Постанова

від 20.01.2021 по справі 911/2867/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2021 р. Справа№ 911/2867/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Маяк

на рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2020

у справі №911/2867/18 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Васильківської міської ради

до: Товариства з обмеженою відповідальністю Маяк

про визнання недійсним державного акта, скасування державних реєстрацій та скасування записів про право на постійне землекористування

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Васильківська міська рада (далі - Васильківська МР, позивач) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Маяк (далі - ТОВ Маяк , відповідач) про визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-КВ №000487-33, виданого Акціонерному товариству Маяк 16.11.2001 Васильківською міською радою народних депутатів; скасування за ТОВ Маяк у Державному земельному кадастрі державної реєстрації від 28.04.2016 земельної ділянки площею 0,49 га кадастровий номер 3210700000:10:023:0034, місце розташування: Київська область, м. Васильків, вул. Чехова, 8 та земельної ділянки площею 0,0826 га кадастровий номер3210700000:10:021:0017, місце розташування: Київська область, м. Васильків, вул. Володимирська, 92, а також скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про інше речове право №19528764 щодо права постійного користування земельною ділянкою площею 0,49 ТОВ Маяк та запису про інше речове право №19528046 щодо права постійного користування земельною ділянкою площею 0,08 га ТОВ Маяк .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право постійного користування спірними земельними ділянками припинилось на підставі рішення позивача від 13.02.2004 №326-08-ХХIV, яким визнано таким, що втратив чинність державний акт серії ІІ-КВ №000487-33 на право постійного користування землею, виданий Акціонерному товариству Маяк та передано вказаному товариству в оренду терміном на п`ять років земельні ділянки площею 0,4900 га по вул. Чехова, 8 та площею 0,032 га по вул. Володимирська, 92 у м. Василькові, які використовувались ним на підставі договорів оренди з 21.02.2005 по 23.02.2017. З витягів з Державного земельного кадастру від 28.09.2018 позивач довідався, що спірні земельні ділянки 28.04.2016 зареєстровані за відповідачем на праві постійного користування відповідно до державного акта на право постійного користування землею серія ІІ-КВ №000487-33, виданого АТ Маяк 16.11.2001 Васильківською міською радою народних депутатів, а тому названий державний акт підлягає визнанню недійсним, а скасуванню - вчинені на його підставі реєстраційні записи від 28.04.2016.

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.03.2019 у справі №911/2867/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019, у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України; відсутність доказів звернення відповідача із заявою про добровільну відмову від права постійного користування земельними ділянками та доказів припинення у встановленому законом порядку такого права відсутні.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2019 заяву ТОВ Маяк задоволено, ухвалено стягнути з Васильківської міської ради на користь ТОВ Маяк 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Постановою Верховного Суду від 28.08.2019 рішення Господарського суду Київської області від 18.03.2019 у справі №911/2867/18, постанову від 25.06.2019 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2019 скасовано; справу №911/2867/18 направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Скасовуючи вищевказані судові рішення та повертаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив про помилковість висновків судів попередніх інстанцій в частині визначення правової природи акту на право постійного користування як правочину, оскільки останній не є дією, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а означеним документом лише оформлюється відповідне право, що виникає внаслідок правочину чи акта індивідуальної дії; також судом касаційної інстанції вказано про те, що з моменту державної реєстрації договору оренди земельних ділянок, тобто з 21.03.2005, у спосіб та з дотриманням вимог статей 18, 20 Закону України Про оренду землі , статей 141, 142 ЗК України, постанови КМУ №2073 відбулось переоформлення права постійного користування на строкове право оренди, тобто офіційне визнання і підтвердження державою факту виникнення у відповідача права оренди земельних ділянок; поза оцінкою судів залишилась поведінка відповідача, яка не відповідає принципу добросовісності, яким було добровільно укладено договір оренди земельних ділянок, проте не повернуто державний акт на право постійного користування, як цього вимагають приписи діючого на той момент законодавства, натомість, своїми свідомими діями, змінивши правовий режим землекористування з постійного на орендне, все ж вніс відповідні дані про право, якого юридично не існує, до державного реєстру речових прав та кадастру.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2020 позов задоволено повністю, визнано недійсним державний акт на право постійного користування землею, серія ІІ-КВ №000487-33, виданий АТ Маяк 16.11.2001 Васильківською міською радою; ухвалено скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію від 28.04.2016 про право постійного користування ТОВ Маяк на земельну ділянку площею 0,4900 га кадастровий номер 3210700000:10:023:0034, місце розташування: Київська область, м. Васильків, вул. Чехова 8 та державну реєстрацію від 28.04.2016 права постійного користування ТОВ Маяк на земельну ділянку площею 0,0826 га, кадастровий номер 3210700000:10:0231:0017, місце розташування: Київська область, м. Васильків, вул. Володимирська 92, ухвалено скасувати в Державному реєстрі речових на нерухоме запис про інше речове право №19528764 щодо права постійного користування земельною ділянкою площею 0,049 га за ТОВ Маяк , а також запис про інше речове право №19528046 щодо права постійного користування земельною ділянкою площею 0,08 га за ТОВ Маяк . Стягнуто з відповідача на користь позивача 8 810,00 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею, суд виходив з того, що між сторонами було укладено та зареєстровано відділом Держкомзему договори оренди спірних земельних ділянок, якими засвідчено волевиявлення відповідача на зміну правовідносин та обумовлених ними правових наслідків; у зв`язку зі зміною титулу користування майном - з права постійного користування на право оренди, відбулось погашення документа, яким фіксувався факт наявності відповідного права; оскільки оспорюване право постійного користування у відповідача виникло на підставі державного акту на право постійного користування землею, який втратив чинність і є недійсним, реєстрація за відповідачем в 2016 році відповідного права постійного користування, та ще й за наявності договорів оренди щодо спірних земель, є такою, що здійснена без жодних правових підстав та незаконно; оскільки записи до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені щодо неіснуючого у відповідача права постійного користування землею, на підставі оспорюваного державного акту на право постійного користування землею, який вже не мав титулу правопосвідчувального документу, на момент здійснення спірної державної реєстрації права постійного користування були відсутні підстави для внесення реєстраційних записів; відхиляючи заяву відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд зазначив, що сам по собі державний акт на право постійного користування землею, виданий АТ Маяк не містить ознак незаконності і його видача не порушує прав позивача, однак вищевказаний акт було протиправно використано в якості підстави для розроблення у 2010 році нової технічної документації щодо права постійного користування землею, на підставі якої за відповідачем проведено державну реєстрацію неіснуючого права постійного користування землею і саме така дія визначає факт порушення прав позивача.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ТОВ Маяк звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2020 у справі №911/2867/18, скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, вказуючи на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи та на порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом не прийнято до уваги доводи відповідача щодо необхідності застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу строків позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог; задоволення судом похідних вимог, про скасування державної реєстрації та записів про право на постійне користування землею ТОВ Маяк , без урахування пропущеного позивачем строку позовної давності для визнання недійсним державного акту на землю, є безпідставним та необґрунтованим, адже визнання судом недійсним державного акту майже через 19 років після його видачі, при наявності рішення органу місцевого самоврядування про визнання такого акту нечинним (2004 рік) та зміни правового режиму користування з постійного на орендне (2005 та 2012 роки), скасування похідних від нього реєстрації та записів у реєстраційних органах суперечить вимогам чинного законодавства.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Маяк на рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2020 у справі №911/2867/18, встановлено позивачеві строк для надання відзиву на апеляційну скаргу, розгляд апеляційної скарги призначено на 16.12.2020.

Васильківська міська рада скористалася правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України, 03.12.2020 надала через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2020 у справі №911/2867/18 без змін, а апеляційну скаргу ТОВ Маяк без задоволення.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Васильківська міська рада зазначає, що порушення прав позивача полягало у проведенні 28.04.2016 в Державному земельному кадастрі державної реєстрації за відповідачем права постійного користування земельними ділянками та внесенні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про інше речове право щодо права постійного користування земельними ділянками за ТОВ Маяк , а тому, звертаючись до суду у 2018 році з даним позовом, позивачем строк позовної давності для захисту порушеного права не було пропущено, про що судом першої інстанції зроблено правильні та відповідні висновки.

У судове засідання 20.01.2021 позивач не з`явився, своїх уповноважених представників не направив, хоча про місце, день та час розгляду даної справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача, враховуючи відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарг за його відсутності.

У судовому засіданні відповідач підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та постановивши нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

20.01.2021 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення скаржника, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, Рішеннями виконавчого комітету Васильківської міської ради народних депутатів від 21.05.1998 № 41 та від 18.06.1998 № 88 надано Акціонерному товариству Маяк у постійне користування земельні ділянки у м. Василькові по вул. Володимирській, 92 площею 0,03 га та по вул. Чехова, 8 площею 0,49 га, про що 16.11.2001 видано Державний акт серія ІІ-КВ № 000487-33 на право постійного користування землею (площа 0,523 га), який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 33.

25.03.2003 виконавчим комітетом Васильківської міської ради прийнято рішення № 152, яким затверджено графік переоформлення у встановленому порядку на право власності або оренди земельних ділянок, що знаходяться у постійному користуванні громадян та юридичних осіб і повинні бути переоформлені до 01.01.2005.

В подальшому рішенням Васильківської міської ради від 13.02.2004 №26-08-XXIV визнано таким, що втратив чинність Державний акт серія ІІ-КВ № 000487-33 на право постійного користування земельними ділянками АТ Маяк та вирішено передати в оренду вказаному товариству терміном на п`ять років земельні ділянки загальною площею 0,523 га, в тому числі по вул. Чехова, 8 площею 0,491 га для побутового приміщення та гаражу і по вул. Володимирській, 92 площею 0,032 га для адміністративного приміщення та складу.

На виконання вищевказаного рішення № 26-08-XXIV, між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, було укладено Договір оренди строком на 5 років, зареєстрований Васильківським відділом Київської філії центру ДЗК 21.03.2005 за № 040532600091.

В подальшому, 23.02.2012 між позивачем та відповідачем було укладено Договори оренди вищезгаданих земельних ділянок, які були зареєстровані відділом Держкомзему у м. Васильків за № 321070004000126 і № 321070004000127.

Відомості про реєстрацію за відповідачем права постійного користування земельними ділянками комунальної форми власності, розташованими у Київській області, Васильківському районі, м. Василькові по вул. Чехова,8, площею 0,4900 га, кадастровий номер 3210700000:10:023:0034, та по вул. Володимирській, 92, площею 0,0826 га, кадастровий номер 3210700000:10:0231:0017, містяться у Державному земельному кадастрі, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Посилаючись на те, що з моменту державної реєстрації договору оренди земельних ділянок, тобто з 21.03.2005, відбулось переоформлення права постійного користування відповідача на строкове право оренди, Державний акт на право постійного користування землею серія ІІ-КВ №000487-33, втратив чинність і є недійсним, і як наслідок - реєстрація за відповідачем в 2016 році відповідного права постійного користування є такою, що здійснена без жодних правових підстав і незаконно, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 3 Земельного кодексу України (далі в редакції Кодексу, чинній на момент видачі акта) розпорядження земельними ділянками здійснюють Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Положеннями статті 7 Земельного кодексу України встановлено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності конкретному переліку осіб.

Згідно з приписами статті 10 цього ж Кодексу до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: 1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; 2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі; 3) вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу; 4) справляння плати за землю; 5) ведення земельно-кадастрової документації; 6) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства; 7) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів; 8) припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною; 9) погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні; 10) організація землеустрою; 11) затвердження проектів внутрігосподарського землеустрою та контроль за їх здійсненням; 12) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке провадиться вищестоящою Радою народних депутатів; 13) вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції; 14) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.

Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.

Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки.

Відповідно до положень статті 22 Земельного кодексу України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду про те, що земельна ділянка як об`єкт цивільних прав відноситься до так званих нормативних речей, які виникають (створюються) не внаслідок їх виготовлення, видобутку або будь-якого іншого впливу на об`єкти фізичного світу, а внаслідок виключно юридично значимих дій (якими в даному випадку є встановлення меж земельної ділянки в натурі, тобто, виникнення (створення) земельної ділянки як речі в розумінні цивільного законодавства). Тобто, після встановлення меж земельної ділянки в натурі земельна ділянка виникає як річ, тобто об`єкт цивільних прав, цивільні права на який посвідчуються відповідним документом.

Згідно з вимогами частин 1, 3 статті 23 Земельного кодексу України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що відповідач набув право постійного користування земельною ділянкою ще за Земельним кодексом УРСР.

Відповідно до пункту 1.1. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 № 28 право постійного користування землею посвідчується державними актами на право постійного користування землею, форми яких затверджені Верховною Радою України.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду про те, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою лише посвідчує (оформлює) відповідне право.

25.10.2001 набув чинності Земельний кодекс України (№ 2768-ІІІ), яким, зокрема, було змінено коло суб`єктів, що мають право на оформлення права постійного користування щодо земель комунальної власності.

Пунктом 6 Розділу X Перехідних положень (в редакції на момент прийняття нового Земельного кодексу України) було одночасно визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. В жовтні 2004 року були внесені зміни, за яким строк переоформлення було продовжено до 01.01.2008.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп/2005 положення пункту 6 Розділу X щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Всупереч цьому, як правильно встановив суд першої інстанції, відповідачем вчинено правочин, а саме, укладено Договір оренди строком дії на 5 років, зареєстрований Васильківським відділом Київської філії центру ДЗК 21.03.2005 року за № 040532600091, а в подальшому, 23.02.2012 між сторонами у справі було укладено Договори оренди вищезгаданих земельних ділянок, які були зареєстровані Відділом Держкомзему у м. Васильків за № 321070004000126 і № 321070004000127.

Так, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, яка знаходить своє втілення в їх вільному волевиявленні, що спрямоване на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з положеннями, зокрема, статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як визначено статтею 604 Цивільного кодексу України, зобов`язання може припинятися за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Статтею 18 Закону України Про оренду землі (в редакції чинній на час укладення договору оренди земельних ділянок строком дії на 5 років) встановлено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом (стаття 20 Закону України Про оренду землі ).

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 №2073 Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі , чинної на момент укладення договору оренди, передбачалося, що державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вищевказані договори засвідчують волевиявлення відповідача на зміну правовідношення та породжують обумовлені ними правові наслідки. Саме у зв`язку зі зміною титулу користування майном з права постійного користування на право оренди, відбулося погашення документа, що фіксував факт наявності відповідного права, тобто Державного акта на право постійного користування землею. Така трансформація правових відносин користування є об`єктивним наслідком волевиявлення сторін та наслідком їх свідомих дій.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив вимогу Васильківської міської ради про визнання недійсним Державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 000487-33, виданого Акціонерному товариству Маяк 16.11.2001.

Правову позицію щодо визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки як законний, належний та окремий спосіб поновлення порушених прав було висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 у справі №2-3007/11.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення таких відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних (частина 1 статті 12 Закону № 1952-IV).

Водночас, державній реєстрації підлягає саме заявлене право і державна реєстрація права здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, встановлених законом, зокрема, на підставі заяви про державну реєстрацію прав, поданої особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто, відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що оспорюване позивачем право постійного користування у відповідача виникло на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 000487-33, який втратив чинність і є недійсним, а реєстрація за відповідачем у 2016 році відповідного права постійного користування, та ще й за наявності договорів оренди щодо спірних земель, є такою, що здійснена без жодних правових підстав та незаконно.

Таким чином, місцевий господарський суд, враховуючи, що записи у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були внесені щодо неіснуючого у відповідача права постійного користування землею, яке посвідчувалось Державним актом ІІ-КВ № 000487-33, який вже не є правопосвідчувальним документом, дійшов правильного висновку, що на момент здійснення спірної державної реєстрації права постійного користування, були відсутні підстави для внесення реєстраційних записів, а тому вимоги про скасування таких записів є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно доводів скаржника про безпідставне незастосування судом першої інстанції до існуючих між сторонами правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Місцевий господарський суд вірно зазначив, що сам по собі Державний акт на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 000487-33, виданий Акціонерному товариству Маяк 16.11.2001 не містить ознак незаконності і його видача не порушує прав позивача. Відповідний Державний акт був протиправно використаний в якості підстави для розроблення у 2010 році нової технічної документації щодо права постійного користування землею, на підставі якої відповідач вчинив дії щодо державної реєстрації за собою неіснуючого права постійного користування землею і безпосередньо така дія визначає факт порушення прав позивача.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції визнає правильним висновок суду першої інстанції з приводу того, що порушення прав позивача полягає в проведенні 28.04.2016 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації за відповідачем права постійного користування щодо земельної ділянки площею 0,4900 га кадастровий номер 3210700000:10:023:0034, місце розташування: Київська область, м. Васильків, вул. Чехова, 8, а також земельної ділянки площею 0,0826 га кадастровий номер 3210700000:10:0231:0017, місце розташування: Київська область, м. Васильків, вул. Володимирська, 92 та внесенні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про інше речове право № 19528764 та № 19528046 щодо права постійного користування земельними ділянками площею 0,49 га та 0,08 га за відповідачем.

Отже колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених позивачем позовних вимог, оскільки на момент звернення позивача до суду в 2018 році строк давності для захисту порушеного права не пропущено.

Враховуючи вищенаведене, доводи апелянта щодо неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Васильківської міської ради.

За приписами ч.ч. 1, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2020 у справі № 911/2867/18 прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Маяк має бути залишена без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Маяк на рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2020 у справі № 911/2867/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2020 у справі № 911/2867/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/2867/18 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду відповідно до ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.01.2021.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз