Постанова від 19.01.2021 по справі 910/18601/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2021 р. Справа№ 910/18601/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі Ковган О.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Чорноткач Н.З. (ордер ХВ 2067 від 19.08.2020)

від відповідача: Уколов О.Л. ( довіреність б/н від 09.06.2020)

від третьої особи : не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК"

на рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2020 року

у справі №910/18601/19 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК"

до акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "ЮКОН СЕРВІС ГРУП"

про визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2019 року позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" (далі - позивач, ТОВ "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК") звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - відповідач, АТ КБ "ПРИВАТБАНК") про визнання недійсним договору поруки № 4Ю15108И/П від 25.10.2016, укладеного між позивачем та відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір поруки № 4Ю15108И/П від 25.10.2016 було укладено в результаті обману позивача відповідачем щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржника, адже саме відповідачем було висунуто позивачу пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі трансформації кредитного портфеля відповідача, зокрема щодо переведення боргових зобов`язань боржників банку, які забезпечені ліквідними активами, що і стало підставою для укладення оспорюваного правочину зі сторони позивача.

Нормативно в обґрунтування позову позивач посилався на приписи ст. 230 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсутність обумовлених законом підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину за наведених позивачем доводів та обґрунтувань, вказуючи на недоведеність умислу банку, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, а також і наявність самої омани, що в сукупності свідчить про відсутність у діях відповідача при укладення оспорюваного правочину порушень ст. 230 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.08.2020 року у справі №910/18601/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Мртивуючи рішення суд першої інстанції заначив на те, що позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору №4П16098Г від 25.10.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки №4Ю15108И/П від 25.10.2016, в той час як докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують протилежне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення оспорюваного договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627 ЦК України. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що твердження позивача про те, що укладення кредитного договору №4П16098Г від 25.10.2016 та договору поруки №4Ю15108И/П від 25.10.2016 було направлено на отримання прибутку, спростовується встановленими обставинами.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2020 року у справі №910/18601/19 про відмову в задоволенні позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні рішення в оскаржуваній частині неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Окрім того, зазначив на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що невиконання відповідачем свого обов`язку передати документи позивачу, навмисне введення в оману останнього про існування у АТ "КБ "Приватбанк" договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням "старих боржників", порушило законні права позивача, які потребують судового захисту. Зазначив , також, що сума отриманого від банку кредиту за кредитним договором, співпадає із загальною сумою, що була погашена позивачем за зобов`язаннями старих боржників , що також підтверджує факт виконання позивачем своїх зобов`язань. Також скаржник наголошував, що відповідачем не виконувались п. 8 та п. 10 договору поруки, що свідчить про відсутність у відповідача намірів передати позивачу документи, що підтверджують наявність забезпечення старих боржників у вигляді активів, а лише використовував таку інформацію для спонукання позивача для укладання кредитного договору та договору поруки. З огляду на наведене, скаржник наголошує, що судом першої інстанції неправильно застосовані положення ч. 1, 2 ст. 216, ч. 1 ст. 517, ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України, договір поруки укладений шляхом введення в оману позивача, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України.

Згідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2020 року справу №910/18601/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А. (доповідач у справі), суддів Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" на рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2020 року у справі №910/18601/19, справу було призначено до розгляду.

30.09.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду згідно з приписами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і просив залишити вказане рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, відповідач у своєму відзиві зазначив про те, що скаржник не довів належними та допустимими доказами наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні 19.01.2021 року представник позивача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представникм третьої особи не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 88-90 т.2).

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представника третьої особи за наявними у справі доказами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" та Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК", яке змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК", укладено Кредитний Договір №4П16098Г (а.с. 37-42), за яким позивач отримав кошти у розмірі 4 513 775 295,73 грн. для фінансування своєї поточної господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору №4П16098Г від 25.10.2016 термін повернення кредиту - 15.10.2025.

П.п 2.2.1-2.2.3 Кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору; сплатити відсотки за користування кредитом; повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором.

Згідно з п. 6.1 Кредитного договору №4П16098Г від 25.10.2016, цей договір в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" (поручитель) та Акціонерним товариством Комерційним банком "ПРИВАТБАНК" (кредитор) укладено договір поруки №4Ю15108И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮКОН СЕРВІС ГРУП" своїх зобов`язань за Кредитним договором від 16.12.2015 № 4Ю15108И (п. 1 договору поруки).

Відповідно до п. 2 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 4 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 5 договору поруки, у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

Відповідно до п. 7 договору поруки, у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п. 8 договору поруки, до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 10 договору поруки, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Ст. 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У відповідності з ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

Згідно з ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Як підтверджується наявними матераілами справи, позивачем долучено до позовної заяви копію платіжного доручення №1396 від 28.10.2016, в якому у графі "призначення платежу" вказано - "виконання зобов`язання по кред. договору №4Ю15108И від 16.12.15 відповідно до договору поруки №4Ю15108И/П від 25.10.16", на суму 400 511 652,83 грн.

Позивач у позові, а також в апеляційній скарзі посилався на те, що укладенню вказаних договорів (Кредитного договору №4П16098Г від 25.10.2016 та Договору поруки №4Ю15108И/П від 25.10.2016), передували обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг. Також, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі Товариства з обмеженою відповідальністю ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк".

Позивач наголошував, що відповідна процедура "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, згідно з яким зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля, який полягає у переведенні існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів, якою за всіма ознаками, - є позивач, оскільки відповідав необхідним критеріям для переведення на нього кредитного боргу "старих боржників", виконання зобов`язань яких забезпечені ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Позивач вказував, що його дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договором були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" банку в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", ініційованого НБУ.

Таким чином, укладення Кредитного договору №4П16098Г від 25.10.2016 було обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості попередніх позичальників (боржників), в тому числі позичальника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКОН СЕРВІС ГРУП" за кредитними договорами, мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами).

П. 10 договору поруки №4Ю15108И/П від 25.10.2016 визначено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Однак, хоча позивачем і були виконанні зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКОН СЕРВІС ГРУП" за кредитним договором, втім зобов`язання банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя (відповідача) на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за кредитними договорами, - виконані не були, що зумовило звернення позивача з відповідними позовами з метою отримання вказаних документів від відповідача. Проте, позивачу у задоволені позовів було відмовлено з тих підстав, що Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" не був зобов`язаний передавати такі документи позивачу.

Позивач посилався на те, що ні в порядку, встановленому договором поруки №4Ю15108И/П від 25.10.2016, ні в судовому порядку, відповідач не передав позивачу документи, які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами.

Як зазначав позивач, така поведінка банку свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки №4Ю15108И/П від 25.10.2016 як в момент його укладення, так і протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про введення в оману позивача відповідачем, що в силу ст. 230 Цивільного кодексу України, є підставами для визнання недійсним договору поруки №4Ю15108И/П від 25.10.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прем`єр Бізнес Брук" та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк".

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України, правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи докази встановив, що відповідно до протоколу №18/10/2016 від 18.10.2016 загальних зборів учасників ТОВ ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти з ПАТ КБ "Приватбанк" кредитний договір на суму 4.700.000.000,00 грн.

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо "трансформації кредитного портфелю Банку".

Відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом:

- повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності;

- заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину;

- замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено.

Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме:

1) наявність умислу в діях відповідача,

2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману,

3) наявність обману.

Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розглду справи дійшов висновку, що що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76,77 Господарського процессуального кодексу України ні суду першої інстанції під час розгляду справи, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного провадженян, наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійним Договору поруки №4Ю15108И/П від 25.10.2016 як такого, що суперечить ст. 230 Цивільного кодексу України.

Так, позивачем не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76,77 Господарського процесуального кодексу України, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину, як не доведено і тих обставин, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідача запевнити позивача про такі властивості й наслідки договору поруки №4Ю15108И/П від 25.10.2016, які насправді наступити не можуть.

Доводи скаржника про те, що сума отриманого від банку кредиту за кредитним договором, співпадає із загальною сумою, що була погашена позивачем за зобов`язаннями старих боржників , що також підтверджує факт виконання позивачем своїх зобов`язань - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки наведені скаржником обставини не є такими, що підстверджують беззаперечну наявність умов, визначених ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, для визнання недійсним оспорюваного правочину.

При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно з протоколом № 18/10/2016 від 18.10.2016 (а.с. 129) загальних зборів учасників ТОВ ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК , по першому питанню порядку денного було вирішено: "укласти з ПАТ КБ "Приватбанк" кредитний договір на суму 4 700 000 000,00 грн строком до 15.10.2025" і жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо трансформації кредитного портфелю Банку.

Суд апеляційної інстанції дослідивши техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 20.10.2016 (а.с. 130 том 1) та заявки на отримання кредиту від 20.10.2016 (а.с. 131 том 1), погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що метою кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" - є фінансування поточної діяльності і жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказаний документ також не містить, так само, як і не містить посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Також, Кредитний договір не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного договору поруки та щодо інших обставин, які позивач наводить в обґрунтування свого позову та в обгрунтуванян доводів апеляційної скарги.

Тобто, місцевий господарський суд вірно встановив, що кредитний договір був укладений виключно для фінансування поточної діяльності товариства, і відповідачем за наслідками розгляду справи було надано в підтвердження вказаної обставини докази відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд апеляційної істанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки, позивач виступив поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКОН СЕРВІС ГРУП", а тому твердження позивача про обман з боку відповідача є безпідставними, оскільки, порука є виключно господарським ризиком позивача при здійсненні підприємницької діяльності, а укладення відповідного договору поруки здійснено за наслідками реалізації як позивачем, так і відповідачем такої засади цивільного закондавтсва, як свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи погоджується з висновками суду першої інстанці про те, що позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору №4П16098Г від 25.10.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки №4Ю15108И/П від 25.10.2016, в той час як докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують протилежне, а саме: отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення оспорюваного договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627 Цивільного кодексу України, п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, твердження скаржника про те, що укладення кредитного договору №4П16098Г від 25.10.2016 та договору поруки №4Ю15108И/П від 25.10.2016 було направлено на отримання прибутку - спростовується встановленими обставинами справи та наявними у справі доказами.

В свою чергу, позивач, на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинен довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Проте, позивачем не доведено ні суду першої інстанції під час розгляду справи, ні суду апеляційної інстанції, обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, як не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Позивач мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про визнання договору поруки недійним, однак не довів таких обставин.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем, як особою на яку процесуальним законом покладено обов`язок доведення своїх вимог належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, не було доведено ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції факту порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача під час укладення оспорюваного договору поруки.

Зважаючи на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі № 910/18601/19 за наведених скаржником доводів - відсутні.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Північний апеляційний господарський суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" на рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі № 910/18601/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі № 910/18601/19 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК".

4. Матеріали справи № 910/18601/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, випадках і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано 22.01.2021 року

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко