор вказує, що Закон України Про фермерське господарство та Земельний кодекс України не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, у зв`язку з чим, ОСОБА_2 та ФГ Світлана на підставі судового рішення у справі №649/636/18 взагалі не може реалізувати право землекористування чи право власності згідно з вимогами чинного законодавства та отримати відповідний правовстановлюючий документ. У відповідача відсутня правова підстава утримувати та користуватись спірною земельною ділянкою, у зв`язку з чим спірна земельна ділянка має бути повернута у розпорядження Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області.

Крім того, 16.09.2019 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області на рішення Господарського суду Херсонської області від 06.08.2019 по справі №923/442/18.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що оскільки за результатом дослідження матеріалів позовної заяви суд не повернув позовну заяву прокурора-заступника керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області, висновок суду щодо відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Головного управління не може вважатись підставою для відмови у задоволенні позову.

Головне управління Держгеокадастру в Херсонській області вважає, що право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою припинилось у зв`язку зі смертю фізичної особи-землекористувача ОСОБА_1 .

На думку апелянта, у ФГ Світлана відсутні правові підстави для подальшого володіння та використання земельної ділянки площею 50,0 га, наданої ОСОБА_1 у довічне успадковуване володіння.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що висновок суду стосовно того, що вилучення земельної ділянки призведе до припинення діяльності відповідача, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, адже у даному випадку відповідач усвідомлював настання ризиків, пов`язаних із втратою земельної ділянки без її належного оформлення, проте не вчинив належних дій для оформлення прав на неї у встановленому земельним законодавством України порядку.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 (судді: Принцевська Н.М., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) рішення Господарського суду Херсонської області від 06.08.2019 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Вилучено у Фермерського господарства Світлана та повернуто земельну ділянку загальною площею 50,00 га орієнтованою вартістю 1218522,50 грн., яка знаходиться в адміністративних межах Великолепетиської селищної ради Верхньорогачинського району Херсонської області до земель державної власності Головному управлінню Держгеокадастру у Херсонській області.

Апеляційний суд виходив із доведеності заявлених прокурором вимог та наявності правових підстав для задоволення позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.08.2020 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 у справі № 923/442/18 скасовано. Справу № 923/442/18 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції дійшов висновків, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи належним чином не було встановлено характер спірних правовідносин сторін, не надано належної правової оцінки доказам, наявним у матеріалах справи і які мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначила, що апеляційна інстанція, ухваливши рішення про вилучення спірної земельної ділянки у ФГ Світлана , фактично позбавила права користування зазначеною земельною ділянкою ОСОБА_2 , яка є головою ФГ Світлана та спадкоємицею померлого ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка надавалася для ведення селянського (фермерського) господарства на праві довічного успадковуваного володіння і яке є об`єктом спадкування, що підтверджується матеріалами справи, а отже прийняла рішення про права та обов`язки зазначеної особи, яка не була залучена до участі у справі.

Також, суд касаційної інстанції зазначив, що при вирішенні справи судом апеляційної інстанції не встановлено та в судовому рішенні не зазначено наявність чи відсутність факту порушення права держави в особі ГУ Держгеокадастру як розпорядника землями сільськогосподарського призначення державної власності саме відповідачем у справі - ФГ Світлана , що стало підставою для звернення Прокурора до суду за його захистом у визначений позивачем спосіб і якими доказами підтверджуються такі обставини, а також обставини незаконного, без відповідних правових підстав використання спірної земельної ділянки зазначеним фермерським господарством, та чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту (вилучення земельної ділянки саме у ФГ Світлана ) фактичним обставинам справи, правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Заступника прокурора Херсонської області та Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області на рішення Господарського суду Херсонської області від 06.08.2019 у справі № 923/442/18; призначено розгляд апеляційних скарг Заступника прокурора Херсонської області та Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області до розгляду на 12 листопада 2020 року о 10:00 год.

29.09.2020 року від Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, в якому останній просить провести судове засідання в режимі відеоконференції, а забезпечення судового засідання доручити Господарському суду Херсонської області.

12.10.2020 року від Фермерського господарства "Світлана" надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, в якому останній просить провести судове засідання в режимі відеоконференції, а забезпечення судового засідання доручити Господарському суду Херсонської області.

З 26.10.2020 року головуючий суддя ОСОБА_5 був тимчасово непрацездатний. У зв`язку з вищенаведеним, судове засідання, призначене на 12.11.2020р. не відбулось. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 задоволено клопотання Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області та Фермерського господарства "Світлана" про проведення судового засідання у режимі відеоконференції. Повідомлено учасників справи про те, що розгляд апеляційної скарги у справі №923/442/18 відбудеться в режимі відеоконференції 07 грудня 2020 року об 11:30 год. та доручено Господарському суду Херсонської області забезпечити проведення судового засідання у справі №923/442/18 в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Херсонської області.

Разом з тим, з 25.11.2020 головуючий суддя ОСОБА_5 був тимчасово непрацездатний. У зв`язку з чим, судове засідання, призначене на 07.12.2020р. не відбулось.

01.12.2020 від від Фермерського господарства "Світлана" надійшов супровідний лист з додатковими документами, відповідно до якого відповідач зазначив, що 29.10.2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 право на довічне спадкове володіння та користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 50,00 га, кадастровий номер 6521255100:02:001:0877, для ведення фермерського господарства на підставі рішення Великолепетинського районного суду Херсонської області від 23.08.2018 року у справі №649/636/18 (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.11.2019 №187189703 додається).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 повідомлено учасників справи про те, що розгляд апеляційних скарг відбудеться в режимі відеоконференції 25 січня 2021 року о 10:30 год. та доручено Господарському суду Херсонської області забезпечити проведення судового засідання у справі №923/442/18 в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Херсонської області.

25.01.2021 року представник прокуратури в судовому засіданні в режимі відеоконференції просив апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області підтримав апеляційну скаргу прокурора, просив її задовольнити.

Представник Фермерського господарства "Світлана" заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено під час апеляційного перегляду, на підставі рішення Великолепетиської селищної ради Великолепетиського району Херсонської області від 10.07.1992 № 41 громадянину ОСОБА_1 видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею площею 50 га в межах згідно з планом землеволодіння для ведення селянського (фермерського) господарства. Цей акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 15.

ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин ОСОБА_1 помер, що підтверджується актовим записом про смерть від 26.05.2015 № 63.

Відповідно до інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і статуту ФГ Світлана (у новій редакції) на цей час головою зазначеного фермерського господарства є ОСОБА_2 .

За змістом розділу V статуту ФГ Світлана у користуванні фермерського господарства перебуває земельна ділянка площею 50,0 га згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею від 10.07.1992.

За інформацією відділу у Великолепетиському районі ГУ Держгеокадастру, наданою на запит Прокурора, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність голові та членам ФГ Світлана для ведення фермерського господарства у розмірі середньої земельної частки (паю) по Великолепетиській селищній раді за рахунок земель, які згідно із зазначеним державним актом надано ОСОБА_1 , не розроблявся, земельна ділянка не розпайовувалася, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою не припинилося.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру права власності на нерухоме майно відомості щодо реєстрації права власності, іншого речового права на спірну земельну ділянку за ФГ Світлана відсутні.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом про вилучення у ФГ Світлана земельної ділянки загальною площею 50,0 га, орієнтовною вартістю 1 218 522,50 грн, яка знаходиться в адміністративних межах Великолепетиської селищної ради Великолепетиського району Херсонської області, та повернення зазначеної земельної ділянки до земель державної власності ГУ Держгеокадастру, послався на те, що земельна ділянка, яка була надана громадянину ОСОБА_1 у довічне успадковуване володіння із земель державної власності не може використовуватися ФГ Світлана після смерті цього громадянина та має бути повернута до державної власності, оскільки право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій це право належало.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що прокурором не доведено обставин нездійснення або неналежним чином здійснення відповідних повноважень, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що прокурор в даному випадку не обґрунтував підстав представництва інтересів держави в особі позивача.

Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що прокурором не доведено, що на день розгляду справи відпала підстава, на якій було набуте право землекористування фермерським господарством "Світлана", адже за рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 23 серпня 2018 року у справі №649/636/18 визнано за ОСОБА_2 (голова фермерського господарства) право на довічне спадкове володіння та користування земельною ділянкою розміром 50,0 га, згідно державного акту на право довічного успадкованого володіння землею № 000643447, виданого на підставі рішення Великолепетиської селищної ради народних депутатів Великолепетиського району Херсонської області № 41, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадкуваного володіння землею за №15, розташованої на території Великолепетиської селищної ради Великолепетиського району Херсонської області для ведення фермерського господарства, що залишилася після смерті ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . На виконання вказівок, викладених в поставі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.08.2020 у даній справі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за доцільне насамперед надати оцінку факту наявності або відсутності підстав для звернення прокурора до суду із вищевказаним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру , який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Разом з тим, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Так, відповідно до вимог ст.15-1 ЗК України (у редакції станом на час звернення прокурором із позовом) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, належать, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст.188 ЗК України (у редакції станом на час звернення прокурором із позовом) державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Статтею 6 ЗУ Про державний контроль за використанням та охороною земель від 19.06.2003 №963-IV передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать, зокрема, здійснення державного контролю за використнням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Пунктом 1 "Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру", затвердженого постановою КМУ від 14.01.2015р. № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до п. 3 вказаного Положення, основними завданнями Держгеокадастру є, зокрема, реалізація державної політики у сфері державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно пп. "а" п.25-1 ч.4 Положення, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Як зазначив прокурор, ГУ Держгеокадастру у Херсонській області не вжито належних і достатніх дієвих заходів щодо повернення земельної ділянки до державної власності, і таким чином, вбачається бездіяльність та неналежне виконання обов`язків розпорядника земель.

Так, з метою належної реалізації вимог ч.4 ст.23 ЗУ Про прокуратуру , Каховською місцевою прокуратурою повідомлено ГУ Держгеокадастру у Херсонській області про встановлені порушення земельного законодавства та про намір вжиття заходів представницького характеру в межах повноважень наданих ст.ст. 23,34 ЗУ Про прокуратуру .

Отже, звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, судова колегія зазначає, що прокурором правомірно подано вказаний позов в інтересах ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, а висновок суду в цій частині є помилковим та необґрунтованим.

Стосовно вимоги позивача про вилучення у ФГ Світлана та повернення земельної ділянки загальною площею 50,00 га орієнтованою вартістю 1 218522,50 грн., яка знаходиться в адміністративних межах Великолепетиської селищної ради Верхньорогачинського району Херсонської області до земель державної власності Головному управлінню Держгеокадастру у Херсонській області, судова колегія зазначає наступне.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до ст.ст. 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. Передача земельної ділянки у постійне користування громадянам чи юридичним особам приватного права не передбачена.

Відповідно до ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Предметом розгляду у цій справі є вимога прокурора і позивача в інтересах держави про вилучення із незаконного володіння від ФГ «Світлана» та повернення земельної ділянки до земель державної власності - позивачеві.

Предметом доказування у справі є - момент набуття та момент втрати фермерським господарством законних підстав щодо права користування земельною ділянкою, яка надана йому для ведення фермерського господарства. Чи є відповідно до закону факт смерті фізичної особи - члена фермерського господарства, на ім`я якого оформлено право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою державної власності, що надавалася для створення і ведення селянського (фермерського) господарства як юридичної особи правовою підставою для припинення права користування, а також для вилучення земельної ділянки з володіння та користування від фактичного користувача - ФГ «Світлана» .

За змістом статей 6, 50 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 № 561-ХІІ (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надавалася громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявляли бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтувалося переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду надавалися земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.03.1991 № 889-ХІІ, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 № 2201-XII, було затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею. Так, Земельний кодекс України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

На час надання громадянину ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон України Про селянське (фермерське) господарство від 20.12.1991 № 2009-XII, приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших законів України, зокрема і до ЗК Української РСР від 18.12.1990 (у відповідній редакції) (така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц).

За змістом частин 1, 3, 4 статті 2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (у відповідній редакції) селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства, на ім`я якого видавався Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (у відповідній редакції) земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надавалися громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. Право приватної власності на земельну ділянку селянським (фермерським) господарством могло набуватися після шести років володіння нею. Надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду здійснювалося із земель запасу, а також земель, вилучених у порядку, визначеному у пункті 1 статті 7 цього Закону.

Для ведення селянського (фермерського) господарства у довічне успадковуване володіння і приватну власність надавалися земельні ділянки, розмір яких не повинен був перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель Після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягало державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування (статті 6, 8 Закону України Про селянське (фермерське) господарство ).

Відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 № 2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

01.01.2002 набрав чинності Земельний кодекс України від 25.10.2001 (далі - ЗК), згідно з частиною 1 статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, визначено у частині 2 статті 92 цього Кодексу.

Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Разом із тим, пунктом 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х Перехідні положення ЗК (справа про постійне користування земельними ділянками) визнав неконституційним пункт 6 розділу Х Перехідні положення ЗК щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Суд вказав, що стаття 92 ЗК не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Також Суд зауважив, що ЗК у редакції від 13.03.1992 закріпив право колективної і приватної власності громадян на землю, зокрема право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6). Поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом не може бути позбавлена права на таке володіння. На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновиду мирного володіння майном в розумінні Конвенції і як речового права, захищеного статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право (такі правові висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 368/54/17, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц).

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц наведено правовий висновок про те, що за змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України Про селянське (фермерське) господарство , статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство , статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18.12.1990, статей 31, 92 ЗК після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18.12.1990 у редакції, чинній до 16.05.1992, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною 1 статті 55 цього Кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 23.08.2018, що набрало законної сили, у справі № 649/636/18 (копія якого наявна у матеріалах справи), задоволено позов ОСОБА_2 (доньки та спадкоємиці ОСОБА_1 ) до Великолепетиської селищної ради, за участю третьої особи - ГУ Держгеокадастру, про визнання права на довічне спадкове володіння та користування в порядку спадкування за законом земельною ділянкою розміром 50,0 га згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею № 000643447, виданого на підставі рішення Великолепетиської селищної ради народних депутатів Великолепетиського району Херсонської області № 41, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 15, розташованої на території Великолепетиської селищної ради Великолепетиського району Херсонської області, для ведення фермерського господарства, що залишилася після смерті її батька ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

При цьому згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Крім того, відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29цього Кодексу.

Враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, право довічного користування земельної ділянки може бути визнано, таким що успадковане відповідачем.

Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2019р. справа № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19).

Щодо посилання прокурора на підтвердження своїх позицій на положення ст.ст. 125, 126 ЗК України, ст. 387, пункти 2, 3 ст. 1212 ЦК України, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неможливість їх застосування для вирішення спірних правовідносин у цій справі, з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» ; (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Так, у своєму рішенні "Михайлюк та Петров проти України" (Заява N 11932/02) від 10.12.2009 ЄСПЛ, зокрема зазначив, що вираз "згідно із законом" насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

Окрім того, тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних органів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного інтересу» , при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду» з огляду на те, що національні органи влади краще знають потреби власного суспільства і знаходяться в кращому становищі, ніж міжнародний суддя, для оцінки того, що становить «суспільний інтерес» . Це поняття має широке значення, втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» . Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка використовувалась ФГ «Світлана» весь час з моменту оформлення права на її використання померлим головою фермерського господарства так і до цього часу. У ході розгляду справи не було встановлено, що відповідач неналежно користується земельною ділянкою, або порушував умови декларування право користування земельною ділянкою, що він порушував податкове законодавство та не сплачував податки (плату за землю). Отже, не знайшли свого підтвердження доводи прокурора про загрозу економічним інтересам держави.

Використовуючи спірну земельну ділянку постійно протягом тривалого часу, на законних підставах, у відповідача існують «правомірні очікування» в розумінні практики ЄСПЛ щодо продовження подальшого користування спірною земельною ділянкою як своїм майном і засобом виробництва та використання її корисних властивостей.

З матеріалів справи вбачається, що за увесь час господарювання фермерське господарство використовує спірну земельну ділянку за цільовим призначенням - для здійснення сільськогосподарської діяльності.

В досліджених судом апеляційної інстанції відносинах не порушено законний інтерес держави, оскільки в діях відповідача відсутнє будь-яке правопорушення.

Суспільний інтерес у відносинах фермерства в Україні і полягає у створенні фермерських господарств для стабільного і сталого розвитку сільського господарства, створення умов для зайнятості сільського населення, організації сімейних фермерських господарств та інші позитивні соціальні та економічні ефекти. Цей інтерес держави у досліджуваних судом відносинах є досягнутим. Задоволення ж цього позову призведе до руйнування того соціально-економічного та правового стану, який склався.

Отже, на переконання апеляційної інстанції задоволення позовних вимог у цій справі не відповідає інтересам держави.

Суспільний інтерес не може ґрунтуватися на вимозі, яка не є законною, ставить за мету вилучити земельну ділянку від діючого сімейного фермерського господарства, яке реально господарює, але з незалежних від нього причин не може оформити правовстановлюючий документ. Відсутність документу про право користування та відсутність державної реєстрації такого права у відповідних Державних реєстрах є наслідком неналежного урядування держави, а не порушення закону особою - відповідачем.

Крім того, обґрунтування позовних вимог нормами статті 1212 ЦК України з боку прокурора та позивача є невірним з огляду на таке.

Колегія суддів зазначає, що згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (кондикційне зобов`язання).

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, земельна ділянка набута відповідачем на законних підставах, - для ведення фермерського господарства. Згодом ця правова підстава для відповідача не відпала, відповідач продовжує користуватися земельною ділянкою відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» . Земельна ділянка використовується за її цільовим призначенням, земельна ділянка обробляється відповідачем ФГ «Світлана» .

Отже, твердження прокурора та позивача, що до спірних відносин застосовується приписи ст. 1212 ЦК України - є безпідставними. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор і позивач помилково посилаються на положення ст. 1212 ЦК України і не довели наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою відповідача, передбачених ст. 141 ЗК України.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п.2 ч.1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що апеляційні скарги Заступника прокурора Херсонської області та Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області на рішення Господарського суду Херсонської області від 06.08.2019 року у справі №923/442/18 задоволенню не підлягають.

Разом з тим, оскільки прокурором правомірно подано вказаний позов в інтересах ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, а висновок суду в цій частині є помилковим та необґрунтованим, судова колегія зазначає, що рішення Господарського суду Херсонської області від 06.08.2019 по справі №923/442/18 підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини в редакції суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275,277, 281-284

Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1.Апеляційні скарги Заступника прокурора Херсонської області та Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Херсонської області від 06.08.2019 року у справі №923/442/18 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено та підписано 26.01.2021

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя О.Ю. Аленін

Суддя В.М. Головей