Постанова

від 18.01.2021 по справі 910/9920/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2021 р. Справа№ 910/9920/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

без повідомлення учасників апеляційного провадження

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс"

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 17.09.2020

у справі № 910/9920/20 (суддя А.І Привалов)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмаш - Сервіс"

про стягнення 65 110, 50 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмаш-Сервіс" про стягнення 65 110,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як балансоутримувач багатоквартирного житлового будинку № 43 на вулиці Гоголівській у Шевченківському районі міста Києва, зобов`язаний був оформити за собою права на земельну ділянку під вказаним будинком та вносити плату за землю. Однак, відповідач фактично користується земельною ділянкою по вулиці Гоголівській, 43 у Шевченківському районі міста Києва без належної правової підстави та не сплачує орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою, чим завдав позивачу збитків у розмірі сплаченої останнім орендної плати за землю за 2020 рік у загальній сумі 65 110,50 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі № 910/9920/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що сплачені позивачем орендні платежі не є збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу Україну, оскільки останні сплачені на виконання умов укладеного між Київською міською радою та ТОВ "Бімекс-Плюс" договору оренди земельної ділянки, який станом на час розгляду справи є діючим та відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами. При цьому, саме лише посилання позивача на не вчинення відповідачем дій, спрямованих на оформлення прав на земельну ділянку на вул. Гоголівській, 43 у Шевченківському районі м. Києва не доводить факту завдання йому збитків у розмірі сплаченої орендної плати. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на ті обставини, що припинення земельних орендних правовідносин може відбуватися як у добровільному порядку за згодою сторін, за їх волевиявленням, так і у встановлених законодавством випадках на вимогу однієї з сторін за рішенням суду незалежно від волевиявлення іншої сторони, в тому числі й органу місцевого самоврядування, як органу розпорядження землею комунальної власності. Суд першої інстанції також вказав, що позивач не був позбавлений права та можливості захистити своє порушення право, шляхом звернення до суду з позовною заявою про розірвання договору оренди на підставі частини 2 статті 19 Закону України "Про оренду землі".

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та задовольнити позов повністю, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми матеріального права.

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що з огляду на положення підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статті 269, пункту 286.1 статті 286, статей 271-287, пункту 288.2 статті 288 Податкового кодексу України, статті 42 Земельного кодексу України платниками земельного податку за земельні ділянки під багатоквартирними житловими будинками є або (1) підприємства, установи, організації, які здійснюють управління цими будинками і яким земельні ділянки під таким будинком та прибудинкова територія надані у постійне користування, або (2) співвласники багатоквартирного будинку, яким земельні ділянки під таким будинком та прибудинкова територія надані у власність або у постійне користування. Враховуючи, що Кабінетом Міністрів України не затверджено порядок проведення земельних ділянок у власність або в постійне користування співвласниками багатоквартирних будинків, обов`язок по сплаті земельного податку покладено на підприємства, установи, організації, які здійснюють управління цими будинками, тобто у даному випадку відповідачем.

Відтак, за доводами апелянта, відповідач, як балансоутримувач багатоквартирного житлового будинку № 43 на вулиці Гоголівській у Шевченківському районі міста Києва, зобов`язаний був оформити за собою права на земельну ділянку під вказаним будинком та вносити плату за землю. Водночас, саме бездіяльність відповідача щодо оформлення прав на земельну ділянку під багатоквартирним будинком та прибудинковою територією, призводить до того, що позивач не може розірвати договір оренди землі та продовжує нести збитки у розмірі сплаченої ним орендної плати за земельну ділянку, якою він більше не користується.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її вимог, просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Так, ТОВ Будмаш-Сервіс зазначає, що на сьогодні виключно позивач є користувачем земельної ділянки згідно закону на підставі договору оренди, водночас відповідач не має статусу землекористувача у розумінні Земельного та Податкового кодексів України. Крім того, відповідач звертає увагу на відсутність у своїх діях вини, оскільки ТОВ "Будмаш-Сервіс" позбавлено законодавчої можливості оформити у користування земельну ділянку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/9920/20, розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно з частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Відповідно до частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 30.06.2000 між ТОВ "Бімекс-Плюс" (замовник) та ПП "Будмаш" (підприємство) було укладено договір №1 про дольову участь в будівництві житлового будинку по вул. Гоголівській, 43-А, відповідно до пункту 1.1. якого сторони здійснюють в порядку дольової участі проектування та будівництво цегляного житлово-офісного комплекса з підземною автостоянкою та офісними приміщеннями по вул. Гоголівській, 43-а в Шевченківському районі м. Києва і після закінчення будівництва об`єкту, отримують обумовлені цим договором площі.

Площа об`єкту між сторонами розподіляється слідуючим чином:

Замовник отримує 800 кв.м. загальної площі квартир об`єкту; 3 машино-місця підземної автостояки.

Підприємство отримує 3685 кв.м. загальної площі квартир об`єкту; всі офісні та нежилі приміщення об`єкту та 18 машино-місць підземної автостояки (п. 4.1 договору в редакції додаткової угоди від 08.09.2005р.).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що при збільшенні чи зменшенні загальної площі об`єкту, відповідно пропорційно змінюється тільки площа підприємства, зазначена у п. 4.1.2 договору.

Розділом 5 договору визначено права та обов`язки сторін.

Так, відповідно до п.п. 5.1.1-5.1.6 договору замовник зобов`язався:

- у десятиденний термін з дати підписання договору надати підприємству: пакет наявної проектно-кошторисної документації, технічних умов на будівництво об`єкту;

- після отримання дозволу на проведення будівельних робіт протягом 15 днів передати підприємству будівельний майданчик в установленому порядку;

- на час виконання робіт по будівництву об`єкту, передати функції генпідрядника підприємству;

- приймати участь у здачі об`єкту приймальній комісії;

- прийняти по акту прийому-передачі від підприємства, після здачі об`єкту приймальній комісії площі, зазначені у п. 4.1.1 Договору;

- надати підприємству допомогу та необхідні документи при оформленні права власності його частки на побудоване житло та інші приміщення.

В свою чергу підприємство, згідно із п.п. 5.2.1-5.2.12 договору зобов`язалось:

- виконувати функції генпідрядника об`єкту;

- розробити проектно-кошторисну документацію на будівництво об`єкту;

- профінансувати будівництво об`єкту, згідно проектно-кошторисної документації;

- укласти договори з субпідрядними та іншими організаціями на виконання необхідних робіт по об`єкту;

- здійснити будівництво об`єкту відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації та графіка будівництва і ввести його в експлуатацію в терміни визначені проектом, без внутрішніх оздоблювальних, малярних, облицювальних робіт, без укладення покрівлі підлоги, без встановлення сантехнічних та електричних приладів і без внутрішньої столярки (п. 5.2.5 договору в редакції додаткової угоди від 30.12.2004);

- здійснювати контроль за якістю виконаних підрядними організаціями робіт по будівництву об`єкту та забезпечити їх прийомку;

- забезпечити постачання інженерного обладнання, необхідного для укомплектування об`єкту;

- у разі необхідності внесення змін до умов договору, а також коректування строків будівництва, узгоджувати ці питання з замовником;

- після введення об`єкта в експлуатацію передати замовнику площу відповідно до умов договору;

- забезпечити проведення авторського нагляду за будівництвом;

- у зв`язку з тим, що замовник розрахувався з Київською міською державною адміністрацією за право володіння будинком по вул. Гоголівській, 43-а, сторони зобов`язуються спільними зусиллями відстоювати свої інтереси стосовно зайвої передачі місту коштів чи житла по дольовій участі;

- у разі необхідності розрахуватись з Київською міською державною адміністрацією в порядку пайової участі на розвиток інфраструктури міста згідно з діючими нормативами.

Пунктом 8.4 договору передбачено, що після закінчення будівництва об`єкту між сторонами укладається угода, яка визначає порядок сплати за житлово-комунальні послуги, а також розмір коштів необхідних для утримання будинку у належному стані.

Договір набуває чинності з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 9.1 договору).

Додатковою угодою від 04.07.2000 сторонами погоджено доповнити розділ 5 договору пунктом 5.2.3.1 такого змісту "Відшкодувати замовнику витрати за резервування земельної ділянки на період будівництва".

Додатковою угодою від 15.05.2002 сторонами погоджено п. 5.2.3.1 договору викласти в наступній редакції: "Оплатити вартість замовнику витрат за оформлення та резервування земельної ділянки на період будівництва, продовження терміну дії АПЗ, проходження містобудівної ради, отримання та подовження технічних умов. Дозволів, довідок, експертиз та погодження проекту".

Як встановлено судом першої інстанції, 13.08.2004 між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Бімекс-Плюс" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. за реєстровим №840, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що 06.09.2005 зроблено запис за №91-6-00481 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець, на підставі п. 1 рішення Київської міської ради від 25.09.2003 за №31-11/905, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

Згідно з пунктом 2.1 договору об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - на вул. Гоголівській, 43 у Шевченківському районі м. Києва;

- розмір - 1073 кв.м.;

- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу;

- кадастровий номер - 8000000000:91:165:0034.

Визначена цим договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі (п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 4.2 договору річна орендна плата за земельну ділянку на період будівництва встановлюється в розмірі 1,5 відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Після здачі об`єкта в експлуатацію орендна плата встановлюється у розмірі 0,03 відсотка від нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки, що визначається пропорційно площі будівель та споруд житлового фонду та 2 відсотки від нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки, що визначається пропорційно площі будівель та споруд не житлового фонду.

Пунктом 4.5 договору сторони погодили, що орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Строк дії договору відповідно до п. 3.1 становить 25 років.

06.09.2005 на підставі акту приймання-передачі земельної ділянки Київською міською радою було передано, а ТОВ "Бімекс-Плюс" прийнято в орендне користування земельну ділянку на вул. Гоголівській, 43 у Шевченківському районі м. Києва для цілей будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу.

18.12.2014 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України було видано сертифікат серії ІУ №164143520093, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу) "Будівництво житлово-офісного комплексу по вул. Гоголівській, 43 у Шевченківському районі м. Києва (1-й та 2-й пусковий комплекс)" проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтверджено його готовність до експлуатації.

Відповідно до змісту протоколу від 18.02.2015 розподілу квартир, нежитлових та машино-місць в житлово-офісному комплексі по вул. Гоголівській, 43 у Шевченківському районі м. Києва, складеного на виконання договору №1 від 30.06.2000 про дольову участь в будівництві будинку, Товариству з обмеженою відповідальністю "Бімекс-плюс" передано квартиру №2 загальною площею 89,9 кв.м., 57 квартир, загальною площею 6563,4 кв.м., 5 нежитлових приміщень, загальною площею 503,7 кв.м. та 46 машино-місць в паркінгу було передано Приватному підприємству "Будмаш" (відповідачу у справі).

Розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 12.05.2015 №260 "Про визначення балансоутримувача житлового будинку №43 на вулиці Гоголівській у Шевченківському районі міста Києва" визначено ТОВ "Будмаш-Сервіс" балансоутримувачем новозбудованого житлового будику №43 на вулиці Гоголівській загальною площею 6653,3 кв.м., разом з інженерними мережами, технічним обладнанням, конструктивними елементами, що забезпечують належне функціонування цього будинку.

05.12.2019 Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було видано сертифікат серії КВ №162193391201, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу) "Будівництво житлово-офісного комплексу за адресою: вул. Гоголівській, 43 у Шевченківському районі (третій пусковий комплекс)" проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач посилається на ті обставини, що відповідач, як балансоутримувач багатоквартирного житлового будинку № 43 на вулиці Гоголівській у Шевченківському районі міста Києва, зобов`язаний був оформити за собою права на земельну ділянку під вказаним будинком та вносити плату за землю. Однак, відповідач фактично користується земельною ділянкою по вулиці Гоголівській, 43 у Шевченківському районі міста Києва без належної правової підстави та не сплачує орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою, чим завдав позивачу збитків у розмірі сплаченої останнім орендної плати за землю за 2020 рік у загальній сумі 65 110,50 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями пунктів п. 8, 9 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частиною 3 зазначеної статті унормовано, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Приписами статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

При цьому, вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору (стаття 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України від 30.05.2006 у справі № 42/266-6/492).

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками.

При цьому, встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків.

Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Тобто збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у певних витратах.

Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявності шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою і вини в заподіянні шкоди.

Відсутність шкоди як елемента цивільно-правової відповідальності не дає підстав і для застосування судом норми ст. 1172 ЦК України, оскільки для застосування цієї норми необхідне встановлення факту заподіяння шкоди (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 03.06.2015 у справі № 6-305цс15).

Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції позивачем жодними належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами в розумінні приписів статей 76-79 ГПК України не доведено факту заподіяння збитків позивачу, наявність протиправної поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмаш-Сервіс", його вини, та, як наслідок не доведено наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками.

Як підтверджено матеріалами справи, 13.08.2004 між Київською міською радою та ТОВ "Бімекс-Плюс" було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. за реєстровим №840, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що 06.09.2005 зроблено запис за №91-6-00481 у книзі записів державної реєстрації договорів, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець, на підставі п. 1 рішення Київської міської ради від 25.09.2003 за №31-11/905, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - на вул. Гоголівській, 43 у Шевченківському районі м. Києва;

- розмір - 1073 кв.м.;

- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу;

- кадастровий номер - 8000000000:91:165:0034.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що визначена цим договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі.

Пунктом 4.5 договору сторони погодили, що орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

На виконання умов договору оренди земельної ділянки позивачем в 2020 році було сплачено орендних платежів на загальну суму 65 110,50 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №584 від 24.02.2020 на суму 21 703,50 грн., №598 від 24.03.2020 на суму 21 703,50 грн. та №611 від 27.05.2020 на суму 21703,50 грн.,

Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, сплачені позивачем орендні платежі не є збитками в розумінні ст.ст. 22 Цивільного кодексу України та 224 Господарського кодексу Україну, оскільки останні сплачені на виконання умов укладеного між Київською міською радою та ТОВ "Бімекс-Плюс" договору оренди земельної ділянки, який станом на час розгляду справи є діючим та відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, саме лише посилання позивача на не вчинення відповідачем дій, спрямованих на оформлення прав на земельну ділянку на вул. Гоголівській, 43 у Шевченківському районі м. Києва не доводить факту завдання йому збитків у розмірі сплаченої орендної плати.

Доводи позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України є посилковими, оскільки правовідносини сторін у даній справі не носять кондикційний характер.

Так, глави 83 Цивільного кодексу України регулює загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Так, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов`язана його повернути.

При цьому, особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Водночас застосування норм статті 1212 Цивільного кодексу України у земельних відносинах можливе лише у випадку наявності спору між власником земельної ділянки та власником об`єкта нерухомого майна щодо права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тобто у випадку наявності відносин з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та неотримання власником земельної ділянки доходів у вигляді орендної плати.

Відтак, місцевий господарський суд дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування збитків в сумі 65 110,50 грн., у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Водночас, слід звернути увагу позивача на наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. Статтею 13 Законом України "Про оренду землі" передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 31 Закону України "Про оренду землі" визначає, що договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом (частина 2 статті 31 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до частин 3, 4 статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Положеннями частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Отже, припинення земельних орендних правовідносин може відбуватися як у добровільному порядку за згодою сторін, за їх волевиявленням, так і у встановлених законодавством випадках на вимогу однієї з сторін за рішенням суду незалежно від волевиявлення іншої сторони, в тому числі й органу місцевого самоврядування, як органу розпорядження землею комунальної власності.

З огляду на викладене, позивач не був позбавлений права та можливості захистити своє порушення право, шляхом звернення до суду з позовною заявою про розірвання договору оренди на підставі частини 2 статті 19 Закону України "Про оренду землі".

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмаш - Сервіс" про стягнення 65 110,50 грн збитків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі № 910/9920/20 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі № 910/9920/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі № 910/9920/20 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/9920/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано: 25.01.2021.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська